Моніторинг якості освіти керівник дослідження – Ірина Булах Зміст
| Вид материала | Документы |
- Моніторинг стану викладання навчальних предметів, 18.06kb.
- Тернопільський державний медичний університет ім. І. Я. Горбачевського Бібліотека., 80.45kb.
- Роль моніторингу як ефективного засобу дослідження та оцінювання освітньої сфери, 40.02kb.
- Abstracts, 1290.43kb.
- Звіт щодо проведення моніторингового дослідження якості управлінської діяльності керівників, 175.14kb.
- Про психолого-педагогічні засади розвитку інклюзивної освіти в Миколаївській області, 734.19kb.
- За результатами проведення підсумкового етапу моніторингових досліджень якості освіти, 108.69kb.
- Укра ї н а донецька обласна державна адміністрація, 362.8kb.
- План проведення наради фахівців координаторів міського, районного рівнів з питань моніторингу, 86.71kb.
- Харківська обласна державна адміністрація головне управління освіти І науки наказ харків, 264.03kb.
3. Управління якістю освіти
В теорії та практиці управління якістю виділяють дві проблеми: якість та управління якістю. Загальні визначення щодо поняття якість та якість вищої освіти були дані у попередніх розділах. Зупинимося більш детально на проблемі управління якістю.
Сучасне управління якістю виходить з положення, що діяльність з управління якістю не може бути ефективною лише впливаючи на кінцевий продукт; ефективне управління впливає не лише на кінцевий продукт, а й не увесь процес виготовлення цього продукту.
Повернемося до схеми, що представлена на малюнку 2 розділу 1.– системи і процесів вищої освіти.
Кінцевим продуктом освітньої системи є рівень професійної компетентності випускників вищої школи і, цей рівень для даного випуску є тією об’єктивною реальністю, яку можна лише виміряти та оцінити (при застосуванні об’єктивних методів). Цими процедурами цей показник не можна змінити. З іншого боку, отримані дані можна використати для оцінки також якості освітнього процесу і ці дані вже можна використати для того, щоб вплинути на рівень професійної компетентності випускників у майбутньому. Але дана оцінки включає крім результативних вже і процесуальні компоненти та показники змісту навчання, форм та методів навчання.
Інші два фактори, які безпосередньо зв’язані з рівнем якості освітнього продукту вищої школи це:
- рівень освіти випускників середньої школи та проблеми справедливого доступу до отримання вищої освіти;
- державна політика щодо ефективного використання людських ресурсів.
Незважаючи на те, що вплив цих факторів на рівень якості освітнього продукту вищої школи є надзвичайним, все ж таки від не є темою даного дослідження на цьому етапі. Ми зупинимося на дослідженні рівня професійної компетентності випускників вищої школи та процесуальних компонентах змісту і форм навчання.
Отже сучасна освітня система використовує комплексне поняття система якості (Quality System), як включає такі підсистеми як забезпечення якості (Quality Assurance); управління та контролю якості (Quality Control), які базуються на даних моніторингу якості (Monitoring of Quality).
3.1. Управління якістю та інформація
Управління якістю базується на вимірюванні та оцінюванні певних показників, отже має справу з так званою управлінською інформацією.
Проблема отримання якісної, об’єктивної інформації в галузі педагогічної та освітньої діяльності має надзвичайно важливе значення не лише для достовірної оцінки якості продукту діяльності, а й тому, що в нових ринкових умовах ця інформація потребується всіма споживачами цієї інформації та вироблення тактичних і стратегічних рішень. З іншого боку, наявність об’єктивної інформації створює цілу низку проблем політичного та соціального характеру. Ці проблеми сходні з проблемами медицини, але хвороби освіти не можуть бути невиліковними, оскільки саме в системі освіти закладається моральне здоров’я суспільства.
Отже розробки в галузі управління освітою мають починатися з аналізу реального стану освітньої системи та визначення напряму її розвитку, що не можливо без наявності управлінської інформації.
“Управлінська інформація – це сукупність достовірних даних, фактів, які віддзеркалюють реальний стан системи управління та змін, що в ній відбуваються”.
Якою має бути сучасна управлінська інформація?
В загальному розумінні вона має забезпечувати прийняття управлінських рішень адекватних реальному стану освітньої системи, а тому якість інформації має задовольняти таким вимогам: повнота та конкретність, сучасність та новизна, об’єктивність та достовірність. Необхідно не забувати, що отримана інформація підлягає обробці та аналізу, що кладеться в основу управлінських висновків. І на однаковій інформаційній базу можуть бути зроблені різні судження, коментарі та висновки. Отже, сучасна система управління з чітким прописуванням процедур та принципів обробки управлінської інформації має унеможливити таку ситуацію.
Нажаль ці вимоги носять декларативний характер, тому що не визначені процедури отримання інформації, форми і методи, що забезпечують таку її якість. Не дивлячись на широту інформаційної бази основних джерел інформації про освітню діяльність, управлінські рішення приймаються в умовах дефіциту необхідної інформації. Це відбувається з декількох причин:
1. Частина інформації не має практичної цінності, оскільки вона статична і не містить динаміки по показниках (наприклад показники успішності навчання).
2. У більшості випадків інформація не систематизована не може бути систематизованою.
3. Неповнота, часто однобока деталізація інформації про результати освітньої діяльності, отриманої з використанням малоінформативних методів.
4. Відсутність систематизованої узагальненої інформації необхідної для прийняття стратегічних рішень.
5. Інформація не достатня з точки зору об’єкту управління. Вона не дає можливість зіставити результати діяльності різних освітніх закладів, оцінити та порівняти їх ефективність.
Таким чином, реальні зміни в управлінні освітою стимулюють відповідні органи збирати та систематизувати інформацію, приводити її у відповідність до вимог міжнародних рейтингових індикаторних систем, з іншого боку збільшується число споживачів об’єктивної інформації. Ця соціальна група зростає, і це дає оптимізм на майбутнє моніторингу системи освіти.
3.2. Моніторинг якості освіти
Поняття “моніторинг” прийшло у педагогіку з екології та соціології. В екології моніторинг — це неперервне спостерігання за станом оточуючого середовища з метою попередження небажаних відхилень за важливішими параметрами. У соціології моніторинг включає встановлення таких показників, які відображають стан соціального середовища. Освітній моніторинг — це система організації збору, збереження, обробки і розповсюдження інформації про діяльність освітньої системи, що забезпечує безперервне відстеження за її станом і прогнозом її розвитку.
Соціальна сутність освітнього моніторингу визначається тим, що саме він є головним засобом контролю і передачею соціального досвіду (змісту освіти) новому поколінню. Освітній моніторинг — категорія як педагогічна, так і управлінська, оскільки він поєднує принципи управління системою з загально педагогічними принципами функціонування освітньої системи. Необхідно зауважити, що система освітнього моніторингу функціонує в динамічних умовах освітньої діяльності, що накладає додаткові вимоги на об’єкт моніторингу та висновки, які з цього робляться. Ця особливість пояснювалася раніше при розгляді моделі системи вищої освіти та процесів, які в ній відбуваються. Обстеження та визначення реального стану системи освіти можливе лише при формуванні певних рівнів моніторингу, які представлені нижче відповідно до їхньої ієрархії:
1. Локальний (навчального закладу) рівень. На цьому рівні освітній моніторинг фіксується в вигляді системного узагальнення діяльності навчального закладу щодо досягнення поставленої перед ним мети, а також діяльності та успішності кожного студента, формується прогностична інформація в її психолого-педагогічній інтерпретації.
2. Муніципальний рівень. На цьому рівні узагальнюється діяльність муніципальної системи освіти в цілому та її елементів, які порівнюються один з одним, з урахуванням специфіки функціонування кожного суб’єкту освітньої системи (школи, ліцею, гімназії, коледжі, вищі навчальні заклади); розробляється прогноз розвитку навчальних закладів.
3. Регіональний рівень. На цьому рівні освітній моніторинг фіксує стан діяльності регіональної системи освіти в цілому та її елементів, визначає регіональну специфіку та її завдання щодо інтегрування регіональної освіти відповідно до державної політики.
4. Державний рівень. На цьому рівні узагальнюється діяльність державної системи освіти, визначається її стан, формується державна політика розвитку освіти в цілому.
5. Міжнародний рівень. Освітній моніторинг цього рівня забезпечує визначення рівня освітньої системи країни в контексті міжнародних стандартів і сприяє створенню освітньої політики узгодженої із загально світовими тенденціями розвитку.
Нові умови щодо розвитку країн, де у вироблені національного продукту беруть участь більш ніж 80% фахівців з вищою освітою, призвели до змін у підходах до оцінювання ефективності діяльності освітньої системи на всіх рівнях. Ці більші вимоги до якості освітнього продукту обумовили необхідність побудови системи моніторингу, яка полягала в обстеженні об'єкта освітньої діяльності шляхом оцінки певних показників в продовж декількох років та проведення детального аналізу результатів щодо визначення стану освітньої системи, здійснення обґрунтованого, а отже керованого прогнозу розвитку.
Запровадження системи моніторингу ініціює зміни, які відбуваються у формах та методах контролю, який починає виконувати крім адміністративної функції управляючу, корегуючу та інформативну, іншими словами крім констатуючої ще і формуючу. Це ініціює необхідність застосування сучасних форм стандартизованого, або структурованого вимірювання успішності навчання та запровадження адекватних багатобальних шкал оцінювання, створення системи освітніх стандартів та розробки критеріїв оцінки досягнення мети.
Таким чином, можна сказати, що якість професійної підготовки – це цілісна сукупність властивостей, які здобуваються в системі освіти суб'єктом діяльності і які визначають його професійну компетентність і дозволяють йому мати певну соціальну цінність та відповідати потребам і можливостям ринку праці. Забезпечення якості – це сукупність заходів необхідних для створення впевненості, що освітній продукт або послуга задовольняють вимогам до якості, які сформульовані у освітніх державних стандартах. Забезпечення якості спирається на об'єктивні показники отримані при контролі та моніторингу освітньої системи.
3.3 Управління якістю і стандартизація
В сучасних умовах управління якістю базується на стандартизації. Стандартизація це нормативний спосіб управління, вплив якого на об'єкт здійснюється шляхом встановлення норм і правил, які оформлені у вигляді нормативного документу, що має юридичну силу. Стандарт – це нормативно-технічний документ, яки встановлює вимоги до якості продукту діяльності.
Міжнародний досвід свідчить, що необхідним інструментом, який гарантує відповідну якість продукції є сертифікація, як документальне підтвердження того, що продукція дійсно відповідає конкретним стандартам. Отже, виникає нова форма управління та забезпечення якості продукції, яка утворює окрему самостійну підсистему, у нашому випадку в системі освіти. За міжнародним досвідом діяльність по забезпеченню якості та сертифікації складає більш ніж 1-2% загальних витрат на виготовлення продукту.
Реформа вищої освіти в Україні йде шляхом створення національних стандартів освіти, які базуються на сучасних досягненнях західної педагогічної науки з питань технологій навчання та вимірювання його успішності. “Держава здійснює контроль за рівнем якості вищої освіти за допомогою вимірів значень показників якості вищої освіти, яку набула особа, та визначенню ступені їх відповідності вимогам державних стандартів вищої освіти за критеріями досягнення цілей вищої освіти. Рівень якості вищої освіти - це відносна характеристика якості вищої освіти, що ґрунтується на порівнянні значень показників якості, отриманих на підставі діагностичних іспитів випускників вищого навчального закладу, з критеріально-орієнтованим еталоном, що репрезентується державним стандартом вищої освіти. Засоби вимірювання значень показників якості вищої освіти є складовою частиною системи державних стандартів вищої освіти. Контроль якості вищої освіти - система заходів, що здійснює третя сторона з метою перевірки характеристик якостей особистості випускника вищого навчального закладу та їх порівняння з встановленими вимогами і визначення відповідності кінцевим цілям вищої освіти при атестації випускників вищих навчальних закладів та сертифікації фахівців.”
Вище наведено цитату з нормативних документів, які започатковують впровадження Державних стандартів вищої освіти в Україні. Більш детально стан розробки і запровадження Державних стандартів вищої освіти буде розглянуто у наступному розділі дослідження. Зараз зупинимося лише на ключових моментах, які безпосередньо пов'язані із засобами вимірювання та оцінювання якості вищої освіти, нерозвиненість яких гальмує запровадження сучасних методів контролю, моніторингу та управління якість освіти в Україні.
Методологічні проблеми.
- Державні стандарти, що запроваджуються складаються з визначення: вимог до фахівця (ОКХ), змісту навчання (ОПП) та засобів педагогічної діагностики, якими можна встановити наявність відповідності якості підготовки фахівця вимогам. Це означає, що крім змісту та тривалості навчання, піднімається питання про його результат.
- Результат навчання розглядається як деякий комплексний показник, який має бути виміряний та оцінений.
- Вимірювання та оцінювання результату навчання здійснюється за допомогою засобів педагогічної діагностики, створення яких потребує спеціальних знань в галузі стандартизованих методів контролю якості освіти.
- Засобами діагностики є професійно-орієнтовані тести, впровадженню яких має передувати період їхньої стандартизації з обов’язковим визначеннях їхніх психометричних показників. Отже, мова йде про відтворення технології стандартизованого тестування, яка використовується в усіх “high stake” професійних тестуваннях у більшості розвинених країнах.
- Зроблена перша спроба відокремити тих, хто навчає, від тих, хто оцінює знання, оскільки вказано, що контроль якості вищої освіти здійснює третя сторона.
Організаційно-методичні проблеми:
- Жодною програмою підготовки викладачів вищих закладів освіти не передбачено викладання хоча б елективного курсу з проблем педагогічної діагностики.
- Викладачі, які розпочали створювати державні стандарти отримали професійну освіту в іншій соціальній системі, яка активно заперечувала можливість застосування взагалі методів тестування.
- Враховуючи два вище означених факти, було прийнято рішення розробляти спочатку лише дві компоненти держстандартів - ОКХ і ОПП. А до розробки засобів діагностики приступити з 2000 року.
Останнє рішення, яке прийняте авторами Державних стандартів освіти, є результатом свідомого компромісу, оскільки воно віддзеркалює суть проблем, які існують в галузі педагогічної діагностики в Україні. Більш того, потрібно зазначити, що такий компромісний підхід суперечить головним принципам проектування професійних тестів, оскільки воно базується на змісті, який представляється у такий спосіб, щоб його можна було б продіагностувати, що унеможливлюється незнанням основ тестології. Отже вочевидь замкнене коло, розв’язання якого можливо лише шляхом широкого та швидкого розповсюдження серед освітян сучасних знань в галузі педагогічної діагностики.
Інформація щодо стандартизації освіти в інших країнах світу, заходи розвинених країн по захисту населення від некваліфікованих дій фахівців, та принципи функціонування Центрів незалежної сертифікації подані у додатку до розділу.
Що стосується останніх, то це взагалі нове явище для України, оскільки для традиційної вищої школи радянського зразка характерний принцип "самі навчаємо, самі оцінюємо", що унеможливлювало порівняння якості підготовки, проведення моніторингу на основі об'єктивних показників. Сертифікація професійної діяльності як форма оцінки якості освітнього продукту, з метою забезпечення об'єктивності даних, має здійснюється спеціальними організаціями (Licensure Boards), які є відокремленими від навчальних закладів. Основною функцією цих організацій є діагностування рівня професійної компетентності з видачею сертифікату, наявність якого є визнанням того, що рівень професійної компетентності фахівця не нижчий мінімально необхідного. Така форма незалежної фахової експертизи спеціаліста, яка здійснюється третьою стороною, має запустити в дію елемент ринкових відносин – конкуренцію навчальних закладів різних за статусом і формою самоврядування, форм і методів навчання, а отже сприяти запровадженню управління, що забезпечує якість підготовки. Незалежна професійна педагогічна експертиза результатів навчання змінює систему взаємовідносин викладач-викладач, викладач-студент, студент-студент. По-перше, в такій системі допомога “знайомому” студенту буде спрямована не на фальсифікацію його екзаменаційної оцінки, а на додаткові з ним заняття, отже сприятиме формуванню нормальних професійних відносин. По-друге, візуалізується результат професійної діяльності викладача (це один з чинників протидії викладацьких кіл). По-третє, збільшується мотиваційний елемент навчання студентів, оскільки з’являється можливість бути об’єктивно оціненим за здібностями і зайняти відповідне рейтингове місце.
Отже, по-перше, система незалежної освітньо-професійної сертифікації, як форма моніторингу та гарантування якості має вивести освіту з числа галузей, які є найбільш корумпованими (за оцінками експертів корумпованість освіти в Україні за 5-ти бальною шкалою оцінюється у 4.6. балів). Зменшення корумпованості освіти є генетичним засобом для оздоровлення суспільства взагалі, оскільки закладає основи для формування нового покоління професіоналів здатних но-новому мислити і по-новому працювати спираючись на свої власні сили. По друге, участь України у міжнародних рейтингах щодо оцінки рівня якості освіти, їх аналіз та широке обговорення має зняти міф, який дуже активно у нас використовується “у нас дуже гарна якість освіти, якби ще нам платили так як їм”, “ці міжнародні індикатори не прийнятні для оцінювання якості нашої освіти”.