План Історія ставлення суспільства до природи в процесі індустріального розвитку виробництва. Зростання населення І його матеріальних потреб як основна причина погіршення стану довкілля

Вид материала

Содержание

Про охорону навколишнього природного середовища
Верховна Рада України
Місцеві Ради
Державне управління
Кабінет Міністрів України
Громадське управління
Екологічний моніторинг
Екологічній експертизі
Державна екологічна експертиза
Громадська екологічна експертиза
Державні стандарти
Екологічні нормативи
Державний контроль
Громадський контроль

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7

Тема 3. Правове регулювання охорони навколишнього
природного середовища

План

1. Загальна характеристика екологічного та природноресурсного законодавства України.

2. Структура і основні положення Закону України “ Про охорону навколишнього природного середовища “.

1. З перших днів проголошення незалежності в Україні почало формуватися власне екологічне право. Окремий (сьомий) розділ "Декларації про державний суверенітет України", прийнятої 16 липня 1990р. Верховною Радою УРСР, спеціально присвячений питанням екологічної безпеки. В ньому зокрема визначено, що українська держава самостійно встановлює порядок організації охорони природи на своїй території та порядок використання природних ресурсів; має право заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці; дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління.

Головним законодавчим актом країни в галузі охорони довкілля є Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", прийнятий Верховною Радою УРСР 25 червня 1991р.

За період після прийняття Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" в Україні була введена в дію значна кількість інших актів екологічного законодавства. Але варто звернути увагу на важливу статтю 50 прийнятої 28 червня 1996р. Конституції України. В ній проголошено право громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, а також право на вільний доступ до інформації про стан довкілля.

З найбільш важливих актів екологічного та природноресурсного законодавства, які, крім названого вище закону, були уведені в дію в Україні за час її незалежності, слід назвати такі кодекси і закони України:

Кодекси:

Земельний (1990 р.)

Повітряний (1993 р.)

Лісовий (1994 р.)

Про надра (1994 р.)

Водний (1995 р.)

Закони:

Про природно-заповідний фонд України (1992 р.)

Про плату за землю (1992 р.)

Про охорону атмосферного повітря (1992 р.)

Про тваринний світ (1993 р.)

Про енергозбереження (1994 р.)

Про екологічну експертизу (1995 р.)

Про пестициди і агрохімікати (1995 р.)

Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку (1995 р.)

Про поводження з радіоактивними відходами (1995 р.)

Про відходи(1998 р. )

Про захист рослин (1998 р.)

Гірничий Закон України (1999 р.)

Про зону надзвичайної екологічної ситуації (2000 р.)

Отже, найбільш активна діяльність по створенню в Україні засад екологічного та природноресурсного законодавства припадає на 1992-1995 рр., тобто початковий період становлення України як самостійної держави. І це свідчить про те, яке велике значення надає українська держава питанню збереження та охорони довкілля.

Крім названих кодексів та законів реалізація державної екологічної політики і захист довкілля забезпечуються дією постанов, прийнятих Верховною Радою України, указів Президента України, нормативних актів вищого (Кабінет Міністрів України) і центральних (міністерства, відомства) органів виконавчої влади, органів судової влади та органів місцевого самоврядування. Зміст вказаних нормативно-правових актів екологічного законодавства буде викладений в окремих темах навчального посібника.

Важливим елементом правового регулювання екологічних і природноресурсних відносин в Україні є відповідні акти міжнародного права - конвенції, договори, угоди, які наша країна підписала і ратифікувала ( про них мова буде йти в одній з останніх тем курсу ).

2. Вже преамбула Закону України " Про охорону навколишнього природного середовища" свідчить про його актуальність і узгодженість з досягненнями світової спільноти в справі правового, політичного та економічного забезпечення охорони довкілля. В ній визначено, що Закон базується на засадах концепції сталого розвитку, за якою охорона навколишнього природного середовища має поєднуватися з розвитком людини та створених нею продуктивних сил. Преамбула передбачає формування в державі спеціальної політики, а, отже, і визначення відповідної концепції дій держави, в необхідному обсязі забезпечених у правовому відношенні. В преамбулі проголошено, що Закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища не тільки в інтересах нинішнього, а й майбутніх поколінь, тобто його дія спрямована на тривалу перспективу.

Закон складається з XVI розділів.

Розділ І "Загальні положення", містить 8 статей, які розкривають наукові, освітні, політичні та інші засади закону. Особливо важливою є ст. 4, яка фіксує право власності на природні ресурси народу України.

Розділ II "Екологічні права та обов'язки громадян" (4 статті) законодавчо гарантує кожному громадянину України екологічні права та механізм їх реалізації, а також визначає обов’язки громадян щодо охорони довкілля.

Розділ III "Повноваження рад у галузі охорони навколишнього природного середовища” (3 статті) та розділ IV "Повноваження органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища" (6 статей) визначають права кожної з ланок влади і розмежовують їх повноваження . Окремими статтями визначено права та компетенцію Верховної Ради і Кабінету Міністрів Автономної Республіки Крим.

Розділ V "Спостереження, прогнозування, облік та інформування в галузі навколишнього природного середовища" (4 статті), розділ VI "Екологічна експертиза" (5 статей), розділ VII “Стандартизація і нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища" (3 статті), розділ VIII "Контроль і нагляд у галузі охорони навколишнього природного середовища” (4 статті) визначають норми контролю, експертизи та стандартизації природного середовища, тобто ті мірки, з якими слід підходити до визначення придатності чи непридатності довкілля для нормального людського існування, як і природовідповідності діяльності людей.

Розділ IX "Регулювання використання природних ресурсів”
(3 статті) визначає порядок загального та спеціального використання ресурсів. Законодавством визначено право громадян користуватися загальними ресурсами безоплатно для задоволення своїх життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо). Тут же класифіковано природні ресурси загальнодержавного значення, до яких віднесено: територіальні та внутрішні морські води; природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; атмосферне повітря; підземні води, поверхневі води, що розташовані або використовуються на території більш ніж однієї області; лісові ресурси державного значення; природні ресурси в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; види тварин і рослин, занесені до Червоної книги України; корисні копалини, за винятком загальнопоширених.

Розділ Х "Економічний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середовища” (9 статей) визначає економічні заходи, фінансові ресурси, плату за використання ресурсів та забруднення, фонди охорони природи, стимулювання та засоби екологічного страхування. Це - принципово новий розділ законодавства, який спрямований на залучення ефективних важелів поліпшення стану довкілля.

Розділ XI "Заходи щодо забезпечення екологічної безпеки” (10 статей) містить визначення екологічної безпеки, як такого стану навколишнього природного середовища, за якого забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей. Розділ регламентує розміщення, проектування та розташування будівель та інших споруд, застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, охорону від шкідливого біологічного, електромагнітного, іонізуючого, акустичного та інших впливів, визначає вимоги щодо екологічної безпеки на транспорті, в наукових дослідженнях та технологіях, на військових об'єктах тощо.

Розділ XII "Природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні” (5 статей) визначає саму категорію таких об'єктів. До них віднесені природні території та об'єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливого екологічного стану, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ. Це природно-заповідний фонд країни, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об'єднань.

Розділ XIII "Надзвичайні екологічні ситуації" (2 статті) визначає зони надзвичайних екологічних ситуацій, а також висуває вимоги щодо запобігання аваріям і ліквідації їх шкідливих екологічних наслідків.

Розділ XIV "Вирішення спорів у галузі охорони навколишнього природного середовища" (1 стаття) визначає суб'єктів, котрі чинні робити такі діяння. Спори можуть вирішувати, зокрема, як суди та арбітражні суди, так і ради народних депутатів та відповідні їхні органи.

Розділ XV "Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища” (3 статті) визначає види відповідальності (дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну), категорії осіб, що мають нести відповідальність, і особливості застосування норм покарання.

Розділ XVI "Міжнародні відносини України у галузі охорони навколишнього природного середовища” (2 статті) визначає участь нашої держави у міжнародному співробітництві, згідно з вимогами національного законодавства та міжнародного права. Ст. 71 утверджує пріоритет міжнародного договору з участю України стосовно охорони природи, порівняно з аналогічними положеннями власного законодавства. Що ж стосується іноземних осіб та громадян без громадянства, що перебувають на території України, то вони мають дотримуватися діючого екологічного законодавства саме в Україні, і відповідати, згідно з його вимогами, за свої вчинки.

Тема 4. Повноваження органів державної влади та громадських об”єднань у галузі охорони навколишнього природного середовища

План

1. Повноваження рад у галузі охорони навколишнього природного середовища

2. Повноваження органів управління у галузі охорони навколишнього природного середовища.

3. Повноваження громадських об'єднань в галузі охорони навколишнього природного середовища.

1. Визначення повноважень органів державноі влади та громадських обєднань у галузі охорони навколишнього природного середовища є однією з визначальних передумов ефективної екологічної політики. Ці повноваження встановлені нормами Закону України “ Про охорону навколишнього природного середовища “.

Вищим законодавчим органом нашої держави є Верховна Рада України. Відповідно до Конституції України до виключної компетенції Верховної Ради в галузі регулюваня відносин щодо охорони навколишнього природного середовища належать:

визначення основних напрямів державної політики у галузі охорони навколишнього природного середовища;
затвердження державних екологічних програм;
визначення правових основ регулювання відносин у галузі охорони навколишнього природного середовища, в тому числі щодо прийняття рішень про обмеження, зупинення, або припинення діяльності підприємств і об'єктів, в разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
визначення повноважень Рад, порядку організації та діяльності органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки;
встановлення правового режиму зон надзвичайної екологічної ситуації, статусу потерпілих громадян та оголошення таких зон на території країни.

Місцеві Ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції:

забезпечують реалізацію екологічної політики України, екологічних прав громадян;
дають згоду на розміщення на своїй території підприємств, установ і організацій;
затверджують з урахуванням екологічних вимог проекти планування і забудови населених пунктів, їх генеральні плани та схеми промислових вузлів;
видають і скасовують дозволи на відособлене спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;
затверджують місцеві екологічні програми;
організовують вивчення навколишнього природного середовища;
створюють і визначають статус резервних, в тому числі й валютних, фондів для фінансування програм та інших заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;
організовують в разі необхідності проведення екологічної експертизи;
забезпечують інформування населення про стан навколишнього природного середовища;
організовують роботу по ліквідації екологічних наслідків аварій, залучають до цих робіт підприємства, установи та організації, незалежно від їх підпорядкування та форм власності, і громадян;
приймають рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні;
здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
припиняють господарську діяльність підприємств, установ та організацій місцевого підпорядкування, а також обмежують чи зупиняють діяльність не підпорядкованих Раді підприємств, установ та організацій в разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
координують діяльність відповідних спеціально уповноважених державних органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів на території місцевої Ради.

2. Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на це державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.

Спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів у країні є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів - сьогодні це Міністерство екології і природних ресурсів України (Мінекології України ), його органи на місцях та інші державні органи, до компетенції яких законодавством України та Автономної Республіки Крим віднесено здійснення зазначених функцій.

Кабінет Міністрів України у галузі охорони навколишнього природного середовища:

здійснює реалізацію визначеної Верховною Радою України екологічної політики;
забезпечує розробку державних, міждержавних і регіональних екологічних програм;
координує діяльність міністерств, відомств, інших установ та організацій України у питаннях охорони навколишнього природного середовища;
встановлює порядок утворення і використання Державного фонду охорони навколишнього природного середовища у складі Державного бюджету України та затверджує перелік природоохоронних заходів;
встановлює порядок розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання природних ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів;
встановлює порядок визначення збору та його граничних розмірів за користування природними ресурсами, забруднення навколишнього природного середовища, розміщення відходів, інші види шкідливого впливу на нього;
приймає рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;
приймає рішення про зупинення або припинення діяльності підприємств, установ і організацій в разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
керує зовнішніми зв'язками України в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Виконавчі та розпорядчі органи місцевих Рад у галузі охорони навколишнього природного середовища в межах своєї компетенції:

здійснюють реалізацію рішень відповідних Рад;
координують діяльність місцевих органів управління, підприємств, установ та організацій, розташованих на території місцевої Ради;
організують розробку місцевих екологічних програм;
визначають в установленому порядку нормативи збору і розміри зборів за забруднення навколишнього природного середовища та розміщення відходів;
затверджують за поданням органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів для підприємств, установ та організацій ліміти використання природних ресурсів, за винятком ресурсів загальнодержавного значення, ліміти викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, за винятком викидів і скидів, що призводять до забруднення природних ресурсів загальнодержавного значення або навколишнього природного середовища за межами території цієї Ради, та ліміти на утворення і розміщення відходів;
організовують збір, переробку, утилізацію і захоронення відходів на своїй території;
формують і використовують місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища у складі місцевих бюджетів;
погоджують поточні та перспективні плани роботи підприємств, установ та організацій з питань охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів;
забезпечують систематичне та оперативне інформування населення, підприємств, установ, організацій та громадян про стан навколишнього природного середовища, захворюваності населення;
приймають рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.

Кабінет Міністрів України, виконавчі та розпорядчі органи місцевих Рад організують екологічну освіту, здійснюють заходи з екологічного виховання громадян.

До компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів ( Мінекології України) і його органів на місцях належить:

здійснення комплексного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища в країні, проведення єдиної науково-технічної політики з питань охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів, координація діяльності міністерств, відомств, підприємств, установ та організацій в цій галузі;
державний контроль за використанням і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони України, а також за додержанням норм екологічної безпеки;
організація моніторингу навколишнього природного середовища, створення і забезпечення роботи державної екологічної інформаційної системи;
затвердження нормативів, правил, участь у розробці стандартів щодо регулювання використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища від забруднення та інших шкідливих впливів;
здійснення державної екологічної експертизи;
одержання безоплатно від міністерств, відомств, підприємств, установ та організацій інформації, необхідної для виконання покладених на нього завдань;
видача дозволів на захоронення (складування) відходів, викиди шкідливих речовин у навколишнє природне середовище, на спеціальне використання природних ресурсів відповідно до законодавства України;
обмеження чи зупинення діяльності підприємств і об'єктів, незалежно від їх підпорядкування та форм власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин;
подання позовів про відшкодування збитків і втрат, заподіяних в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
складання протоколів та розгляд справ про адміністративні правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів;
керівництво заповідною справою, ведення Червоної книги України;
координація роботи інших спеціально уповноважених органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів;
здійснення міжнародного співробітництва з питань охорони навколишнього природного середовища, вивчення, узагальнення і поширення міжнародного досвіду в цій галузі, організація виконання зобов'язань України відповідно до міжнародних угод з питань охорони навколишнього природного середовища.

3. Громадське управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється громадськими об'єднаннями і організаціями, якщо така діяльність передбачена їх статутами, зареєстрованими відповідно до законодавства України.

Громадські природоохоронні об'єднання мають право:

розробляти і пропагувати свої природоохоронні програми;
утворювати громадські фонди охорони природи; за погодженням з місцевими Радами за рахунок власних коштів і добровільної трудової участі членів громадських об'єднань виконувати роботи по охороні та відтворенню природних ресурсів, збереженню та поліпшенню стану навколишнього природного середовища;
брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів;
проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення;
одержувати у встановленому порядку інформацію про стан навколишнього природного середовища, джерела його забруднення, програми і заходи щодо охорони навколишнього природного середовища;
виступати з ініціативою проведення загальнодержавного і місцевих референдумів з питань, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, використанням природних ресурсів та забезпеченням екологічної безпеки;
вносити до відповідних органів пропозиції про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду;
подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров'ю громадян і майну громадських об'єднань;
брати участь у заходах міжнародних неурядових організацій з питань охорони навколишнього природного середовища.

Тема 5. Управління в галузі охорони навколишнього природного середовища

План

Екологічний моніторинг .
Екологічна експертиза.

3. Стандартизація і нормування у галузі охорони навколишнього природного середовища.

4. Контроль і нагляд у галузі охорони навколишнього природного середовища.

1. Управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється з метою реалізації законодавства, контролю за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Важливим складником системи управління охороною навколишнього природного середовища є екологічний моніторинг.

Екологічний моніторинг – це система спостережень, збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень.

Моніторинг навколишнього природного середовища здійснюється в Україні спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів (Мінекології України ), іншими спеціально уповноваженими державними органами.

Згідно з установленим порядком, об’єкти спостереження і контролю розподілені між державними органами виконавчої влади, що здійснюють екологічний моніторинг, таким чином.

Міністерство екології і природних ресурсів України веде спостереження і контролює:

джерела промислових викидів в атмосферу та дотримання норм гранично допустимих викидів ( контролюється 65 інградієнтів );
джерела скидів стічних вод і дотримання норм тимчасово узгоджених і гранично допустимих скидів ( контролюється 55 інградієнтів );
стан грунтів сільськогосподарських угідь із визначенням залишкової кількості в них пестицидів і важких металів;
скиди і викиди з об’єктів, на яких використовуються небезпечні радіоактивні технології;
стан і склад звалищ промислових і побутових відходів;
скид стічних вод у Чорне та Азовське моря.

Державний комітет з гідрометеорології України веде спостереження і контролює:

стан атмосферного повітря, в т. ч. транскордонне перенесення забруднюючих речовин;
стан поверхневих вод суходолу;
стан підземних вод;
стан і режим морських вод;
стан грунтів

Міністерство охорони здоров’я України веде спостереження і контролює:

рівень забруднення атмосферного повітря в місцях проживання населення;
стан поверхневих вод суходолу в місцях використання їх населенням;
стан морських вод в рекреаційних зонах;
хімічне і біологічне забруднення грунтів на території населених пунктів;
інтенсивність фізичних факторів (шум, електромагнітні поля, радіація, вібрація);

Міністерство аграрної політики України веде спостереження і контролює:

радіологічний, агрохімічний, токсикологічний стан грунтів і рослин

Державний комітет з лісового господарства України веде спостереження і контролює:

концентрацію радіонуклідів, токсичних речовин у грунті та в різних ярусах лісових насаджень

Державний комітет з водного господарства України веде спостереження і контролює:

радіологічний та гідрохімічний стан вод;

Державний комітет житлово-комунального господарства України веде спостереження і контролює:

якість питної води централізованих систем водопостачання міст і селищ міського типу;
стан стічних вод міської каналізаційної мережі

Екологічний моніторинг здійснюється також підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища. Зазначені підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно передавати відповідним державним органам аналітичні матеріали своїх спостережень.

Спеціально уповноважені державні органи разом з відповідними науковими установами забезпечують організацію короткострокового і довгострокового прогнозування змін навколишнього природного середовища, які повинні враховуватися при розробці і виконанні програм та заходів щодо економічного та соціального розвитку країни, в тому числі щодо охорони навколишнього природного середовища, використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Об'єкти, що шкідливо впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища, види та кількість шкідливих речовин, що потрапляють у навколишнє природне середовище, види й розміри шкідливих фізичних впливів на нього підлягають державному обліку.

Підприємства, установи та організації проводять первинний облік у галузі охорони навколишнього природного середовища і безоплатно подають відповідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі.

Збір, обробка і подання відповідним державним органам зведеної статистичної звітності про обсяги викидів, скидів забруднюючих речовин, використання природних ресурсів, виконання завдань по охороні навколишнього природного середовища та іншої інформації, ведення екологічних паспортів здійснюється за єдиною для республіки системою в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

На Мінекології України, його органи на місцях та інші спеціально уповноважені державні органи покладається підготовка та подання щорічно Верховній Раді України Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в країні, а також забезпечення зацікавлених державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій та громадян інформацією про стан навколишнього природного середовища, випадки і причини його екстремального забруднення, рекомендаціями щодо заходів, спрямованих на зменшення його негативного впливу на природні об'єкти і здоров'я населення, про наслідки і результати ліквідації цих явищ, екологічні прогнози, про притягнення винних до відповідальності.

2. Важливим заходом, що впливає на прийняття рішень, спрямованих на збереження та охорону навколишнього природного середовища, є проведення екологічної експертизи.

В Україні здійснюються державна, громадська та інші види екологічної експертизи. Проведення екологічної експертизи є обов'язковим у процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності, що впливає на стан навколишнього природного середовища.

Екологічній експертизі підлягають:

проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей народного господарства, генеральних планів населених пунктів, схем районного планування та інша передпланова і передпроектна документація;
техніко-економічні обгрунтування і розрахунки, проекти на будівництво і реконструкцію (розширення, технічне переозброєння) підприємств та інших об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, незалежно від форм власності та підпорядкування, в тому числі військового призначення;
проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів та документів, які регламентують господарську діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище;
документація по створенню нової техніки, технології, матеріалів і речовин, у тому числі та, що закуповується за кордоном;
матеріали, речовини, продукція, господарські рішення, системи й об'єкти, впровадження або реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки та негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Екологічній експертизі можуть підлягати екологічно небезпечні діючі об'єкти та комплекси, в тому числі військового та оборонного призначення.

Державна екологічна експертиза проводиться експертними підрозділами чи спеціально створюваними комісіями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та його органів на місцях на основі принципів законності, наукової обгрунтованості, комплексності, незалежності, гласності та довгострокового прогнозування. Завданнями державної екологічної експертизи є:

визначення екологічної безпеки господарської та іншої діяльності, яка може нині або в майбутньому прямо або посередньо негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища;
встановлення відповідності передпроектних, передпланових, проектних та інших рішень вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
оцінка повноти й обгрунтованості передбачуваних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища та здоров'я населення, яка здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів разом з спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Для участі в проведенні державної екологічної експертизи можуть залучатися відповідні органи державного управління України, представники науково-дослідних, проектно-конструкторських, інших установ та організацій, вищих навчальних закладів, громадськості, експерти міжнародних організацій.

Здійснення державної екологічної експертизи є обов’язковим для видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Перелік таких видів діяльності та об’єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров’я.

Висновок державної екологічної експертизи після затвердження спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів є обов'язковим для виконання.

Позитивний висновок державної екологічної експертизи є підставою для відкриття фінансування всіх програм і проектів.

Реалізація програм, проектів і рішень без позитивного висновку державної екологічної експертизи забороняється.

Громадська екологічна експертиза здійснюється незалежними групами спеціалістів з ініціативи громадських об'єднань, а також місцевих органів влади за рахунок їх власних коштів або на громадських засадах.

Громадська екологічна експертиза проводиться незалежно від державної екологічної експертизи.

Висновки громадської екологічної експертизи можуть враховуватися органами, які здійснюють державну екологічну експертизу, а також органами, що зацікавлені у реалізації проектних рішень або експлуатують відповідний об'єкт.

3. З метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки в Україні проводиться екологічна стандартизація і нормування.

Державні стандарти в галузі охорони навколишнього природного середовища є обов'язковими для виконання всіма суб’єктами господарювання Вони визначають поняття і терміни, режим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища, інші питання, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів.

Екологічні нормативи встановлюють гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів. Законодавством України також передбачається встановлення нормативів використання природних ресурсів та інших екологічних нормативів.

Екологічні нормативи встановлюються з урахуванням вимог санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм, гігієнічних нормативів.

Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі та рівні шкідливих фізичних впливів на нього є єдиними для всієї території України.

У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів встановлюються більш суворі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище.

Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію Міністерством екології і природних ресурсів України та іншими уповноваженими на це державними органами.

4. З метою забезпечення додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється державний та громадський контроль.

Державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється Радами та їх виконавчими і розпорядчими органами, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органами на місцях та іншими спеціально уповноваженими державними органами.

Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони країни, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища.

Громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища згідно з Положенням, яке затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Громадські інспектори охорони навколишнього природного середовища:

беруть участь у проведенні спільно з працівниками органів державного контролю рейдів та перевірок додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про охорону навколишнього природного середовища, додержання норм екологічної безпеки та використання природних ресурсів;
проводять перевірки і складають протоколи про порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища і подають їх органам державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища та правоохоронним органам для притягнення винних до відповідальності;
надають допомогу органам державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища в діяльності по запобіганню екологічним правопорушенням.

Нагляд за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому органи прокуратури, в т. ч. екологічні прокуратури (їх в Україні діє понад тридцять).

При здійсненні нагляду органи прокуратури застосовують надані їм законодавством України права, включаючи звернення до судів або арбітражних судів з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, та про припинення екологічно небезпечної діяльності. У 1999 р. в Україні за порушення природоохоронного законодавства до адміністративної відповідальності було притягнено 35113 осіб, а до кримінальної – 120 осіб. В цей же період у 3132 випадках на вказаних підставах призупинялась виробнича діяльність різних об’єктів.

Blog

Содержание