Geum.ru

План Історія ставлення суспільства до природи в процесі індустріального розвитку виробництва. Зростання населення І його матеріальних потреб як основна причина погіршення стану довкілля

Вид материалаДокументы

Содержание


Земельний кодекс України
Тема 11. екологія надр
Кодекс України про надра
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7
ТЕМА 10. Екологія земель і грунтів

ПЛАН

    1. Землі України і їх господарське використання.
    2. Стан і охорона земельних ресурсів.
    3. Оcновні положення Земельного кодексу України.

  1. Земля - найбільше багатство України. За оцінками учених питома вага вартості землі, вираженої в грошовому еквіваленті, у загальній вартості природних ресурсів перевищує 40% (цей показник для корисних копалин становить приблизно 30 %).

Відповідно до цільового призначення всі землі (земельні ресурси) України поділяються на:

  1. землі сільськогосподарського призначення;
  2. землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів);
  3. землі промисловості, транспорту, зв‘язку, оборони та іншого призначення;
  4. землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
  5. землі лісового фонду;
  6. землі водного фонду;
  7. землі запасу (ті, які не передані у власність або не надані у постійне користування).

Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель.

Загальна земельна площа України становить 60,4 млн. га. Найбільша її частка припадає на землі сільськогосподарського призначення. На початок 1999 р. під сільськогосподарські угіддя було зайнято 41,8 млн. га (69,3%). Однак рівень сільськогосподарського освоєння територій у великій мірі залежить від географічного їх розташування і по областях дуже відрізняється. Найбільша питома вага сільськогосподарських угідь у Запорізькій області - 83%, найменша у Закарпатській - 36%.

Забезпеченість України сільськогосподарськими угіддями досить висока. На одного жителя тут припадає більш як 0,8 га угідь, в той час як середньосвітовий показник становить 0,3 га.

У складі сільськогосподарських угідь на ріллю припадає 32,9 млн. га (78,6%), сіножаті - 2,3 млн. га (5,5%) і пасовища - 5,5 млн. га (13,1%). Площа ріллі, яка в середньому припадає на одного жителя, становить 0,65 га. Але, відповідно, і цей показник різний по регіонах і коливається від 0,15 га у Закарпатській області до 1,48 га - у Херсонській.

У господарський оборот за рахунок меліоративних робіт (осушення) введено понад 3 млн. га земель. Значно покращує використання сільськогосподарських земель їх зрошення. Сьогодні в Україні зрошується 2,6 млн. га угідь.

У прямому, строгому розумінні земля - це поверхня нашої планети, це середовище, де містяться грунти. Грунтами називаються природні утворення, які характеризуються родючістю - здатністю забезпечувати рослини речовинами, необхідними для їх життєдіяльності, а також водою і киснем. В Україні нараховується десятки грунтів різних видів. Найбільш родючими серед них є чорноземи, які формувалися протягом тисячоліть у зонах лугових степів, де був сприятливий клімат і оптимальні умови для розвитку багатої трав'янистої рослинності.

Україна, як ніяка інша країна, забезпечена чорноземами. Їх площа перевищує 17 млн. га, тобто становить більш як 55% площі одних земель. Чорноземи України становлять 7% усіх чорноземів світу і 40% чорноземів європейського континенту.

2. Якісні характеристики грунтів, як і всіх інших компонентів природного середовища, постійно погіршуються, що знаходить своє відображення у зменшенні площ земель, придатних для сільськогосподарського використання, а також у зниженні родючості грунтів. Основними передумовами погіршення якості грунтів є їх ерозія, засолення, окислення і перехімізація.

Ерозія грунтів обумовлюється дією на родючий грунтовий покрив талої і дощової води, злив, льоду, вітру. Вона супроводжується утворенням різних форм рельєфу (вимоїн, ярів, балок) з подальшим виведенням грунтів із сільськогосподарського використання, а також втратою часточок грунту, з якими виносяться дуже важливі для родючості компоненти – гумус, дрібнозем, хімічні речовини. Ерозію активізують часті оранки, трамбування землі важкою технікою (при цьому відбувається подрібнення верхнього шару грунту), нераціональні форми зрошування тощо. За період з 50-х років, який супроводжувався підвищенням рівня інтенсивного ведення сільського господарства із застосуванням великої кількості техніки, площа різною мірою еродованих орних земель в Україні подвоїлась і досягла 70%.

Негативним явищем для розвитку землеробства є засолення грунтів шляхом нагромадження у верхніх горизонтах грунту надлишку шкідливих для рослин солей.

В природних умовах засолення грунтів відбувається шляхом насичення солями грунтових вод, які грунтовими капілярами піднімаються уверх і випаровуються, залишаючи на поверхні грунту або в орному горизонті розчиненні солі. Але там, де в умовах сухого клімату здійснюється зрошування земель, як правило, має місце ще й вторинне засолення грунту, що значно погіршує його якісні характеристики. Вторинного засолення зазнають зрошувані землі Півдня України.

Окислення грунтів, головним чином, обумовлюється забрудненням повітряного середовища і кислотними дощами. Грунти за своєю органічною природою можуть бути кислими та лужними. Деякі рослини навіть краще розвиваються на слабокислих землях, наприклад, льон. Але в цілому підвищена кислотність грунтів негативно впливає на його родючість.

Суттєво погіршується якість грунтів з відповідним негативним впливом на якість вирощуваної на них сільськогосподарської продукції і в результаті так званої перехімізації, тобто нераціонального використання хімічних речовин – мінеральних добрив, засобів захисту рослин тощо. Навіть і сьогодні, коли в умовах економічної кризи внесення в грунт мінеральних добрив скоротилося в Україні в 7-8 разів, процес перехімізації, більш повільними темпами, але продовжується. Це обумовлено тим, що, скажімо, внесений до грунту фосфор практично не вимивається, а з ним нагромаджується фтор, стронцій, уран, торій, радій.

Крім названих загальних передумов погіршення якості грунтів, для України характерною є ще й така, як незначні обсяги виведення земель із господарського обороту при масштабному (найвищому в Європі) рівні їх сільськогосподарського використання. Як про це вже згадувалось, на початок 1999 р. питома вага сільськогосподарських угідь в загальній земельній площі становила в Україні 69,3%, а ріллі – 54,4%

Задіяні в сільськогосподарському виробництві землі легко піддаються ерозії, а високий рівень використання земель є однією з основних причин швидкого їх виснаження. Василь Докучаєв свідчив, що у 1882 р. вміст гумусу в грунтах Східної України був 8-10 відсотків. Нині, наприклад, у Харківській області він складає 4,5. За період з середини 60-х років, коли вміст гумусу в орних землях України загалом становив 3,5 відсотка, він зменшився до 3,2%.

Сьогодні все більш нагальною є проблема оптимального землекористування з метою збереження родючості грунтів, попередження подальшого їх виснаження. Науковці вважають, що в Україні потрібно терміново вивести з складу ріллі 8-10 млн. га землі і перевести їх у культурні сінокоси і пасовища, в окремих випадках, - під лісонасадження. За умови браку азоту потрібно в сівозмінах використовувати бобові. Це дасть поштовх розвитку тваринництва, але дещо негативно відобразиться на рослинництві, насамперед, на зерновому господарстві. Такі структурні зміни можуть регулюватися тільки організаційними та фінансовими зусиллями органів державного управління.

Разом з тим, землекористувачі, в межах своїх можливостей, повсюдно мають здійснювати такі заходи по збереженню грунтів:
  • проведення загальної протиерозійної організації території (проведення оптимальних сівозмін, насадження лісозахисних смуг, будівництво спеціальних гідротехнічних споруд тощо);
  • введення грунтозахисних польових і лукопасовищних сівозмін, в т.ч. посів багаторічних трав;
  • обліснення ярів, створення лісонасаджень та лісів господарського значення, регулювання випасів в балках і на крутих схилах, зональні та агротехнічні заходи (оранка поперек схилів, поглиблення оpного шару);
  • гідротехнічні заходи (при боротьбі з ярами, розмиванням берегів та ін.)

Важливо також зважено розпоряджатися відведенням та використанням земельного фонду під спорудження промислових підприємств, житла, шляхів сполучення та інших об‘єктів. Інколи таке будівництво взагалі недоцільне. В інших випадках після спорудження об‘єктів в недостатній мірі відновлюється територія поряд із забудовами. Великої шкоди земельному фонду завдає діяльність гірничорудної та вугільної промисловості, яка приводить до займання значних площ земель відвалами і териконами.

В країні має діяти такий економіко-правовий механізм, який змушує всі підприємства, які використовують землі сільськогосподарського призначення, оберігати, відновлювати та підвищувати родючість грунтів, а промислові, будівельні, транспортні підприємства та організації - не допускати наднормативного використання земель і забруднення їх виробничими і побутовими відходами.

3. Земельний кодекс України, прийнятий 13 березня 1992 року, регулює раціональне використання і охорону земель. У ньому визначено склад земель і умови віднесення їх до різних категорій, встановлено три форми власності на землю – державна, колективна і приватна. Кодексом визначена компетенція рад різних рівнів у галузі регулювання земельних відносин.

Згідно кодексу, право на одержання земельної ділянки у приватну власність за плату або безоплатно мають громадяни України. Земельні ділянки можуть надаватись в постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди.

Кодекс визначив порядок: передачі земель у власність і надання їх у користування – перевагу має надання земель для потреб сільського господарства; припинення і переходу прав на землю; вилучення (викупу) земель; стягнення плати за придбання землі у власність, земельного податку, орендної плати за землю.

В Кодексі встановлені права і обов‘язки власників землі та землекористувачів, визначені захист і гарантії їх прав. Власники землі та землекористувачі зобов‘язанні: забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання; ефективно використовувати землю відповідно до проекту внутрігосподарського устрою, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва; здійснювати захист земель від водної та вітрової ерозії, забруднення та інших процесів руйнування.

Кодексом регламентується режим використання земель різних категорій (земель сільськогосподарського призначення, населених пунктів, промисловості, транспорту тощо), а також визначені цілі та завдання, зміст і порядок охорони земель, завдання і зміст економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель. Визначені умови і порядок відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам та завдання по контролю за використанням і охороною земель, їх моніторингу.

Кодекс пояснює призначення в системі земельних відносин і зміст державного земельного кадастру та землеустрою і визначає порядок ведення земельного кадастру, а також організації і проведення землеустрою.

Завершується кодекс визначенням порядку вирішення земельних спорів, підстав і видів відповідальності за порушення земельного законодавства.

За період, який минув з часу прийняття Земельного кодексу України (редакція 1992 р.), в країні відбулися значні зміни, пов‘язані з формуванням ринкових відносин. Після прийняття Конституції України (1996 р.) та численних законодавчих актів, які грунтуються на визнанні різних форм власності на землю, виникла низка правових неузгодженостей і проблем. З метою їх подолання розроблена нова редакція Земельного кодексу, яка знаходиться в даний час на розгляді у Верховній Раді України.

ТЕМА 11. ЕКОЛОГІЯ НАДР

ПЛАН

  1. Надра України і їх використання.
  2. Екологічні проблеми видобування корисних копалин і охорона надр.
  3. Основні положення Кодексу України про надра.

1. Надра – це частина земної кори, яка розташована під поверхнею суходолу і дном водойм і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

В життєдіяльності людей надра відіграють дуже велику роль. Вони є джерелом корисних копалин, які використовуються для виготовлення конструкційних матеріалів, хімічної продукції і товарів народного споживання, виробництва електроенергії, опалення житла тощо. В надрах розміщують різноманітні споруди, транспортні і комунальні комунікації, лінії зв’язку. Їх використовують і для зберігання нафти, газу, різних матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів.

З метою раціональної експлуатації надр для забезпечення потреб в корисних копалинах, охорони надр, в Україні сформовано державний фонд надр. Державний фонд надр включає ділянки надр, які вже використовуються, і ділянки надр, які ще не залучені до використання, в тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.

Основною складовою частиною державного фонду надр є державний фонд родовищ корисних копалин, до якого включаються родовища корисних копалин природного походження і техногенні родовища корисних копалин. Головною умовою віднесення родовищ корисних копалин до державного фонду корисних копалин є те, що їх запаси мають бути оцінені як промислові, тобто за кількістю, якістю та умовами залягання є придатними для промислового використання.

Існування техногенних родовищ корисних копалин пов’язане з великими масштабами видобування і переробки корисних копалин природного походження. Техногенні родовища корисних копалин – це місце, де нагромадились відходи видобування, збагачення і переробки мінеральної сировини, запаси якої оцінені і мають промислове значення. Такі родовища можуть виникати також внаслідок втрат при зберіганні, транспортуванні та використанні продуктів переробки мінеральної сировини.

Попередньо оцінені родовища корисних копалин відносяться до резерву державного фонду корисних копалин.

Схематично державний фонд надр можна зобразити таким чином.

Державний фонд надр і державний фонд корисних копалин формуються уповноваженими органами державної влади.

З врахування фізико-хімічного складу та народногосподарського використання корисні копалини (мінерально-сировинні ресурси) поділяються на паливно-енергетичні (вугілля, нафта, газ, торф), рудні (ті, що містять метали) і нерудні (хімічна, будівельна та інша неметалічна сировина). Цей поділ дещо умовний, оскільки практично будь-який різновид паливно-енергетичних ресурсів може бути використаний і як хімічна сировина, однак головним призначенням цих ресурсів є все ж їх використання для виробництва тепла і електроенергії.

В Україні розвідано близько 8000 родовищ корисних копалин майже 90 видів, з них 20 мають важливе економічне значення. По кожній з трьох наведених вище груп наша країна має види корисних копалин, якими вона забезпечена повністю, частково або мало, і зовсім не забезпечена. Якщо взяти до уваги обсяги видобування деяких корисних копалин у 1999 р., то, враховуючи балансові їх запаси, кам’яним вугіллям і залізною рудою господарство України забезпечене на 600 років, а марганцевою – більш як на 1000. На сотні років вистачить Україні таких корисних копалин, як уранові і титанові руди, ртуть, графіт, сірка, кухонна сіль, каолін, будівельний камінь, флюсова і цементна сировина тощо. За своїм мінерально-сировинним потенціалом Україна є однією з найбагатіших у Європі і світі.

Разом з тим в Україні повністю відсутні такі корисні копалини, як магнезит, боксити, апатит, плавиковий шпат, поліметалічні руди. Зовсім незначні запаси нафти і газу. У випадку коли б наша країна не змогла їх імпортувати, то для забезпечення сьогоднішнього рівня споживання внутрішніх запасів нафти і газу вистачило б лише, відповідно, на 5 і 15 років.

Користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни.

Надра надаються у користування для:
  • геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення;
  • видобування корисних копалин;
  • будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод;
  • створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.);

Надра надаються у постійне або тимчасове користування. Постійним визнається користування надрами без заздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування надрами може бути короткостроковим (до п'яти років) і довгостроковим (до двадцяти років). У разі необхідності строки тимчасового користування надрами може бути продовжено.

Частина надр, надана користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин та цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, називається гірничим відводом. Користування надрами за межами гірничого відводу забороняється.

Надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії) на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

В окремих, передбачених законодавством, випадках користування надрами може здійснюватися без надання гірничого відводу чи спеціального дозволу (ліцензії). Так, для геологічного вивчення, в тому числі для дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, надра надаються у користування без надання гірничого відводу, але при умові одержання ліцензії на геологічне вивчення надр.

Землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без ліцензій та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Право користування надрами припиняється у разі:

1) якщо відпала потреба у користуванні надрами;

2) закінчення встановленого строку користування надрами;

3) припинення діяльності користувачів надр, яким їх було надано у користування;

4) користування надрами з застосуванням методів і способів, що негативно впливають на стан надр, призводить до забруднення навколишнього природного середовища або шкідливих наслідків для здоров'я населення;

5) використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення інших вимог, передбачених дозволом (ліцензією) на користування ділянкою надр;

6) якщо користувач без поважних причин протягом двох років не приступив до користування надрами;

7) вилучення у встановленому законодавством порядку наданої у користування ділянки надр.

2. Екологічні проблеми, пов’язані з експлуатацією надр, це, насамперед, проблеми виснаження їх ресурсів. Нафти і газу в Україні уже забрано з надр більше, ніж їх там залишилось.

Виснаження стосується і тих корисних копалин, запаси яких є значними, оскільки спочатку завжди розробляються найближчі до поверхні і найбагатші поклади. З їх вичерпанням різко підвищується собівартість видобування корисних копалин, яка може досягнути такого рівня, що експлуатувати родовище стає економічно недоцільно (це особливо стосується вугільної промисловості).

На сьогодні в Україні найбільшу шкоду навколишньому середовищу заподіюють ті механічні перетворення, які відбуваються в результаті вилучення з надр величезних обсягів (сотень мільйонів тон щорічно) корисних копалин.

Так, чимало гірничовидобувних підприємств нашої держави розробляють родовища із застосуванням камерних систем, що веде до нагромадження безлічі порожнин під міськими забудовами і навколо діючих кар’єрів. У Криворізькому басейні накопичилось вже понад 10 млн. м3 порожнин. Великі їх обсяги в Донбасі на відробках родовищ вугілля і кам’яної солі, в Прикарпатті – на відробках родовищ калійної солі і в багатьох інших місцях, де корисні копалини видобуваються шахтним способом. Підземні розробки корисних копалин призводять до виникнення тріщин в гірських породах, просідання і обвалення товщі порід, що налягає.

Згідно програми по реструктуризації вугільної галузі в 90-і роки в Україні закрито майже 80 нерентабельних вугледобувних підприємств. З цим пов’язано виникнення таких екологічних проблем: ліквідація шахт призводить до заболочування земель і забруднення їх шахтними водами (у зв’язку з припиненням відкачування з шахт води), до деформації місцевості, загазування через міграцію метану тощо.

Крім загрози обвалення підземних порожнин, у зв’язку з видобуванням корисних копалин існує постійна небезпека зсуву бортів глибоких кар’єрів. При глибині кар’єрів на рівні 500 м (проектна сягає 700 м) зсувні явища є повсякчасними. Вони особливо небезпечні, якщо кар’єри розташовані у зоні підземних робіт, а також за наявності на бортах кар’єрів відвалів розкривних порід. Катастрофічна ситуація сьогодні спостерігається у Криворізькому басейні, де розташовано декілька гірничо-збагачувальних комбінатів (Г3К), на Полтавському Г3К, ряді підприємств з відкритого видобутку солі та ртуті.

З діяльністю гірничовидобувної промисловості пов’язано утворення в Україні величезної кількості відходів, обсяги яких досягають 25 млрд. т і які займають площу понад 160 тис. га. Тільки на території Донбасу знаходиться близько 1 тис. териконів, з яких багато продовжують горіти, виділяючи отруйні гази, розповсюджуючи пилюку, коли дме вітер. Розкривні породи кар’єрів Кривбасу складуються у 18 відвалах, які займають третину всього земельного відведення басейну. Для економії площі було прийнято рішення про збільшення висоти відвалів, яка сьогодні вже сягає 80 метрів. Але відповідно знижується і їх стійкість, створюється небезпека зсувних явищ.

Для розміщення шламосховищ в Кривбасі виділено 6 тис. га земель, не враховуючи площ, необхідних для прокладки пульпопроводів і транспортних комунікацій. В шламосховищах (а їх разом з відвалами нараховується 2000) складовано понад 1,2 млрд. м3 шламів і акумульовано 0,5 млрд. м3 води та шламів рідкої консистенції. Забруднена вода, яка накопичується в нижніх шарах шламосховищ, розтікаючись довкола, псує грунтову воду, підтоплює територію.

Для зменшення негативної дії на навколишнє середовище процесів видобування та переробки мінерально-сировинних ресурсів, в комплексі мають здійснюватись такі заходи.

Насамперед, в тих випадках, коли видобування корисних копалин провадиться для внутрішніх потреб, держава має створити такий економіко-правовий механізм, який забезпечує розумне зниження його обсягів без завдання шкоди споживачам. Підприємства повинні бути зацікавлені у зниженні матеріало – та енергоємності вироблюваної продукції, що зменшить їх потребу в сировині і знизить навантаження на навколишнє середовище.

Мають бути знижені втрати мінеральної сировини при видобуванні і транспортуванні. Застарілі технології видобування корисних копалин призвели до того, що у надрах сьогодні залишається і губиться до 70 відсотків розвіданих запасів нафти, 40 – вугілля, 50 відсотків солей.

Важливо розширити використання прогресивних методів видобування – гідровидобування, підземної виплавки сірки, газифікації вугілля та інше.

Слід максимально повно використовувати в народному господарстві, насамперед в промисловому і транспортному будівництві, порід з відвалів. В Україні у 1998 р. від підприємств гірничовидобувної галузі надійшло 154,3 млн. м3 відходів гірничого виробництва і 30,9 млн. м відходів збагачення. З цієї кількості в господарських цілях було використано відповідно 113,5 млн. м3 (74%) і 7,6 млн. м3 (25%), з них на потреби будівництва – 4,9 млн. м3 (3%) і 5,2 млн. м3 (17%). Отже, загальний обсяг надходжень за рік відходів гірничовидобувної галузі на 35% перевищив їх використання в народному господарстві. А в будівельній індустрії відходів було використано зовсім мало – 6% від обсягу надходжень за рік, що свідчить про недостатню участь цієї галузі у вирішенні проблеми відходів.

Зрештою, необхідно після завершення гірничих робіт в повному обсязі проводити рекультивацію порушених земель. У випадку якщо відсутня технічна можливість повернути землі в первісний стан (наприклад, для сільськогосподарського використання), її можна відновити для використання з іншою метою – для насадження лісу, створення водосховищ (в кар’єрах), для будівельних цілей тощо.

3. Кодекс України про надра, прийнятий 27 липня 1994 року, регулює гірничі відносини з метою забезпечення раціонального комплексного використання надр для задоволення потреб в мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, забезпечення при користуванні надрами безпеки людей, майна і навколишнього природного середовища.

Кодекс установлює державний фонд надр і державний фонд родовищ корисних копалин, визначає їх структуру та перелік органів державної виконавчої влади, які формують вказані фонди. В кодексі визначена компетенція рад всіх рівнів стосовно регулювання відносин, пов’язаних з використанням надр. Кодекс установлює, хто може бути користувачами надр, які є види користування ними, в якому порядку і на який строк можуть надаватися надра у користування, які права і обов’язки є у користувачів надр, в якому порядку стягується плата за користування надрами.

Окремий розділ кодексу присвячений регламентуванню геологічного вивчення надр.

В кодексі визначається: порядок державного обліку родовищ запасів і проявів корисних копалин, а також ділянок надр, які надаються в користування, не пов’язане з видобуванням корисних копалин; особливості проведення і основні вимоги до проектування, будівництва і введення в експлуатацію гірничовидобувних об’єктів, а також підземних споруд, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин; порядок користування надрами для розробки родовищ корисних копалин і в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин.

Кодекс установлює основні вимоги в області охорони надр, визначає завдання і порядок здійснення державного контролю та нагляду за проведенням робіт з геологічного вивчення надр, їх використання і охорони, порядок вирішення спорів з питань користування надрами і відповідальність за порушення законодавства про надра.

Окремі питання охорони надр, крім тих, вирішення яких передбачається дією норм Кодексу України про надра, вирішується також шляхом реалізації ще одного дуже важливого законодавчого акту – Гірничого закону України, прийнятого 6 жовтня 1999 р. Закон має більш конкретне, але й більш вузьке спрямування – його дія розповсюджується тільки на правовідносини, пов’язані з діяльністю гірничих підприємств.