В. О. Береза Директор Черкаського обласного молодіжного
| Вид материала | Конкурс |
СодержаниеТарас Григорович Шевченко Шевченко – наш сучасник Дива природи Споришева мати |
- Береза Слово «береза», 1091.88kb.
- Береза и собака, капуста и директор, иней и корабль Что общего в этих словах, 249.34kb.
- Підбито підсумки XXV всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури, 62.76kb.
- С. В. Гловацький, 131.3kb.
- Урок литературного чтения во 2-м классе. С. А. Есенин. "Береза", 52.64kb.
- Ю. А. Шейко, вчитель предмета «Захист Вітчизни» Березняківської загальноосвітньої школи, 431.23kb.
- Залежною наша Україна є вже 20 років, але в її економічному розвитку, подальшій стабілізації, 286.78kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни, 190.82kb.
- Проект Світового банку «Рівний доступ до якісної освіти в Україні», 923.18kb.
- Департамент освіти та гуманітарної політики Черкаського міського виконавчого комітету, 2665.63kb.
Мова
Мово України, ненечко моя,
Я до тебе лину, рідна ти - одна.
Ти мене навчила, як на світі жить,
Батьківщину-неньку щиро полюбить.
Тищенко Вікторія
10 років
м.Сміла
Тарас Григорович Шевченко
У бідному селі зростав,
Життя достойного не мав,
І у кріпацтві кожну днину
Він пізнавав лиху годину.
А як малюнок намалює,
Понад усе його пильнує.
І щоб ніхто геть не дізнався,
У бур’яні весь час ховався.
На жаль, не довго так було,
До пана швидко все дійшло.
Бездушно хлопця він карав,
Щоб той картин не малював.
Тищенко Вікторія
10 років
м.Сміла
Доля
У нашій країні зростав,
За нас у кріпацтві згасав,
За нас він життя загубив -
Свою Україну любив.
Для неї вірші написав,
Картини свої малював.
Тарасом його називали
Та дуже жорстоко карали.
Тепер він в серцях оселився,
Навіки у них залишився.
Нехай там живе, процвітає
І слово його не згасає.
Тищенко Вікторія
10 років
м.Сміла
Спокійний ранок в Україні.
І соловейко щебетав…
Лиш цвіт з’явився на калині…
Та Гітлер наступ розпочав.
Людей із хат повиганяли,
В старі сараї повели.
Як смолоскипи запалали.
А німці далі йшли і йшли.
Війна по світу крокувала,
Забравши тисячі життів.
Роки летять, болюча ж рана
Живе у душах до цих пір.
Гелетюк Тетяна
17 років
с.Зеленьків
Тальнівського р-ну
Мамі
Зацвіла калина білим цвітом,
Зацвіла весна в моїм краю,
Й тишу розбудили над всім світом
Трелі соловейка у гаю.
Одяглась земля в шатро зелене,
Вже бузком запахло звідусіль -
Це вітерець приніс до мене
Ароматів білу заметіль. Я іду дорогою додому,
Рідна хата вже видніється мені Й мила, ніжна мамина усмішка,
І ласкаві руки чарівні.
Руки, що мене завжди плекають
І дарують сонячне тепло,
Руки мами, що усе здолають,
Руки мами, що несуть добро.
Очі... її очі сповнені турботи,
Погляд зупинився вдалині...
Скільки попереду ще роботи! -
В серці неньки світяться вогні.
Це вогні, що вказують дорогу,
Ці вогні - життєвий путівник,
Це любов, яку я чую знову,
Це усе, до чого кожен звик.
Цю любов, яку всі звуть земною,
(Нам не пізнати всіх її глибин!)
Я називаю мамочку святою,
Просто, не шукаючи причин!
І нехай роки злетять, опадуть роси,
І у тиші згубляться слова -
Мова мами, лагідна і щира,
І навіки в пам'яті жива
Гелетюк Тетяна
17 років
с.Зеленьків
Тальнівського р-ну
Вовчиця
В мертвій тиші, в забутім краю,
У тайзі непривітній, жорстокій,
Пролунало тривожне «а-у-у-у...»
І зірвалось на ноті високій.
Блідий місяць, немов побліднішав,
Розгубившись, розсипав зірки,
Й, щоб не чути благального крику,
Заховався за берег ріки.
То вовчиця свій голос подала...
Все на небо дивилась, сумна,
Відтепер серед лісу глухого
Вона буде навіки одна...
Її очі шалено горіли,
Серце рвалось, тікало з грудей!..
Бути помсті, кривавій, жорстокій,
За цинічність байдужих людей!
Бо ніколи її не забути,
Як коханий вмирав на очах,
І не можна було щось змінити,
Не можливо затримати крах...
Вона в судоргах рвалась, металась,
І страждально просила: - Живи!
І у ночі безмовно питала:
-Ну, за що? Ну, навіщо, скажи?!
Я тебе не залишу, не можу...
Я не можу так просто піти!
Тобі треба піднятись... піднятись
Ми ще зможемо разом втекти!
..,Одинока сидить на горі
І його все ще й досі чекає.
Краплі крові упали на сніг...
Він не прийде, вона відчуває.
Не змогла! Не пішла! Залишилась!
- Та що з того, - питала себе?
Вона там його втратила нині,
Там залишила нині усе...
Розгулялись вітри, розшумілись,
Щось кричали її з висоти...
І не знати, де взялися сили,
Щоб піднятись і знову піти!
Гелетюк Тетяна
17 років
с.Зеленьків
Тальнівського р-ну
Я навіки твоя
Далекі зорі в небі мерехтіли,
Про щось шепталися жита.
Вони стояли і мовчали,
А поруч гула пустота.
Вона торсала їх за юні плечі,
Шептала їй нервово: «Йде біда...
Ще не одна із твого ока
Впаде непрохана сльоза.
Не раз, дівчинонько, заплачеш,
Не раз косу ти розплетеш,
Не раз отут, на цьому місці,
Сумної тихо заведеш...»
Минали дні, летіли ночі,
Серця тремтіли на вітру.
«Життя без тебе я не знаю,
Тобі заміни не знайду» -
Так говорив слова кохання,
Вона шептала: «Я люблю!
За тебе, милий мій, коханий,
Щоночі Господа молю»
Любов витала білим садом,
Плела вінки із світлих мрій.
Вона по-справжньому кохала,
І він мав тисячі надій...
Не бачив він, вона не знала,
Що ранок їх розлучить назавжди,
Що він промовить безнадійно:
«Я повернуся! Тільки жди,,.»
І він пішов у бій кривавий,
А в серці билися слова:
«Тебе ніколи не забуду,
Навіки лишуся твоя!»
.., Посивіла дівоча коса,
Сизо-білим покрилась туманом,
І упала остання сльоза
З ока жінки, що жила обманом.
Все стерпіла, любов зберегла
І самотності юність віддала,
Щастя років квітучих своїх
На чекання пусте проміняла.
Серця стукіт затих, зупинилась Земля,
Тільки чути слова: «Я навіки твоя!»
Гелетюк Тетяна
17 років
с.Зеленьків
Тальнівського р-ну
ЗИМА
Срібний ліс, і замерзла ріка,
І сріблинки від інею білі -
Це морозна і сніжна зима
Принесла у наш край заметілі.
Спить берізка, укутавшись міцно
У пухнасті зимові сніги.
Вона, сонна, легенько стріпнулась,
Щоб не втратить своєї краси.
Зимнє сонечко світить привітно,
Щиро хоче зігріти усіх,
А десь там, у саду на горбочку,
Чути радісний-радісний сміх.
У гаю дуб столітній схитнувся,
Він розправив масивні гілки
І руками дістав аж до неба,
Зачепивши курантів стрілки.
«Новий рік! - залунало повсюди, —
З Новим щастям! Кохання! Добра!»
І посипались роєм вітання,
І душа від цих слів розцвіла...
Чарівні візерунки на вікнах,
Дивовижні малюнки Різдва.
І лунає колядка весела,
Славить Бога й Ісуса Христа!
Ангелята злетілись на землю,
Ангелята співають хвалу...
І ти бачиш, як все притихає,
Й відчуваєш всім серцем красу!
І так хороше, добре і тепло,
В темнім небі палають зірки…
Дух Святий із небес нам на землю
Сипле сяйво з своєї руки.
Гелетюк Тетяна
17 років
с.Зеленьків
Тальнівського р-ну
Я твоя
Я твоя весна, яка ще не настала,
Я твоя зоря, яка ще не горить,
Але я твоя печаль, яка до ніг упала,
Я - сльоза, що на щоці тремтить.
Я постукаю в вікно самотнім птахом,
Я дощем заплачу з неба висоти,
Я впаду листом пожовклим в руки,
Як будеш алеєю ти йти.
Заспіваю чайкою, заплачу,
Засміюся мавкою вночі,
Появлюся тінню на хвилину
І згорю на полум'ї свічі.
Розцвіту я дивною красою,
Тишею торкнуся твоїх снів,
Білим снігом застелю дороги,
Замету розлуку довгих днів.
Ти мене чекай - я завжди поруч,
Бережу тебе від лиха і біди.
Просто треба втратити багато,
Щоб до тебе справжнього дійти.
Гелетюк Тетяна
17 років
с.Зеленьків
Тальнівського р-ну
Де тебе, мамо, шукать?..
- Мамо, матусечко рідна,
Де тебе, люба, шукать?
Я тебе хочу побачить,
Скільки всього розказать...
..,Знову шум, знову гам,
Знову крики лунають,
Там, на кухні в диму,
Де про щось розмовляють.
На столі попільничка
І пляшки від вина...
Тут сидить чиясь мама
І сидить не одна.
Поруч друзі веселі,
Вірні й п'яні дружки
Розливають горілку
У немиті чашки...
І ця мама сидить
Й гучно пісню співає,
І радіє гостям,
І вино наливає...
А десь зовсім далеко
І так близько від неї,
Син малесенький спить,
Не діждавшися нені...
У куточку квартири
Його тиша обняла,
У куточку притону
На руках колисала...
Не матуся йому
Пісню тиху співала,
І не пестила ніжно,
Не вона цілувала...
Не вона і ніхто!
А кому ж дитя треба? —
Ні близьким, ні чужим
Від землі і до неба...
Не варила матуся борщі,
І сорочечку білу не прала,
Не ходила із сином в кіно,
І у парку також не гуляла.
І не плакала навіть тоді,
Коли сина у неї забрали,
Й «позбавляєм батьківських вас прав»
На останок ттривожно сказали....
І не знає, напевно, вона
І цікавитись навіть не буде,
Де сьогодні дитина її?..
Вип'є чарку вина і забуде.
Не почує, як рідна душа
Буде слізно і гірко питати:
- Мамо, матусю моя,
Де тебе в світі шукати?..
Гелетюк Тетяна
17 років
с.Зеленьків
Тальнівського р-ну
Така його доля
Пам’яті А.Я.Чумака,
який поїхав на заробітки п’ятнадцять років тому і досі не подає про себе жодної звістки, якого так і не дочекались батьки, відійшовши у вічність, присвячую
Народила мати сина,
Переповивала.
Подивилась, посміхнулась
Та й заколисала.
Колисаючи співала,
І линули мрії,
Тихі, добрі сподівання,
Радісні надії:
- Стихни в полі, хуртовино,
Вітре, лягай долі!
Хай росте моя дитина
І не знає болі.
Хай до тебе, мій синочку,
Янгол прилітає,
Береже тебе усюди
І не покидає!
Хай ростуть для тебе квіти
І сади буяють,
Хай на тебе добрі люди
У житті чекають...
Дні минали, пролітали,
Як лебеді білі,
І росли на радість мамі
Рученьки умілі.
Щирий, добрий хлопець,
Чесний, працьовитий,
До роботи небайдужий
І негордовитий.
Школу добре закінчив
І пішов служити,
Щоб Вкраїну захищати,
За законом жити.
Відслуживши, одружився
У світлу годину
Й дарував їм Бог на радість
Маленьку дитину.
Мрії нібито збувались,
Що ж іще бажати?
Та хто знав, що попереду
їх могло чекати?
Не складалося з грошима,
Не було роботи,
Заганяли в глухий кут
Непрості турботи:
Що робити, куди йти?
Де правду шукати?
Та й поїхав за кордоном
Гроші заробляти.
- Бережи себе, синочку,
Мати промовляла.
Обіймала ніжно сина,
Тричі цілувала.
Син поїхав й не вернувся,
Захворіла мати,
Та не втратила надії
Зуміла чекати.
Все чекала хоча б звістку,
Кожний день чекала,
Посміхалась через сльози
Й тихо промовляла:
- Де б не був ти, сину,
Поруч завжди буду,
Якщо треба - на підмогу
До тебе прибуду
.. .Не діждалась мати сина,
Він не повернувся,
Не обняв її коліна
І не пригорнувся.
... Я не хочу, щоб таке
Лихо повторялось.
Дуже хочу, щоб вкраїнцям
Усім гарно жилось!
Хай діждеться мати сина,
Хай цвіте калина,
Хай живе і розквітає Наша Україна!
Хай волошки синьоокі
В полі розквітають
І завжди-завжди додому
Діти повертають.
Хай співають солов'ї
І буяють трави,
Щоб про рідну Україну
Всі усюди знали!
Щоб вона не знала горя,
Ні біди, ні скрути,
Щоб жили і працювали
Тут щасливі люди!
Вікторія Щербина
15 років
Тальнівський район
с.Зеленьків
Зимові роздуми
За вікном гуляє хуртовина,
Віхолою стелить покривало.
То приляже і перепочине,
То танком запрошує до балу
Все навкруг стоїть сріблясто-біле,
Аж до болі у очах блищить.
Тільки на осонні біля тину
Кущ калини гордо майорить.
Пурпурові кетяги налиті
Не бояться лютої зими.
Серпантином - інеєм повиті,
Розтинають млу й туман вони.
Б’є їх вітер снігом і дощами,
Б’є мороз до кісточок-сердець,
Та зимове сонце гоїть рани
Й гіркоту вбиває нанівець.
І в скупому сонячнім промінні
Пломеніють ягоди вогнем.
Все ж буває щось в житті нетлінне,
Що у серці кожному живе.
Вікторія Щербина
15 років
Тальнівський район
с.Зеленьків
Твої очі - бездонні,
Твій голос - кришталь,
Я давно у полоні
Твоїх мрій і бажань.
Твої руки - як крила,
Твоє серце - вогонь.
Пливу на вітрилах
Твоїх теплих долонь.
Твоя посмішка - літо,
Твій погляд - тепло.
І любов'ю повите
Б'є ключем джерело.
Вікторія Щербина
15 років
Тальнівський район
с.Зеленьків
Осінній етюд
Падає, кружляє листя золотаве,
Стелиться у вальсі нам до ніг.
Це красуня осінь величаво
Вже ступила гордо на поріг.
Одягла на себе позолоту
І війнула подихом п’янким.
Позіхає ліс через дрімоту
І зітхає присмаком терпким.
Сяють барвами в промінні сонця
Квітів запізнілі пелюстки,
Кущ калини загляда в віконце,
Багровіють спілі ягідки.
Купол неба ще ясний і чистий,
Літо бабине летить в блакить.
Сипле вітер горобин намистом,
І діброва тихо гомонить.
Глянеш навкруги – і завмирає
Серце болісно й душа щемить.
Ходить осінь тихо небокраєм
Й птахами у вирій полетить.
Це, мабуть, тому така жагуча
І холодна осені краса,
Що прийдуть морози неминуче
Й золото розвіють в небесах.
Та мені пора ця наймиліша!
Піснею в душі моїй бринить .
І стає мелодія тепліша,
І дощем дрібним в танку дзвенить.
Вікторія Щербина
15 років
Тальнівський район
с.Зеленьків
Моя Україна
Моя Україна – це сонце,
Це синього неба блакить,
Моєї домівки віконце,
Й струмочок, що ніжно бринить.
Моя Україна – простори,
Моя Україна – поля.
Це ниви, лани і гори,
Це рідна квітуча земля.
Моя Україна – це люди,
Це мужній і щедрий народ.
Пшеничне колосся повсюди,
І зорі, що світять з висот.
Моя Україна – це свято,
Це високо в небі салют.
Це рута, калина і м’ята,
Це ноти, що в серці живуть.
Моя Україна – це пісня,
Це вранішній спів солов’я.
Моя Україна – це всі ми,
Моя Україна – це я!
Вікторія Щербина
15 років
Тальнівський район
с.Зеленьків
Хлібороби
Пахне поле пшеницею,
Пахнуть хлібом літа,
І вертають сторицею
Вашу працю жита.
Пахне зорана скиба.
Пахнуть руки зерном.
І ще кличе Вас нива,
І ще манить теплом.
Кожен колос із поля
Вам уклін посила.
Кожна стежка – то доля,
Що вінок Вам плела.
... Знову поле радіє,
Знову серце щемить.
І у снах і у мріях
Спів комбайнів бринить.
Нехай стелять ще роси
Вам дорогу в життя.
Поле, нива, колосся –
Жнив пора золота!
Вікторія Щербина
15 років
Тальнівський район
с.Зеленьків
Сонячний промінчик
Сонячний промінчик
Зазира в віконце,
Я його тримаю
У своїй долоньці.
Він зі мною грає,
Він мене лоскоче,
Тихими словами
Він мені шепоче:
- Я - частинка сонця,
Крихітка-дитина,
Але ж на Землі все
Без мене загине.
Бо я зігріваю
Кожную травинку,
Кожну квітку в лузі,
У саду - стеблинку.
Теплом обіймаю
Річечку-струмочок,
Ніжно огортаю
Кожен я листочок.
Я тепло дарую
І дорослим, й дітям,
Душі зігріваю
Всім людям на світі.
Головко Наталія
15 років
м.Тальне
Пісня про Україну
Мою Вкраїну уквітчали
Любисток, мальви, нагідки,
Ромашки, айстри, чорнобривці
І синьоокі васильки.
Грай, кобзо! І, бандуро, грай!
Гопак танцюють українці!
У нас такий чудовий край,
Нехай позаздрять нам чужинці!
Іду по росяній траві стежок,
Милуюсь сонцем, небом, гаєм.
Моя душа злітає до зірок!
Пишаюся своїм я краєм!
Нехай спориш розчісують вітри,
Скриплять тополі, манячи в дорогу.
Любім Вкраїну, де б ми не були.
Вертаймося до отчого порогу!
Головко Наталія
15 років
м.Тальне
Зоряні гості
Квіти я садила на городі,
Час минав із швидкістю джмелів.
Все робота і свої турботи,
Навіть не помітила приліт.
Трохи дивний, незвичайний зовні
Приземлився білий корабель,
І зійшли на землю нетутешні
Двоє зацікавлених людей.
Привіталась, познайомилася з ними,
Розпитала про життя-буття,
На яких планетах побували
І чи є на Місяці життя.
Хай розкажуть про планетні мандри,
Відпочинуть трохи в холодку,
Апарат космічний підлаштують
І полинуть в зоряну імлу.
Побажаю їм щасливого польоту.
А як квіти на городі розцвітуть,
Їх побачать ті, що на орбіті,
І привіт нам зоряний пришлють.
Головко Наталія
15 років
м.Тальне
Зайчик
Зайчик - сірий стрибунець
Був усюди молодець.
На городи занадився,
Капустою побавився.
Доріжкою іде, плаче,
Живіт болить, вже не скаче.
"Не піду на город більше,
Краще буду гриби їсти".
Головко Наталія
15 років
м.Тальне
Ромашки
У хустинках білосніжних,
На струнких високих ніжках,
Жовті, ніжні оченята
Раді сонце привітати.
Уквітчали всю долину,
Там підкрались до малини,
Збігли з гірки до струмочка
І сховались під місточок.
Що ж воно за диво дивне?
То якісь звірятка, певне ?
Ти уважніш придивися,
То ж ромашка-чарівниця!
Головко Наталія
15 років
м.Тальне
Барвінок
Вся земля блакитна стала,
Ніби небо зверху впало.
То барвінок так розкрився,
По горбочку розстелився.
Пахне квітами навколо,
Мед збирають з квітів бджоли.
Головко Наталія
15 років
м.Тальне
Ранок
Сонечко раненько встало,
Усміхнулось і сказало:
«Люба, мила дітвора,
Вже вставати вам пора,
Умиватися чистенько,
Зуби чистити гарненько,
Одягатись, причесатись,
За портфелики узятись
І до школи швидко йти,
Щоб навчатись грамоти.»
Головко Наталія
15 років
м.Тальне
Кіт Сірко
Маю котика Сірка,
Дуже милого кота.
Трішки, правда, ледаченький,
Та хитренький і гарненький.
Любить гратися клубочком,
Відпочити в холодочку,
Поніжитись на руках
І попити молока.
Головко Наталія
15 років
м.Тальне
Сестричка
Маю я малу сестричку –
Невгамовну помічнику.
Цілий день вона в турботах,
Де не глянь - її робота.
Там папір порвала нишком,
Там розбила чашку й миску,
Зошит мій помалювала,
Ляльці руку відірвала.
Цілий день вона в турботах,
Скрізь знайде собі роботу.
Головко Наталія
15 років
м.Тальне
Огірочки
Ми садили огірочки
У ямки та у рядочки.
Поливали, доглядали,
Кожен день на них чекали.
Розпустились огірочки,
Зеленіють он листочки,
А між ними - жовті квіти,
Це майбутні їхні діти.
Вибирали огірочки
З-під смарагдових листочків.
І великі, і маленькі,
І колючі, і гладенькі.
Головко Наталія
15 років
м.Тальне
Незабудка
Маю назву дивну я,
Незабудка – то ім’я.
Як побачиш ти мій цвіт,
То розкажеш на весь світ.
Квіточки маленькі дуже,
Голубенькі, ніжні, друже.
Сонцю усміхаюся,
Дощем умиваюся.
Головко Наталія
15 років
м.Тальне
Дощик
Дощик, дощик, йди рясніш,
Щоб росло усе скоріш:
І дерева, і травиця –
Хоче все води напиться.
Лий на поле й на город,
Щоб родило все кругом.
Лий на квіти в квітнику,
Щоб цвіли нам до смаку.
Дощик, дощик, лий повсюди,
Бо веселці раді люди.
Головко Наталія
15 років
м.Тальне
Лісова казка
В ліс сьогодні ми ходили,
Лиса за кущем зустріли.
Втік далеко рудохвостий,
Не позвав до себе в гості.
А зозуля все кувала,
Із куща на кущ літала.
Зайченя в траві сховалось,
Бідне, нас воно злякалось.
Коник у квітках співає,
Вітерець легенько грає
То надуді, то на липці
Виграє, немов на скрипці.
Там повітря дуже чисте,
Пахне, навіть променисте.
В ліс ходили, ніби в казку,
Дякуєм йому за ласку.
Журба Олександр
11 років
Тальнівський р-н
с. Зеленьків
Стежинка
Я біжу стежинкою через луг
І співає весело все навкруг:
Он хлюпоче качечка на ріці,
Пропливають сонечка промінці.
Я біжу стежинкою у селі,
Щиро усміхається все мені.
Вітерець листочками шелестить,
А дорога полечком вже біжить.
Я біжу стежинкою на поля,
Розцвітає квітами вся земля.
Он волошка макові шле привіт
І сіяє ясно так білий світ.
Я біжу стежинкою по землі,
Бо земля дарована ця мені.
Це ж діди і прадіди тут жили
І для мене землю цю берегли.
Журба Олександр
11 років
Тальнівський р-н
с. Зеленьків
Час іде
Усі кажуть: час іде…
А як? Коли? Куди? І де?
Я це побачити хотів.
І під деревом я сів.
Дивлюсь, хмаринка пропливла –
Вона хвилинку пронесла,
А ще листочок он упав –
Він теж хвилинку приховав.
А там піднялась пташка,
Повзе кудись комашка…
І з ними також час
Іде собі повз нас.
Щоб час дарма не йшов
Я діло теж собі знайшов.
Побіг, прибрав я грядку –
І з часом все в порядку:
Тепер росте мій час
Морквинкою для нас.
Журба Олександр
11 років
Тальнівський р-н
с. Зеленьків
Шлях до поета
Дорога до Поета
У кожного своя.
Проміж шляхів широких
Стежинка є й моя.
Шевченка думи світлі
Черпаю з «Кобзаря»,
У нього вчуся в світі
Шукати правду я.
Хлюпочуть – грають хвилі
Широкого Дніпра,
Вклонитися могилі
Іду до Кобзаря.
До вісника свободи
Ведуть високі сходи.
І їх нам не лічити –
За ними вчуся жити.
Вони – слова із Книги,
Вони – розтоплять кригу,
Душі вогонь розбудять,
Навчать служити людям.
Іду я до поета,
Спішу до Кобзаря,
Учуся у Шевченка
Добра і правди я.
Журба Олександр
11 років
Тальнівський р-н
с. Зеленьків
Із сонечком дружити (казка)
Якось раз в краю далекім,
Там, де люблять жить лелеки,
Поселився хлопчик Тім,
Але справа не у нім.
Край той гарний і багатий
Люди в нім живуть завзяті,
Але їх життя не миле,
Всі від горя поніміли.
Бо ж як тільки гляне сонце
У чиє-небудь віконце,
Зразу діти того краю
У пітьму мерщій тікають.
Зажурився хлопчик Тім,
Але ж справа не у нім.
Діток треба рятувати –
Від пітьми до сонця звати.
Що робити Тім не знає.
До лелек спішить, питає:
Як цим діткам пояснити,
Що при світлі краще жити?
Відповів йому лелека,
Що гніздо звив недалеко:
Щоб із сонечком дружити,
Треба всім по правді жити.
І побіг до діток Тім,
Хоча справа не у нім.
Він поніс їм новину,
Життєдайну і ясну:
Щоб із сонечком дружити
Треба всім по правді жити!
Журба Олександр
11 років
Тальнівський р-н
с. Зеленьків
Де у річки серце
Із струмочка, із потічка
Народилась кожна річка.
А струмочок – із джерельця,
Бо джерельце – річки серце
Повноводна і дзвінка
Он біжить Десна – ріка.
З гір до моря лине Буг,
Оживляє все навкруг.
Кличе Дніпр річки до себе,
Бо йому притоки треба,
Борисфен річки збирає,
Шлях до моря прокладає.
Отакі швидкі, невпинні
Річки служать всі людині
Берегти їх води маєм,
Тож джерельця розчищаєм.
Бо з струмочка із потічка
Витікає й наша річка,
А струмочок – із джерельця,
Бо джерельце – річки серце.
Журба Олександр
11 років
Тальнівський р-н
с. Зеленьків
Соловейко
На Вкраїні сіл багато –
Їх усіх не зрахувати,
Та одне з них наймиліше,
Між усіх мені рідніше.
Це Зеленьків – рідний край:
Тут є річечка і гай.
А в гаю тім соловейко
Вищебечує раненько.
Соловейко у гайочку
Вбрав вишивану сорочку,
Пісню дзвінко він співає,
Свій гайочак вихваляє.
Гай зелений над ставочком,
Соловейко на дубочку.
Під дубочком невеличка
Синьоока є криничка.
Люблю й я ходить в той гай,
Щоб послухати раненько,
Як співає соловейко
Про Зеленьків – рідний край.
Зінченко Оксана
9 років
м. Тальне
Моїй бабусі
Вмощусь на коліна
Бабусі рідненькій –
І пахне малина,
І хлібчик тепленький.
Бабусеньки голос
У поле полинув –
І бачу я колос,
Квіткову долину.
А потім за хмари
Ми з нею мандруєм
І ангелів співи,
Можливо почуєм…
Ой леле, дивлюся,
Зима завітала,
Голівку бабусі
У срібло убрала.
Уста мені ніжно
Шепочуть, медово,
Як вічність, як пісня
Звучить кожне слово.
Бабуся навчає
Свій рід пам’ятати,
І землю любити,
Наш край шанувати.
Зінченко Оксана
9 років
м. Тальне
Українська рідна мова
Слова моєї мови
Вкраїнські, веселкові.
В них – запах трав медовий
І річки спів шовковий,
Сім`ї тепло і ласка,
Й бабусі добра казка.
Шануймо нашу мову,
Плекаймо, барвінкову,
Як матінку єдину,
як любимо родину.
Зінченко Оксана
9 років
м. Тальне
Мова – скарб народу,
Цінуй її, дитя.
Без неї неможливе
Вкраїни майбуття.
Крізь терни і печалі
Пройшла вона, мов дар.
Збудуймо храм держави
З багатства мовних барв.
Зінченко Оксана
9 років
м. Тальне
Я люблю свою мову
Таку веселкову.
Мову річки і поля,
В ній народная доля.
Всім кажу: «Добрий день!»
Зичу щастя й пісень
Без журби і печалі,
Щоби гордо звучали.
Кособлик Сергій
12 років
Тальнівський р-н
с. Колодисте
Похвалися, друже…
Вихвалявся кіт Муркіт,
Що він ходить без чобіт
І не мерзне в лапки,
Бо взуває чапки.
Вихвалявся півень Макс,
Що він гарний без прикрас,
Мікрофона птах не має,
А на все село горлає.
Вихвалялася корова:
«Славна я така й здорова,
Молоком всіх напуваю,
Хоч ніколи не співаю».
Кособлик Сергій
12 років
Тальнівський р-н
с. Колодисте
Літечко
Сонечко з-за хмари весело всміхалось.
Соловейко в гаї ніжно щебетав,
Літечко спекотне в травах пригощалось
Тим, що Бог всім людям на землі послав.
То скубне суничку, то скуштує вишню,
То зелене яблуко хоче надкусить,
То постука в вулик весело й потішно,
Мов у бджілки меду хоче попросить.
Осадчук Юлія
12 років
Уманський район
с. Ладижинка
Ш е в ч е н к о
Дивлюся в книгу. Це – «Кобзар».
Для України – справжній дар:
У ньому – вірші історичні,
Балади про істот незвичних,
Поеми «Сон» і «Катерина»,
Які цінує вся країна.
Моя родина – теж читає,
Шевченка творчість поважає.
Він наш поет,але й прозаїк,
Його малі й дорослі знають.
Картин багато він створив,
Автопортрети залишив,
Пейзажі й жанрові картини –
Свій світ малої батьківщини.
Графічні твори й живописні,
Для нас – цікаві та корисні.
Пройдуть роки, багато часу…
Ми ж не забудемо Тараса.
Осадчук Юлія
12 років
Уманський район
с. Ладижинка
Р і д н а п р и р о д а
За вікном ростуть дерева:
І грушеві, й яблуневі.
Дуже небо величаве,
Світить сонечко яскраве.
Розцвіли малі ромашки,
І зраділи всі комашки,
Бо в них подружки з’явились –
Колихались, веселились,
Дружно разом вони грались
І до сонечка сміялись.
Дружно плещемо в долоні
І вчимо хорей завзято.
Скаче промінь на осонні:
Хоче зайчик заспівати.
Мельничук Віта
17 років
Уманський район
с. Ладижинка,
Р а н к о в е д и в о
Спіткнувся промінь об калину
І розстелився по землі,
І впали тихо у долину
Намиста китиці малі.
Десь там за сплячими дубами
Втікав у небо зорепад,
А ранок сонними устами
Співав так ніжно все підряд...
Поцілував спочатку хмари,
Над ними радісно літав,
А потім зникли всі ці чари
І дивний ранок десь пропав...
Мельничук Віта
17 років
Уманський район
с. Ладижинка,
Д л я ч о г о...?
Для чого на світі живемо?
Для того, щоб сіяти злість?!
Коли ми нарешті збагнемо,
Що горе – непроханий гість.
А раптом прокинеться атом
І небо заплаче дощем,
Майбутнє народиться катом
У серці тремтітиме щем!
Чому похилилась калина
І вишня уже не цвіте?
Плекай свою совість, людино!
Бо згасне життя золоте...
Олексієнко Олександр
9 років
Чорнобаївський район
Пісня поету
Хай славиться в віках ім’я твоє і квітне,
Художник і поет, народу оберіг.
З усіх кінців летять тобі вірші привітні
І мужності твоїй вклоняємось до ніг.
В тяжкі часи ти жив, та туга не зломила
І не змогла забрать той найцінніший дар.
Не спопелив вогонь, сльоза не розтопила-
Живе в віках Тарас з народом, наш Кобзар.
Високо над Дніпром, де зорі плачуть в воду,
ДеІ сходить ясне сонце із-за великих круч,
Стоїть тепер Тарас, радіє за свободу:
Народ його вже вільний,
Багатий і могуч.
Олексієнко Олександр
9 років
Чорнобаївський район
Лист Кобзарю
Я йду твоєю стежкою, Тарасе,
В руці моїй оспіване перо.
В минуле повертаюся щоразу,
Хоч так давно-давно те все було.
Твоє дитинство чисте і терпляче
Народжувало вірші – плач душі
І хай мені народ за все пробачить:
Не всі любили праведні вірш.і
Не розуміли, що писали сльози,
Де речення сміялось біжучи.
Бо в спеку і в дощі, і у морози
Душа не спала, знову дня ждучи.
Вона жадала волі і любові.
Сама любила всіх і все навкруг
І виливала правду в кожнім слові.
Перо було для неї вірний друг.
На тебе я рівняюся, Кобзарю,
Тобі стелю під ноги я слова,
Слова любові, вдячності і слави,
І гордості за праведні діла.
І лине клич усюди в Україні
І кожен низько голову схиля,
Реве Дніпро широкий і понині,
Прославлюючи ім’я Кобзаря.
Гилім Аліна
12 років
Чорнобаївський район
Тобі, Тарасе
Уклін тобі, Тарасе, на віки.
Пульсує в жилах України слово,
Через яке пропали вороги,
Воскресла пісня й українська мова.
Черпаєм силу й мудрість Кобзаря
І свято всі виконуєм завіти.
Вже колоситься радістю земля
І пісню вдячності тобі співають діти
Гилім Аліна
12 років
Чорнобаївський район
Доля
Твоя доля – то доля моєї країни,
Яка прагнула волі в час горя і зла
Твоя доля – то очі її солов’їні,
Бо вона Українською завжди була.
Твоє слово – то зброя і клич до свободи,
Що підносило в небо країну добра.
І нехай на Планеті позаздрять народи,
Що ми маєм пророка, свого Кобзаря.
І крокує країна до Канева знову,
Де Чернеча гора височить над Дніпром,
Щоб очистити серце Тарасовим словом
І наповнити душі безсмертним теплом.
Войденко Вікторія
14 років
Чорнобаївський район
Наш Шевченко
Така сумна, невесела, сидить біля тину,
Свою долю ще не знає ця мала дитина.
А спіткає хлопця горе, ще й лиха біда,
Та ніхто не заговорить, кріпак, сирота...
Розлучила його доля з братами, сестрою,
Лиш була талантом щедра, злиднями, бідою...
Та усе він подолав, бо писав вірші
У засланні, й малював для людей, душі.
В них писав про Україну, про кріпацьку долю,
Про тяжке жебракування і людську неволю.
Та його душа жадала не тільки писати,
Закликав Тарас народ свій проти зла повстати.
Не горбатити на пана усе життя спини,
А порвати всі кайдани вільної Вкраїни!..
Уже волю, славу, силу Україна має,
На жаль, славного Тараса серед нас немає.
Та про нашого Шевченка люди памятають,
А його «Кобзар» славетний , мов Біблію знають!
Гомон Вікторія
16 років
Чорнобаївський район
Тарасу Шевченку
Глибока ніч, а в темній комірчині,
Як зірка в небі блимає свіча.
А біля неї не одну годину
Над аркушем схилилося хлопча .
Малює чорнобривці і калину,
І синє небо , й дівчину в вінку,
Малює рідну неньку - Україну,
Таку прекрасну й змучену таку.
Пройдуть роки...
І він уже на волі
Своє дитинство згадує щораз.
В його житті і радощі, і болі.
Його життя для нас - дороговказ.
Ти так любив, Тарасе, Україну.
Садок вишневий і сосновий бір.
Ти знав - козацька слава не загине,
А ми її примножимо, повір.
Гомон Вікторія
16 років
Чорнобаївський район
Ви бачили покинуту дитину,
Малу сирітку при живих батьках?..
Тоненькі рученята, мов билини,
Печаль і біль в заплаканих очах.
А темними холодними ночами
Вона себе за плечі обійма
І уявляє, що це руки мами,
І з уст злітає тихо: „Мамо, ма..."
Зацькованим маленьким вовченятком
Із заздрістю і сумом спогляда, •
Як з мамою і татом йде малятко,
Не знаючи, що в світі є біда.
Безвинна жертва болісної драми...
Що доведеться витерпіть йому?
Він знов в думках звертається до мами:
„Чому мене ти кинула, чому?!!"
Для мене мама - це свята Мадонна,
А я для неї - сенс її буття, її любов безмежна і бездонна,
Як Сонечко. Як Всесвіт, Як Життя.
Нам так для щастя треба небагато
Блакитне небо, золоті жита.
А поряд щоб були і мама й тато,
А решта - все вторинне, суєта.
Я Господа прошу, молю. Благаю
Про щастя на Землі, а ще про те,
Хай в кожнім домі сміх дітей лунає,
Щоб не було покинутих дітей.
Бурбак Костянтин
14 років
Шполянський район
Сонна весна
Земля ще спить, неначе немовля,
Закутана в пухнасту ковдру снігу.
Іще далеко голос журавля;
Сонний бузок не загляда до вікон.
Ще лід не скрес і світиться, мов небо,
Замріяно вдивляється в блакить.
Та вже ведмідь сон проганя від себе,
Щоби зустріть весни початку мить.
Іще не чутно солов’їні трелі,
Лиш де-не-де стрибають горобці.
Та боязко вже вигляда з оселі
Комашеня, щоби вклонитися весні.
Ще біла тиша владарює в лісі.
Солодким сном руде спить білченя,
Та вже струмочок дріботить узліссям,
Сльозинку першу пролива земля.
Сльозинку щастя, що вже дуже скоро
Заморосить по полю мишеня,
Що пролісок проклюнеться спроквола,
Сльозинку щастя пролива земля.
Бурбак Костянтин
14 років
Шполянський район
Травинка
Літнього ранку вийду я на поле
І позбиваю босоніж росу.
Травинка пелену імли проколе,
Щоб подивитися на вранішню красу.
Десь випурхнув метелик, загуділи бджоли,
Спросоння підлетіли до квіток.
Травинка пелену імли проколе –
На сонці хай нагріється росток.
Чарівним хором заспівало поле.
То тут, то там пташина пискне: «Дзень!»
Травинка пелену імли проколе,
Щоби наслухатись цих радісних пісень…
Проміння сонця піднялось над хором…
Парує щастям вранішня земля.
Біла ромашка піднялась над полем:
Яскраве диво золотого дня.
Висотенко Ольга
11 років
Шполянський район
Подих весни
Прийшла весна. Неначе задзвеніло
усе навкруг: степи, лани і луг.
Пташиним співом світ заполонило:
- Цвірінь! Цвірінь! – бринить усе навкруг.
Дерева в ніжній колисанці
Виспівують нам чарівні пісні,
То вітер з ними в забавлянці –
Туди-сюди колише в вишині.
Подекуди з явилися листочки
То тут, то там бринять вони.
А вдалині видніються горбочки,
Залиті зеленню весни.
Висотенко Ольга
11 років
Шполянський район
Восени
Осінь, листопад на дворі,
Все навколо в темноті.
Цілий день дощі сердиті
Ллють холодні, проливні.
Десь побачиться машина,
Що затрималась в дощі.
Ой, а он мала дівчина
Мчить, закутавшись в плащі.
Вдалині дерева голі
Всі від холоду тремтять,
Адже всі вони в неволі
Цілу зиму простоять.
Гретченко Віталіна
15 років
Смілянський район
Маленьким хлопчиком колись
Пізнав страждання, смерть, руїни.
Любов і гнів тоді злились
В одному серці - за Вкраїну.
Віддав Шевченко все, що мав,
Не залишивши ні краплини,
Життя і мрії поламав.
А все для неї - для Вкраїни.
Він не про себе піклувавсь,
Всі його мрії - для народу.
Заради нього не зламавсь,
Тому що вірив у свободу.
Думки, вірші - лиш про одне:
«Порвем кайдани,прийде правда,
Ми дух свободи повернем,
Я щиро вірю у вас, браття».
Гретченко Віталіна
15 років
Смілянський район
Шевченко – наш сучасник
Його життя написане сльозами,
Що запеклися кров'ю у душі.
Слова його — ті, що лікують рани,
І є дороговказом у житті.
Хоч не збулися мрії особисті –
У власній хаті віку доживать –
Але збулася інша: та, що вічно
Вкраїна його буде пам'ятать.
Шевченко і сьогодні наш сучасник,
Бо й зараз є пророчими слова:
«Учіться, думайте, свого навчайтесь,
Живе в серцях любові хай снага».
І зараз чуємо ми, як ніколи,
Як плаче слово голосом його.
Шевченко і сьогодні - наш сучасник...
Священна будь, невтолена жаго.
Гретченко Віталіна
15 років
Смілянський район
Падали зірки поволі з неба,
Бо Місяць-батько їх не вгледів.
Пас, пас всю ніч, а потім зазівався,
Бо в наймолодшу зірку закохався
Й полинув, заворожений, за нею,
Де Небо зустрічається з Землею.
Тут засміялось Сонце на все небо:
«Цього я жду давно!
Це те, що мені треба!»
Гретченко Віталіна
15 років
Смілянський район
Прийшов Літній Вечір до хати із лісу
Й схотів напитись води.
Заглянув в криницю - й побачив щось дивне:
Багато зірок назліталось туди.
Взяв він відро, опустив у криницю,
Витяг його, оглянувсь навкруги...
І тихо-тихенько, щоб Місяць не бачив,
Спрагло напився з зірками води.
Гретченко Віталіна
15 років
Смілянський район
Пилинка Всесвіту - душа людська,
Тому у Всесвіті не завжди їй безпечно.
Буває так, що інколи вона, як павутинка
От-от обірветься.
Тремтить, коли туман її торкає,
Боїться, чи не стане він водою,
Але одне напевно зна душа:
Для неї головне - залишитись собою.
Гретченко Віталіна
15 років
Смілянський район
Я хотіла цей день тобі дарувати –
Назбирала монет.
Вмістились вони усі в гаманець:
Краплинка Дощу, і Сніжинка, й Росинка.
Пішла купувати. Давай рахувати –
І тут зрозуміла я вмент:
Не вистачає монет.
То Сонце-монета втекла від мене
І закотилась за хмарку десь...
Нехай Іншим разом тобі подарую,
Але вже інший день.
Гретченко Віталіна
15 років
Смілянський район
Дива природи
Знову чую пісню солов'я,
Знову бачу: прокидається земля.
Ранок мріє, зігріває найяснішу даль,
На душі так легко, любо – минула печаль...
Швидко день пролинув, сонце відпекло
І на небо спати повільно пішло.
Нічка... Кругом спокій, жодної світлиці...
Все лягло відпочивати,не щебечуть птиці...
Після ночі - знову ранок... Почало світати,
І земля вже відпочила, стала прокидатись.
А дерева і джерела свіжі та яскраві,
Ожили, помолоділи росянисті трави.
Ось такі дива природи землі бачать очі
Й будуть бачити завжди - з ранку і до ночі.
Матерацька Олена
16 років
Смілянський район
Споришева мати
Брунатними, зеленими річками
Спориш розлився, як весняна повінь.
І заснував своїм м’яким зітканням
Кожен куточок, де упав би промінь.
Росу, що вкрила пишні килимочки,
Збирає сонце до свого намиста
Веселка перелічує синочків,
Щоб не згубить їх , сім, у цім батисті.
І десь отам, між пелюсток духмяних,
Там заховалась споришева мати.
Дає малечі сонечок рум’яних
І хутко йде ще менших сповивати.
А в нас, людей, хоч би одне дитятко,
І щоб на те ще часу вистачало.
Але ж дитина – як води горнятко –
Його напитись завше буде мало.
Матерацька Олена
16 років
Смілянський район
Моїй землі
Я стану хмаркою
Проти сонця палючого -
Не спопели
Ти мої хліба!
Я стану краплею
Болю жагучого,
Щоб не роз'їла
Слова мої ржа.
Я стану птахою?
Я стану квіткою,
Я стану зіркою,
Сонця леліткою,
Туманом стану,
Впаду росою.
Лише б для тебе.
Лише б з тобою.
Матерацька Олена
16 років
Смілянський район
Лист до жоржини
Катерині Білокур
Чи пам’ятаєш ти, жоржино,
Як пензлик ніжно лоскотав
Твою рожевую хустину
З пелюсток і зіткання барв?
Чи пам’ятаєш, як ізрання
Вкладала душу в твій вінок,
Як виростала у коханні
До квітів і ясних зірок?
Минають дні, минають ночі,
І вже б устигла одцвісти,
А ти, як личко те дівоче,
Все повна юної краси.
Зіткала Катря серпанкові
Вбрання ошатні для квіток
З своєї ніжності й любові,
Із сяйва сонця і зірок.
Як я люблю тебе, жоржино,
Що в Катрі ти на полотні,
Й оту, що в мами біля тину,
О не забути вас мені.
Матерацька Олена
16 років
Смілянський район
Біль сакури
І знову сотні зляканих людей:
Так мирний атом відбуває варту.
Шумні міста знов стануть як музей,
І у вогні вся Батьківщина-мати.
А невідомість криком у очах:
Що нас чекає – чи смертельний атом?
Душа горить, палає, мов свіча,
Вже опромінена новим Пілатом.
І завмирає Всесвіт у цю мить,
Коли квітує сакура журбою.
Їй так болить, о Боже, як же їй болить.
Хто переможцем вийде із двобою?
Матерацька Олена
16 років
Смілянський район
Проліски
Зів’ялі проліски
Вмирають на дорозі.
І серце болісно
Забилося в тривозі.
Там, на галявині,
Блакитною рікою,
А тут роздавлені/
Байдужістю людською.
Усе нам хочеться
Привласнити довкола.
Від болю корчиться,
Ридає правда гола.
Річки замулені,
Поля із бур’янами,
Ліси обвуглені –
Злочинства голограми.
Невже все знищимо
Вогнем, мечем залізним?!
Станьмо мудрішими,
Допоки ще не пізно.
Хай сонця проблиски
Розбуджують всіх рано
Й блакитні проліски
Розтоптані не в’януть.
Матерацька Олена
16 років
Смілянський район
Вперше і востаннє
Я покохала вперше і востаннє.
І ця любов всю душу спопеляє.
Тепер я знаю, що таке кохання
І що воно ніколи не вмирає.
Я розумію, як палають очі,
Коли я бачу лиш тебе повсюди.
І що таке безсонні ночі,
Коли я можу лиш про тебе думать.
Про твій вінок з червоної калини,
Про твою пісню, ніжну, солов'їну.
І я шепчу: матусю, Батьківщино,
Я лиш тебе люблю, моя Вкраїно.
Матерацька Олена
16 років
Смілянський район
Осінь моя
А ще туману білого сувої
Не розігнало піснею вітрів.
Ти вже второпала босою ногою
Усі стежини рідної землі.
І як художник в пошуках природи
Яка струною в серці забринить,
У дощ ти побачиш сонячну погоду
І пам'ятаєш лиш прекрасну мить.
В свої обійми світ весь огорнула,
І над калюжами, що сонце в них пірнуло.
Летять мої думки із журавлями.
Матерацька Олена
16 років
Смілянський район
Калинова сопілка
Сниться сопілка мені калинова.
Сонця промінчик в коралевій смужці.
Очі розплющу - здивовано брови:
Вона біля мене на подушці.
Дідусь у вікно зазирає, сміється,
Сонячні бризки збирає в відерце.
Хлопнув на мене - сопілка заграла.
- Ти моє золотко, ти моя краля.
А я сміюся: Спасибі, дідусю.
Матерацька Олена
16 років
Смілянський район
Крок у вічність
Весняне сонце знову у зеніті.
У небі чути пісню журавлів.
І пробивають ніжні первоцвіти
Холодну землю збуджених лісів.
І для води грайливої привілля:
Струмки проснулись, ріки, річечки.
Берізки зашарілись, їхнє гілля
Вбереться у смарагдові стрічки.
І тонуть вулиці в яснім промінні,
А діти скачуть, ніби горобці.
Над ними неба голубе склепіння
І білі хмарки, наче комірці.
Та все не тут, де безжиттєва тиша
І де великі очі має страх.
Курсивом дощ комусь послання пише
На вже давно покинутих тинах.
Немов бовван – прогресу дикий витвір,
Таке жахливе слово – саркофаг.
А там, внизу, в прихованому ритмі
Читає атом вирок по складах.
Де всі, хто жив тут, мріяв, сподівався?
Де сміх дитячий, радість і пісні?
Чорнобилем у квітні світ зірвався,
Немов посеред літа зимно сніг.
Вогонь підступний злими язиками,
Мов звір поранений, що кров лизав.
Вони ж гасили полум’я руками,
Їх звір жорстокий тихо убивав.
Чиєсь життя спішили врятувати,
Тілами щоб закрити той вогонь,
А вдома десь дружина, діти, мати
Й тополі, ніби сплеск сухих долонь.
Вони не приміряли нагороди,
Вони зробили свій у вічність крок,
Вони найкращі є сини народу –
Телятников, і Правик, Кібенок.
У них немає минулого часу
І не змовкає стривожено дзвін.
Пильнуйте, люди, бо іншого шансу
Більше не буде для всіх поколінь.
Кудря Яна
17 років
м.Черкаси
Пісня до Кобзаря
Про малого хлопчика, Ти рости, Тарасику,
Про його талант,
Я сьогодні хочу
Людям проспівать.
Приспів:
Ти рости, Тарасику,
Швидше підростай.
Україну-матінку
З колін піднімай.
У далекі Моринці
Ранньої весни
Його в сповиточку
Лелеки принесли.
Приспів:
Ти рости, Тарасику,
Швидше підростай.
Україну-матінку
В творах прославляй.
Як підріс він трішки,
Пішов наймитувать,
Щоб матусю хвору
Зміг сам доглядать
Приспів:
Ти рости, Тарасику,
Швидше підростай.
З України-матінки
Кайдани знімай.
Всі пани боялися,
Навіть цар тремтів,
Тому до заслання
Його засудив.
Приспів:
Ти рости, Тарасику,
Швидше підростай.
Україну-матінку.
В світі прославляй.
Твій ,,Кобзар“,Тарасе,
Облетів весь світ.
Там слова правдиві,
Мудрий ,,Заповіт“.
Приспів:
Ти рости,Тарасику,
І всім розкажи
Мову українську.
Плекай і бережи.
Броварська Ілона
12 років
м.Черкаси