План Історія ставлення суспільства до природи в процесі індустріального розвитку виробництва. Зростання населення І його матеріальних потреб як основна причина погіршення стану довкілля

Вид материала

Содержание

Тема 12. екологія рослинного і тваринного світу
4. Основними законодавчими актами, якими регулюються відносини користування об’єктами рослинного і тваринного світу та їх захист
Тема 13. економічний механізм забезпечення охорони
Об’єктом обчислення плати за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин
Відрахування за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7

ТЕМА 12. ЕКОЛОГІЯ РОСЛИННОГО І ТВАРИННОГО СВІТУ

ПЛАН

Рослинний світ і його охорона.
Тваринний світ і його охорона.
Заповідна справа.
Законодавче регулювання захисту рослинного і тваринного світу.

1. Рослини – важлива складова біосфери. Вони відіграють велику рекреаційну, сировинну, протиерозійну, мікрокліматичну і меліоративну роль.

Вважається, що рослинний світ складається більш як з 300 тис. видів. Природна флора України налічує 30 тис. видів вищих і нижчих рослин, з них вищих майже 4500 видів. Понад 600 видів є рідкісними і такими, що щезають і потребують охорони, з них 429 видів занесено в Червону книгу України. Майже 30% видів природної флори ростуть в лісах, на узліссях і галявинах, 20% - в степових угрупуваннях, 15% - на суходільних і заплавних луках, 10% - в берегових і узбережно-водних угрупуваннях тощо. Природна рослинність збереглась на третині (близько 20 млн. га) території.

Найважливішою компонентою рослинного світу є ліси. Лісові ресурси невеликі, загальна їх площа становить 9,4 млн. га, 15,6% території України. У західній та північній частинах країни вкрита лісом площа становить 20 - 40%, у Карпатах понад 40, на Поліссі – 25%. На півдні України лісові площі незначні – у Криму лісистість становить 10%, у степу – 4%.

Україна довгий час в значних обсягах імпортувала ділову деревину – до 75% обсягу господарських потреб. Сьогодні, у зв’язку з падінням попиту, імпортні поставки значно скоротились, а деякі регіони навіть здійснюють її експорт.

Ліси відіграють велике природоохоронне, кліматорегулююче, господарське та рекреаційне значення, тому дуже важливо своєчасно здійснювати різноманітні лісоохоронні заходи. Їх обсяги в 90-і роки із-за нестачі коштів дещо скоротилися. Так, посадка та посів лісу зменшились з 35,9 тис. га у 1990 р. до 30,2 у 1998 р. Захист лісів від шкідників і хвороб біологічним методом за цей же період скоротився з 239,5 тис. га до 156,7.

Значну фізико-географічну, середовищеутворюючу, господарську, геоботанічну та генетичну цінність для людини мають так звані нелісові рослинні комплекси, тобто рослинні спільноти, які не входять до складу лісового фонду. До нелісових рослинних комплексів відносяться деревинно - кущова рослинність на полях сільськогосподарського призначення, захисні насадження біля залізниць і автомобільних доріг, каналів, озеленювальні насадження в містах та інших населених пунктах, що ростуть на землях, не зайнятих міськими парками, дерева на присадибних, дачних, садових ділянках. Ці рослинні ресурси також потребують захисту і охорони з боку людини.

Особливе занепокоєння викликає стан рослинності степової зони, де, як уже згадувалось, росте п’ята частина усіх видів флори України. Степові грунти багаті гумусом, тому досить сприятливі для росту різних рослин. Але в результаті майже стовідсоткової розораності під сільськогосподарські угіддя вони дуже виснажені. Кількість видів природної рослинності зменшилась в степу, як ні в якому іншому середовищі.

Багато рідких і цінних рослин, які росли в болотистих грунтах, щезли під час інтенсивного їх осушення у 50-х роках ХХ ст. Сьогодні оцінка значення боліт змінилась, їх осушення визнане недоцільним, оскільки це призводить до зниження рівня грунтових вод, загибелі рослинності, висихання навколишніх лісових масивів. 30 великих боліт взято під охорону. Створено кілька заповідних боліт.

Основними вимогами щодо захисту рослин є:

додержання технології вирощування рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних і лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого грунту;
екологічне та економічне обгрунтування доцільності захисту рослин від шкідливих організмів;
обов’язковість здійснення заходів щодо захисту рослин підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та громадянами, діяльність яких пов’язана з користуванням землею, лісом, водними об’єктами, вирощуванням рослин, а також реалізацією, переробкою, зберіганням і використанням рослин та продукції рослинного походження;
суворе додержання регламентів зберігання, транспортування та застосування засобів захисту рослин;
зберігання корисної флори і фауни;
недопущення пошкодження рослин, погіршення їх стану та забруднення продукції рослинного походження і довкілля засобами захисту рослин.

2. Біомаса тварин відносно невелика – усього 2% від сумарної біомаси нашої планети. Але зважаючи на властивий їм високий рівень енергетичних процесів, високу рухливість, активну участь у розвитку флори (наприклад, в запилюванні рослин), роль тварин в біосфері дуже велика.

Представників тваринного світу нараховується близько 2 млн. видів, що перевищує більш як у шість разів кількість видів рослин. Найчисельнішим і найрізноманітнішим є клас комах, які відіграють в біосфері особливо велику роль – виконують функції запилення, є поживою для птахів, звірів, амфібій, рептилій, беруть участь у формуванні грунтів.

Тваринний світ України налічує 111 видів ссавців, 200 – риб, 344 – птахів, 20 – плазунів, десятки тисяч видів комах (всього 44,8 тис. видів).

В Україні законодавчо визначений перелік об'єктів тваринного світу як природного ресурсу загальнодержавного значення, котрий потребує особливої охорони. До вказаного переліку включені дикі тварини, що перебувають в стані природної волі, а також інші об'єкти тваринного світу, що перебувають в межах територіальних і внутрішніх морських вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, водойм, що знаходяться на території більш ніж однієї області, державних мисливських угідь, територій природно-заповідного фонду України і лісів державного значення, а також види тварин, занесені до Червоної книги України.

Ресурси тваринного світу нашої країни переважно зосереджені в природних заповідниках, національних парках, заповідно-мисливських господарствах та мисливських угіддях.

Згідно законодавству, в Україні можуть здійснюватись такі види використання тваринного світу:

мисливство;
рибальство, включаючи добування водних безхребетних тварин і морських ссавців;
використання об’єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях;
використання корисних властивостей життєдіяльності тварин – природних санітарів середовища, запилювачів рослин та інших;
використання тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності;
добування диких тварин з метою утримання і розведення в неволі чи напіввільних умовах для комерційних та інших цілей.

Інтенсивне господарське освоєння земельних площ, забруднення і руйнування людиною місць помешкання тварин (біотопів), браконьєрство обумовили скорочення загальної кількості та видового складу фауни України.

Ще у ХVІІІ – ХІХ ст. тут щезли сайгаки, тури, тарпани, степові орли, дрофи, олені. В наш час з року в рік все менше стає видів птахів, комах. В Червону книгу України вже занесено 381 вид рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, тварин.

В Україні здійснено ряд заходів, спрямованих на збереження тваринного світу. Почалися роботи з інтродукції, акліматизації й розведення дичини. В Україну були завезені зубр, лань, муфлон, кеклик, деякі види риб і птахів, переселені в райони, де дичини не було, зайці, косулі, олені, взяті під охорону мурашники, бджоли - запилювачі. Бюджетні витрати на охорону та відтворення диких звірів і птахів, включаючи біотехнічні заходи, перевищують 9 млн. грн.

Подальша охорона та захист об’єктів тваринного світу можуть бути забезпечені шляхом:

встановлення заборони та обмежень у використанні об’єктів тваринного світу;
охорони середовища перебування, умов розмноження, шляхів міграції тварин;
запобігання загибелі тварин під час здійснення виробничих процесів та експлуатації транспортних засобів;
створення заповідників, заказників і виділення інших природних територій, що підлягають особливій охороні;
встановлення особливого режиму охорони тварин, занесених до Червоної книги України;
розведення в неволі рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин;
надання допомоги тваринам у разі захворювання, загрози їх загибелі під час стихійного лиха і внаслідок надзвичайних екологічних ситуацій;
посилення державного контролю у галузі охорони і використання тваринного світу.

3. Дослідження учених – екологів різних країн свідчать, що в умовах зростаючого техногенного навантаження на навколишнє природне середовище і значного господарського його освоєння відносно нормальне функціонування й самовідновлення біосфери територій можливе лише за умови відведення певних їх площ (не менше 10%) під природно – заповідний фонд.

Природно – заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об’єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

До природного заповідного фонду України належить: природні території та об’єкти – природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об’єкти – ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки – пам’ятники садово–паркового мистецтва.

Природні заповідники – це природоохоронні, науково – дослідні установи загальнодержавного значення. Ділянки землі та водного простору, які входять до природних заповідників, з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання.

Статус загальнодержавних мають і національні природні парки, але вони дещо відрізняються режимом охорони і, крім того, виконують більше коло завдань – на них покладається здійснення рекреаційних та культурно – освітніх функцій.

Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення. Вони створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об’єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників.

Заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки - пам’ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Всього природно – заповідний фонд України нараховує 6,6 тис. територій і об’єктів, з них 2,3 тис. (35%) становлять заказники і майже 3 тис. (45%) – пам’ятки природи. Переважають заказники і пам’ятки природи місцевого значення – 3,8 тис., 58% від загальної кількості територій і об’єктів природно – заповідного фонду.

Визначальна роль в заповідній справі належить природним і біосферним заповідникам та національним природним паркам. Їх кількість за період з 1990 р. до 1999 р. збільшилась з 21 до 31, а територія – з 407,0 до 877,1 тис. га.

Найстарішим є біосферний заповідник Асканія Нова, створений у 1919 році. Найбільшим заповідником є Чорноморський – 89 тис. га, а найменшим – мис Март’ян, який займає лише 240 га. Найбільше різноманіття рослин представлене в Асканії Новій -–1518 видів і Ялтинському гірськолісовому – 1363. Фауна найбільш повно представлена в Подільських Товтрах – 300 видів тварин і 280 – птахів.

В заповідниках у 1999 р. працювало 3207 чоловік, з них 205 – учених.

Екстенсивне природокористування, нехтування екологічним обгрунтуванням у процесі розвитку сільського господарства, зарегулювання стоку річок, осушення боліт, недостатньо керований розвиток колективного садівництва та інші шкідливі для природи дії призвели до знищення майже 70 відсотків цінних природних комплексів і ландшафтів України.

Площа природно – заповідного фонду України зростає відносно високими темпами, і у 90-і роки вона розширилась більш як у 2 рази. Але оскільки надто низьким був базовий її рівень, то на сьогодні вона не досягла навіть і 4% території країни. Особливо недостатня забезпеченість природно – заповідним фондом лівобережжя лісостепової зони, Придніпров’я, степової частини Криму, де під охорону взято лише 0,2-0,7 відсотка території.

Існуючі ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки через недостатнє фінансування, слабку матеріально-технічну та лабораторну базу нині не виконують функцій щодо збереження та відновлення рідкісних і типових видів флори і фауни.

Тому, не зважаючи на кризові явища і труднощі переходу до ринкового господарства, держава має продовжувати здійснення заходів по розширенню природно – заповідного фонду і підвищенню ефективного його функціонування, з тим, щоб зупинити процес деградації генофонду флори і фауни, екосистем та ландшафтів.

4. Основними законодавчими актами, якими регулюються відносини користування об’єктами рослинного і тваринного світу та їх захист, є Лісовий кодекс України (від 21 січня 1994 р.) та закони України “Про захист рослин” (від 5 листопада 1998 р.), “Про тваринний світ”(від 3 березня 1993 р.) і “Про природно – заповідний фонд” (від 16 червня 1992 р.).

В названих нормативно–правових актах дається пояснення екологічного значення, змісту і складу рослинного і тваринного світу, лісового і природно – заповідного фонду, визначаються системи державного управління в галузі охорони і використання рослин, тварин, об’єктів природно – заповідного фонду і основні напрямки охорони, моніторингу, здійснення державного обліку і кадастру відповідних об’єктів.

В законі “Про захист рослин” також установлюється: порядок запровадження особливого режиму захисту рослин і заходи, які повинні здійснюватися на території з таким режимом; права та обов’язки посадових осіб спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері захисту рослин; права та обов’язки підприємств, установ, організацій та громадян у сфері захисту рослин; гарантії діяльності посадових осіб, які здійснюють державний контроль у сфері захисту рослин, соціальний і правовий захист спеціалістів цієї галузі. Законом визначено зміст професійної діяльності у сфері захисту рослин, умови підготовки кадрів, підвищення кваліфікації, перепідготовки та атестації спеціалістів для галузі, перелік установ і організацій, які здійснюють наукове забезпечення захисту рослин, а також джерела фінансування заходів по захисту рослин.

Лісовий кодекс України визначає: права та обов’язки лісокористувачів; завдання, вимоги і зміст організації лісового господарства; умови зміни режиму лісових земель; порядок використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду; особливості користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно – оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково – дослідних робіт; умови і засоби відтворення лісів, підвищення їх продуктивності, охорони і захисту; порядок здійснення і розміри плати за використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду.

В Законі України “Про тваринний світ” установлюються форми і види використання тваринного світу, робиться поділ використання його об’єктів на використання загальне, яке здійснюється без вилучення об’єктів з природного середовища, і спеціальне, з вилученням об’єктів тваринного світу з природного середовища (спеціальне використання тваринного світу здійснюється за плату). Законом визначено зміст, шляхи і умови охорони об’єктів тваринного світу.

Закон “Про природно – заповідний фонд” установлює: правові засади функціонування, режим і статус територій та об’єктів природно – заповідного фонду; охоронні зони територій та об’єктів, порядок здійснення на них науково – дослідних робіт; шляхи і умови економічного забезпечення організації і функціонування природно – заповідного фонду; порядок створення й оголошення територій та об’єктів природно – заповідного фонду.

В названих нормативно–правових актах також установлені види відповідальності за порушення законодавства про охорону, використання і відтворення рослинного і тваринного світу і законодавства про природно – заповідний фонд, а також особливості їх застосування до порушників.

ТЕМА 13. ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ

НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

ПЛАН

Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища.
Ресурсні платежі і збори.
Стимулювання в системі охорони навколишнього природного середовища.

1. Забезпечення екологічного благополуччя в країні є сьогодні одним з пріоритетів державного управління національною економікою. З цією метою держава широко застосовує адміністративні методи та інструменти, установлює норми, стандарти і правила природокористування, передбачає застосування санкцій за їх порушення. Однак, адміністрування – це лише один із способів забезпечення охорони навколишнього природного середовища. В багатьох випадках більш ефективним є застосування економічних методів та інструментів – плати за використання ресурсів, податкових пільг, додаткового економічного стимулювання працівників тощо.

В цілому економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають:

а) взаємозв’язок усієї управлінської, науково–технічної та господарської діяльності підприємств, установ та організацій з раціональним використанням природних ресурсів та ефективністю заходів по охороні навколишнього середовища на основі економічних важелів;

б) визначення джерел фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

в) встановлення лімітів використання природних ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів;

г) встановлення нормативів і розмірів збору за використання природних ресурсів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу;

д) надання підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні ними маловідходних, енерго – і ресурсозберігаючих технологій та нетрадиційних видів енергії, здійсненні інших ефективних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

е) відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Одним з визначальних напрямків економічного забезпечення екологічного благополуччя є достатнє фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища. В Україні таке фінансування здійснюється за рахунок Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, фондів охорони навколишнього природного середовища, добровільних внесків та інших коштів.

За рахунок коштів державного бюджету інвестуються переважно великі природоохоронні заходи загальноцільового призначення, державні програми ліквідації наслідків промислових аварій та стихійного лиха, державні територіальні й галузеві перспективні та поточні плани з охорони й відтворення природних ресурсів, державні плани й кошторис на ведення заповідного господарства тощо. У видатках Державного бюджету України на 2001 на охорону навколишнього природного середовища передбачено витратити 959,1 млн. грн., що становить 2,3 відсотка всієї суми видатків.

Особливе значення для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища мають Державний, республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.

Республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок:

а) зборів за забруднення навколишнього природного середовища;

б) частини грошових стягнень за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища та шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності;

в) цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян.

Державний фонд охорони навколишнього природного середовища утворюється за рахунок:

а) відрахувань з місцевих фондів навколишнього природного середовища;

б) добровільних внесків підприємств, установ, організацій, громадян та інших надходжень;

в) частини зборів за використання природних ресурсів.

Розподіл коштів, що надходять до республіканського Автономної Республіки Крим та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, здійснюється Верховною Радою АРК, відповідними обласними і міськими (міст загальнодержавного значення) Радами за поданням Мінекології України.

Розподіл коштів, що надходять до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням Мінекології України.

2. Довгий час природокористування в нашій країні було безкоштовним, тобто підприємства нічого не сплачували за користування землею, водою та іншими природними ресурсами і фактично не відшкодовували втрати, які спричинялись забрудненням природного середовища. Така безвідповідальність зумовлювала нераціональне використання природних ресурсів.

З часом почала впроваджуватися плата за окремі види ресурсів, котрі вилучаються з природи. А з початку 90-х років платність стала загальною умовою природокористування.

Для підвищення ефективності платності природокористування її поєднують з лімітуванням природокористування. З підприємств, установ, організацій, а також громадян за кожну одиницю спожитого природного ресурсу, що перевищує установлений їм ліміт, стягується більша плата, ніж та, яка береться за одиницю спожитого ресурсу в межах ліміту (перевищення базової може становити до 5 разів). Дієвим економічним важелем є також норма, яка передбачає віднесення зборів за використання природних ресурсів в межах установлених лімітів на витрати виробництва і стягнення цих зборів за понадлімітне використання та зниження якості природних ресурсів з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян. Ця норма установлена законом “Про охорону навколишнього природного середовища” (ст. 43 і 44), а не спеціальним податковим законом; закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” не розділяє збір за використання ресурсів і скиди забруднень в межах або понад ліміт, – для нього це один і той же податок, який дозволяється відносити на валові витрати. В цьому зв’язку платники збору за понадлімітне використання ресурсів вважають, що стягнення його з прибутку є порушенням законодавства.

До складу платежів за використання природних ресурсів входять:

плата (податок) за землю;
плата за використання лісових ресурсів;
плата за спеціальне користування водними ресурсами;
платежі за користування надрами;
збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету.

Названі платежі віднесені до категорії державних податків та обов’язкових платежів. Але якщо плата (податок) за землю входить до складу групи “прямі податки”, то інші платежі – до складу групи “платежі за ресурси та інші обов’язкові платежі”. Ще один платіж – збір за забруднення навколишнього природного середовища (він буде розглянутий пізніше) - входить до складу групи “внески до цільових фондів”.

Найбільш важливим ресурсним платежем є податок на землю. Ставки податку диференціюються, насамперед, в залежності від поділу земель на землі сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення. У свою чергу для земель сільськогосподарського призначення ставки податку диференціюються:

а) залежно від напрямів використання:

рілля і багаторічні насадження;
сінокоси і пасовища;

б) від родючості грунтів відповідно до земельного кадастру.

Для земель несільськогосподарського призначення:

а) від класу населеного пункту;

залежно від чисельності жителів;
залежно від коефіцієнта для міст державного і обласного підпорядкування;

б) від місця знаходження земельної ділянки в межах населеного пункту (центр, серединна зона, периферія)

Плата за використання лісових ресурсів (лісовий дохід) встановлена у трьох формах:

плата за відпуск деревини на пні та заготівлю живиці;
плата за другорядні лісові користування;
інші види.

Ставки встановлені у вигляді такси плати у грошовому вираженні з 1м³. Такси диференціюються за: лісотаксовими поясами; видами основних порід лісу; якістю деревини; сортаментом лісової деревини; лісозаготівельними розрядами.

Відпуск деревини проводиться на підставі лісорубочного квитка чи ордера (на разовий відпуск), у якому подається розрахунок плати.

Плата за другорядні лісові користування включає:

а) плату за другорядні лісові матеріали (сучки, хмиз, новорічні ялинки, кору та ін.)

б) суми від продажу лісокультурного посадкового матеріалу, насіння деревини і т. ін.;

в) плата за окремі види побічного використання лісу (промислова заготівля дикорослих плодів, ягід, грибів, горіхів, технічної сировини та ін.)

Iнші види лісового доходу включають різного роду штрафні санкції за порушення правил лісокористування та разові надходження.

Плата за спеціальне користування водними ресурсами (плата за воду) встановлена при:

користуванні водами для потреб гідроенергетики;
користуванні водами для потреб водного транспорту;
спеціальному користуванні поверхневими водними об’єктами;
видобуванні підземних вод (прісних, мінеральних, термальних і промислових).

Показниками для розрахунку плати за користування водами для потреб водного транспорту є: для вантажного флоту – 1 тоннаж–доба експлуатації; для пасажирського флоту – 1 місце-доба експлуатації. Тарифи становлять відповідно 1,75 і 0,20 коп.

Для інших видів користування водами розрахунковий показник – 1 м³спожитої води.

Норматив збору за користування водами для потреб гідроенергетики для усіх річок є однаковим – 0,98 коп. за кожні 100 м³води, пропущеної через турбіни гідроелектростанцій. Ліміти на пропуск води через турбіни ГЕС не встановлюються. Не лімітується також і згадане вище користування водами для потреб водного транспорту.

Нормативи зборів за інші види користування водами диференціюються: для спеціального користування поверхневими водними об’єктами – в залежності від басейнів річок (в діапазоні від 2,02 коп/м³для Дунаю до 12,1 коп/м³для річок Приазов’я); для видобування підземних вод – в залежності від територіального розташування джерела (в діапазоні від 4,03 коп/м³для окремих районів Київської області до 12,6 коп/м³для окремих районів Івано-Франківської області). Для цих видів користування водами передбачається установлення лімітів. За понадлімітне використання поверхневих вод і підземних прісних вод збір сплачується у п’ятикратному розмірі. За видобування понад ліміти підземних мінеральних, термальних і промислових вод плата стягується у подвійному розмірі.

Об’єктом обчислення плати за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин (плати за корисні копалини) є:

при видобутку кам’яного і бурого вугілля, металевих корисних копалин, нерудної сировини для металургії, гірничо - хімічної, гірничорудної та будівельної сировини – обсяг фактично погашених у надрах запасів корисних копалин (у тоннах та кубічних метрах);
при видобутку нафти, конденсату, природного газу, мінеральних, термальних і промислових грязей – обсяг фактично видобутих з надр корисних копалин (у тоннах, кубічних метрах і тисячах кубічних метрів);
при видобутку урану, ювелірної (дорогоцінне каміння), ювелірно-виробної (напівдорогоцінне каміння), виробної (виробне каміння) сировини та для облицювальних матеріалів – вартість мінеральної сировини чи продукції її первинної переробки, віднесена до обсягу видобутку чи обсягу погашених в надрах запасів корисних копалин (у гривнях).

Обсяг погашених запасів корисних копалин визначається як сума обсягів видобутих корисних копалин та фактичних їх втрат під час видобування.

Нормативи плати за користування надрами для видобування корисних копалин встановлюються для кожного виду корисних копалин (групи корисних копалин, близьких за призначенням) як базові з подальшою їх диференціацією залежно від геологічних особливостей та умов експлуатації родовищ. Наприклад, норматив плати за видобування однієї тонни нафти становить 1,64 грн. (1,64 ^грн/_тонну), за погашення однієї тонни кам’яного вугілля – 0,27 грн., за видобуток уранової руди норматив плати становить 3 відсотки від вартості її видобутку. На період до 2000 року до базових нормативів плати за користування надрами для видобування залізної руди, доломіту, флюсового вапняку, вапняків для цукрової промисловості застосовувався понижуючий коефіцієнт 0,2, а для решти корисних копалин (крім нафти, конденсату, природного газу, кам’яного і бурого вугілля) – коефіцієнт 0,3. До базових нормативів плати за користування надрами для видобування нафти, конденсату, природного газу, кам’яного і бурого вугілля коефіцієнти не встановлювались.

Відрахування за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, стягуються з користувачів надр, які здійснюють видобуток корисних копалин на раніше розвіданих родовищах.

Важливим економічним інструментом захисту довкілля є збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється за:

викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення;
скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти;
розміщення відходів.

Нормативи збору за викиди стаціонарними джерелами забруднення та скиди, а також нормативи збору за розміщення відходів встановлюються відповідно до виду забруднюючих речовин та класу небезпеки відходів.

Для викидів і скидів забруднюючих речовин, а також для розміщення відходів установлюються ліміти, за перевищення яких передбачений підвищений розмір плати порівняно з базовими нормативами (до 5 разів).

Збори за використання природних ресурсів надходять до місцевих бюджетів, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та Державного бюджету України і спрямовуються на виконання робіт по відтворенню та підтриманню цих ресурсів у належному стані.

Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів сільської, селищної, міської рад, на території яких знаходяться земельні ділянки. Для централізованого виконання робіт, пов’язаних із охороною земельних ресурсів, 30 відсотків коштів від земельного податку централізуються на спеціальному бюджетному рахунку Державного комітету України по земельних ресурсах, 10 відсотків – на спеціальних бюджетних рахунках Автономної Республіки Крим і областей.

Платежі за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення в розмірі 80 відсотків зараховуються до державного бюджету і 20 відсотків – відповідно до бюджету Автономної Республіки Крим та бюджетів областей.

Плата за використання лісових ресурсів місцевого значення і користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно – оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково – дослідних робіт зараховується відповідно до бюджету Республіки Крим та бюджетів місцевого самоврядування.

Збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту в повному обсязі перераховується до державного бюджету.

Збір за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення направляється у розмірі 80% до державного бюджету, а решта 20% збору – до місцевого бюджету. Збір за спеціальне використання водних ресурсів місцевого значення направляється у повному розмірі до місцевого бюджету.

Плата за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення спрямовується у розмірі 40% до державного бюджету, а решта 60% збору – до відповідного місцевого бюджету. Плата за користування надрами для видобування корисних копалин місцевого значення спрямовується у повному розмірі до відповідного місцевого бюджету.

Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, в повному обсязі перераховується до державного бюджету. Збір за забруднення навколишнього природного середовища направляється у розмірі 30% до державного бюджету, а решта 70% збору – до місцевого бюджету.

3. Важливим чинником захисту довкілля є застосування інструментів економічного стимулювання. До заходів по стимулюванню раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища відносяться:

а) надання пільг при оподаткуванні підприємств, установ, організацій і громадян в разі реалізації ними заходів щодо раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища, при переході на маловідхідні і ресурсо - і енергозберігаючі технології, організації виробництва і впроваджені очисного обладнання і устаткування для утилізації та знешкодження відходів, а також приладів контролю за станом навколишнього природного середовища та джерелами викидів і скидів забруднюючих речовин, виконанні інших заходів, спрямованих на поліпшення охорони навколишнього природного середовища;

б) надання на пільгових умовах короткострокових і довгострокових позичок для реалізації заходів щодо забезпечення раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища;

в) встановлення підвищених норм амортизації основних виробничих природоохоронних фондів;

г) звільнення від оподаткування фондів охорони навколишнього природного середовища;

д) передача частини коштів фондів охорони навколишнього природного середовища на договірних умовах підприємствам, установам, організаціям і громадянам на заходи для гарантованого зниження викидів і скидів забруднюючих речовин і зменшення шкідливих фізичних, хімічних та біологічних впливів на стан навколишнього природного середовища, на розвиток екологічно безпечних технологій та виробництв;

е) надання можливості отримання природних ресурсів під заставу;

є) стимулювання у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку працівників спеціально уповноважених державних органів у галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів (крім осіб, які мають статус державних службовців), та громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, які виявили порушення природоохоронного законодавства і вжили необхідних заходів для притягнення винних до відповідальності, а також розвитку і зміцнення матеріально-технічної бази спеціально уповноважених державних органів у галузі охорони навколишнього природного середовища за рахунок частини грошових стягнень та інших надходжень, пов’язаних з порушенням природоохоронного законодавства, що зараховуються на відповідний поточний рахунок цих органів, а саме:

штрафів, стягнутих з громадян за правопорушення у галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів;
50 відсотків суми штрафів, стягнутих з посадових осіб за правопорушення у галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів;
50 відсотків коштів, стягнутих з громадян, у тому числі іноземних, за шкоду, заподіяну природним ресурсам порушенням природоохоронного законодавства;
20 відсотків коштів, стягнутих з підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності за шкоду, заподіяну природним ресурсам порушенням природоохоронного законодавства;
20 відсотків коштів, отриманих від реалізації незаконно добутих природних ресурсів або продукції, виробленої з них, чи їх вартості;
коштів, отриманих від реалізації конфіскованих знарядь незаконного добування природних ресурсів.

Найбільш широко пільги по платі за використання природних ресурсів (лісових, водних, за землю і користування надрами) застосовують місцеві органи влади, які , згідно Закону України “Про систему оподаткування”, мають право встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів.

Від земельного податку звільнюються: заповідники, в т.ч. історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, пам’ятники природи, заповідні урочища та парки-пам’ятники садово-паркового мистецтва. Не справляється плата за земельні ділянки державних, колективних і фермерських господарств, які зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень.

Стимулювання раціонального використання природних ресурсів поєднується із здійсненням заходів по відшкодуванню в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. В Україні у 1999 р. на цій підставі було накладено штрафів і позовів за збитки на суму, відповідно, у 2,7 та 68,2 млн. грн. Найбільша сума в складі суми позовів за збитки припала на відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства про охорону земельних ресурсів – 37,5 млн. грн. (55%).

Blog

Содержание