План Історія ставлення суспільства до природи в процесі індустріального розвитку виробництва. Зростання населення І його матеріальних потреб як основна причина погіршення стану довкілля
| Вид материала | Документы |
- План. І. Психологічні І соціально-педагогічні проблеми підліткового віку: а об’єктивні, 470.64kb.
- План Вступ Поняття суспільства. Діалектично-матеріалістичний підхід до аналізу суспільних, 303.78kb.
- Назва реферату: Лекції по трудовому праву України Розділ, 2190.54kb.
- В. В., Рябченко Л. О. Формування економічної свідомості І ставлення до грошей у процесі, 135.19kb.
- І. Актуальність проекту, 149.85kb.
- Тенденції розвитку світового господарства, 119kb.
- Закон зростання потреб І соціально-економічна ефективність виробництва > Економічні, 366.58kb.
- Реферат на тему: Порядок кредитування населення, 15.95kb.
- Тема: Довкілля. Що вивчає наука «Екологія», 44.89kb.
- Про необхідність створення національного природного парку “Дністровський каньйон” для, 722.38kb.
Тема 1. Історія взаємовідносин суспільства і природи.
План
1. Історія ставлення суспільства до природи в процесі індустріального розвитку виробництва.
2. Зростання населення і його матеріальних потреб як основна причина погіршення стану довкілля.
3. Концепція сталого розвитку, і її значення для гармонізації відносин людини і природи.
1. Взаємовідносини з оточуючим природним середовищем є однією з найважливіших сторін історії людства. В них природне середовище виступало виключно як джерело одержання людиною всіх необхідних ресурсів і благ для власного життєзабезпечення. При цьому рівень і характер впливу суспільства на природне середовище в значній мірі визначались розвитком матеріального виробництва, яке в свою чергу залежало від прогресу науки і техніки. Науково-технічний прогрес в різні часи і у різних народів мав не рівномірний, а стрибкоподібний характер: періоди поступового еволюційного розвитку продуктивних сил змінювались бурхливим їх піднесенням із застосуванням усе нових способів впливу на природу.
Однак до певного часу природа порівняно швидко заліковувала "рани", заподіяні їй людиною, а людина майже не відчувала негативної дії на здоров'я шкідливих факторів, які супроводжували технологічні перевороти в матеріально-технічній базі виробництва. Цим визначились основні підходи до оцінки взаємодії суспільства з природним середовищем. Так, наприклад, довгий час вважалося правильним будувати робітничі селища біля цехів, під димовими трубами. А самі підприємства закладалися поблизу берегів річок і озер для зручності забору води з водоймищ і скидання туди ж рідких відходів. З часом виробничі об'єкти з усією шкідливою їх дією на довкілля з'являлись у центрі значних за розмірами населених пунктів, які перетворювались на міста. Це мало місце і впродовж усього періоду індустріального розвитку України, тобто понад сто років, починаючи із середини XIX століття. Але навіть в 50-70-і роки XX століття в багатьох містах нашої країни споруджувались великі промислові підприємства, діяльність яких дуже шкідливо впливала на довкілля. Це вважалося економічно доцільним із-за наявності виробничої інфраструктури (дороги, енергомережі, водопостачання тощо) та необхідної кількості кваліфікованої робочої сили. Негативній же дії на організм людини диму, газів, сажі, шуму, вібрації та інших шкідливих чинників довго не надавалося значення. Так само як і негативній дії виробництва на навколишнє природне середовище.
2. Основними причинами шкідливого впливу суспільства на довкілля, без сумніву, є зростання його матеріальних потреб та збільшення чисельного складу самого суспільства. Про постійне підвищення темпів зростання населення нашої планети свідчить, наприклад, скорочення періоду, за який відбувалося його подвоєння:
1-е - за 650 років (1000-1650р.р.)
2-е - за 200 років (1650-1850р.р.)
3-е - за 140 років (1850-1940р.р.)
4-е - за 40 років (1940-1980р.р.)
За 100 років, з 1900 до 2000 р ., населення земної кулі збільшилося в 3,7 рази, з 1,6 до 6,0 млрд. чол. Особливо зросли темпи його природного приросту (до 2% щорічно) після другої світової війни. Це явище у зміні чисельності населення планети навіть отримало свою назву - "демографічний вибух". Основною причиною останнього є постійне скорочення смертності населення, що завдячується покращанням умов проживання та медичного обслуговування.
Більш як половина населення Земної кулі в даний час концентрується в Азії - 59%. Понад 90% загального приросту населення припадає на менш розвинуті регіони та країни. Із-за високої частки молоді (2/5 населення молодше 15 років) ці країни й на перспективу зберігають високі темпи приросту населення (2,5- 3%). За прогнозами, до 2025р. населення Землі досягне 8млрд.чол., а до 2050р. - 9млрд.чол.
Із збільшенням загальної чисельності населення постійно зростає розмір тієї його частки, яка постійно мешкає у містах. За даними ООН, у наш час у більшості економічно розвинених країн міське населення складає 75 - 80% загальної його кількості. У світі нині вже понад 170 міст з мільйонним населенням. Найбільш урбанізовані регіони світу - це Філадельфійсько – Бостонсько - Йоркський, Токійсько - Йокогамсько - Осакський, Кельнсько - Дюссельдорфський, Манчестер - Бірмінгемський. Кожен з них концентрує до 20 - 50млн. чоловік.
В Україні у містах мешкає 68% населення. В країні нараховується 5 міст з мільйонним населенням. Це місто Київ (2,6), Харків (1,6), Дніпропетровськ (1,2), Донецьк і Одеса (по 1,1млн.чол.). Найбільш урбанізовані території - Дніпропетровська і Донецька області. В Донецькій області міське населення перевищує 90% всього населення.
Міста, особливо великі, вкрай негативно впливають на стан навколишнього середовища в радіусі багатьох десятків кілометрів: отруюють атмосферу величезною кількістю пило-газових забруднень від промислових об'єктів, автотранспорту, а грунти й природні води - мільйонами тонн токсичних речовин і стічних вод, виводять з користування тисячі гектарів сільськогосподарських угідь, лісів, займаючи їх під будівництво житлових масивів, промислових комплексів, об'єктів виробничої та соціальної інфраструктури. За даними комунальної статистики, в результаті життєдіяльності дорослої людини щорiчно утворюється 230-250 кілограмів побутових відходів, розміщення яких вимагає значних земельних площ.
До негативних сторін існування великих міст потрібно віднести і те, що в них набагато вищий ступінь поширення різноманітних хвороб. Така хвороба як рак легенів у великих мiстах нині реєструється в два-три рази частіше, ніж у сільській місцевості. Тут набагато більше хворіють бронхітами, астмою, алергічними хворобами. Рівень інфекційних захворювань у містах також удвічі вищий.
Шумові, вібраційні навантаження, перенаселення, транспортні проблеми, вплив електричних, магнітних, іонізаційних полів у великих містах стали причиною масових захворювань нервової системи, підвищеної смертності.
3. Пов’язане з розвитком матеріального виробництва та зростанням чисельності населення невпинне погіршення екологічного становища в окремих регіонах і в світовому масштабі в цілому вимусило переосмислити ті цінності, на які має орієнтуватися суспільство у своєму поступальному русі. Особливо активні пошуки в цьому напрямі проводилися в економічно розвинутих країнах Заходу, які в найбільшій мірі зіткнулися з проблемами екологічного неблагополуччя і вже мали перші позитивні результати щодо їх вирішення, а тому реально уявляли всі практичні аспекти роботи в цій сфері.
Орієнтація на необхідність посилення боротьби за покращання екологічного становища певне місце зайняла в фундаментальній ідеї “якості життя”, яка на початку 70-х років була взята на озброєння Соціал – демократичною партією Германії. Концепція “якості життя” прийшла на заміну концепції “рівня життя”, пов’язаній зокрема з безглуздим споживництвом, різноманітними кризовими моментами функціонування “суспільства споживання”. Однак ідея “якості життя” тільки частково торкалася екології, головний її стержень, - це прагнення формувати життя по мірках, які більш всеохоплюючі і людяні, ніж чисто кількісний ріст.
Гуманізація мети існування, передбачувана концепцією “якості життя”, проблему екології бачила у світлі того, що збереження природного середовища є одна з головних передумов повноцінного життя людини. Завдання щодо детального вивчення існуючих складних взаємозв’язків суспільства, виробничої сфери його діяльності з навколишнім природним середовищем цією концепцією не ставилось.
Проблеми економічного росту безпосередньо зіставляються з екологічними пріоритетами у згадуваній вище так званій концепції “сталого розвитку”. Ця концепція вперше була оприлюднена Організацією Об’єднаних Націй після затвердження 42-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 4 серпня 1987 р. доповіді Всесвітньої комісії з питань оточуючого середовища і розвитку, названої “Наше загальне майбутнє”. Доповідь, яка стала широко відомою як “Доповідь Брундланд” (по імені голови Всесвітньої комісії Гро Харлем Брундтланд), була незвичайною, відмінною від документів такого характеру і примусила держави, їхні уряди і народи по-новому поглянути на тенденції і перспективи розвитку людства.
За своїм змістом доповідь оптимістична; вона не провіщує фатального прогресуючого погіршення стану навколишнього середовища, а навпаки, виходить з передумови можливості забезпечення процвітаючого, виправданого і надійного майбутнього, початку нової ери економічного зростання, в основі якої буде політика оптимального екологічно вивіреного використання і розширення бази природних ресурсів. Але для цього необхідне корегування курсу розвитку, а також прийняття рішучих політичних заходів, здійснення глибоких змін в суспільній свідомості, об’єднання зусиль держав світу.
В самому загальному вигляді сталий розвиток визначається як довготривалий, що не тільки задовольняє потреби в даний час, але й не загрожує в цьому відношенні майбутнім поколінням. В концепції є два базових поняття: “потреби розвитку” і “обмеження розвитку”. В неї екологічний фактор включений безпосередньо. Екологічні цілі суспільства розглядаються не як протилежні його економічним цілям, а як такі, що поєднуються з ними, тобто однопорядкові. Народногосподарський розвиток не може здійснюватися на довгостроковій основі, коли природноресурсна база збіднюється і погіршується. В той же час економічний ріст повинен враховувати втрати, пов’язані з руйнуванням оточуючого середовища, і передбачати їх компенсацію, відшукуючи для цього відповідні кошти. “Економічні і екологічні міркування не суперечливі, - говориться в доповіді Брундтланд. – Наприклад, політика, спрямована на збереження якості сільськогосподарських земель і на охорону лісів, покращує довгострокові перспективи сільськогосподарського розвитку. Підвищення ефективності використання енергії і матеріалів служить екологічним цілям, але може також сприяти зниженню витрат. Але сумісність екологічних і економічних завдань часто втрачається з виду через індивідуальні або групові вигоди без врахування наслідків для інших, з сліпою вірою в здатність науки знайти необхідні рішення і в незнанні відносно віддалених наслідків рішень, які приймаються тепер”.
В найширшому плані стратегія сталого розвитку переслідує мету сприяти гармонії в системі “людина – природа”.
Однак не слід думати, що вимога сталості щодо розвитку в обов’язковому порядку пов’язана з уповільненням його темпів у порівнянні з розвитком, орієнтованим виключно на економічний ріст. Автори концепції переконливо доводять, що політика забезпечення сталого розвитку включає пожвавлення росту і зміну його якості у бік зниження матеріало – і енергоємності виробництва.
Для реалізації стратегії сталого розвитку необхідний цілий ряд певних передумов. Головні з них такі:
- політична система повинна забезпечувати ефективну участь громадян в процесі прийняття рішень;
- економічна система здатна створювати продукцію і технічні знання на базі самозабезпечення і стабільності;
- соціальна система передбачає механізми попередження і усунення конфліктних ситуацій, пов’язаних з негармонійним розвитком;
- виробнича система базується на визнанні необхідності врахування екологічного чинника в процесі розвитку;
- технологічна система здатна до пошуку все нових рішень;
- адміністративна система є гнучка і здатна до самокоригування.
Нашій державі потрібно докласти немало зусиль для того, щоб забезпечити виконання базових умов сталого розвитку і гармонійно поєднувати економічний прогрес і ефективний захист навколишнього природного середовища.
Тема 2. ПРЕДМЕТ І ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ЕКОЛОГІЇ ЯК НАУКИ
ПЛАН
1. Об’єктивна необхідність формування науки “екологія” і її предмет.
2. Основні поняття екології.
3. Екосистеми та їх види.
1. До проблеми взаємодії суспільства і природи наука звернулась досить давно. Але спочатку в загальнометодологічному плані. Дослідження довгий час зводились до пошуку відповідей на два взаємопов'язаних питання: а) як впливає суспільство на природу; б) чи впливає природа на суспільство. І що в такому процесі взаємодії відіграє вирішальне значення: суспільство чи природа. І тільки коли в сферу дослідницького інтересу був включений третій елемент системи взаємовідносин суспільства і природи, а саме процес суспільного виробництва, дослідження вказаної проблеми стали більш конструктивними.
Розвиток суспільного виробництва супроводжується зростанням обміну речовинами і енергією з природою, - з одного боку, розширюється використання природних ресурсів, а з іншого, збільшуються промислові і побутові відходи, які повертаються в оточуюче середовище, погіршується стан цього середовища, зменшується кількість корисних для людей природних ресурсів.
Щороку в біосферу викидається в середньому 5 млрд. т твердих відходів, 250 млн. т дрібнодисперсних аерозолів, 200 млн. т оксиду вуглецю, 150 млн. т оксиду сірки, 50 млн. т оксидів азоту. В Світовому океані щороку складується понад 10 млн. т нафти, 300 млн. т заліза, 6,5 млн. т фосфору, 7 тис. т ртуті. Протягом останніх 150 років внаслідок гірничих розробок утворилося 100 км3 відвалів і понад 50 км3 кар’єрів. Щороку на сільськогосподарських землях розпилюється понад 500 млн. т мінеральних добрив і 5 млн. т пестицидів, третина яких змивається у водойми або залишається в атмосфері.
Все в більшій мірі стало помітним зниження здатності природи до відтворення ресурсів і самоочищення від відходів та забруднень.
Виникла гостра необхідність поглибленого вивчення передумов і чинників послаблення негативної дії продуктивної діяльності людей на природу. На цій основі сформувався такий новий напрямок наукового дослідження проблем взаємовідносин людини і природи, як екологія.
Екологія як наука і як навчальна дисципліна вивчає взаємовідносини живих організмів та утворюваних ними спільнот однієї з іншою і навколишнім середовищем.
Вперше термін "екологія" використав німецький біолог Е.Геккель у науковій праці "Загальна морфологія організмів". Наприкінці 80-х років XIX ст. екологія сформувалася як самостійна біологічна дисципліна й залишалася такою до 50-х років XX cт. На сучасному етапі екологія досліджує і вирішує коло проблем, і користується принципами, методами та інструментами, які виводять її за межі суто біологічних наук. До її предмету увійшли питання природокористування, управління біологічними ресурсами, охорони природи та деякі інші, тобто екологія стала вивчати проблеми навколишнього природного середовища широко і універсально.
Оскільки для формулювання назв окремих розділів екології, яка береться в такому широкому розумінні, також застосовується термін "екологія", то взяту в цілому її визначають як загальну екологію, яка об'єднує екологію рослин, екологію тварин, екологію мікроорганізмів, екологію людини і соціальну екологію.
2. Будь-який живий організм оточує певна частина природи, з якою цей організм безпосередньо взаємодіє і яка є середовищем його існування. Складники і властивості середовища різноманітні й мінливі. Жива істота живе у складному, не постійному світі, весь час пристосовуючись до нього і регулюючи свою життєдіяльність відповідно до його змін.
Діапазон (межі) пристосованості (адаптованості) біологічного виду до тих чи інших чинників, умов середовища називається екологічною валентністю. За екологічною валентністю організми поділяються на еврибіонтів, стенобіонтів та мезобіонтів.
Еврибіонти - це рослини або тварини з високою пристосованістю до змін довкілля, вони здатні існувати в широкому інтервалі чинників навколишнього середовища. Еврибіонтність може визначатися або високою стійкістю до коливань чинників середовища, або наявністю морфофізіологічних механізмів, які активно підтримують сталість (гомеостаз) внутрішнього середовища організму при зміні зовнішніх умов.
Стенобіонти - це організми з малою пристосованістю до змін середовища, вони здатні існувати в певних, відносно постійних умовах довкілля (температура, солоність, вологість, певна їжа і т.ін.)
Мезобіоти - це рослини або тварини, ступінь пристосованості яких до умов навколишнього середовища знаходиться в проміжку між високою (у евробіонтів) та малою (у стенобіонтів). До мезобіонтів належить більшість організмів. Але межі поділу рослин і тварин на евробіонти, стенобіонти та мезобіонти не є чіткими.
Пристосування організмів до середовища має назву адаптації. Здатність до адаптації - одна з основних властивостей життя взагалі, оскільки забезпечує саму можливість його існування, можливість організмів вижити і розмножуватись. Адаптація проявляється на різних рівнях: від біохімії клітин і поведінки окремих організмів до будови і функціонування угрупувань та екологічних систем.
Окремі властивості або частини середовища, які впливають на організми, називаються екологічними чинниками. Чинники середовища різноманітні. Вони можуть бути необхідними чи, навпаки, шкідливими для живих істот, сприяють чи перешкоджають виживанню і розмноженню їх. Екологічні чинники мають різну природу і специфіку дії.
Абіотичні чинники - температура, світло, радіоактивне випромінювання, тиск, вологість повітря, сольовий склад води, вітер, течії, рельєф місцевості - це все властивості неживої природи, що прямо чи опосередковано впливають на живі організми.
Біотичні чинники - це форми впливу живих істот одна на одну. Кожен організм постійно відчуває на собі прямий чи опосередкований вплив інших, вступає у зв'язок з представниками свого та інших видів - рослинами, тваринами, мікроорганізмами, залежить від них і сам впливає на них. Навколишній органічний світ - складник середовища кожної живої істоти.
Антропогенні чинники - це форми діяльності людського суспільства, які призводять до зміни природи як середовища життя інших видів чи безпосередньо вiдбиваються на їхньому житті. Розвиток спочатку мисливства, а потім сільського господарства, промисловості, транспорту дуже змінили природу нашої планети. Значення антропогенних впливів на весь живий світ Землі продовжує стрімко зростати.
З точки зору еколога, як вважав А.Тенслі (1935), основною природною одиницею на поверхні Землі є екосистема (екологічна система) - сукупність спільно проживаючих організмів та умов їх існування, таких, що знаходяться в закономірному зв'язку один з одним і які утворюють систему взаємообумовлених біотичних та абіотичних явищ та процесів.
При взаємодії організмів та неживих компонентів середовища їх мешкання, які складають екосистему, відбувається більш чи менш повний біотичний кругообіг речовин. В цьому кругообігу приймають участь продуценти, консументи та редуценти.
Продуценти, виробники - автотрофи і хемотрофи, організми, які нагромаджують потенційну енергію у вигляді органічних речовин з простих неорганічних складових. Автотрофи синтезують органічні речовини з неорганічних за допомогою енергії Сонця або хімічних зв'язків; до автотрофів належать вищі рослини (крім паразитних та сапрофітних), водорослі та деякі бактерії. Хемотрофи або хемосинтетики - мікроорганізми (бактерії), які синтезують органічні речовини з неорганічних за допомогою енергії, що звільняється при окисленні хімічних сполук, якi є у воді, грунті, головним чином, аміак, сірководень та ін. Основними продуцентами в біосфері є наземні зелені рослини, а у воді - фітопланктон і макрофіти, які забезпечують в планетарному масштабі синтез не менше 200млрд. тонн органічної речовини щорічно. При цьому засвоюється близько 50млрд.т. вуглекислого газу, розкладається 130млрд.т. води і виділяється близько 100млрд.т. кисню. Утворюючи первісну біологічну продукцію та акумулюючи сонячну енергію, продуценти створюють першу ланку в ланцюгах живлення екосистем.
Консументи, споживаючі - організми, які живляться органічними речовинами, синтезованими автотрофами, безпосередньо або через інші організми. До консументів відносяться всі тварини, частина мікроорганізмів, паразитичні та сапрофітні (живляться органічними речовинами померлих організмів і виділеннями тварин) рослини.
Розрізняють консументи первинні (рослиноїдні організми) і консументи вторинні (плотоїдні організми).
Редуценти, деструктори - організми, головним чином, бактерії та гриби, які під час своєї життєдіяльності мінералізують мертву органічну речовину, тобто перетворюють її в більш чи менш прості неорганічні сполуки, які потім використовуються продуцентами. Редуценти - остання ланка екосистем. Вони приймають участь у процесі самоочищення навколишнього середовища.
Консументи та редуценти мають ту спільну ознаку, що це живі організми, які не здатні самостійно синтезувати органічну речовину з неорганічної (це роблять продуценти, автотрофи) і живляться вони готовими органічними речовинами за рахунок автотрофів. За цією ознакою консументи та редуценти об'єднуються поняттям гетеротрофи.
До гетеротрофів відносяться тварини, люди, більшість бактерій та грибів, безхлорофільні наземні рослини і водорослі. Видове різноманіття гетеротрофів значно переважає різноманіття автотрофів, але їх загальна біомаса менша. Різні гетеротрофи у сукупності здатні використовувати всі речовини, які синтезуються автотрофами, та багато з тих, що утворилися в результаті виробничої діяльності людини. Основну роль в деградації органічної речовини біосфери серед гетеротрофів відіграють гриби і бактерії, роль тварин дещо менша. Разом з автотрофами гетеротрофи складають єдину біологічну систему, пов'язану трофічними відносинами.
Трофічні відносини - це взаємовідносини організмів в біосфері, які визначають їх місце, по-перше, в трофічних ланцюгах, і, по-друге, в трофічних рівнях.
Трофічні ланцюги, або ланцюги живлення, - види рослин, тварин, грибів та мікроорганізмів, пов'язані один з одним відносинами типу їжа - споживач. В межах трофічного ланцюга розрізняють травоїдність, паразитизм і хижацтво.
Трофічні рівні - сукупності організмів, об'єднаних типом живлення. Автотрофи (переважно зелені рослини) займають перший трофічний рівень (продуценти), рослиноїдні тварини - другий (консументи першого порядку), хижаки, які живляться рослиноїдними тваринами - третій (консументи другого порядку), вторинні хижаки -четвертий (консументи третього порядку). Їжа, спожита на кожному трофічному рівні, асимілюється не повністю, оскільки значна її частина не засвоюється або витрачається на обмін. Продукція організмів кожного наступного трофічного рівня завжди менше такої попереднього рівня в середньому в 10 разів. Кінцевою ланкою трофічного ланцюга є організми - редуценти (деструктори), які руйнують до кінцевих продуктів залишки і мертві органічні речовини.
3. Повертаючись до питання про екосистеми, для кращого розуміння яких вище були розглянуті основні елементи біотичного кругообігу речовин, слід відзначити, що вони за рівнем організації поділяються на кілька видів. Серед екосистем виділяють мікроекосистеми (пень з грибами, невелика за площею водойма чи болото), мезоекосистеми (поле, озеро, ліс) і макроекосистеми (великий острів, континент, море, океан). Біосфера нашої планети - це глобальна екосистема.
Екосистеми різного рівня організації знаходяться у функціональній підпорядкованості одна до іншої, тобто дрібні і прості системи входять в більш великі та складні. Ця підпорядкованість називається ієрархією екосистем.
Для всіх природних систем характерний стан внутрішньої динамічної рівноваги, який підтримується шляхом регулярного відновлення їх структур, речево-енергетичного складу і постійної функціональної саморегуляції їх компонентів. Такий стан природних систем (у т.ч. окремих організмів) називається гомеостазом (про нього згадувалось вище).
До поняття "екосистема" ("мікроекосистема") однорідним за змістом є поняття "біогеоценоз", яке також часто зустрічається в екологічній літературі. Біогеоценоз - це такий, що історично склався, взаємообумовлений комплекс живих та неживих компонентів однорідної ділянки земної поверхні, пов'язаних обміном речовин та енергії.
Така складова біогеоценозу, як сукупність живих компонентів, називається біоценозом.
Відносно ж однорідна за своїми абіотичними умовами (приземний шар атмосфери з її газовими та тепловими ресурсами, грунт, вода, хімічні компоненти) ділянка біосфери, зайнята біоценозом, називається біотопом.
Поняття "біогеоценоз" увів В.М.Сукачев (1940).
Сукупність біогеоценозів утворює біогеоценотичний покров Землі, тобто біосферу, а кожний окремий біогеоценоз є її елементний осередок.
В даному параграфі наведені визначення основних понять екології, які, однак, майже виключно стосуються біологічних аспектів науки. Ті ж поняття, які пов'язані з технічними, організаційно-управлінськими, економічними, правовими та соціальними питаннями навчальної дисципліни, будуть вивчатися в далі у відповідних темах курсу.
В деяких підручниках зарубіжних та вітчизняних авторів приділяється велика увага дослідженню проблеми екологічних законів. Але сумнівним є питання про те, чи існують такі закони взагалі. Провідний український фахівець з питань екології академік Національної академії наук України К.Ситник заперечує це. В екології, на його думку, діють біологічні закони інших наук. Автор даного посібника поділяє цю точку зору.