В. О. Береза Директор Черкаського обласного молодіжного
| Вид материала | Конкурс |
СодержаниеМоя рідна Умань Поезія життя Шевченка Біль Чорнобиля Тарасова стежка Я намалюю... |
- Береза Слово «береза», 1091.88kb.
- Береза и собака, капуста и директор, иней и корабль Что общего в этих словах, 249.34kb.
- Підбито підсумки XXV всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури, 62.76kb.
- С. В. Гловацький, 131.3kb.
- Урок литературного чтения во 2-м классе. С. А. Есенин. "Береза", 52.64kb.
- Ю. А. Шейко, вчитель предмета «Захист Вітчизни» Березняківської загальноосвітньої школи, 431.23kb.
- Залежною наша Україна є вже 20 років, але в її економічному розвитку, подальшій стабілізації, 286.78kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни, 190.82kb.
- Проект Світового банку «Рівний доступ до якісної освіти в Україні», 923.18kb.
- Департамент освіти та гуманітарної політики Черкаського міського виконавчого комітету, 2665.63kb.
Батькам
В житті у нас є дві людини,
Нема й не буде їм заміни,
Бо це вони... це мама й тато.
Їх доля – вічно нас чекати
На кожну звісточку і слово.
Вони – це втілення любові,
Завжди нас приймуть і зігріють...
Їм тяжко, та в очах надія
На те, що ми щасливі будем
І найріднішим в світі людям
Дамо ми радості хоч трохи
За їх тяжкі батьківські роки...
Тож памятайте, що десь там,
Матуся молиться, щоб вам
В житті не так, як їй жилося.
Вже вкрила сивина волосся,
І в тата сили теж не ті,
Батьки не вічні...
Тож в житті,
Рідненьких їх не забувайте,
Пишіть, дзвоніть і приїжджайте!
Банах Анастасія
17 років
Корсунь-Шевченківський р-н
Витоки
Отам, де Фосина правиця,
Де пахне лугом і ліском,
Видніється гора дівиця,
Красиво так обнявшись із селом.
Їй, Дереновій, ,дякувати мушу,
Адже вона дала мені
І ніжну, незрадливу душу,
Подарувала казку і любов.
На крилах мрій лечу до неї,
Вдихнути первоцвіту дари,
Аби навіки освятиться
Красою Деренової гори.
Швайка Валентина
14 років
Корсунь-Шевченківський р-н
Моя колиско, рідний Корсунь
Закрию очі, шелестить
Бурхливий вітер звідусіль.
Почую тихий клич лелечий,
Що знову верне навесні.
На скелях прадідів кремезних
Розкішний палац простяга,
А вогник свічкою небесною
Світило днини засліпля.
Люблю я Корсунь.
Дорогі мені його луги, сади
І та зажурена голубка,
Що нахилилась до води.
Барвистий шлях веде до схилу
Прадавньої ріки Рось.
Вона бурлить, тече на диво,
Тече так близько, гляньте – ось.
Мій Корсунь милий,
Ти колиска нових незвіданих бажань.
В твоїх очах яскраво сяє
Багато віри й сподівань.
Моє ти місто, ти стояло,
Коли безжально убивали,
Коли палили все кати,
І всі казали: «Потерпи!»
Бо ти не маєш права впасти,
Упасти навіки пропасти.
Мій Корсунь, стій, не упади,
І ми дійдемо до мети.
Я вірю, Корсуне, лишишся
Назавжди в серденьку моїм.
Я повернусь на Батьківщину
В майбутнім погляді твоїм.
Швайка Валентина
14 років
Корсунь-Шевченківський р-н
Осінні етюди
Упав під ноги лист осінній.
Зів’яв від подиху зими.
Сумують айстри в час чарівний,
Бо не розквітнуть більш вони.
Махнула осінь рукавами,
Розмалювала поле й ліс,
На небі в зірок фарби взяла,
Просила в ниви жовтих кіс.
Яскраво дерево зоріє,
Малює свіжий натюрморт,
І хмара в небі височіє,
Немов єдиний білий лорд.
Упав під ноги лист в дарунок.
Хай піднімає дітвора,
І на асфальті візерунок
Із цього листя виклада.
Бондаренко Ренат
14 років
Корсунь-Шевченківський р-н
Три секунди до старту
Хто в дитинстві марив зоряним небом,
Кого манила до себе його далечінь,
Той працював над собою щоденно,
Прогнавши від себе назавжди лінь.
Він духом ніколи не падав,
А гордо йшов до мети,
Пов’язавши життя своє з небом
Ніколи ще незнаної широти.
Три секунди до старту,
Дві…Одна… Ось і зліт.
Він залишиться в серці назавжди,
Перший в космос політ.
Відірвалась ракета від дому,
Порвавши тяжіння земне.
Натомість крізь невагомість
Щось в душу приходить сумне.
Можливо, це сум за домом,
За маминим теплим борщем.
Можливо, пов’язаний з іншим
У грудях болючий щем.
Крізь ілюмінатор видніються зорі,
Та прощатись з ними пора.
Повертатись космонавтові треба
На планету краси і добра.
Тут його вже давно чекають
Батько і мати біля двора,
І захоплено вверх позирає
Всього світу, мабуть, дітвора.
Можливо, з них космонавти
Будуть; хоч вони ще і малі
Та вже хочуть розвідать простори
І космосі, і на землі.
Бондаренко Ренат
14 років
Корсунь-Шевченківський р-н
Другий Сталінград
Кипіли Росі древні води
Й стогнала зранена земля.
Змішались у бою народи
Із Рейну, Дону та Дніпра.
Одні боролись за свободу,
Інші – за славу й нагороди
Йшли нашу землю відібрать…
Не день гриміла люта битва,
Змішались з кров’ю сльози й піт.
І не одна чекала мати
Рідного сина край воріт.
Йшли трикутні похоронки
В Полтаву, Воронеж, Ашхабад…
Щодня все більшало полеглих
В бою за другий Сталінград.
… Та відгриміла злісна битва.
Пройшло з тих пір чимало літ.
Вшановуємо ми полеглих,
Як забуя бузковий цвіт.
Вони життя не шкодували,
Ішли у бій вони за мир.
Ніколи їхнього імення
Не стре могутній часу вир.
Вклонімося ж всім тим героям,
Що не ступили й крок назад.
Ціною їхнього страждання
Устояв другий Сталінград.
Цебрій Тетяна
16 років
Корсунь-Шевченківський р-н
Вірші
Ти тільки згадай ті яснії дні,
Коли ми з тобою ходили одні.
Ти щось шепотів мені тихо, як ніч,
А я лиш скидала хустину із пліч.
І в серце моє увірвалась любов
Хвилини оті я згадую знов…
***
По світу Божому за нами
Слідкують у німій тривозі
Печальні зорі-очі мами,
Лиш промогти вони не в змозі.
Завжди зігріє теплотою,
Лиш повернись у рідний дім!
Святою мами добротою
Лікуєшся у домі тім.
Ти підеш в даль життєвим шляхом,
І мріями злетиш у вись,
Та дужих крил широким змахом
До мами рідної озвись.
Сидоренко Олена
14 років
Корсунь-Шевченківський р-н
Лебедина сім’я
Плавали в ставочку лебідь і лебідка,
Плавали із ними їхні малі дітки.
Дуже-дуже затишної їм було,
Бо життя щасливе, як квітка, цвіло.
Та ось трагічний день настав –
І лебідь враз самотнім став.
Лебедину сім’ю всю згубили –
Нелюди жорстокі їх убили.
Лебідь самотнім жити не хотів,
Високо в небо він стрімко злетів,
Розправив крила, упав – і загинув,
Рідну країну навіки покинув…
Знову зустрів він сім’ю свою,
Дуже щасливі були у раю.
Плавають там тихо лебідь і лебідка,
Біля них радіють малі їхні дітки.
Сидоренко Олена
14 років
Корсунь-Шевченківський р-н
Берізка
У лузі берізка зростала.
Буяла і горя не знеала.
З вітром гралась,
Граючись, сміялась.
А люди прийшли
І зло принесли.
Вони берізку пиляли
Й на частини рубали.
Плакала берізка, вмирала,
З білим світом прощалась,
Довгі коси опустила
І додолу похилилась.
Усі трави і поля,
І водиця, і земля
Дуже засмітились
І сльозами вмились…
Я звертаюсь до усіх:
І дорослих , і малих,
Не губіть красу і вроду,
Нашу матінку – Природу!
Павлуша Анастасія
10 років
м.Умань
Весна у парку
Дуже люблю я весною
Гуляти в нашому парку,
Там берізки і тополі
Й сова дрімає на дубку.
Пригріває ясне сонце,
Тануть срібнії сніги,
По доріжках і горбочках
Весело дзюрчать струмки.
Де немає уже снігу,
Пробивається трава
Соковита, зелененька,
Чепурненька, молода.
Між травою на осонні,
Де були колись сніги,
Посміхаються до сонця
Маленькі білі квіточки.
Павлуша Анастасія
10 років
м.Умань
Цвіт тополі
Білий сніг летить із неба,
По доріжках стелиться.
Як це так, що серед літа,
Завіта метелиця?
Небо чисте і безхмарне,
Ясно світить сонечко,
А чарівний той сніжок,
Летить у віконечко.
Подивились ми уважно
На чудовий той сніжок,
То ж тополя всім дарує
Цвіту білого пушок.
І летять теплі сніжинки
В поле й на луги,
І вкривають снігом-пухом
Землю навкруги.
Кажуть про приход весни.
І пташки веселим співом
Після довгої зими.
Оживає все навколо.
Павлуша Анастасія
10 років
м.Умань
Чарівна осінь
Осінь чарівниця
Ось до нас прийшла,
В золото й багрянець
Землю одягла.
На деревах листя
Як пташки сидять,
А подує вітер,
І вони злетять.
Покружляють в небі
Веселим танком
І впадуть на землю
Гарним килимком
Вербовська Марина
14 років
м.Умань
Слово
Перша колискова, лагідні слова,
Дзвінка, прекрасна мова, в устах завжди жива.
Слова летять в вершину, у небеса блакитні,
Любов в них мами й сина, і щирая молитва.
Тьмяніє, та не гасне вогонь палких тих слів,
Бо слово те - прекрасне, немов пташиний спів,
Бо материнська мова в устах завжди бринить,
Як птиця теє слово - летить, летить, летить!
Долає перепони, мов дихає, живе!
І кожного серденька те слово не мине.
І розкриває крила, немов прекрасний птах,
Немов вітрила мрії, оспівані в піснях.
Отож, нехай це слово завжди буде живе,
Нехай теплом надії у серці оживе.
Вербовська Марина
14 років
м.Умань
«Софіївко», ти чудо весняне
«Софіївко», ти чудо весняне,
І марю я тобою до світанку,
Немов та казка, заворожуєш мене,
Немов та пісня, що звучала наостанку.
В мереживі ажурної роси,
В дощів і сонця ти барвистому серпанку,
Те сяйво невимовної краси,
Хоча і осінь стукає на ґанку.
А прийде осінь - і палітра кольорів,
Змішає барви на старому клені,
І під чарівну музику вітрів,
Танцюють гроти, гарно як, ой, неню!
І перед зором грот Феміди височіє,
Прозора казка, мов туманний Альбіон,
Це грот прощання, може, грот надії,
Про це розкаже тихий шепіт крон...
Похмурий камінь, сірий, мовчазний,
І міст у Прагу - розкоші столицю -
Переплетіння чотирьох стихій,
Там усміхаються завжди похмурі лиця.
І ледь помітні порухи душі,
Зворушення., місцина це прекрасна,
І хай на серці - хмари і дощі,
В похмурий день тут сонце світить ясно.
Бо тут життя вирує джерелом,
Життя - мов інше, не засмічене брехнею,
Немов лелека, ти махни своїм крилом,
І розчинись в мереживі алеї...
І може, стане легше в сірий день,
І сльози розчиняться в водоспадах,
Зіллється сум у перелив пісень,
І може, є для тебе тут розрада?...
Вербовська Марина
14 років
м.Умань
О рідна мово!
Як добре на душі,
коли нема боязні
за слово праведне,
що визріло в тобі...
Д. Павличко
Століття страху, і зневірення, й скитання
Віки вогню, в якім кується сталь,
О мово рідна! Ти пройшла поневіряння,
Серця гарячі і безмежних втрат печаль...
І боротьбу - за честь і славу вічну,
За цінності майбутніх поколінь.
О мово рідна, чиста і велична!
На мить коротку серцем ти полинь
В окрилені співочим переливом
Слова, мов квіти чистої краси,
О мово рідна! Ти даєш нам крила!
Майбутнім поколінням принеси
Натхнення, нездоланне і прекрасне,
Оспіване у одах і піснях,
О мово рідна! Ти, мов зорі ясні,
І в темряві осяюєш наш шлях!
І доки Україна буде жити,
І наша зірка буде ще ясна,
О рідна мово! Хай чарівні квіти
Тобі дарує радісна весна!
Вербовська Марина
14 років
м.Умань
Я вірю в майбутнє твоє, Україно!
У серці моєму палає надія,
Вогнем, що ніколи не згасне.
Ти - ненька моя, і усі свої мрії,
Усі сподівання прекрасні
Тобі я несу. Ти - колиска моя,
Ти - сонце, що світить яскраво,
Ти - кожному рідна, чудова земля,
Де листя шумить зеленаво.
Де неба блакиттю і злотом полів
Розписані кожні картини,
Де чути завжди той дзвінкий переспів,
Соловейка погожої днини.
Усе, що пройшла на своєму шляху -
Ті війни, страждання і горе,
Спіткали тебе у годину лиху,
Тих сліз нескінченнеє море...
В минулім - геройство, і слова навік,
Літописи горя й безчестя.
І нашим героям ми втратили лік,
Вони - мов святителі честі.
Величне минуле назавжди буде
Основою гордості й щастя,
І кожне ім'я у віки увійде.
Забувши про біль і ненастя
Ми будем творити майбутнє своє,
І кожен - в своєму мистецтві,
І вірою сповниться серце твоє,
І завжди хай житиме в серці!
Для нас завжди будеш ти рідна й єдина,
У вічність відійдуть ненастя,
Я вірю в майбутнє твоє, Україно!
Буде воно сповнене щастя!
Баранюк Леся
14 років
м.Умань
Збережіть цей світ...
Розкажу історію вам, любі друзі,
Яка сталась доля дівоча моя…
Росла я колись у зеленому лузі,
Щодня засинала під спів солов'я.
Тягнула до неба червонії гронця,
Раділа життю, мов дитина мала.
Всміхалась до бджілки, всміхалась до сонця,
Любила життя, бо щаслива була...
Та лихо прийшло до зеленого раю,
Листочки зів'яли і зір мій погас...
О люди, чи бачите, як я страждаю?..
Прошу, зупиніться! Благаю я вас!
Погляньте, що рученьки ваші зробили...
А я ж усім серцем любила життя...
Ви душу мою молоду погубили,
Немає мені вже назад вороття...
Згубили назавжди дівочую вроду,
більш не побачу я цвіт спориша...
О люди, благаю, врятуйте природу,
Бо в неї також є живая душа...
Баранюк Леся
14 років
м.Умань
Мова рідного краю
Мова рідного краю
У серці моєму бринить.
Я пісню про мову співаю,
Що так із душі струменить.
Господь ощасливив нас даром
Чарівним, мов спів солов'я.
Що ллється у душу нектаром...
То рідная мова моя.
В дитинстві, бувало, вслухалась,
Як мати співала пісні.
В душі моїй мить та зосталась
І серденько гріє мені.
О мово прекрасна, чарівна,
Мелодіє серця мого!
Ти ніби казкова царівна,
Володарка багатства свого.
Ти душу мою окрилила
Простим, мудрим словом своїм.
Любов, котру ненька привила,
Залишиться в серці моїм...
Баранюк Леся
14 років
м.Умань
Взірни у ніч тривожну
Морок ... Ніч... Та лиш здаля,
Мов шматочок кришталя,
З тьми прорізавсь місяченько
Та світ Божий просвітля.
Вітер журно завива,
Замовка і знов співа.
Хоч невидимий він зору,
Та душа його жива.
Спить коханая земля,
Та лиш видко іздаля,
Як до місяця берізка
Тягне змерзлеє гілля.
Все шепоче, промовля
(Ох, наївнеє маля),
Що зігріє рученята
Той шматочок кришталя.
Вже й за північ пробива,
Вітер тужно завива.
Пісня тая жаліслива
Шуляк Андрій
16 років
м.Умань
Моя рідна Умань
Я тут народився, у вічному місті,
Сказав перше слово й пішов в перший клас.
І восени я бачу – в опалому листі
Тихо і радісно котиться час.
Тут і сонце світить якось особливо,
І співають веселіше солов’ї.
І «Софіївка» – це наше світле диво,
Її слава лине на усі краї.
Я відпочиваю тут душею
Й Уманки барвиста течія
Плине разом з срібною зорею.
Це і є щаслива часточка моя.
Тут я відчуваю турботу й тепло,
Натхнення мені надає ця земля.
І як би часом сумно не було –
Мене лиш моя Умань окриля!
І вітер, і мряка, й туман тут живі,
І в зелені парк, наче в озері, тоне.
Я йду, тихо ступаючи по траві,
І уманські зорі ловлю у долоні.
Шуляк Андрій
16 років
м.Умань
Травень
У травні вже давно позеленіло листя,
І кущ бузку вдягнув своє намисто.
Кінець весні, іде початок літа,
І сонечко чека від нас привіта.
В цей день щасливий і привітний
Все на землі красою квітне.
Пташки співають, сонце виграва,
Переливається уквітчана трава.
Шуляк Андрій
16 років
м. Умань
Поле
А наше поле пахне медом,
Травичка пахне літом,
Покоси пахнуть сіном:
Дістать до неба – де там.
Життя вирує цвітом,
Полите теплим дзвоном
Летить до сонця в небо –
Йому воно ж так треба.
Шуляк Андрій
16 років
м.Умань
Поезія життя Шевченка
В Шевченковій поезії утілено життя,
Простих людей духовну силу,
Поневіряння, вбогість їх буття,
Й любов, і Україну – серцю милу.
Він перший був, хто показав весь гнів.
Протест народний пронизав рядки,
В яких лиш сум страшних тих днів,
Де люди в розпачі й похилені хатки.
Зубожіння й біль із тугою сприймав,
Любив людей і вірив, що настане днина:
Повстануть бідняки – про них він дбав,
Прийде і в Україну радості година.
Проста людина, вічний трудівник,
На щастя має безперечне право.
І на землі своїй, де вільний дух не зник,
Збудує дім й здобуде вічну славу!
Шуляк Андрій
16 років
м.Умань
Черкащина
Черкащина – роду мого берегиня,
Духовності, щастя, кохання й краси.
У серці моєму прекрасна святиня,
Подібна світлу чистої роси.
Є місце в Кам’янці привітній,
Де я натхнення Пушкіна відчув,
Побачив парк, який весною квітне
І оперу Чайковського почув.
У Суботові Іллінська церква височіє,
І заповідник є – „Холодний Яр”.
Богдан Хмельницький там спочиє,
У цьому храмі бачимо духовний дар.
Історія Красногірського монастиря
Сяга глибин духовного коріння
І джерело, що б’є в Золотоношки берега
Нам надає наснаги і святкового горіння.
Є на Черкащині культурний заповідник,
Корсунь-Шевченківської битви тут музей.
У парку живописному незвичний візерунок
Доріжок плавних, насаджень та алей.
Тарасова гора у Каневі стоїть,
І там урочище державне заповідне.
Музей Шевченка – душі його мить,
Для серця українця дуже рідне.
В Черкасах парк Соснівський є
І будувався він людьми від серця.
Це надзвичайне чудо все твоє й моє
І до добра для всіх відкриті дверця.
Я так люблю в осінній листопад
„Софіївкою” в Умані пройтися.
Вона прекрасна в дощ і в снігопад,
Сюди іду у душу свою подивиться.
Бо так і є – це все краса реальна,
Це барви ті, що нам несуть весну,
Мого народу квітка ідеальна,
І пташка, що пробуджує від сну.
Шуляк Андрій
16 років
м.Умань
Біль Чорнобиля
Хоч пройшло вже так багато літ,
Цю катастрофу пам’ятає світ.
Болючі спогади у душах назавжди
У тих людей, хто врятував нас від біди.
Як кинулися на палаючий реактор
Рятівники лише у літніх сорочках.
У них в серцях був допомоги фактор,
Не думали про себе в той жахливий час.
А Прип’ять готувалася до свята.
Про катастрофу ще ніхто не знав.
Вже наближалася травнева дата,
Про перші втрати уряд не казав.
Чорнобиль, Прип’ять – мертве місто.
Й реактор аварійний – наче обеліск.
Це зараз, а тоді – на кухні свіже тісто,
Сім’я чекає рідних на обід.
Але не буде вже того щасливого життя.
Евакуація. Страшна радіаційна хмара.
На цвинтарі радіоактивного сміття
Закопані надії, як незрима кара…
І біль Чорнобиля ніколи не минеться.
Його не полікує всепереможний час.
У серці кожному він сумом відгукнеться.
Ми пам’ятаєм всіх, хто врятував нас.
За ці роки героїв відійшло багато
У ті краї, з яких немає вороття.
Вони всі патріоти, і тяжка нам втрата
Людей, які врятували планету і життя.
Держава наша хай не забуває
Про подвиг ліквідаторів в ті дні,
Нехай вона всіх хворих захищає,
Виконує тепер обов’язки свої.
Шуляк Андрій
16 років
м.Умань
Тарасова стежка
З народного коріння, з цвіту саду
Пішов у світ, залишивши в душі
Якусь затаєну печаль, досаду,
Що все не так, і що холодні йдуть дощі.
Спізнав з дитинства багато болю
І сиротою блукав у полі цілі дні.
Він пережив і злидні і неволю,
Вслухавсь у дідові сумні пісні.
Із батьком їздив він чумакувати
Та у природи набирався сил,
І був щасливий, поки була мати,
Бо в неї вчивсь духовної краси.
Минали дні, проходили роки,
І серед заповітних мрій дитячих,
Що так тривожили думки,
Була одна – позбутися панів незрячих.
Все те, що писав, ішло від душі.
Простою народною мовою,
Відродженням плекаючи вірші,
Бачив Україну вільною і новою.
Створити хотів українську державу,
Без кріпосництва щоб жити у ній,
І вірив у народну славу,
Що переможе в боротьбі страшній.
Де зараз проходить Тарасова стежка?
Мабуть, серед трав, що гірчать полином.
Над шляхом цим, де вкраїнська мережка,
Пташка літає зі срібним крилом.
Шуляк Андрій
16 років
м.Умань
Я намалюю...
Я намалюю вишню попід тином,
Я намалюю сонце й тихі зорі.
Я збережу життя одну хвилину,
ЇЇ згадаю в радості і в горі.
І в зимовий темний вечір
Пригадаю в листі вишню,
Покажу усій малечі,
Як цвіла вона так пишно.
Розповім, як ми маленькі
Стиглі вишеньки зривали.
І як гілочки тоненькі
До нас вишні нахиляли.
Намалюю я сніг білий.
Намалюю ранок взимку,
Й серед літа заметілі
Наберу цілу корзинку.
Цимбал Анатолій
15 років
смт Лисянка
Памяті Т.Г.Шевченка
Він був поет… Його любили люди.
Це той поет, що волі знав ціну,
Що бачити добро хотів усюди
І з панщиною вічну вів війну.
Тарас з дитинства був спокійним
Було, що забреде в траву,
І рухами руки так мелодійно
Малює цю природу неземну.
Малює степ і батьківську хатину,
В якій, мабуть, не раді сироті,
І мачуху, що бідолашную дитину,
Залишила самотню у житті.
Ще він писав, писав не як дитина,
А як поет, що вже пізнав життя.
І знав про істину буття людини
І що назад немає вороття.
Він так любив цю Україну милу,
І в цій землі хотів він спочивать.
І мріяв, як дніпровські ніжні хвилі
Його могилу будуть колихать.
Тарасе, знай, збулася твоя мрія,
Як ти в поезії писав,
І кручі, й на Дніпрі всі буревії
Твоєму постаменту видно там.
Ми пам’ятаємо тебе, як патріота,
Як вчителя і земляка свого.
Ти витягнув Вкраїну із болота,
І варто це було життя твого.
Ти завжди дбав про долю України,
За вільний край й свободу постраждав.
За це ми вдячні щиро і уклінно,
Спасибі, генію, за все що людям дав.
Цимбал Анатолій
15 років
смт Лисянка
Молитва про землю
Спасибі, Господи Всевишній,
За світ, дарований тобою.
Шість днів творив і «мрак колишній»
Став нам колискою Земною.
Ти дарував нам ліс і гори,
Річки, моря і океани,
Щоб ми жили й не знали горя,
Ти все обдумав бездоганно.
Лише одне не передбачив,
Дрібницю незначну, єдину:
Недосконалою зробив – Ти бачиш?!
Вінець твоїх творінь – людину.
Створивши для життя умови,
Надію дав, любов і віру.
Та в цій ідилії чудовій
Не дав найголовніше – міру.
Людина ледь на ноги ставши,
Себе назве царем природи.
І ось до всіх скарбів дорвавшись,
Страшної завдає їй шкоди.
Можливо, Всесвіт є порожнім,
І рід людський наш унікальний.
Чому бездумно і безбожно
Руйнуєм світ наш ідеальний?
Ліси вирубують і палять,
Моря і ріки забруднили,
Повітря знищують і травлять,
А шар озону зрешетили.
Тварин винищують безжально,
Не розраховуйте на знижку.
І скоро буде актуальним
Занести всіх в Червону книжку.
Та не про пташку чи тварину
Турбується тепер людина,
Про гроші – клопіт щохвилини,
Збагачення – ось ціль єдина.
На тебе, Боже милосердний,
Надію маємо останню.
Прозріння просим щиросердно,
Дай, Боже, миру й процвітання.
Повинні ми порозумнішать,
Пить із Землі всі соки досить!
Таке майбутнє вже не тішить,
Земля ще терпить, та вже просить.
Як просить мати, що страждає:
«Отямтесь, діти, озирніться!»
Стихіями попереджає,
Як знищать все – де ж нам подіться?
Вже припиніть, бо так не можна
Усе в житті грошима мірять.
В душі своїй людина кожна
В любов, красу, добро ще вірить.
То що, земляни, може разом
Згуртуємось і всі зусилля
Направимо на порятунок
І на збереження довкілля.
Нехай посадить кожен з нас
Маленьке деревце і квіти.
І не важлива стать і раса,
Усі разом - старі і діти.
Пташкам зерна з долоні киньте,
Нехай плодяться і співають.
Пісні їх ніжні і привітні
Жорстокість із душі виймають!
Заборонить тварин вбивати,
Вони ж бо є брати нам менші.
Пастки і сіті розставляти.
Не смійте – попадетесь перші!
А все сміття, яким планету
Ми наче панцирем накрили,
Переробить, як мудрі люди,
Що з нього світло й газ зробили.
Хоч прикро це і дуже важко,
Та усвідомить ми повинні:
Де лихо в світі і нещастя,
То більшість люди в цьому винні.
Забудьте ви вже і про пиху,
Природа всім землянам мати.
Життя дарує, і тому
Навчіться матір шанувати.
Природа в цьому допоможе,
Лиш невеличке намагання,
Щоб у собі вам відродити
Найкращі риси і бажання.
Ви благородство в оленя позичте,
Дельфіни вас добру навчать,
Як оберіг, лелек покличте,
Щоб з ними ранки зустрічать.
Любов і вірність лебедина
Хай буде прикладом для всіх,
І стане гідною ЛЮДИНА
Нести звання це з віку в вік.
Цимбал Анатолій
15 років
смт Лисянка