План Історія ставлення суспільства до природи в процесі індустріального розвитку виробництва. Зростання населення І його матеріальних потреб як основна причина погіршення стану довкілля

Вид материала

Документы

Содержание Тема 14. міжнародне співробітництво з питань охорони навколишнього природного середовища Концепції сталого розвитку

Подобный материал:

• План. І. Психологічні І соціально-педагогічні проблеми підліткового віку: а об’єктивні, 470.64kb.
• План Вступ Поняття суспільства. Діалектично-матеріалістичний підхід до аналізу суспільних, 303.78kb.
• Назва реферату: Лекції по трудовому праву України Розділ, 2190.54kb.
• В. В., Рябченко Л. О. Формування економічної свідомості І ставлення до грошей у процесі, 135.19kb.
• І. Актуальність проекту, 149.85kb.
• Тенденції розвитку світового господарства, 119kb.
• Закон зростання потреб І соціально-економічна ефективність виробництва > Економічні, 366.58kb.
• Реферат на тему: Порядок кредитування населення, 15.95kb.
• Тема: Довкілля. Що вивчає наука «Екологія», 44.89kb.
• Про необхідність створення національного природного парку “Дністровський каньйон” для, 722.38kb.

ТЕМА 14. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО З ПИТАНЬ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

ПЛАН

1. 
   Становлення і розвиток міжнародного співробітництва в галузі екології.
   
2. Участь України у міжнародному співробітництві в галузі екології.
   

1. Розуміння спільної відповідальності за забруднення навколишнього природного середовища і необхідності здійснення узгоджених дій, спрямованих на його охорону, прийшло до свідомості людей уже давно. З часом воно переросло у певні практичні дії, які полягали у прийнятті державами на себе відповідних зобов’язань. Ще у 1868 р., коли Франція та Іспанія укладали договір про демілітаризацію кордону в горах, там з’явилася стаття про заборону забруднення прикордонних вод. У 1875 р. Австро-Угорщина та Італія прийняли Декларацію про охорону птахів.

У 1897 р. з’явилася перша трьохстороння угода такого спрямування: Росія, Японія і США уклали договір про спільне використання і охорону морських котиків у Тихому океані.

Перша міжнародна конвенція була укладена деякими європейськими країнами у 1902 р. в Парижі щодо охорони птахів, корисних сільському господарству.

На початкових стадіях формування міжнародного співробітництва у галузі охорони навколишнього природного середовища шляхом підписання договорів і укладання конвенцій пріоритетними його напрямками були зменшення забруднення довкілля у зв’язку з військовими конфліктами і гонкою озброєнь та охорона вод Світового океану і морів. Стосовно першого з цих напрямків, то, по суті, вимоги екологічної безпеки містяться вже в Женевському протоколі “Про заборону використання на війні задушливих, отруйних та їм подібних інших газів, а також бактеріологічних засобів” (1925 р.). Низка міжнародних угод була спрямована на заборону випробувань і розміщення ядерної зброї. Згідно з Договором про Антарктиду (1959 р.) льодовий континент оголошувався не лише спільним надбанням людства, а й “безатомною територією”. Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі та під водою (1963 р.), а також Договір про космічну діяльність держав (1967 р.) і Договір про заборону розміщення на дні морів та океанів і в їх надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення (1971 р.) створили правові основи захисту основних сфер планети, а також Місяця від ядерного забруднення. Підсумковим документом в цій галузі стала Конвенція про заборону військового чи будь-якого ворожого використання засобів впливу на природне середовище (1977 р.).

Захист вод Світового океану та інших морських і значних прісноводних басейнів забезпечується дією Міжнародної (Лондонської) конвенції щодо попередження забруднення моря нафтою (1954 р.), Женевської конвенції про відкрите море (1958 р.), Брюссельських конвенцій про втручання у відкритому морі у випадках забруднення нафтою, пов’язаного з морськими аваріями, і про цивільну відповідальність за збитки, спричинені забрудненням моря нафтою (1969 р.), Конвенції ООН з морського права (1982 р.). Стосовно окремих водних басейнів, на які здійснюється значний антропогенний вплив, то їх захист забезпечується дією спеціальних угод. Так, у 1969 р. була підписана Угода про співробітництво з питань боротьби із забрудненням вод Північного моря нафтопродуктами, у 1974 р. – Конвенція про захист морського середовища району Балтійського моря, у 1976 р. – Конвенція про захист від забруднення вод Середземного моря, у 1992 р. – Конвенція про захист Чорного моря від забруднення.

Значна увага в міжнародному праві приділена забезпеченню захисту інших сфер і складників довкілля – повітряного середовища, ресурсів рослинного і тваринного світу тощо.

З метою розширення міжнародного співробітництва з питань охорони природи ще у 1948 р. за ініціативою ЮНЕСКО було організовано Міжнародний союз захисту природи, який у 1956 р. отримав назву Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів (МСОП). МСОП включає понад 500 різних установ 130 країн та 24 міжнародні організації. Основними напрямками діяльності МСОП є підготовка і проведення нарад, конференцій, розроблення міжнародних конвенцій та рекомендацій. Зусиллями цієї організації було підготовлено і випущено Міжнародну Червону книгу.

Міжнародне співробітництво в сфері екології і прийняття правових актів, які забезпечують здійснення заходів по захисту навколишнього природного середовища, базується, передусім, на висновках науки щодо його стану, збереження та охорони. Найбільш суттєвий внесок у цю справу вносять міжурядові науково-дослідні програми “Людина і біосфера” (МАБ) та Всесвітня стратегія охорони природи (ВСОП), а також діяльність так званого Римського клубу – неурядової організації, члени якої вивчають глобальні проблеми цивілізації, у тому числі проблеми екологічної кризи, і пропонують шляхи і способи їх вирішення.

Програма МАБ була започаткована ЮНЕСКО в листопаді 1971 р. і ставить собі за мету виробити необхідну наукову основу для планування землеробства і використання ресурсів біосфери в гармонії з природою. Сьогодні національні комітети МАБ створені практично в усіх країнах світу, в програмі беруть участь сотні тисяч фахівців.

Здійснення програми “Всесвітня стратегія охорони природи” розпочалося у березні 1980 р. за ініціативою Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). Головним завданням ВСОП є досягнення трьох основних цілей у галузі екології: підтримання основних екологічних процесів та систем життєзабезпечення, від яких залежить існування людини та розвиток; збереження генетичного різноманіття, здійснення програм селекції, подальший технічний розвиток і забезпечення сировиною галузей промисловості, які використовують живі ресурси; забезпечення оптимального використання біологічних видів та екосистем, які є основою існування сільських мешканців, а також галузей промисловості.

ВСОП базується приблизно на тих самих принципах, що й програма МАБ, але в ній більший наголос робиться на практичних аспектах охорони природи.

МАБ, ВСОП та інші програми й міжнародні організації, які ставлять за мету збереження й охорону навколишнього середовища, створювались головним чином відповідними спеціалізованими установами та органами Організації Об’єднаних Націй. Установи та комісії ООН також приймають активну участь у проведенні різноманітних симпозіумів і конференцій, на яких обговорюються найбільш актуальні екологічні проблеми і визначаються шляхи їх вирішення.

Така форма міжнародного співробітництва, як обговорення на спільних нарадах і конференціях проблем охорони природи з подальшим прийняттям відповідних резолюцій та рішень, використовувалась задовго до появи ООН. Ще у 1913 р. учені 18 країн зібралися в м. Берні ( Швейцарія ) на конференцію, присвячену питанням співробітництва в справі охорони природи. Особливо пожвавилась діяльність в цьому напрямку після другої світової війни.

У 1948 р., через недовгий час після створення ООН, була проведена Міжнародна науково-технічна конференція ООН з охорони природи (Лейк – Саксесс, США), яка визнала необхідність координації зусиль міжнародних організацій для охорони природи.

На основі резолюції Генеральної Конференції ЮНЕСКО “Економічний розвиток і охорона природних ресурсів”, яка була прийнята ХІІ сесією цієї організації, Генеральна Асамблея ООН прийняла в 1962 р. резолюцію “Економічний розвиток і охорона природи”. На виконання положень резолюції у 1968 р. в Парижі було проведено Всесвітню конференцію з питань наукового обгрунтування основ раціонального використання і охорони ресурсів біосфери.

Поступово світова спільнота наблизилась до проблеми опрацювання та втілення стратегічної ініціативи щодо охорони навколишнього природного середовища. Важливим етапом в реалізації цієї проблеми стало проведення Конференції ООН з проблем оточуючого людину середовища (Стокгольм, 1972 р.) і створення згадуваної вище спеціалізованої організації під назвою Програма ООН з навколишнього середовища – ЮНЕП. Стокгольмська конференція визначила спільні цілі, сферу діяльності міжнародних організацій, план дії з навколишнього середовища, узгодила організаційні та фінансові питання. День відкриття конференції – 5 червня – був оголошений Всесвітнім днем навколишнього середовища.

ЮНЕП була створена у 1973 р. на виконання рішень стокгольмської конференції (затверджена спеціальною резолюцією ХХVІІ Генеральної Асамблеї ООН) і визначена як програма світового співтовариства в цілому, що містить також механізм управління та координації діяльності в галузі навколишнього природного середовища в системі ООН. Одне з перших починань ЮНЕП – створення всесвітньої системи станцій спостереження (моніторингу) за станом і змінами біосфери.

Новий етап у забезпеченні екологічного благополуччя довкілля, що продовжується й до сьогодні, розпочався Конференцією ООН з навколишнього середовища та розвитку, що відбулася в Ріо-де–Жанейро 3-14 червня 1992 р. Ця конференція, підтверджуючи рішення Стокгольмської конференції і розвиваючи їх, проголосила за мету встановлення нового справедливого глобального партнерства через посередництво міждержавного співробітництва та суспільної ініціативи. Спільна заява, а також погоджений план дій на ХХІ століття (“Порядок денний ХХІ”), підписані у Ріо-де–Жанейро, створили основу для узгодження екологічної політики держав на користь загальнолюдських потреб.

Конференція в Ріо-де–Жанейро підтвердила доцільність і необхідність подальшої реалізації Концепції сталого розвитку як пріоритетного способу досягнення збалансованості між природою та економічним прогресом людства.

2. З проголошенням незалежності Україна неодноразово декларувала і практичними діями підтверджувала своє прагнення до співробітництва зі світовим співтовариством з питань збереження та захисту навколишнього природного середовища. В програмах економічного розвитку країни та природоохоронному законодавстві найшла широке відображення концепція сталого розвитку. В преамбулі Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” вказується, що “охорона навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки для життєдіяльності людини – невід’ємна умова сталого економічного і соціального розвитку України”.

Україна активно співробітничає з іншими країнами у справі охорони довкілля. Результатом такого співробітництва є підписання і участь у виконанні понад 20 двосторонніх міждержавних угод відповідного спрямування, зокрема з країнами, з якими межує наша держава – Росією, Білоруссю, Молдовою, Словаччиною, Польщею, Угорщиною.

Особливо велике значення для розвитку міжнародного співробітництва в області екології має підписання багатосторонніх угод. Серед найважливіших з таких угод, до яких Україна приєдналась та ратифікувала, слід назвати Монреальський протокол з речовин, що руйнують озоновий шар, і такі Конвенції: про зміну клімату; про транскордонне забруднення повітря на великі відстані; про захист та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер; про запобігання забруднення моря скидами відходів та інших матеріалів; про біологічне різноманіття; про охорону дикої флори і фауни; про збереження мігруючих видів диких тварин; про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням;; про охорону Всесвітньої культурної та природної спадщини тощо. Чи не найважливішою з усіх конвенцій, в реалізації яких приймає участь наша держава, є підписана у квітні 1992 р. в м. Бухаресті і ратифікована Верховною Радою України у лютому 1994 р. Конвенція про захист Чорного моря від забруднення.

Кількість угод і конвенцій, учасницею яких є Україна, вже перевищила чотири десятки. Але це порівняно мало, Росія, наприклад, приєдналась майже до 80 міжнародних угод. Причиною цього є й фінансові труднощі, але також і недостатня активність відповідних державних структур, які мають готувати угоди до підписання їх українською стороною.

Україна як європейська держава при визначенні пріоритетів у проведенні природоохоронної діяльності має брати до уваги рекомендації Європейської екологічної комісії (ЄЕК) ООН. ЄЕК організовує співробітництво країн континенту в рамках Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані і Декларації про мало- і безвідходні технології та використання відходів, з питань водних проблем, проблем охорони флори і фауни в Європі тощо.

Важливою подією для України стало її прийняття у 1995 р. до Ради Європи. Членство у Раді Європи зобов’язує до активного співробітництва з Європейським Союзом в сфері охорони природи. Для цього необхідно: привести національне законодавство у відповідність з Модельним кодексом охорони навколишнього середовища, що розроблений експертами ЄС; створити систему національних екологічних стандартів з урахуванням міжнародного досвіду; розробляти та вдосконалювати екологічно чисті та природоохоронні технології, ресурсо- та енергозбереження; удосконалювати системи аналітичних вимірів для забезпечення порівнянності даних та ін.

Значною перешкодою на шляху якісного виконання Україною обов’язків щодо вимог підписаних та ратифікованих конвенцій і договорів є брак коштів. Важке економічне становище держави не дає змоги повною мірою реалізувати наявні можливості і запроваджувати нові інструменти для збереження і охорони природного середовища. Тому велике значення має міжнародна технічна та фінансова допомога для виконання конкретних проектів, що надається міжнародними організаціями (Глобальний екологічний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, ЮНЕП, Рада Європи та ін.), окремими розвиненими країнами (США, Канада, Нідерланди, Німеччина, Данія, Великобританія, Швейцарія та ін.).

За підтримки Глобального екологічного фонду та відповідно до угод між Україною і Міжнародним банком реконструкції та розвитку на умовах безповоротної фінансової допомоги були виконані такі два великих проекти як “Збереження біорізноманіття Карпат” (вартість проекту – 500 тис. доларів США; термін виконання – 1993-1997 роки) та “Збереження біорізноманіття в українській частині дельти Дунаю” (вартість проекту – 1500 тис. доларів США; термін виконання – 1994-1998 роки).

Значні кошти витратив уряд Канади на фінансування програми з вивчення та реабілітації р. Дніпро. Програма здійснювалась з 1994 р. у два етапи, по 3 роки на виконання кожного з них. Загальні витрати становили 10 млн. канадських доларів, 6 з яких отримав безпосередній виконавець програми – Канадський міжнародний розвиваюче - дослідницький центр, а 4 надійшло в Україну.

За допомогою уряду США в Україні у 2000 р. створено Регіональний екологічний центр (РЕЦ – Київ). Метою РЕЦ – Київ є надання допомоги у вирішенні екологічних проблем в Україні та сусідніх державах шляхом розвитку співробітництва на національному, регіональному та місцевому рівнях між органами влади, неурядовими громадськими організаціями, підприємцями та підприємницькими структурами, науковими установами, територіальними громадами та іншими зацікавленими суб’єктами, діяльність яких пов’язана із збереженням довкілля. Екологічний центр має сприяти вільному обміну досвідом та інформацією, розширенню участі громадськості у формуванні екологічної політики та підготовці рішень, реалізація яких впливатиме на довкілля, а також наданню необхідної допомоги екологічним неурядовим громадським організаціям та іншим зацікавленим суб’єктам. Очікується, що РЕЦ – Київ відіграватиме важливу роль у підготовці 5-ї панєвропейської конференції міністрів “Довкілля для Європи” у Києві у 2002 році.

Підписання та ратифікація конвенцій і угод з охорони навколишнього природного середовища, участь у яких накладає на нашу державу певні зобов’язання в цій галузі, в цілому є справа необхідна, однак добровільна. Але дуже серйозно стоїть питання щодо необхідності врахування екологічних вимог перед підприємствами і підприємцями, які бажають вийти зі своїми товарами на світові ринки. Економічно розвинені країни сьогодні повсюдно в своїх національних економіках впроваджують прийняті Міжнародною організацією зі стандартизації міжнародні стандарти ISO серії 14000 “Управління якістю навколишнього середовища”. Наявність сертифікованої системи управління довкіллям уже є невід’ємною частиною вимог торгових партнерів України для придбання товарів наших виробників. З метою підготовки українських підприємств до жорстких правил світової торгівлі Держстандарт України підготував для прямого впровадження міжнародні стандарти ISO 14001, 14004, 14010, 14011, 14012, які встановлюють загальні правила управління довкіллям, принципи й процедури екологічного аудиту та кваліфікаційні критерії для аудиторів з екології.

Важливим чинником розвитку руху за збереження і охорону довкілля є діяльність національних громадських екологічних організацій та їх співробітництво із міжнародними громадськими екологічними організаціями. Особливо тісні зв’язки українська сторона підтримує із Greenpeace - Зеленим світом. Зелений світ утворено у 1971 р. у Північній Америці. Організація діє в 30 країнах світу і своїм головним завданням ставить недопущення радіоактивного забруднення біосфери. В Україні почала працювати в 1990 році.