Закон зростання потреб І соціально-економічна ефективність виробництва > Економічні інтереси: сутність, види, взаємодія > Інтереси І потреби: діалектика взаємозв'язку

Вид материала

Содержание

1. Економічні потреби та інтереси суспільства.
1.2. Закон зростання потреб і соціально-економічна
1.3 Економічні інтереси: сутність, види, взаємодія
2.1 Єдність і суперечності в системі потреб та інтересів суспільства.
2.2 Економічні суперечності та шляхи їх розв'язання.
Використана література

Подобный материал:

План

Введення.

1. Економічні потреби та інтереси суспільства.

1.1. Сутність та класифікація економічних потреб

1.2. Закон зростання потреб і соціально-економічна ефективність виробництва

1.3. Економічні інтереси: сутність, види, взаємодія

2. Інтереси і потреби: діалектика взаємозв'язку.

2.1. Єдність і суперечності в системі потреб та інтересів суспільства.

2.2. Економічні суперечності та шляхи їх розв'язання.

Висновки

Використана література

Введення.

В цій курсовій роботі я хочу дослідити економічні потреби та інтереси, як рушійні сили соціально-економічного розвитку суспільства з точки зору економіки, як системи суспільних відносин.

Економіка як система суспільних відносин розвивається разом з появою держави. Вона створила умови для того, щоб діяльність людей, спрямована на задоволення своїх безперервно зростаючих потреб, здійснювалася відповідно до схвалених суспільством норм, правил та звичаїв.

Становлення і зміцнення держави як суспільного інституту супроводжувалися розвитком численних її функцій, в тому числі й економічних. Історія розвитку економічних функцій — невід'ємна складова еволюції суспільства в його організованих формах.

Економічні функції держави знаходяться в постійній динаміці; спостерігається їх зростання та ускладнення в органічному взаємозв'язку із суспільним прогресом.

Нині економічна політика держави, її економічні функції формуються під впливом складного механізму взаємодії та боротьби інтересів різних верств населення. Така політика — результат певного консенсусу цих інтересів, їх рівнодіюча сила. Функції держави як інструменту реалізації класових економічних інтересів обмежуються, поступаючись її загальноекономічним і загально-соціальним функціям.

Завдання державної економічної стратегії визначаються особливостями соціально-економічної системи і являють собою досить гнучкий набір цілей, пріоритетів, які мають бути досягнуті в результаті реалізації економічної політики держави. Набір пріоритетів державної економічної стратегії формується залежно від конкретного стану соціально-економічної системи.

Головною функцією державної економічної політики є впровадження схеми суспільної поведінки, яка б сприяла знаходженню компромісу між інтересами економічних суб'єктів і можливостями суспільної системи. При цьому в надбудовній сфері відбувається визнання суспільством процесів координації інтересів та формування спільних цілей; останні генерують вироблення відповідних правових рішень.

Головним орієнтиром державної економічної політики має виступати суспільний інтерес, суть якого полягає у сталому і збалансованому суспільному прогресі.

Економічна політика є відбиттям економіки, тобто особливою формою існування економічних відносин. Виключення економічної політики з предмету політекономії суттєво збіднює останню та орієнтує дослідження на емпіризм. Тому багато її концепцій та пропозицій, які не співвідносяться з реаліями економічної політики, залишаються некорисними.

Успіх у здійсненні економічної політики залежить від якнайшвидшого впровадження всіх елементів, потрібних для зміни існуючої економічної системи.

Головна рушійна сила соціально-економічного прогресу — людина — одночасно е суб'єктом виробничих відносин, суперечностей, інтересів. Лише реалізуючи свої інтереси, вона справляє активний вплив на економіку, розвиває науку, техніку, бере участь у всіх сферах життя. Ось чому побудувати ефективну систему господарювання, досягти соціально-економічного прогресу суспільство може тільки орієнтуючись на реалізацію все зростаючих економічних потреб та інтересів людини.

Економічні потреби відображають відношення соціальних суб'єктів (людина, колектив, суспільство) до можливого споживання вартостей, опосередкованих економічними формами їх реалізації. Вони виявляються як необхідність у життєвих благах, як стимул до споживання.

1. Економічні потреби та інтереси суспільства.

Сутність та класифікація економічних потреб

Характер походження потреб досить складний, але в їх основі лежать дві визначальні причини. Перша має фізіологічний характер, тому що людина, як жива істота, потребує певних умов і засобів існування. Друга є результатом суспільних умов. Визначні мислителі, політологи, економісти минулого і сучасності — Дж. Гобсон, К. А. Гельвецій, Ф. Гегель, К. Маркс, М. Вебер, Ф. Гайєк та інші бачили в потребах вираження природи людини, відносили їх до ключових економічних категорій.

Потреби — це категорія, що відбиває ставлення людей до умов їх життєдіяльності. В структурі потреб суспільства можна виділити кілька типів відносин, що характеризують зв'язок людей з умовами життєдіяльності: ставлення до природи (потреби у спілкуванні з природою, в охороні природи); до існуючих засобів життя (потреби у засобах виробництва і предметах споживання); до себе та інших людей (потреба у самовираженні, саморозвитку, у соціальному статусі, спілкуванні); до праці та дозвілля (потреба у цікавій, творчій праці, у відпочинку та ін.).

Сутність потреб можна проілюструвати на прикладі становлення нових потреб, які завжди виникають із такого ставлення людей до умов життєдіяльності, що характеризується бажанням змінити ці умови. Наприклад, потреба у підвищенні швидкості пересування, яка виникає як бажання змінити існуючі способи пересування. Матеріальні засоби реалізації цього бажання ще відсутні, тому воно втілюється в казкових килимах — літаках. Проте потреба вже виникла, і вона спонукає людство до пошуків реальних шляхів її задоволення — до винаходу автомобіля, поїзда, літака.

На підставі загального визначення можна конкретизувати уявлення про потреби як предмет дослідження економічної теорії.

Економічні потреби — це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер. "Люди звикли пояснювати свої дії з свого мислення, замість того щоб пояснювати їх із своїх потреб (які при цьому, звичайно, відображаються в голові, усвідомлюються)..." — зазначав Ф. Енгельс.

Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб'єктами та об'єктами.

За суб'єктами потреби поділяють на:

а) індивідуальні, колективні та суспільні. До індивідуальних потреб можна віднести потреби в їжі, одязі, житлі, які у кожної людини мають свої якісні та кількісні особливості, задовольняються специфічним набором товарів і послуг. Прикладом колективних потреб можуть бути потреби певного трудового колективу в кваліфікованому керівництві, сприятливому психологічному кліматі, відповідних умовах праці. Суспільні — це потреби у зниженні рівня інфляції та безробіття, у забезпеченні конвертованості національної валюти, економічному піднесенні та ін.;

б) потреби домогосподарств, підприємств та держави як особливих суб'єктів економіки. Як власники економічних ресурсів домогосподарства мають потребу в тому, щоб якнайвигідніше ними розпорядитися (продати, здати в оренду чи використовувати самостійно), як споживачі вони мають певні потреби у матеріальних і нематеріальних благах та послугах. Підприємці потребують підвищення конкурентоздатності своєї продукції, зниження витрат виробництва, збільшення прибутків. До потреб держави можна віднести потреби у збільшенні надходжень до державного бюджету, у недоторканості державних кордонів, збереженні держави як єдиного цілого та ін.

За об'єктами потреби класифікують на:

а) породжені існуванням людини як біологічної істота (фізіологічні потреби в їжі, одязі, житлі) та породжені існуванням людини як соціальної (суспільної) істоти (соціальні потреби — в спілкуванні, в суспільному визнанні та статусі, інформації, освіті та ін.). Фізіологічні потреби передбачають реалізацію об'єктивних умов, необхідних для нормальної життєдіяльності людини, їх елементарність визначається безпосереднім зв'язком з біологічними функціями організму людини. В той самий час навіть елементарні потреби не можуть розглядатися як чисто біологічні, оскільки реальний спосіб задоволення їх (спосіб виживання) має соціальний характер, отже, позначається на формуванні соціальних потреб. Якщо парною категорією соціальним потребам індивіда є фізіологічні (біологічні) потреби, то соціальним потребам суспільства — потреби економічні. Тому інколи потреби класифікують на економічні та соціальні. Перші відбивають відношення до праці як вимушеної діяльності і виявляються як необхідність економії праці, що є критерієм розвитку економіки суспільства. Другі — це потреби у розвитку його соціальної сфери — освіти, науки, культури, мистецтва. У механізмі відтворення економічні та соціальні потреби взаємопов'язані та рівнозначні, їх рівнозначність полягає в тому, що:

а) освіта, охорона здоров'я, виховання дітей, культура, задоволення від роботи постійно реалізуються в економії праці;

б) матеріальні — потреби в матеріальних благах та послугах і духовні — потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні, вірі;

в) першочергові — потреби, що задовольняються предметами першої необхідності (продукти харчування, одяг, житло, громадський транспорт, збереження здоров'я), та непершочергові — потреби, що задовольняються предметами розкоші (парфуми, хутра, яхти).

Ця класифікація досить умовна: те, що вважається предметом розкоші при одному рівні розвитку виробництва та добробуту суспільства, стає предметом першої необхідності при більш високому рівні розвитку економіки; те, що є предметом розкоші для однієї людини, вважається предметом першої необхідності для людини з іншим рівнем достатку.

Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна роль економічних потреб полягає в тому, що вона спонукають людей до дії. Отже, виробництво забезпечує різноманітні блага, які становлять необхідні умови життя і розвитку людського суспільства на будь-якому історичному щаблі його існування. Інакше кажучи, блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні потреби, які становлять предмет інтересу.

Рис. 1.1 Структура особистих економічних потреб

Зміст потреб у кожній країні залежить від сукупності суспільних умов розвитку цього конкретно історичного суспільства: рівня розвитку продуктивних сил, пануючих відносин власності, національних, історичних особливостей розвитку виробництва, взаємозв'язків з іншими країнами тощо.

Сукупність суспільних потреб можна розглядати під різним кутом зору. Економічні потреби (рис. 1.1) — це лише певна частина потреб, якій належить провідна роль.

З

ахідні вчені великого значення надають градації потреб за ступенем їх нагальності. З погляду відтворення життєвих сил і здібностей людини розрізняють фізіологічні (матеріальні), соціальні й інтелектуальні потреби. Існує ієрархія потреб, що розташовуються в порядку їхньої значущості для людей — від найбільш до найменш інтенсивних. Таку класифікацію пропонує американський психолог Абрахам Маслоу. А. Маслоу запропонував ієрархію потреб відповідно до їх вагомості (рис. 1.2).

У самовираженні

(саморозвиток і самореалізація)

У повазі

(самоповага, визнання, статус)

Соціальні потреби

(потреба соціального контакту, любов, відчуття духовної близкості)

Потреби в безпеці та захисті

(надійність доходів, робочого місця, забезпечення старості, захист

у разі непрацездатності, чисте повітря, чисті продукти)

Фізіологічні потреби

(голод, спрага, одяг, житло)

Рис. 1.2 Ієрархія потреб.

Людина намагається задовольнити насамперед найнагальніші свої потреби. Якщо вони задоволені, то на певний час ці потреби перестають бути рушійним мотивом для людини. В неї виникає бажання задовольнити наступні за вагомістю потреби. Останні задають програму діяльності, а діяльність забезпечує можливість їх задоволення. Потреби визначають зміст майбутньої діяльності і необхідний рівень її ефективності: діяльність повинна задовольняти потреби на прийнятному рівні.

Маслоу стверджує, що найбільш сильна потреба визначає поводження доти, поки вона не задоволена. Удоволена потреба більше не визначає поводження, тобто не діє як фактор мотивації.

Потреби задовольняються у визначеному порядку. Фізіологічні потреби і потреба в безпеці - це первинні потреби, що повинні бути задоволені перш, ніж потреби більш високого рівня зможуть визначати поводження. Наприклад, посилення почуття голоду ставить потреба в їжі на центральне місце в поводженні людини, відрухаючи убік інші (наприклад, що задовольняють потреби у власному розвитку). На думку Маслоу, якщо існують дві однаково сильні потреби, то домінує потреба більш низького рівня.

Таким чином, умови і ситуація зі своєї сторони визначають, які потреби будуть домінувати. Потреби, зв'язані з повагою особистості й у цьому змісті є індивідуальними. Отже, в одній і тій же ситуації в різних людей можуть існувати різні потреби, а зміна ситуації спричиняє зміну потреб однієї людини.

Робота як така може дати можливість для задоволення потреб. У такому випадку часто мова йде про потреби більш високого рівня, зв'язаних з повагою і самовираженням. З іншого боку, робота може бути способом вишукувати можливості для задоволення таких потреб поза роботою, і тоді домінують потреби більш високого рівня, зв'язані з умовами і факторами безпеки.

У сучасних умовах, коли зневажається суспільний правопорядок, нагальною потребою є потреба безпеки людей. Однак саме різнобічні потреби і розмаїття інтересів характеризують творчу особистість.

Для людства загалом шкала потреб змінюється лише в одному напрямку — у бік розширення. Це дає підстави вважати безупинне зростання потреб людей об'єктивним економічним законом підвищення потреб. Повне задоволення потреб людини — недосяжна мрія, бо вони завжди випереджають можливості суспільства, відзначаються більшою рухливістю і відсуваються, подібно до обрію, у міру наближення до них. Але головна причина протиріччя між потребами і можливостями їхнього задоволення — обмеженість ресурсів. Необмежені потреби — обмежені ресурси: саме у цьому полягає фундаментальне протиріччя економічного життя.

За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на абсолютні, дійсні і платоспроможні.

Абсолютні потреби породжені сучасним рівнем розвитку світової економіки. Дійсні потреби відповідають рівню розвитку економіки певної країни. Платоспроможні — потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення). Споживати, задовольняючи таким чином потреби, можна лише те, що вже вироблено, і лише те, що можна оплатити. Залежно від цих двох чинників структура платоспроможного попиту може відповідати дійсним потребам або не відповідати їм. Тим самим суперечність між потребами та виробництвом набуває форми незбалансованого попиту і пропозиції на товари і послуги.

Об'єктивно, перед людиною завжди стоїть проблема вибору. Доба — 24 години, життя складається з 20-30 тисяч діб. Як розподілити свій час? Скільки відвести на роботу, скільки на дозвілля? Чим пожертвувати? Яким видам діяльності віддати перевагу, а отже, й час? Вибір — це завжди жертва. Від індивіда перейдемо до ринкових суб'єктів — домогосподарств, фірм, уряду. Вони приймають відповідальні економічні рішення, і проблема вибору для них має першорядне, визначальне значення.

1.2. Закон зростання потреб і соціально-економічна

ефективність виробництва

Одне з фундаментальних положень економічної теорії полягає в тому, що матеріальні потреби суспільства є безмежними, а економічні ресурси, що необхідні для задоволення цих потреб, є обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку — закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємопов'язані та відбивають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності. На рівні суспільства дія цього закону виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб суспільство, що прагне забезпечити їх найповніше задоволення, тобто максимально наблизитися до мети, повинно прагнути до всебічної економії праці (як живої, так і уречевленої), тобто до ефективного використання економічних ресурсів, їх раціонального поєднання та розподілу між виробництвом різних благ і на цій основі — створення умов для задоволення одних потреб і просування до інших потреб більш високого рівня, задоволення яких, у свою чергу, створює умови для просування до потреб ще вищого рівня і т. д.

На індивідуальному рівні дія закону виявляється в тому, що кожна людина, заінтересована, з одного боку, в максимальному задоволенні потреб, завжди намагається зберігати свою працю — раціонально розподілити її між різними видами діяльності, полегшити, зробити ефективнішою за допомогою різних засобів праці, економно використовувати предмети праці, а з другого, — забезпечити раціональне обмеження потреб, жорстку черговість їх задоволення, пошук найефективніших комбінацій.

Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну структури їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого життя.

На прикладі економічно розвинутих країн у XX ст. можна виділити три етапи розвитку потреб.

Перший етап — до середини 50-х років, домінували матеріально-речові потреби. Однак, наприклад, у СІІІА вже в першій третині XX ст. спостерігався значний приріст вільного часу. В 20-ті роки робочий тиждень був законодавче обмежений 40 годинами.

Другий етап почався з середини 50-х років з переходом до "економіки споживання", коли формуються такі соціальні потреби, як побутове обслуговування, освіта, медицина, спорт, відпочинок, розваги та ін. На прикладі США можна простежити перехід до типу споживання, де панують послуги. Вже в 20-ті роки в структурі особистого споживання 40 відсотків становили витрати на послуги, більше 12 відсотків — на товари довгострокового споживання. Частка витрат на харчування в США становила 15 відсотків (у Західній Європі — 20 відсотків, Японії — 27 відсотків).

Дію закону зростання потреб протягом XX ст. підтверджує динаміка вартості робочої сили. В 1970 р. порівняно з 1910 р. реальний зміст заробітної плати в США і ФРН зріс більше ніж у 8 разів, у Великобританії та Франції — в 3—4 рази, суттєво випереджаючи зростання вартості постійного капіталу, що припадає на одного робітника.

Третій етап розвитку потреб почав формуватись у 80-ті роки. Він завершить фундаментальні зрушення в бік гуманітарних потреб, пов'язаних з творчістю, духовним розвитком особистості. Інтенсивний розвиток цих потреб вимагає як зміни характеру праці, так і зростання тривалості вільного часу.

За даними опитування, 3/4 американців ладні відмовитися від купівлі більшості товарів на користь задоволення потреб нематеріального характеру. Від 14 до 42 відсотків усіх робітників і службовців висловлюються за збільшення вільного часу навіть за рахунок зменшення заробітків.

У структурі потреб відбуваються такі принципові зміни: перехід від домінування економічних потреб до домінування соціальних; від задоволення елементарних потреб — до задоволення потреб на основі індивідуалізованого виробництва; від речової структури споживання — до переважання в ній послуг, в тому числі й послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток особистості.

Кожний крок в розвитку суспільства — це одночасно задоволення потреб на новому, більш високому рівні. Суспільство завжди жорстко обмежене економічними ресурсами, тому на кожному етапі свого розвитку воно висуває як двоєдину мету задоволення однаково пріоритетних соціальних та економічних потреб, виділяючи для цього необхідні частини сукупного фонду робочого часу.

Економічні цілі реалізуються за рахунок нової додаткової праці, створюваної зростанням ефективності виробництва; соціальні зумовлені розширенням споживчих благ, вільного часу, розвитку людської особистості. Подвійний результат можна подати за формулою:

де Е — соціально-економічна ефективність;

— соціальний та економічний ефект; Т — суспільний робочий час.

Соціально-економічна ефективність являє собою співвідношення результату і витрат, але результатом є не продукт, а досягнугий рівень задоволення соціальних та економічних потреб. На задоволення цих потреб (включаючи працю в сім'ї, домашньому господарстві) витрачають весь час, який є, по суті, суспільним робочим часом.

Зростання ефективності виявляється в максимізації соціального та економічного ефекту і мінімізації робочого часу. Соціальний результат знаходить вираження у забезпеченні кращих умов життя. Економічний ефект, досягнутий у певному циклі, полягає в тому, що скорочення часу для задоволення одних потреб дає суспільству економічний виграш і можливість задовольняти інші, більш високі потреби, включаючи потребу у вільному часі. Отже, створюються передумови для майбутнього розвитку.

Висока ефективність виробництва дає змогу задовольняти соціальні потреби при витратах робочого часу, що постійно знижуються. Прикладом ефективного співвідношення дихотомії "зростання потреб — економія праці" в економічно розвинутих країнах є пропорція фондів нагромадження і споживання (в США — приблизно 1:4).

Механізм соціально-економічної ефективності є основою розвитку, переходу від простих до складних потреб, від матеріальних до духовних, від економічних до політичних, отже, до всебічно розвиненої індивідуальності. При цьому вищі потреби повинні розглядатись як головне багатство суспільства, головний чинник його економічного і соціального прогресу. Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами додаткового часу, який може бути спрямований для задоволення їх в кожний певний момент, виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.

1.3 Економічні інтереси: сутність, види, взаємодія

Економічний інтерес — це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб. Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета (максимізація прибутку, привласнення товару, користування або володіння певним товаром тощо). Отже, економічні інтереси — це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, реалізації їх.

Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби задоволення їх відбивають причину та форму прояву економічних інтересів. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків (схимники тощо), бути інтересом суб'єкта зниження рівня задоволення потреб.

Соціальним суб'єктом вираження економічного інтересу є індивід, сім'я, колектив група, люди, які проживають у певному регіоні, клас, суспільство, а кінцевим об'єктом — результат (продукт, послуга, інформація) суспільного виробництва, який іде на задоволення цієї потреби, з приводу якої і складаються конкретні відносини між людьми.

Кожний суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки і економічних інтересів. Серед цієї групи інтересів виділяють особистий, колективний і суспільний. Це класифікація інтересів за ознакою суб'єктності.

Суб'єкти економічних відносин обов'язково мають бути власниками. Передусім мова йде про індивідуальну власність людини на суспільне виробничу силу її особистої праці (тобто здібності, знання, досвід, носієм яких є кожна людина). Це зумовлює виключне право кожної людини вільно розпоряджатися своєю продуктивною силою, використовувати її цінності у власних інтересах. Разом з тим певні суб'єкти мають у своєму розпорядженні засоби виробництва, використовують згідно зі своїми намірами, розпоряджаються створеними у процесі трудової діяльності благами — споживають, продають, направляють на розвиток виробництва. Ними можуть бути окремі індивідуми, сім'ї, підприємства, суспільні організації.

Становище суб'єктів економічних відносин динамічне, змінне.

Це зумовлено тим, що суб'єкти економічних відносин, які відбивають рівень розвитку продуктивних сил, розвиваються разом з останніми, активно впливають на них через свої інтереси.

Досвід переконливо доводить, що уявлення про економічні відносини, їх суб'єкти, які начебто спрощуються в процесі економічного розвитку, є невірними. Процеси, що відбуваються у реальному житті, свідчать, про зворотне, тобто про ускладнення економічної структури суспільства. Витіснення багатоманітних форм господарювання (особистих, приватних, сімейних, колективних) підприємствами, діяльність яких заснована на державній формі власності, паралізувало економічне життя, багатьох суб'єктів виробничих відносин, не давало змоги реалізувати їхні інтереси повною мірою. Це стримувало розвиток економіки.

«Включати» всіх суб'єктів виробничих відносин, їхні інтереси в економічне життя, надати суспільному виробництву динамізму, вивести економіку країни на якісно новий рівень — найважливіше завдання. Його можна розв'язати не шляхом підпорядкування одних інтересів іншим, а через поєднання різнобічних інтересів усіх суб'єктів господарювання.

Згідно з конкретним історичним характером економічних потреб економічні інтереси як форма їх реалізації мають також історичний характер. Історична форма і соціальна зумовленість економічних інтересів у кожному суспільстві визначаються відносинами виробництва, розподілу, обміну і споживання, які, у свою чергу, залежать від рівня розвитку продуктивних сил. Разом з тим у певній історичній системі виробничих відносин люди займають різне становище, що зумовлює характер їхньої діяльності, їхні потреби та інтереси.

Економічний інтерес — це користь, вигода, яка досягається в процесі реалізації економічних відносин. Причому вона є такою, що забезпечує самостійність, саморозвиток суб'єкта, тобто створення умов, необхідних для його відтворення на рівні прогресивних соціально-економічних досягнень. Якщо економічні відносини не реалізують економічних інтересів, суб'єкти намагаються досягти своєї вигоди поза діючими економічними відносинами (порушують закони, розвивають тіньову економіку, займаються спекуляцією).

Економічні інтереси можна класифікувати і за іншими критеріями. За ознакою важливості розрізняють інтереси головні та другорядні, за часовою ознакою — поточні та перспективні, за об'єктом інтересів — майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режиму праці та вільного часу, комфорту, умов праці й життя; за ступенем усвідомлення — дійсні та помилкові.

Отже, для економічного життя суспільства характерна наявність різноманітних взаємопов'язаних і взаємодіючих інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Інтереси конкретних індивідів (підприємця і найманого робітника, продавця і покупця), підприємств (того, що виробляє продукцію, і того, що купує її), підприємства і держави (підприємство зацікавлене в тому, щоб платити менший податок) не завжди збігаються.

Суперечності інтересів мають як суб'єктивну, так і об'єктивну основу. Перша пов'язана з проявами суб'єктивізму і волюнтаризму. Друга заснована на відмінностях в економічному становищі різних суб'єктів.

У кожному економічному відношенні — між підприємцями і виробниками, між виробниками і споживачами, державою і недержавним сектором економіки (бізнесом), партнерами, у відносинах між індивідами — мають місце елементи боротьби і співробітництва. Взаємодія інтересів виступає рушійною пружиною соціально-економічного розвитку. Економічні інтереси мають такі особливості: а) вони є об'єктивними, оскільки об'єктивні самі економічні відносини; б) вони є матеріальними.

Економічні інтереси можна класифікувати насамперед за суб'єктами реалізації їх як державні, групові та особисті. В структурі інтересів виділяють виробничі (пов'язані з організацією виробництва) і невиробничі (пов'язані з задоволенням особистих потреб виробника та його потреб як члена суспільства).

Державний інтерес має такі складові свого прояву:

а) суспільно-економічні інтереси — частина інтересів держави та інших суб'єктів господарювання збігається (оподаткування в розумних межах, виділення державних інвестицій та субвенцій, тарифне стимулювання експорту та ін.);

б) інтереси державної бюрократії — інтереси саморозвитку державної системи, що є корпоративним придатком до інтересів держави;

в) інтереси самоконтролю та оптимізації громадянського суспільства — держава не може бути виразником інтересів одного класу чи прошарку, в демократичному суспільстві вона частіше виступає як інститут консенсусу.

Груповий інтерес — це сума однорідних інституйованих приватних інтересів, носіями яких можуть бути споживачі, акціонери, фондова біржа тощо. Форми прояву групового інтересу різноманітні: корпоративний інтерес бюрократії, підприємств, асоціацій суб'єктів господарської діяльності, трудових колективів. При цьому інтерес трудового колективу залежить від форми власності: на державних, акціонерних і приватних підприємствах він має різний зміст. В умовах ринкових відносин груповий інтерес може бути представленим і через тіньову економіку у вигляді мафіозно-кримінальних структур.

Особистий інтерес охоплює потреби, що пов'язані з реалізацією приватної власності, прав володіння та користування, управління, отримання доходів.

2. Інтереси і потреби: діалектика взаємозв'язку.

2.1 Єдність і суперечності в системі потреб та інтересів суспільства.

У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них в процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації. Особистий інтерес найманого працівника не можна реалізувати, якщо не буде реалізовано інтерес підприємства, на якому він працює. Отже, мають бути реалізовані інтереси підприємця, споживачів продукції, суспільства в цілому. Незважаючи на те що кожний вид економічних інтересів є персоніфікованим, відокремленим, грунтується на певній потребі, він органічно пов'язаний з колективним і суспільним інтересом. Це створює підґрунтя для єдності визначальних (головних) інтересів і знаходить відбиття у меті виробництва.

Економічні відносини реалізуються як дійсні, коли набувають форми взаємного зв'язку. Потреби та інтереси не тільки відображають існуючі відносини, а й самі є першою "цеглиною" в структурі соціально-економічних відносин.

Взаємозв'язок потреб і виробництва характеризується насамперед впливом виробництва на потреби, який полягає в тому, що, по-перше, виробництво разом з фантазією створює нові потреби, перетворює їх з одиничних (властивих окремим людям) на масові, тобто забезпечує розширене відтворення потреб; по-друге, виробництво створює споживчі блага, отже, забезпечує задоволення потреб.

Вплив потреб на виробництво полягає в тому, що, по-перше, задоволення потреб характеризує природну спрямованість виробництва в будь-якому суспільстві; по-друге, потреби стимулюють розвиток виробництва. Саме поява нових потреб приводить до появи нових галузей, будівництва нових підприємств, реконструкції існуючих; по-третє, рівень розвитку потреб, їх багатство, різноманітність та місце тих чи інших потреб у структурі людських цінностей характеризують рівень розвитку суспільства в цілому (його багатство, ступінь цивілізованості) і кожної окремої людини (розвинена людина має багаті, різноманітні потреби).

Гуманізація виробництва, властива постіндустріальному суспільству, зумовлює підсилення взаємовпливу потреб і виробництва, адже вона передбачає безпосереднє підпорядкування потребам людини як процесу праці, так і його результату.

Це означає, з одного боку, що процес праці повинен забезпечити задоволення потреб у творчій праці, інтелектуальній, відповідальній, змістовній діяльності. Задоволення таких потреб вимагає адекватної зміни змісту і характеру

праці, а досягнення відповідності результату праці потребам людини — визначення потреб ще до початку процесу праці та забезпечення виробництва лише тієї продукції, яка цим потребам відповідає.

З другого боку, розвиток змісту і характеру праці та виробництва обумовлює розвиток, збагачення потреб, створює людину, що здатна працювати по-новому і сприймати нові продукти виробництва. Цей процес подано на схемі, наведеній на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Взаємозв'язок змін змісту праці та потреб

Як вже зазначалося, потреби є безмежними за своєю суттю. Безмежність їх має різні форми прояву. Вона полягає, по-перше, в тому, що потреби постійно відтворюються (не можна, поївши, задовольнити потребу в їжі раз і назавжди); по-друге, розвиток суспільства і виробництва породжує все нові й нові потреби; потретє, не має меж процес удосконалення структури потреб, їх облагоро-дження, як не має меж і процес удосконалення людської особистості.

Безмежність потреб обумовлена як безмежністю фантазії, продуктом якої вони є, так і розвитком виробництва, яке в умовах конкуренції постійно удосконалюється, створює нові споживчі блага, а отже, і нові потреби. Широкому розповсюдженню потреб сприяють і сучасні комунікації, розвинена реклама, яка намагається запевнити нас в тому, що ми потребуємо нескінченну кількість предметів, які без цієї реклами ми купували.

Отже, якщо розглядати систему потреб у цілому, досліджувати зміни, що в ній відбуваються протягом тривалого часу, тобто досліджувати розвиток системи потреб, то останні постають перед нами, по-перше, як безмежні і, по-друге, як підпорядковані дії загального закону зростання потреб. Якщо ж розглядати потребу в конкретному споживчому блазі, то в кожен певний момент у міру її задоволення, що відбувається в процесі споживання цього блага, потреба насичується. Тому кожна додаткова одиниця цього споживчого блага приносить людині менше задоволення, отже, має меншу додаткову (граничну) корисність, ніж попередня. Це означає підпорядкування процесу насичення конкретної потреби в кожен певний момент часу дії закону спадної граничної корисності. Значення цього закону полягає в тому, що він впливає на попит, отже, на поведінку споживача.

Аналіз взаємодії потреб і попиту здійснили представники теоретичної течії, що має назву маржиналізм (граничний). Зародилась вона в другій половині XIX ст. і залишила глибокий глід у світовій економічній науці (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, А. Маршалл, В. Парето, Д. Хікс).

Маржиналісти розробили теорію споживацької поведінки, сутність якої полягає ось у чому:

В умовах стабільної економіки кожна людина прагне поводити себе раціонально, тобто оптимізувати свій добробут — максимально задовольнити особисті потреби.
Щоб досягти цієї мети, покупець виключно суб'єктивно оцінює нагальність тієї чи іншої потреби, інтенсивність її. Відповідно до цих оцінок він розподіляє свій доход між різними споживчими благами. Чим вища інтенсивність потреби, тим вищі суб'єктивні оцінки, а тому й більший попит на це благо.
Для визначення суб'єктивних оцінок використовують явище спадної граничної корисності споживчого блага, тобто суб'єктивна оцінка того блага, яке купують, формується на рівні його граничної корисності.

Правило, за яким можна оптимізувати задоволення потреб, полягає в такому розподілі грошового доходу споживача, при якому останній, наприклад, долар, витрачений на придбання кожного виду продукту, приносив би однакову додаткову (граничну) корисність, або (другий закон Госсена)

Проілюструвати його дію можна за допомогою такого абстрактного прикладу. Споживач з обмеженим доходом (5 г. о.) приходить в магазин, щоб купити молоко та хліб. Звичайно, кожна додаткова пляшка молока та буханка хліба мають для нього меншу граничну корисність, ніж попередні, виходячи з його доходу (табл. 1).

Таблиця 2.1. Динаміка граничної корисності платоспроможних потреб

Одиниця товару	Молоко: ціна 2 г, о.		Хліб: ціна 1 г. о.
Одиниця товару	Гранична корисність	Гранична корисність на 1 г. о.	Гранична корисність	Гранична корисність на 1 г. о.
Перша Друга Третя	18 16 10	9 8 5	8 4 1	8 4 1

Тому споживач придбає першу пляшку молока, що має для нього найбільшу граничну корисність, а також: другу пляшку молока і буханку хліба, що мають однакову граничну корисність. При цьому він витратив весь свій доход і оптимізував добробут згідно з доходом.

Отже, через виведення закону спадної граничної корисності намагаються пояснити, чому споживачі купують одні і не купують інші товари, чому різні товари вони купують у різній кількості. При цьому дійсно важливим є те, що на підставі, зв'язку між суб'єктивною оцінкою певного споживчого блага та ступенем задоволення потреби в ньому можна передбачити момент насичення ринку певним споживчим благом і прогнозувати переключення попиту на інші споживчі блага.

2.2 Економічні суперечності та шляхи їх розв'язання.

Кожна людина одночасно є носієм різних інтересів, оскільки вона виступає в різних іпостасях: по-перше, як індивід; по-друге, як представник певної верстви суспільства; по-третє, як член певного трудового колективу. Суспільний і колективний інтереси персоніфікуються тільки в індивіді.

Отже, має місце складне переплетіння, взаємодія економічних інтересів. Значною мірою інтереси виступають як соціальні протилежності.

Взаємодію інтересів можна простежити на прикладі їх прояву в сферах виробництва і обміну. У сфері виробництва підприємці та робітники є протилежними сторонами економічних стосунків, проте вони мають спільні інтереси щодо ринку, виступаючи як виробники або споживачі. Не задовольнивши інтереси споживача, виробник не може забезпечити і власні інтереси. Взаємозалежність цих груп об'єктивно зумовлює їх співробітництво.

Механізм узгодження інтересів визначається насамперед сутністю існуючої економічної системи. Державна політика в сфері економічних інтересів виходить з того, що, по-перше, за різних умов суспільного розвитку на перший план можуть виходити ті чи інші інтереси. Якщо вчасно не зробити в економічній політиці акцент на певну групу інтересів, то результатом буде відсутність узгодженості інтересів, що гальмує соціально-економічний розвиток. При цьому важливо досягти якомога повнішої внутрішньої узгодженості інтересів.

По-друге, державна політика також може мати різні засоби впливу на інтереси людей: а) неекономічний примус; б) економічний примус; в) моральний і соціальний мотиви трудової активності. В останньому випадку має місце підміна впливу на інтереси спонукальними мотивами до праці.

Реалізація економічних інтересів здійснюється через досягнення їхніми суб'єктами конкретних економічних цілей. Так, реалізація індивідуальних інтересів забезпечується через зростання індивідуальних доходів. Засобом реалізації колективних інтересів є максимізація прибутку та фонду заробітної плати (наприклад, для підприємств державного сектора, що знаходяться на комерційних засадах господарювання). Нарешті, засіб реалізації суспільного інтересу — максимізація національного доходу та мінімізація фонду відшкодування створюваного суспільного продукту. Отже, проблема поєднання інтересів знаходить своє вираження у формуванні певних пропорцій у розподілі доходів. Механізм реалізації корпоративних інтересів полягає у взаємодії з політичними інститутами. Інструментом реалізації цього інтересу є відомчо-номенклатурний симбіоз за участю законодавчої влади.

Одним з аспектів класифікації економічних інтересів є виділення інтересів власника, підприємця та робітника.

Інтерес власника полягає в зростанні власності та в одержанні від неї гарантованого доходу. Реалізація цього інтересу передбачає вибір правильної ринкової стратегії, забезпечення конкуренто-здатності, а при необхідності — переміщення капіталу в інші об'єкти власності, де він може принести більший доход. Інтерес власника передбачає також ефективне поточне використання капіталу з метою отримання задовільної норми прибутку в кожен певний момент. Головне, що характеризує власника, — його турбота про перспективу, адже саме цього вимагає зростання власності. Він може погодитися навіть на скорочення поточних доходів, наприклад під час реконструкції, якщо це необхідно для зростання доходів у майбутньому.

Інтереси менеджера полягають насамперед у забезпеченні поточної ефективності використання капіталу, максимізації доходу в кожний певний момент. У той самий час менеджери високого класу здатні забезпечити високу ефективність і на перспективу. В цьому відношенні інтереси менеджера збігаються з інтересами власника. Однак професійна діяльність менеджера пов'язана з конкретним об'єктом власності, тому він заінтересований у стабілізації свого становища і орієнтується на зміцнення конкретного підприємства. Внаслідок цього його інтерес потенційно може суперечити інтересу власника, який заінтересований у своєчасному переливі капіталу в ефективніші сфери.

Ще більш незацікавленими в переливі капіталу виявляються наймані робітники, інтереси яких пов'язані з конкретним підприємством як джерелом доходу і місцем роботи. Інтереси найманих робітників спрямовані на максимізацію поточних доходів, тому на підприємствах, де наймані робітники є власниками, а також залучаються до прийняття стратегічних рішень, спостерігається "проїдання" прибутків замість їх спрямування на розвиток виробництва.

У системі економічних інтересів можна виділити основний інтерес суспільства, який повинен відповідати таким критеріям: а) віддзеркалювати сутність економічної системи, найхарактерніші риси її; б) бути рушійною силою економічного розвитку певної системи.

Відповідно до цих критеріїв основним інтересом сучасної ринкової економіки є особистий інтерес, а саме — особистий інтерес споживача. Він характеризує найважливішу особливість сучасної ринкової економіки — її спрямованість на задоволення споживчих потреб відповідно до платоспроможного попиту, яке відбувається на основі не масового, а все більш індивідуалізованого виробництва, що дає змогу задовольнити саме індивідуальні потреби; особливе становище споживача, який визначає, що виробляти, і тим самим обмежує свободу вибору виробника. Інтерес споживача спонукає виробника до певних дій — до виробництва необхідної продукції належної якості і з прийнятною ціною. Щоб задовольнити цей інтерес, виробник змушений впроваджувати нові технології, засоби виробництва, наймати кваліфіковану робочу силу, шукати шляхи скорочення витрат тощо. Це забезпечує реалізацію не лише особистого інтересу споживача, а й особистого інтересу виробника (максимізація прибутків) і суспільного інтересу в цілому (розвиток продуктивних сил суспільства). Отже, інтерес споживача є рушійною силою економічного розвитку в сучасній ринковій економіці.

Основним інтересом планової форми економіки є суспільний інтерес, або інтерес суспільства як асоціації власників засобів виробництва і асоціації робітників. Цей інтерес відбиває такі істотні риси соціалізованої економічної системи, як суспільна власність на засоби виробництва і співробітництво. Трансформація суспільної власності в державну в умовах адміністративно-командної системи обумовлює перетворення державного інтересу на основний інтерес. Саме реалізація державного інтересу як основного забезпечує відтворення цієї системи.

В адміністративно-командній економіці існує жорстка ієрархія інтересів: інтереси держави мають пріоритет перед регіональними, регіональні — перед колективними, колективні — перед особистими. Засобом забезпечення субординації інтересів було централізоване директивне планування економіки.

Підпорядкування особистих інтересів колективним та державним запроваджувалось у масовій свідомості пропагандою, яка проголошувала, що людина має передусім дбати про суспільство та своїх товаришів, тобто колектив, у якому працює. Чим краще всі будуть працювати один на одного і на суспільство в цілому, тим більшим буде суспільний продукт, а отже, і частка кожного в ньому, тим повніше можна буде реалізувати особистий інтерес.

Недостатньо розвинені потреби стримували розвиток виробництва, негативно впливали на можливості економічного зростання: знецінювали працю; низька вартість робочої сили обмежувала можливості для нагромадження національного багатства, хоч і забезпечувала необхідні мінімальні потреби.

Наслідком низького рівня потреб було також відтворення нецивілізованого способу споживання (надмірне вживання алкогольних напоїв у ряді регіонів та серед певних прошарків суспільства), що стало великою соціальною проблемою суспільства. Низькі потреби спустошують побут, зводять до мінімуму добровільну працю в сім'ї, сімейне дозвілля. Отже, нерозвинуті потреби є результатом і причиною гальмування суспільного розвитку.

Структура економіки України на сучасному етапі значною мірою орієнтована на низькі потреби. Суттєво впливає на потреби глибока економічна криза, що продовжується в Україні. Низький рівень споживання більшості населення в цих умовах не забезпечує відтворення потреб, що вже були сформовані раніше. Наприклад, вже сформувалась потреба в творчій самостійній праці, а існуючий рівень споживання низький. Тим самим деформується, не відтворюється на належному рівні й потреба в праці такого змісту.

Продуктивні сили, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають грунтом для виникнення нових потреб. Зростання маси і різноманітності споживних вартостей у результаті зростання продуктивних сил призводить до зміни структури виробництва і витіснення старих потреб новими. Цей процес, як і сам процес суспільного виробництва, відбувається безперервно. Розвиток продуктивних сил, міжнародний поділ праці, спеціалізація сприяють економічному зближенню народів різних країн, що зумовлює розширення складу продуктів праці, а отже, до появи нових потреб. Це свідчить, що в суспільстві діє об'єктивний закон зростання потреб. Поява нових споживних вартостей спочатку має обмежений характер і повністю задовольнити попит на них неможливо. Не зважаючи на обмеженість, нові споживні вартості стають суспільною потребою. Оскільки відразу всіх членів суспільства забезпечити новоствореними споживними вартостями неможливо, то між попитом на них і пропозицією виникає суперечність. Вона може бути використана для розвитку виробництва через економічне стимулювання, тому що потреби не лише є результатом виробництва, а й впливають на нього. Виробництво завжди в кінцевому підсумку пов'язано з потребами, що склалися. Поза потребами неможливе і саме виробництво. Особливо динамічно зростають потреби, змінюється їхня структура в умовах науково-технічного прогресу. Під її впливом економіка набула такого розвитку, що може задовольняти не тільки такі важливі життєві потреби, за які боролося людство багато століть — їжа, одяг, житло, охорона здоров'я (первинні потреби), а й потреби, які дістали назву другої групи, породженої розвитком особистості, й у буденному житті виступають як «потреби вільного часу».

Як породження науково-технічного прогресу, «потреби вільного часу» стають революціонізуючим фактором розвитку людини і виробництва. Розвиваючи людину, вони удосконалюють її як інтелектуальну силу, перетворюють виробництво, змінюють його структуру так, щоб випускати все нові й нові види продукції, послуг, які б задовольняли їх виробників. У цьому полягає особливість вияву-закону зростання потреб в умовах розвитку економіки, що грунтується на досягненнях науково-технічного прогресу. Сучасне суспільство має забезпечити умови для безперервного розвитку потреб. У цьому рушійні сили його розвитку.

На жаль, ситуація, що склалася в нашій країні, свідчить про суперечності між потребами населення, які сформувалися з урахуванням таких високорозвинених напрямів, як обчислювальна та лазерна техніка, сучасні засоби зв'язку, передові досягнення світового виробництва, науково-технічного прогресу та можливостями їх задоволення, обмеженими як загальним рівнем розвитку економіки, так і структурою її, орієнтованою в основному на задоволення виробничих потреб. Розв'язати цю суперечність можна завдяки піднесенню економіки на якісно новий рівень, зміні її структури з метою формування потреб, спрямованих на розвиток людини.

Особливостями вияву закону зростання потреб в економіці розвинених країн в нинішніх умовах є те, що, з одного боку, відбувається перехід від масового виробництва і споживання до індивідуалізованого виробництва та споживання. Наприклад, люди хочуть різноманітніше одягатись, враховуючи особливості своєї зовнішності, віку, професії тощо. А з іншого боку, індивідуальні потреби, які динамічно розвиваються (творчі види праці, фізична культура і спорт, забезпечення чистоти навколишнього середовища, збереження миру), можуть бути реалізовані лише на колективній основи спільною діяльністю колективів, людей певного регіону, всієї планети. Отже, відбувається одночасний процес індивідуалізації та колективізації потреб.

З одного боку, становлення ринкової економіки в Україні створює певні умови для активізації економічних інтересів особистості. Проте такі інтереси далеко не завжди співпадають з інтересами розвитку суспільства. Економічний монополізм, недосконалість законодавства, ігнорування вже діючих законів створюють умови для задоволення особистих інтересів незначної частини суспільства методами, що суперечать інтересам більшості, насамперед це розкрадання державного майна, залучення до незаконних видів бізнесу (рекету, торгівлі наркотиками), монопольне підвищення цін у поєднанні із скороченням обсягів виробництва.

З другого боку, держава (передусім завдяки надмірному оподаткуванню) стримує розвиток особистого інтересу, перетворення його на головний стимул економічної діяльності. Внаслідок цього, а також гонитви торгово-фінансового компрадорського капіталу, що народжується, за надприбутками особисті інтереси часто реалізуються в сфері "тіньової економіки". У системі економічних інтересів на кожному конкретному історичному етапі економічного розвитку, крім основного, можна виділити головний інтерес, який має такі особливості:

а) відбиває специфіку та економічні проблеми певного етапу;

б) є квінтесенцією реальних особистих інтересів і суспільного інтересу в цілому;

в) трансформується в певну економічну політику, спонукаючи до діяльності, спрямованої на вирішення проблем, властивих певному етапу економічного розвитку.

Наприклад, в Україні головний інтерес суспільства полягає в здійсненні ринкових реформ, що є передумовою подальшого економічного і соціального прогресу суспільства. В умовах відновлення української державності головним стає також національний інтерес. Проведення ринкових реформ і трансформація суспільства як головний інтерес властиві в цілому всім країнам колишньої командно-адміністративної системи.

Такі загальні теоретичні основи розгляду економічних потреб та інтересів як головної рушійної сили соціально-економічного прогресу.

Висновки

Суспільству дуже важливо знати тенденції та перспективи розвитку потреб — індивідуальних, сімейних, колективних, суспільних, а також структурні зміни. Це не тільки впливатиме на напрями розвитку виробництва, а й сприятиме тому, щоб людина стала суб'єктом формування потреб, а не лише пасивним виробником.

Формування потреб, у тому числі економічних, має контролюватися суспільством, щоб не допустити розвитку потреб, що деформують психологію людини, шкодять її здоров'ю, загрожують життю на землі. Слід свідомо і цілеспрямовано через органи державного регулювання, вартісні, правові важелі, а також виховні заходи впливати на об'єктивні умови життя людей, розвивати виробничу і соціальну інфраструктуру, які б спонукали кожного працівника відтворювати потреби, спрямовані на всебічний розвиток людини.

Життя довело, що якщо виробництво перебуває на низькому рівні, деформована його структура, відсутні нормальне торговельне, побутове, культурне обслуговування, немає сучасних засобів зв'язку, комунікацій, люди прагнуть придбати дефіцитні та престижні товари. Регулювати потреби в таких умовах неможливо, більше того, це призводить до розширення тіньової економіки та спекуляції, а отже, до диференціації доходів, утвердження споживацької психології. Це свідчить про те, що залежно від того, як розвивається і спрямовується виробництво, в суспільстві формуються і регулюються потреби.

Наукове обгрунтування економічних потреб має велике практичне значення, оскільки дає можливість виробити соціальні нормативи, тобто науково обгрунтовані показники, що характеризують ступінь розвиненості соціальної сфери, рівень реальних доходів, умови праці та побуту, ступінь професійної підготовки і освіти різних соціальних груп населення. Особливо важливе значення для регулювання розвитку соціальної сфери має обгрунтування оптимального споживчого бюджету—: кількісне вираження життєвих засобів, розраховане за нормами і нормативами раціонального споживання. Його застосовують для оцінки досягнутого рівня життя населення і вибору найбільш ефективних шляхів його підвищення.

Зіставлення фактичного рівня споживання з нормами оптимального споживчого бюджету дає змогу пізнати ступінь задоволення потреб, виявити найбільш «вузькі» місця у споживанні та вжити необхідних заходів щодо розвитку виробництва і сфери послуг.

Соціальні нормативи мають постійно оновлюватися. Разом з науково обгрунтованими нормативами можуть розроблятися і нормативи, розраховані на мінімальний споживчий бюджет, за яким визначають мінімальні рівні заробітної плати, допомоги на дітей, стипендії тощо.

Розробка і застосування науково обгрунтованих соціальних нормативів є об'єктивною основою для прискореного розвитку соціальної сфери. Ефективне їх використання є важливим фактором якісних перетворень економіки, змін рівня життя населення.

Використана література

Посилання президента України до Верховної Ради України “Поступ у ХХІ століття: стратегія економічного і соціального розвитку України до 2011 року.
Беляєв О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навч. посіб. — К.: Вид-во КНЕУ, 2001.

Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічної теорії: Підручник.— К: Вища шк., 1995.
Економічна теорія. Посібник вищої і школи (Воробйов Є.М., Гриценко А.А., Лісовицький В.М., Соболєв В.М. ) /Під загальною редакцією Воробйова Є.М-Харків-Київ, 2001.
Комяков О., Диба М. Економічна політика держави як механізм узгодження суспільних інтересів //Економіст, №1 січень 2000
Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономика: Принципи, проблеми и политика: В 2 т.: Пер. с англ. 11-го изд. — М, 1992. — Т. 1.
Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г. Н. Климко, В. П. Нестеренко, Л. О. Каніщенко та ін.; За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка.— К. : Вища шк., 1994.
Экономическая теория (политэкономия): Учебник / Под ред. В. И. Видянникова, Г. П. Журавлевой. — М., 1997.

Blog

Содержание