В. О. Береза Директор Черкаського обласного молодіжного

Вид материала

Конкурс

Содержание Я сів біля хати Пам’яті Симоненка Мені тринадцятий минає Мамине свято

Подобный материал:

• Береза Слово «береза», 1091.88kb.
• Береза и собака, капуста и директор, иней и корабль Что общего в этих словах, 249.34kb.
• Підбито підсумки XXV всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури, 62.76kb.
• С. В. Гловацький, 131.3kb.
• Урок литературного чтения во 2-м классе. С. А. Есенин. "Береза", 52.64kb.
• Ю. А. Шейко, вчитель предмета «Захист Вітчизни» Березняківської загальноосвітньої школи, 431.23kb.
• Залежною наша Україна є вже 20 років, але в її економічному розвитку, подальшій стабілізації, 286.78kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни, 190.82kb.
• Проект Світового банку «Рівний доступ до якісної освіти в Україні», 923.18kb.
• Департамент освіти та гуманітарної політики Черкаського міського виконавчого комітету, 2665.63kb.

Я сів біля хати

Я сів біля хати Відпочиваю, Дивлюся навколо Та й думку гадаю:	Мені б тії крила І я б полетів, Усе б роздивився, Усе б зрозумів.
Яке синє небо І сонце привітне. Які пишні трави І сад як розквітне.	Побачив би зверху, Де серце Землі, Де б’є джерело Всеземної душі.
Яка ж то багата Й родюча земля: А це ж Україна Рідненька моя.	З якого б усім нам Узяти добра. Сердешної ласки А ще й співчуття.
Які гарні люди Та ще й працьовиті. Душа в них співуча, Серця в них відкриті.	З якого б умитись, Щоб всім нам прозріть І разом збагнути Надалі як жить.
Буває, що смуток Чи гнів обіймає, То пісню затягнуть І все те минає.	Щедроти якими Країна багата, Хоча б зберегти, А краще додати.
Колись і Шевченко Так думку гадав, Хотів в небо линуть Та крилець не мав.	Не хочеться думать, Щоб ми не змогли Прожити достойно На кращій землі.

Цимбал Анатолій

15 років

смт Лисянка

Пам’яті Симоненка

В селі, що на Полтавщині, В родині селянина Родився син Василько – Душа твоя, країно	Страждань було чимало, Не вдячна та країна. Ти тихо так до кожного: “Прокинься – ти ж людина”.
На долю йому випали Всі труднощі війни. І повоєнні роки, Голодні і складні.	Та всі жили й не чули, Безбарвная рутина. Ти як набат до кожного: “Отямся, ти ж людина!”
Мав змалечку Василько До віршування дар. Дав Бог йому таланти, Та довгих літ не дав.	Лиш раз дається в світі Життя своє прожить, Тож нам спішити треба І цінувати мить.
Василику, Василечку, Хлопчино із села, Та зрозуміть насилечку Змогли твої слова.	Летять собі лебедики На рідну Україну, Бо вибрати не можна Лиш матір – Батьківщину.
Душі твоєї обрії Із вірша в вірш лились. У ній любов із болем Навік переплелись.	Летять роки, як лебеді, Тече життя ріка, Та Симоненка слово Залишиться в віках.
А у гарячім серці, Що билось для людей. Завжди жила надія І рвалась із грудей.

Котляр Ольга

14 років

смт Лисянка

МЕНІ ТРИНАДЦЯТИЙ МИНАЄ


Мені тринадцятий минає,

Думками лину в давнину.

У полі хлопчика шукаю,

Що пише вірші на листку.

Русяве на чолі волосся,

Проста свитина і штанці.

В очах маленьких світять сонця,

Старий олівчик у руці.

Життя Тараса гартувало.

Кріпак, художник та студент,

Повстанець, в’язень казематів

Та України славної поет.

В його рядках любов і туга,

До волі боротьби призив,

Терниста визвольна дорога,

Що кров’ю наш народ скропив.

Найбільше він любив Вкраїну,

Біленьку хату та хрущі.

Закоханий у пісню солов’їну,

Лиш тут мав спокій у душі.

Минає час, біжать роки.

І сонечко вже без Тараса сяє.

Та в пам’яті залишаться завжди,

Як мудрість вікова його рядки!

Котляр Ольга

14 років

смт Лисянка

Мамине свято

Весна проснулася з-під снігу, Підсніжником зачарувала нас. На річці розламала кригу, Дзвенять струмки, прийшов їх час.

По - ніжному лоскоче промінь, Щебечуть голосливі горобці. У небі із блакиті стоїть повінь – Так постаралися творці.

І квіти у руках прохожих, А очі радістю блищать. Так свято мам, жінок приходить – В природі і у душах благодать!

Гезей Марія

12 років

смт Лисянка

Роздуми біля пам’ятника


Дивлюся знизу я на монумент,

На постать мужню, грізну, та високу.

І думаю: який ти був, Тарасе,

Русявий, світлий чи темноволосий.

Що ти вподобав у своїм земнім житті?

До чого прагнув, задля кого ти трудився?

Кого любив, до кого не барився,

Що, навпаки, не вабило тебе.

В тих роздумах беру до рук «Кобзар»,

І там читаю відповідь для себе,

Ти жив як свічка і як полум’я палав

І для людей лиш билось серце в тебе.

Любив, коли садки цвітуть,

Коли весняний вітер цвіття носить,

Коли хрущі над вишнями гудуть,

І пахнуть свіжескошені покоси.

Не мав сім’ї, та друзів мав багато,

Вірші, мов діти, в світ розходились твої,

Припав до книжечки, бувало часто плакав.

Траплялось всякого у твоєму життя.

Тепер стоїш над нами в повний зріст,

Над поколіннями піднявся силою слова,

З’єднавши їх як велетенський міст,

Сильний і трепетний мов рідна наша мова.

Гезей Марія

12 років

смт Лисянка

Моя Лисянка


Якби мені у космос полетіти,

Полинути в небесну висоту

І звідти хату батьківську узріти,

З висот поглянути на Лисянку мою.

Вона сховалась від вітрів колючих,

Спустилась в долину запашну,

Розкинулась серед струмків живучих

І п’є небесну сонця теплоту.

Вона маленька, мила, тиха,

Як паляниця з печі запашна,

Як колискова пісня із дитинства,

Умита в росах Лисянка моя.

Усіх доріг на світі перехрестя

Сплелось докупи в цій святій місцині

І рідною від серця і до серця

Зоветься Лисянка спочатку і донині.

А кажуть ще, що був колись той час,

Коли барвистими відомими стежками

По цій землі ходив малий Тарас

Своїми босими дитячими ногами.

В цім краї сонце радісно стрічають,

Тут дзвінко л’ється пісня над рікою,

Пташки у гаю тут гучніш співають,

І Тікич лине річкою стрімкою.

Кравець Дарія

14 років

Монастирищенський р-н

Моя Україна


Україно моя! Я живу у тобі і з тобою

В голубіні небес, у зітханні натомлених нив,

У калині й вербі, що вмиваються вранці росою,

У плетінні стежок, що малими ногами сходив.

Ніжна врода твоя переповнює душу красою:

Мрійна зелень дібров і цвітіння садів навесні,

І жовтаві лани, що у небо пливуть далиною,

Й помережені болем і щастям налиті пісні.

Бо любити тебе мене мати з колиски навчала,

Поважати народ і родину свою берегти.

І хоч де б моя доля в далеких світах не блукала,

А дорогу додому я зможу завжди віднайти.

Онищук Анастасія

11 років

Монастирищенський р-н

Україна


Що таке Україна? Це рідна земля,

Це могутній Дніпро і високі Карпати

Це і славний гопак, і вірші Кобзаря,

Це широкі поля, врожаями багаті.

Це безкраї степи, солов’їні гаї,

Український народ працьовитий ,трудящий,

На землі є, звичайно , і інші краї,

Але наш калиновий, вербовий - найкращий.

Що таке Батьківщина? Це сад дідуся,

Вишиванка бабусі, мої чорнобривці,

Вечори, коли разом родина уся,

І вода найсмачніша у нашій криниці.

Це матусина пісня і братиків сміх,

На столі свіжоспечена біла хлібина.

З- поміж скарбів і достатків усіх

Рідний край найдорожче, що має людина.

В молитві своїй я прошу небеса:

Хай Господь береже й захищає Вкраїну,

Щоб в Вітчизні моїй не зів’яла краса,

І щоб радість буяла у кожній родині!

Бакуменко Марина

15 років

м.Сміла

Мова нашого народу


Через роки плететься павутина,

Її все рвали, та вона спліталась знов.

Нехай лиш вільна, незалежна Україна

Вік пам'ятатиме, за що пролита кров.

Тебе гнобили, гнали і цурались,

Та не вдалося їм тебе згубить.

Твої ростки в душі народу пробивались,

Як не старались - не змогли їх придушить.

А у серцях уже насіння дозрівало,

Їх соловей розносив по хатах.

Життя Вкраїни тихо розквітало,

Й перетворилось на квітучий сад.

І я тебе кохаю, рідна мово –

І цю любов у серці пронесу.

Плекать тебе я буду, барвінкова,

За мелодійність, ніжність і красу.

Бакуменко Марина

15 років

м.Сміла

Діти України


Життя прожить – не поле перейти.

В житті є теж свої маленькі війни.

Чи зможемо сміливості знайти

Промовить гордо: «ДІТИ УКРАЇНИ»

«Країна не така», - вважаєм ми.

А що зробили, щоб її змінити?

Не досить просто буть людьми,

Щоб з гордістю своє життя прожити…

Не бійся помилятись. Просто дій.

На помилках ж бо тільки вчаться люди.

Іди назад, убік… лишень не стій.

Тоді країні користь з тебе буде…

Бакуменко Марина

15 років

м.Сміла

«Я – українка!» - гордо заявляю…»


Я – українка!» - гордо заявляю.

Це моя сутність, це мій стиль життя.

Всі негаразди з піснею стрічаю.

Мене навчили і зараз вчу так я.

Я Україні віддана душею,

Бо народилась тут я і зросла.

Вона чарує мовою своєю –

У слові є прихована краса…

Ми українці – тут ми народились.

Вирішуй сам – це щастя чи тавро.

І хочу я, нащадки щоб гордились,

Й від наших справ не соромно було…

Бакуменко Марина

15 років

м.Сміла

«Ти прекрасна, мово рідна…»


Ти прекрасна, мово рідна…

Як без тебе жити?

Як зуміла ти мене

Вмить приворожити?

Ти мені подарувала

Перше рідне слово.

І із скрути підіймала

Мами колискова.

В мить тяжку хай нагадає

Із дитинства казку,

Біль у серці затамує,

Подарує ласку…

Бакуменко Марина

15 років

м.Сміла

«Багато різних мов існує в світі…»


Багато різних мов існує в світі

Та тільки серце в стужу зігріва

Верби плакучі, кучеряві віти

І пісні маминої лагідні слова.

Із кожним кроком більше розумію:

Цінити треба те, що маю я.

Домівку рідну, батьківську криницю,

Бо там цілюща і смачна вода…

Я одягну квітучу вишиванку,

Із квітів польових сплету вінок.

Умиюся росою на світанку

Й думками лину в батьківський садок.

Душа знайде тут спокій і надію,

Загояться всі рани мої вмить.

Лише із часом я вже розумію –

У рідній хаті серце не болить…

Бакуменко Марина

15 років

м.Сміла

«А земля іще не просохла…»


А земля іще не просохла,

І весна іще не прийшла.

У туманному лісі мокро,

Над верхів′ям його – сивина.

Ще світанки зажурливо тихі,--

Солов′ї не збудили зорю.

І дерева стоять заколихані,

Ще не скинули сонну мару.

Так й душа моя – вся у чеканні,

Ще не знаю, що хочу сама.

Та гадаю – промінчиком раннім

В моє серце ввірветься весна.

Бакуменко Марина

15 років

м.Сміла

Мої крила


Ви знаєте, а я вмію літати…

Чи вірите ви, а чи ні.

Душа моя хоче співати

Веселі й грайливі пісні.

Я щаслива, у мене є крила!

Що підносять мене до небес.

Мої мрії, мов білі вітрила

В океані безмежних чудес.

Ви повірте – літала з весною,

Ми будили дерева в гаю.

Потім спочили удвох під сосною.

А ще я рукою зорю дістаю.

Люди кажуть, що це – неможливо,

Що спалила б вона мене вмить.

Та для мене це не важливо.

Головне – це у вірі жить.

То чому ж ви сумуєте вічно.

Просто мрійте, учіться літать.

Не міркуйте завжди логічно,

Якщо крила захочете мать!

Бакуменко Марина

15 років

м.Сміла

Твій вибір


Ти не цінуєш життя,

Ти його не любиш.

Ти не вмієш сміятися крізь сльози.

Ти сумуєш через дріб'язки.

Але є й інший.

Він - цінує життя,

Він його любить і насолоджується.

Він розуміє: усе, що не робиться - на краще.

Він людина ...

Він радується життю, а ти його зневажаєш.

Ти хочеш бути щасливою людиною?

Задумайся над цим, поки не пізно!

Зроби свій вибір.

Усе у твоїх руках!

Бакуменко Марина

15 років

м.Сміла

Осінь у моєму вікні


Гронами смачного винограду

Заглядає осінь у вікно.

Кралею зайшла до мого саду

І мережить в золото панно.

То фарбує фарбами тополі,

То закрутить свіжий вітерець.

Посріблив ріллю чорняву в поле

Вже зимовий перший посланець.

Безліч справ набралось в чарівниці,

Наче яблук в стиглому саду,

Що висять, мов сонячні гостинці.

Завтра в гості я до них піду.

Таібова Лілія

16 років

м.Сміла

Вилила душу


Лиш порожнеча й тінь якогось дива,

Два слова, що залишились в душі.

Адже така історія можлива,

Коли обдумуєш на самоті.

Печаль чи радість, біль чи сподівання

Мандрую знову у світ мрій.

Закінчились квитки, сиджу в залі-чекання,

А в голові думок літає рій.

Захолодить мороз всі сумніви, турботи.

І бажаний той день, ще довго не прийде.

Багато навалилося роботи,

Та зрозуміть ніяк не можу я себе.

Завжди збуваються бажання,

Та страшно, як нема що загадать,

Вже і думки пішли, і в голові мовчання,

Не знаю я чого й чекать...

Як відродити знову радість жити?

Напевно, скоро повернеться і сама...

Заклавши з долею парі, тепер ми квити,

Та все одно вона всі плани полама.

Я розумію, що ще не в останнє

Життя навчить мене чомусь,

Не буде щастя на душі, що небо синє,

Та від страшної болі не зігнусь.

А що ж заповнити повинно порожнечу?

Іще не знаю зовсім, не скажу...

Це як знайти якусь малечу,

Й сказати, що я нею дорожу.

На дні залишилось дві краплі,

Такі малі, що треба мікроскоп.

Насипте мені в рану іще солі...

А я руками вирию собі окоп!

Таібова Лілія

16 років

м.Сміла

Думки, що зараз в мене в голові


Не можна завжди бути всюди,

Бо все зробити сил нема.

Не розуміють суті люди,

Лиш витирають піт з чола.

І скільки справ би я не мала,

Себе не втратити якби ж.

Щоб кожен день я так чекала,

Немов поїздку у Париж.

І повернуть назад минуле

І відродити, що було,

Ніяк не вийде в тебе, друже,

Бо, як відомо,—загуло…

Але ж бажається хоч трохи,

Хоча б хвилинку, або мить

Самій зібрать всі свіжі роси

І їх для себе залишить.

Бо роздробивши свою душу,

Ти не збиреш її ніяк.

Повідомляти про це мушу,

Щоб ти від страху не закляк.

А люди іноді жорстокі,

Ведуть себе як хижаки,

Але в душі своїй глибокій,

Ховають хиби залюбки.

Але ж лопата не потрібна,

Щоб відкопати звідти все,

Бо правда завжди дуже видна—

Це совість гідно береже.

За течією просто плити,

Чи проти вітру бігти взнак?

Потрібно все докупи зшити,

Та зрозуміти, що і як...

Таібова Лілія

16 років

м.Сміла

Мрія


Сонце, тиша, свіжість і вода...

Тільки вітер грається моїм волоссям.

Всі роси позбива м’яка хода...

А рука прошелестить сухим колоссям.

Кожен крок відроджує тепло,

Лине дзвінкокрила пісня серед поля.

Все забула за момент, що буде і було,

Нехай вирішує за мене доля...

Отак, босоніж, добрела аж до води,

До повноводної ріки, що у долині.

А зараз сяду в тіні акацій і лози,

Сплету вінок з квіток і трав посередині!

Я насолоджуюсь пташиним співом,

І завороженно дивлюся в небеса!

Вже геть не хочеться займатись ділом.

Бажанною лишається лише краса!!!

Навколо все наповнене незвичним ароматом,

Акацієвий цвіт і нотки інших трав...

Цивілізація тут є найзлішим катом,

Тому природа не пуска до своїх лав...

Таібова Лілія

16 років

м.Сміла

Зелений знак


Прощення, чи лиш знову пустота?

Легені дихають так вільно

І скоро вже народиться нова мета,

Та шлях в тумані поки ще не видно...

І в повнім залі завжди я сама,

Одна однісінька стою посередині,

Немов удень стара сова

І відчуття, як у туриста на чужині.

Навколо все у радості кружляє,

А миті щастя і у мене є...

Та гостра пилка увесь час пиляє

І душу вже мені не віддає.

Скільки б не просила я , благала.

Напевно, усе є, як має буть...

І повернеться те, що я чекала,

Та деяких подій не можу я забуть.

Таібова Лілія

16 років

м.Сміла

Край, мить, безмежність


Еквілібрист в мережевній серветці

Заплутаний, мов жук у павука.

Великим дзвоном ниє гул у серці,

Як нові враження у юнака.

Та розповідь швидка, нечутна зовсім.

Грайливий танець добігає до кінця.

Усе залив дрібненький дощик срібний,

Бажання лиш відвідати купця...

Придбати щастя, чи хоча б натхнення

Ущухла заметіль, та хочеться тепла.

Десь недалеко прихилилося знамення

І нова хвиля сліди всі залила...

Таібова Лілія

16 років

м.Сміла

Думки, як таракани


Весна іде невпинно й невблаганно,

Життя відродиться і зацвіте.

Надія є, що це все не оманно,

А віз зі щастям і до мене заверне.

І не потрібна життєдайная водиця,

А манна із небес—то все казки!

Не буде мить, як люди кажуть, "для годиться"

Бо всі ж повиливають з помиями тазки!

Бо кожен прийде й кине п’ять копійок,

І глеки на капусту подадуть...

За кращеє життя мільйони бійок,

А з проблемами душі не знають як і буть.

У голові колони тараканів,

А все туди ж: допомагать усім...

Невже оці повадки від королів і ханів?

"Я понадкушую, а якщо зможу—з’їм!"

Ой людоньки, навіщо все крутити?

Зав’язувать життя в морські вузли...

Не плюй в криницю, з неї іще пити!

І до останнього тримай у рукаві тузи.

Чи треба все навколо аналізувати?

Чи буде якийсь толк від цих думок?

Бажання усього побільше мати—

Відкриє, чи навпаки, закриє на замок.

Є люди, що не думають, а діють

І вчаться вже вони на помилках!

А є й такі, що лиш про дії мріють

І перетворюють своє життя на жах.

Тищенко Вікторія

10 років

м.Сміла

Україна


Україна, моя Україна,

Ти прекрасна, неначе весна.

Твоє небо - це ніжна перлина,

Твоє сонце - душа чарівна.

І земля неповторно красива,

Мов шовкова зелена тканина.

У душі ти, неначе зоря,

Україно квітуча моя.

Тищенко Вікторія

10 років

м.Сміла