Geum.ru

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Вид материалаДокументы

Содержание


4.2. Тактичні прийоми, засновані на даних наукової організації праці
Організація розслідування
Мобілізація і розстановка сил
Створення слідчо-оперативних груп
Організація дослідження матеріальної обстановки
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   14

4.2. Тактичні прийоми, засновані на даних наукової організації праці


Хоча аналізу тактичних прийомів у вітчизняній науковій літературі присвячено чимало уваги, у тому числі й на фундаментальному рівні [674; 254], характеристика системи тактичних прийомів, заснованих на даних наукової організації праці, залишалася поза увагою, а тому і згадують про них рідко. Водночас є очевидним, що саме ці прийоми насамперед орієнтують на належну організацію розслідування. Зокрема, цими прийомами визнають: вибір мети та засобів, версіювання, планування, прогнозування, розміщення сил, управління малою групою, управління бригадою [526, с.65]. Але наведений перелік, є некоректним, оскільки до нього включено й тактичні прийоми, засновані на даних логіки, наприклад ”версіювання”, а ”вибір мети та засобів” взагалі не є тактичним прийомом. А з іншого боку, у ньому відсутні загальновідомі тактичні прийоми, які, як правило, використовуються в розслідуванні.

Фактично прийомами, які використовуються в ході розслідування, є: організація та планування розслідування, мобілізація і розстановка сил, розслідування злочинів групою слідчих (бригадним методом), використання оперативно-розшукових заходів, створення слідчо-оперативних груп, організація дослідження матеріальної обстановки, використання спеціальних знань, звернення до громадськості, використання засобів масової інформації тощо.

Організація розслідування, як відомо, передбачає створення умов, необхідних для ефективної роботи осіб, які залучаються до процесу розслідування, зокрема: 1) належну організацію робочих місць; 2) створення належного психологічного мікроклімату в колективі та у відносинах з керівництвом; 3) належне управління розслідуванням; 4) планування роботи слідчого та інших учасників, яке включає: а) календарний план роботи слідчого в цілому; б) план розслідування кожної справи (календарний і типовий); в) план кожної слідчої дії, оперативно-розшукового заходу, тактичної операції тощо; 5) мобілізацію, розстановку та координацію сил і засобів, необхідних для ефективного практичного розв'язання конкретних завдань у процесі розслідування; 6) належну організацію взаємовідносин слідчого з іншими учасниками і насамперед з оперативно-розшуковими органами, спеціалістами та громадськістю; 7) наявність зв'язку та систематичне взаємне інформування осіб, які беруть участь у розслідуванні, про свої дії та їхні результати, характер слідчої ситуації, нові обставини тощо; 8) належну організацію дослідження окремих джерел інформації (матеріальної обстановки, речових доказів тощо); 9) навчання (інструктаж) з метою вдосконалення використання методів наукової організації праці, передового досвіду, досягнень науки і техніки; 10) контроль, тобто облік та аналіз виконаних дій з метою своєчасного виявлення відхилень від плану та внесення корективів до планів і дій учасників; 11) поточне прогнозування діяльності та коригування дій всіх учасників згідно із слідчою ситуацією; 12) щоденне проведення профілактичної та виховної роботи; 13) стимулювання з метою активізації діяльності.

Окремі елементи системи організації розслідування і являють собою тактичні прийоми, засновані на даних теорії управління та наукової організації праці, які використовуються з метою розв’язання завдань у сфері судочинства.

Зокрема, управління розслідуванням являє собою систему засобів правового, організаційного, тактичного і методичного характеру, що спрямовані на оптимізацію розслідування. Урахування висловлених з цього приводу поглядів [31, с.77–91; 151, с.76; 379, с.17–26] дає підстави для висновку, що до його змісту належать: а) постановка стратегічних завдань певного етапу розслідування, визначення невідкладних тактичних завдань; б) аналіз вихідної інформації й оцінка її вірогідності, визначеності, достатності, повноти охоплення події або її окремих сторін, зрозумілості і суперечливості, прогалин; в) планування діяльності по розкриттю злочину на підставі інформації, що цілеспрямовано веде слідчого до поставлених цілей, сприяє звіряти отримані результати з висунутими версіями і коригувати подальшу діяльність; г) оцінка проблемності слідчої ситуації, що склалася і прийняття управлінських процесуальних і тактичних рішень, що проявляються у вборі правильного напряму розслідування, характеру та послідовності слідчих дій і тактичних операцій, способів їх підготовки і проведення; д) вжиття організаційних заходів, спрямованих на створення оптимальних умов для здійснення поставлених завдань (підбір виконавців, технічне забезпечення, вибір форм взаємодії тощо); е) вибір найбільш раціональних методів впливу на об’єкт управління; є) розроблення програм діяльності слідчого з вирішення поставлених завдань і контролю їх виконанням; ж) оцінка отриманих результатів; з) врахування цих результатів при оцінці слідчої ситуації та коригуванні поточної діяльності.

Управління розслідуванням сприяє: 1) цілеспрямованому пошуку і своєчасному одержанню необхідної інформації, належній її обробці і використанню для ефективного впливу на слідчу в ситуацію; 2) вибору правильних рішень за допомогою каналів прямого і зворотного зв’язку в мінливих умовах розслідування на різних його етапах; 3) своєчасного передбачення змін стану розслідування, прогнозування поведінки осіб, які беруть у ньому участь, з метою коригуючого впливу на відповідні явища, стани, дії, перебіг і результати слідчих дій і тактичних операцій; 4) належної організації розслідування в цілому, його етапів, окремих слідчих дій і тактичних операцій [25, с.12].

Одним з найбільш досліджених тактичних прийомів, заснованих на даних наукової організації праці, є планування розслідування.

Слово ”план” тлумачиться як завчасно намічений порядок, послідовність здійснення певної програми, виконання роботи, проведення заходів [563, с.1021] або задум, проект, завдання, здійснення яких вимагає попередньо обдуманих дій, заходів, об'єднаних однією метою; або задум, проект, що передбачають хід роботи; заздалегідь накреслена програма заходів, що передбачає порядок і термін їх здійснення; текст, документ з викладом такої програми [560, с.560]. А план розслідування – це програма заходів, яка містить перелік і термін здійснення дій, спрямованих на з'ясування обставин скоєного злочину.

Як відомо, на етапі донаукового розвитку криміналістики розслідування планувалося згідно з популярними тоді формулами, наприклад: Qbis?, Quid?, Ubi?, Quibus auxiliis?, Cur?, Quomodo?, Quando? – Хто?, Що?, Де?, З чиєю допомогою?, Для чого?, Яким чином?, Коли? тощо. Однак на сучасному етапі дії слідчого насамперед визначаються вимогами закону, які орієнтують на ті обставини, що підлягають установленню і доказуванню, і строки розслідування та проведення окремих процесуальних дій, і його суб'єктів тощо. Так, згідно зі ст. 22 КПК суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність. Згідно зі ст. 23 КПК повинні бути виявлені також причини і умови, які сприяли вчиненню злочину. Згідно зі ст. 64 КПК при провадженні досудового слідства, дізнання і при розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню: подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення); винність обвинуваченого у вчиненні злочину та його мотиви; обставини, що характеризують обвинуваченого і впливають на ступінь і характер його відповідальності; характер і розмір шкоди, завданої злочином тощо.

Але при плануванні своєї діяльності слідчий повинен враховувати, що оскільки зазначені обставини мають досить загальний характер, то, постановляючи вирок, суд згідно зі ст. 324 КПК повинен отримати відповіді на такі запитання: 1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний; 2) чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений; 3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину; 4) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин; 5) чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання підсудного, і які саме; 6) яка саме міра покарання має бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати; 7) чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь і в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; 8) що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна; 9) що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінностями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом; 10) на кого мають бути покладені судові витрати і в якому розмірі; 11) який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного; 12) чи слід у випадках, передбачених ст. 96 ККУ, застосувати до підсудного примусове лікування; 13) чи потрібно застосувати до підсудного заходи безпеки [328, с.146]. На більшість із зазначених запитань повинен отримати відповідь і слідчий в процесі розслідування.

Коли і як діяти в ході розслідування, у загальних рисах також визначено законом. Зокрема, оскільки справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, що вказують на наявність ознак злочину, то прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, у тому числі й у справах, які не підлягають їхньому віданню. За заявою або повідомленням про злочин не пізніше триденного строку належить або порушити кримінальну справу, або відмовити в її порушенні, або направити заяву чи повідомлення за належністю. Коли потрібно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень у окремих громадян чи службових осіб або витребування необхідних документів.

Коли та протягом якого часу слідчий повинен вчинити окремі дії, часто також визначено в законі. Зокрема, згідно зі ст. 120 КПК досудове слідство має бути закінчено протягом двох місяців. Цей строк може бути подовжено до трьох, а іноді – до шести місяців. Згідно зі ст. 133 КПК обвинувачення повинно бути пред'явлено не пізніше двох днів з моменту винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого і не пізніше дня її явки або приводу. Якщо ж для окремих дій законом строки не визначено, то вони випливають із загальних строків слідства.

Отже, відображаючи форму і зміст слідчої діяльності, план виконує функцію програми дій, спрямованих на розслідування конкретного злочину або проведення конкретної слідчої дії.

Таким чином, планування розслідування – це процес організації розслідування конкретного злочину, який передбачає відповідні розрахунки і організаційні заходи з оптимального його здійснення з урахуванням затрати часу і сил.

Принципами планування розслідування є: індивідуальність, динамічність, своєчасність, реальність, конкретність. Індивідуальність полягає в тому, що як розслідування кожного злочину, так і проведення кожної слідчої дії відзначаються певними особливостями, що зумовлюють й індивідуальність плану. Динамічність передбачає оперативність і безперервність планування, що забезпечують йому роль робочого інструменту, що здатний в будь-який момент ураховувати слідчу ситуацію і в разі потреби змінити напрям розслідування чи інтенсифікувати його. Саме тому план має уточнюватися та доповнюватися на основі нових даних з урахуванням слідчої ситуації. І хоча сам план являє собою технічний бік планування, а тому в кожний конкретний період він є стабільним, але він також є динамічним, оскільки віддзеркалює планування як організаційний безперервний процес, а тому на кожному етапі розслідування має уточнюватися та доповнюватися на основі нових даних з урахуванням слідчої ситуації. Своєчасність – якщо план складається передчасно, то слідчий може помилитися у виборі правильного напряму розслідування, а якщо із запізненням, то розслідування буде проводитися безсистемно, і з погляду слідчого, можуть випасти обставини, відновити які буде неможливо. Реальність – при плануванні слід враховувати всі наявні фактичні дані, а дії, з допомогою яких намічено вирішити поставлені завдання, мають бути реально виконуваними. Конкретність, тобто план – це чітка програма діяльності, яка передбачає конкретні дії, строки їх виконання, виконавців тощо.

Планування включає такі елементи: 1) аналіз і оцінку наявних первинних даних і слідчої ситуації, що використовуються для: а) обґрунтованої побудови версій; б) організації розшуку по гарячих слідах; в) розшуку викраденого майна та вжиття заходів для забезпечення відшкодування спричинених збитків; г) з'ясування причин і умов, що сприяли скоєнню злочину; 2) висування всіх можливих для даної ситуації версій та визначення основних напрямів розслідування; 3) виведення наслідків з кожної версії, тобто формулювання конкретних запитань, які необхідно перевірити щодо кожної версії; 4) виявлення джерел, що містять доказову інформацію, та визначення засобів, з допомогою яких вони можуть бути зібрані; 5) визначення строків і виконавців запланованих дій; 6) визначення тактичних прийомів проведення цих дій; 7) вибір способів фіксації ходу і результатів слідчих дій та оперативно-розшукових заходів; 8) складання письмового плану розслідування в цілому та плану кожної слідчої дії зокрема.

Серед планів розрізняють: за формою: мислені, письмові, типові, календарні, графічні, сіткові тощо; за змістом: планування роботи слідчого в цілому, з групи справ, з окремої справи, слідчої дії, тактичної операції (комбінації) тощо.

Основними видами планування розслідування є: план розслідування злочину в цілому та планування окремих слідчих дій.

У складних групових і багатоепізодних справах можуть використовуватися допоміжні письмові документи, у яких деталізуються окремі елементи плану (напр., особисті рахунки обвинувачених, схеми, що показують їхні зв'язки тощо).

За загальним правилом спочатку плануються першочергові (невідкладні), а потім – подальші слідчі дії. При цьому мають ураховуватися загальні правила їх організації і проведення, зокрема: 1) невідкладно проводити ті дії, що запобігають утраті доказів і перешкоджають винним уникнути відповідальності; 2) насамперед проводити ті дії та оперативно-розшукові заходи, якими можна запобігти іншому злочину; 3) строки виконання окремих дій слід визначати з урахуванням часу, необхідного для їхньої підготовки та проведення (напр., час для проведення експертизи); 4) ураховувати, як узгоджується запланована дія з іншими, та можливі наслідки її проведення (напр., при вирішенні питання про черговість допитів брати до уваги, від кого можна отримати найповніші правдиві показання, які можуть бути використані при допиті інших осіб); 5) ураховувати, які обставини потрібно з'ясувати раніше; 6) як правило, перевага віддається тим діям, що сприяють перевірці багатьох версій; 7) з тактичних міркувань ураховувати не тільки день, а й час проведення слідчих дій [496, с.185].

План розслідування складається після проведення першочергових слідчих дій, однак у процесі розслідування він буде уточнюватись і деталізуватись.

Календарне планування необхідне тому, що в провадженні слідчого постійно перебуває декілька справ, тому його роботу потрібно координувати по кожній з них. У такому плані відображаються намічені у справі процесуальні дії в хронологічному порядку, а тому іноді його називають календарним планом.

План розслідування доповнюється планами окремих слідчих дій, які включають такі елементи: мету та етапи кожної слідчої дії; завдання, які необхідно розв'язати на кожному з цих етапів; конкретні дії, які виконуються на кожному етапі; засоби та умови, необхідні для досягнення мети; термін та місце виконання; склад учасників і функції кожного з них; підготовчі дії до початку і перед початком слідчої дії; послідовність її проведення; науково-технічні засоби, які потрібно використати; тактичні прийоми, які слід застосувати; оперативно-розшукові заходи, які необхідно провести; способи і засоби фіксації ходу і результатів слідчої дії; процесуальні рішення, які належить прийняти за її результатами.

У слідчій практиці застосовуються також графічні плани та метод сітьового планування, запозичений з будівництва та промисловості.

Тактичним прийомом, заснованим на даних наукової організації праці, є й розслідування злочинів групою слідчих (бригадним методом). Зокрема, бригадний метод розслідування доцільний у випадках, коли у справі багато версій, коли злочин скоєно на значній території, коли розслідується багато епізодів тощо.

Закон детально не регламентує особливостей розслідування із застосуванням бригадного методу, але вихідні принципи тут такі: 1) обов'язкове офіційне оформлення складу бригади з моменту, коли визнається за необхідне доручити розслідування одночасно групі слідчих; 2) збереження персональної відповідальності слідчого, який приймає справу до свого провадження, за всі дії у справі та кінцевий її результат; 3) забезпечення реалізації права зацікавлених учасників кримінального процесу, які згідно із законом повинні бути поставлені до відома про склад групи, на відвід слідчих; 4) кожному слідчому доручається розслідування окремого епізоду, обставини чи проведення певних слідчих дій.

Застосування бригадного методу розслідування зумовлює необхідність внесення відповідних корективів і при використанні інших тактичних прийомів. Наприклад, планування розслідування групою слідчих, як правило, відзначається тим, що хоч воно і здійснюється керівником групи, але в складанні такого плану беруть участь і всі члени групи, які залучаються до розслідування. Такий план насамперед передбачає чіткий розподіл обов'язків для уникнення дублювання та неврахування окремих дій. Основою розподілу обов'язків у таких справах можуть бути версії, епізоди, окремі слідчі дії, певні території тощо. Але який би при цьому спосіб розподілу обов'язків не застосовувався, роль координатора дій всіх учасників завжди покладається на слідчого, у провадженні якого і перебуває справа.

План розслідування груповим методом має передбачати: 1) загальні версії та шляхи їхньої перевірки; 2) основні напрями роботи кожного слідчого; 3) обов'язки керівника групи та дії, які він проводить особисто; 4) особливості координації дій учасників розслідування; 5) порядок узагальнення даних, зібраних кожним слідчим, і внесення корективів до індивідуальних планів кожного слідчого.

Мобілізація і розстановка сил, передбачає: 1) визначення кола і запрошення учасників слідчої дії, ознайомлення їх з їхніми процесуальними правами і обов'язками та інформування їх про передбачену законом відповідальність; 2) розподіл ролей серед усіх учасників, у тому числі й тих, процесуальне становище і обов'язки яких не визначені законом; 3) роз'яснення суті дій, їхньої мети, етапів і завдань, які вирішуються на кожному з них; 4) контроль за виконанням цих обов'язків.

Поширеним є й використання оперативно-розшукових заходів, серед яких розрізняють розшукові дії та оперативні заходи. Розшукові дії здійснюються відкрито і можуть здійснюватися й самим слідчим, наприклад, розшук обвинуваченого. А оперативно-розшукові заходи здійснюються, як правило, конфіденційно і лише оперативно-розшуковими органами.

Важливість оперативно-розшукової діяльності зумовлює постійну увагу вчених і її дослідження здійснюється й на фундаментальному рівні [435; 438; 439; 468].

Специфіка оперативно-розшукового пізнання проявляється в: а) можливості пізнавати явища, що приховані або замасковані; б) необмеженому виборі джерел, які в принципі можуть дати відображення обставин скоєного злочину; в) негласному характері засобів і методів пізнання; г) певних труднощах перевірки результатів оперативно-розшукового пізнання. Отже, таке пізнання є засобом забезпечення процесуального, і його результати використовуються опосередковано через процесуальне пізнання [649, с.53–54].

Якщо слідчі дії, які передбачені кримінально-процесуальним законом і здійснюються слідчим, мають на меті виявити, зібрати, зафіксувати і дослідити докази та можуть відбуватися лише у формі, визначеній цим законом, то оперативно-розшукові заходи проводяться органами дізнання насамперед з метою виявлення інформації про підготовлювані і вчинені злочини та осіб, що їх учинили. На відміну від слідчих дій порядок проведення їх регламентується не кримінально-процесуальним законодавством, а відомчими інструкціями та наказами. Доказовим значенням відрізняються й результати, отримані за допомогою слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Адже, як відомо, інформація отримана оперативним шляхом, являє собою переважно агентурні повідомлення, а тому, як правило, не може бути використана як докази.

Основними формами оперативно-розшукової діяльності є оперативний пошук, оперативна розробка, оперативно-розшукове забезпечення розслідування та оперативна профілактика [57, с.57–58]. Оперативний пошук – це комплекс заходів, спрямованих на одержання інформації стосовно осіб і фактів, що є предметом оперативного інтересу, а також на її перевірку і використання з метою запобігання злочинам, на розкриття їх і розшук злочинців переховуються. Оперативна розробка – це комплекс заходів, метою яких є: одержання потрібної інформації, установлення її достовірності та використання для виявлення осіб і фактів, що становлять оперативний інтерес; виявлення ознак злочинів; запобігання та припинення підготовлюваних злочинів; розкриття вчинених злочинів; розшук злочинців і зниклих безвісти осіб; установлення і документування окремих епізодів злочинів; виявлення причин злочинів і умов, що сприяли вчиненню їх; забезпечення відшкодування матеріальної шкоди потерпілим; виключення можливості ухилення від слідства і суду тощо. Оперативна профілактика – це комплекс оперативно-розшукових і профілактичних заходів стосовно осіб, схильних до вчинення злочинів, спрямованих на виявлення і нейтралізацію негативних факторів, які існують в оточенні цих осіб, для запобігання цим злочинам. З цією метою здійснюється: а) установлення місць, у яких збираються особи, схильні до вчинення злочинів, виявлення оперативним шляхом їхньої злочинної спрямованості і активності, мотивів злочинів, що задумуються, характер підготовчих до злочинів дій і умов, які їм сприяють; б) здійснення оперативного контролю за об'єктами, де може виготовлятися зброя чи предмети, що використовуються для скоєння злочинів; в) виявлення і постановка на облік молодіжних угруповань насильницької спрямованості, що формуються та пропагують жорстокість і етичну розбещеність, які намагаються ствердити свій вплив протиправними способами; г) своєчасне інформування дільничних інспекторів міліції про побутові конфлікти, що можуть перерости в насильницький злочин, якщо такі дані отримано оперативним шляхом.

При характеристиці оперативно-розшукових заходів найчастіше їх розрізняють лише залежно від змісту та форм здійснення [483, с.59–74].

Іноді, залежно від характеру і ступеня суспільної значущості та меж втручання в приватне життя громадян, оперативно-розшукові заходи поділяють на три категорії [439, с.304], зокрема:

– заходи першої категорії (звичайні), які не обмежують конституційних прав і проводяться як у межах адміністративно-режимної оперативно-перевірочної роботи, так і в ході оперативно-розшукового процесу, це: опитування, наведення довідок, вилучення зразків для порівняльних досліджень, контрольна закупка, дослідження предметів і документів, спостереження та контрспостереження, ототожнення особи, оперативне проникнення в групу, контрольована поставка, обстеження приміщень, будівель і споруд (крім житла), ділянок місцевості і транспортних засобів, а також зняття інформації з технічних каналів зв'язку (не втручаючись у сферу приватного життя громадян);

– заходи другої категорії, які пов'язані з певним обмеженням окремих конституційних прав людини і які проводять тільки в ході оперативно-розшукового процесу для розв'язання завдань з виявлення злочину, порушення кримінальної справи, у якій є обов'язковим, а також діяння, що створюють загрозу державній, військовій, економічній або екологічній безпеці країни, утворюють дві групи: 1) оперативно розшукові заходи, проведення яких завжди зумовлює певні обмеження прав людини, зокрема: контроль поштових відправлень, телеграфних та інших повідомлень; прослуховування телефонних переговорів; 2) оперативно-розшуко­ві заходи, при проведенні яких права людини обмежуються тільки в спеціально передбачених законом випадках, тобто за наявності всіх ознак обмежувального складу конкретного оперативно-розшукового заходу. Відомо чотири таких заходи: розшукове обстеження житла; розшукове спостереження з проникненням у житло; розшуковий збір зразків для порівняльного дослідження з проникненням в житло і фіксація зразків голосу людини шляхом контролю її телефонних переговорів; зняття інформації з технічних каналів звۥязку, що зумовлюють утручання в приватне життя людини;

– до заходів третьої категорії (спеціальних), спрямованих на протидію тяжким і особливо тяжким злочинам, належить оперативний експеримент, який допустимо проводити виключно в ході оперативно-розшукового процесу і лише з метою виявлення, запобігання, присікання і розкриття тяжкого і особливо тяжкого злочину, а також з метою виявлення і встановлення осіб, які готують, скоюють або скоїли такий злочин.

Щодо оперативно-розшукового забезпечення слідства, то хоча при його характеристиці акцентують увагу на різних його аспектах, з урахуванням висловлених поглядів, воно являє собою засновану на законі та відомчих нормативних актах комплексну систему оперативно-розшукових заходів, що здійснюються відповідними службами і притаманними їм засобами і спрямовані на пошук, документування і своєчасну систематичну реалізацію інформації про злочин, осіб, які його вчинили, та інші обставини, що мають значення для вирішення питання про порушення кримінальної справи, оптимізації процесу розслідування і вирішення справи по суті [63, с.112; 623, с.184; 592, с.101].

При характеристиці оперативного забезпечення розслідування іноді використовують і поняття ”оперативно-розшуковий супровід”, формами якого є: а) надання слідчому матеріалів, в яких відображено результати оперативно-розшукової діяльності, що мають значення для оптимального здійснення слідчих дій; б) направлення слідчому окремих матеріалів, здобутих у результаті оперативно-розшукової діяльності, які можна використати в доказуванні; в) здійснення оперативно-розшукових заходів з метою виявлення джерел доказів, забезпечення безпеки учасників процесу тощо.

Вважається, що метою оперативного забезпечення є виявлення та розкриття злочинів, виявлення та викриття осіб, що їх скоїли, створення необхідних умов і передумов для своєчасного порушення кримінальної справи та її розслідування, а також визначення ступеня винності осіб і призначення їм справедливого покарання чи інших заходів державного чи державно-громадського впливу, що забезпечують у конкретних випадках досягнення цілей кримінального покарання без призначення покарання [477, с.36]. Але такий широкий підхід до визначення мети оперативного забезпечення розслідування фактично охоплює всю діяльність, що здійснюється у сфері кримінального судочинства. Тому праві ті, хто вважає, що оперативно-розшукове забезпечення здійснюється з метою: створення оптимальних умов для здійснення повного та об'єктивного процесу доказування; припинення або нейтралізації протидії кримінального середовища; виконання правоохоронної функції держави, функції захисту учасників процесу; реалізації принципу невідворотності відповідальності винних за вчинене [267, с.19].

Якщо ж при цьому врахувати, що в наведених поглядах фактично йдеться не про мету, а про завдання, то можна зробити висновок, що мета такого тактичного прийому, як використання оперативно-розшукових заходів – допомогти слідчому використати можливості оперативно-розшукових органів. Зокрема, з його допомогою можуть розв'язуватися такі завдання: 1) використання результатів оперативно-розшукових заходів для проведення слідчих дій для отримання доказів (напр., обшук для реалізації відомостей про місцеперебування злочинця, викраденого майна тощо); 2) підготовка такими заходами умов для успішного проведення слідчих дій (напр., збирання даних про обвинуваченого, необхідних для допиту); 3) проведення таких заходів одночасно зі слідчими діями з метою підвищення їхньої ефективності (напр., використання службово-пошукової собаки при огляді місця події для виявлення слідів злочинця, залишених ним предметів тощо); 4) закріплення і розвиток результатів слідчих дій оперативно-розшуковими заходами тощо.

Найчастіше використовуються такі форми взаємодії слідчого з оперативно-розшуковими органами, як: спільне планування розслідування в цілому та спільна розробка плану проведення окремих процесуальних дій; передбачені нормами кримінально-процесуального законодавства процесуальні форми безпосереднього залучення оперативно-розшукових працівників до провадження слідчих та інших процесуальних дій з метою практичної і технічної допомоги слідчому при його реалізації; виконання оперативно-розшуковими органами окремих доручень і вказівок слідчого щодо проведення відповідних оперативно-роз­шукових заходів з метою встановлення обставин, що підлягають доказуванню; самостійне виконання оперативними працівниками слідчих дій на підставі наданих їм законом повноважень суб'єкта, що проводить дізнання; залучення оперативних працівників до проведення оперативно-тактичних операцій (комбінацій), які передбачають комплексне застосування слідчих та оперативно-розшукових дій тощо.

Завданнями оперативно-розшукового забезпечення розслідування є: пошук, фіксація та реалізація оперативно-розшукової інформації; створення оптимальних умов для здійснення процесу доказування; припинення та нейтралізація протидії розслідуванню. Інформація, отримана в результаті оперативно-розшукових заходів, має відповідати вимогам: систематизованості, комплексності і поєднанні в собі різноманітних, логічно взаємопов'язаних відомостей, отриманих з різних джерел; адекватності рівня її надходження компетенції оперативних працівників, які приймають на її основі відповідні рішення, що передбачає централізацію та систематизацію місцевої інформації; оптимальності та повноті; точності та достовірності; лаконічності, логічності, цінності (корисності) [435, с.29–34].

Необхідними умовами одержання оперативної інформації в процесі розслідування є: а) знання слідчими основ теорії оперативно-розшукової діяльності, зокрема організації і методик інформаційно-пошукової роботи; б) безперервна інформаційна взаємодія слідчого з працівниками оперативних підрозділів на етапах, що передують порушенню кримінальних справ за оперативними матеріалами, у процесі розслідування і на стадії оперативного забезпечення досудового розслідування; в) знання оперативної обстановки в районі вчинення злочину й обставин, що сприяли його вчиненню, ухиленню злочинців від слідства і суду, місць концентрації злочинних елементів і можливих місць переховування розшукуваних осіб; г) знання психології осіб, що вчинили злочин і переховуються від слідства і суду; ґ) знання найпоширеніших прийомів, способів і місць, що можуть використовуватися злочинцями з метою переховування від слідства.

Результати оперативно-розшукових дій підлягають належному документуванню, чим забезпечується: а) виявлення і закріплення фактичних даних, що стосуються події злочину: про причетність осіб, які перебувають у процесі оперативної розробки, до підготовки або вчинення злочину; про інших осіб, причетних до злочину; про місцезнаходження знарядь злочину; про інші обставини, що мають значення для запобігання, припинення і розкриття злочину, а також розшуку злочинців і вживання до них передбачених законом заходів; б) установлення та опитування осіб, які можуть бути свідками в кримінальній справі; в) виявлення та збереження предметів і документів, що мають доказове значення; г) фіксація дій членів злочинної групи, які перебувають у процесі оперативної розробки, шляхом застосування аудіо- та відеозапису, фотографування; ґ) забезпечення негласного одержання відбитків пальців рук та інших слідів; д) проведення криміналістичних та інших досліджень, вивчення можливостей використання отриманих даних у кримінальному процесі; е) установлення корумпованих зв'язків членів злочинної групи в органах влади, управління, у тому числі правоохоронних органів; є) у необхідних випадках вжиття заходів для забезпечення безпеки свідків, потерпілих тощо.

При використанні оперативно-розшукової інформації потрібно дотримуватися таких вимог: а) використовувати інформацію таким чином, щоб не розшифрувати джерела її отримання; б) застосовувати відповідні способи вирішення оперативно-тактичних завдань з метою зашифрування таких джерел; в) документально оформляти таку інформацію відповідно до кримінально-процесуальних та інших вимог, які пред'являються до матеріалів, що використовуються гласно тощо [562, с.78].

Специфіка інформації, отриманої в результаті оперативно-розшукової діяльності, передбачає й випадки, у яких виключається можливість її розголошення, та реалізацію у будь-якій формі, зокрема: 1) якщо неможливо забезпечити безпеку її учасників у зв'язку з поданням і використанням її результатів у кримінальному судочинстві; 2) якщо використання її результатів створює реальну можливість розшифрування відомостей про осіб, що здійснюють проникнення в злочинну групу, негласних працівників оперативного підрозділу або осіб, які співпрацюють з останніми або осіб, що надають сприяння на конфіденційній основі; 3) якщо використання її результатів створює реальну можливість розголошення відомостей, які використані чи використовуються при проведенні негласних оперативно-розшукових заходів, відомостей про сили, засоби, джерела, методи, плани та результати оперативно-розшукової діяльності тощо.

Щодо допустимості матеріалів, добутих оперативним шляхом, то згідно з ч. 2 ст. 65 КПК джерелами доказів є протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів. Крім того, згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України на основі документів, складених за результатами оперативно-розшукової діяльності, може перевірятися обґрунтованість підозри у вчиненні особою злочину або обвинувачення останньої при обранні запобіжного заходу [490].

Способами легалізації в кримінальному процесі інформації, отриманої оперативно-розшуковими засобами, є подання її оперативними співробітниками через начальника оперативного підрозділу слідчому, прокурору і суду, а також витребування ними цієї інформації у справах, що знаходяться в їхньому провадженні, у порядку ст. 66 КПК України. Зазначені матеріали подаються із супровідним листом, який повинен мати відповідні реквізити, притаманні подібним офіційним документам. Наявність реквізитів в офіційних документах є умовою допустимості матеріалів ОРД у кримінальному процесі [34, с.100].

Водночас слід зазначити, що матеріали, одержані в результаті проведення оперативно-розшукових заходів, підлягають оцінці на предмет відповідності їх закону. Слушною є позиція, згідно з якою оцінка таких матеріалів передбачає встановлення наявності таких критеріїв: 1) чи були дотримані положення закону про те, з якою метою може проводитися оперативно-розшукова діяльність; 2) чи були оперативно-розшукові заходи проведені уповноваженим на це державним органом; 3) чи передбачені законом оперативно-розшукові заходи, у результаті яких була одержана інформація, що залучається до кримінального процесу; 4) чи були передбачені законом підстави для проведення таких заходів; 5) чи були додаткові умови, передбачені законом для проведення деяких оперативно-розшукових заходів; 6) чи був дотриманий встановлений законом особливий порядок проведення оперативно-розшукових заходів, пов'язаних з обмеженням конституційних прав і свобод; 7) чи були дотримані положення закону щодо недоторканності посадових осіб, які обіймають деякі державні посади [438, с.6–10].

Створення слідчо-оперативних груп передбачає одночасну участь кількох працівників різного профілю, зокрема слідчих і оперативних співробітників, кожний з яких застосовує при цьому свої специфічні можливості і діє в межах своєї компетенції, використовуючи при цьому свої знання, здібності та індивідуальні нахили. Діяльність таких груп створює низку переваг порівняно з іншими формами взаємодії слідчих і оперативних працівників. Зокрема, з'являється більше можливостей залучати до розслідування найбільш кваліфікованих працівників, що не завжди вдається при організації ”разової” взаємодії слідчого з оперативними службами; створювати кращі умови взаємодії між членами групи, що сприяє активнішому використанню науково-технічних засобів, одночасній оперативній перевірці кількох версій, а за необхідності – концентрації зусиль групи на вирішальній ділянці. Іноді вважають, що слідчо-оперативна група є своєрідним різновидом слідчої групи (бригадного методу розслідування) [517, с.97].

Особливостями слідчо-оперативних груп є те, що: 1) вони являють собою організаційну форму взаємодії слідчих, оперативних працівників, співробітників експертних установ та інших служб міліції; 2) оскільки порядок створення такої групи кримінально-процесуальним законом не визначений, то при цьому не виникає будь-яких особливих кримінально-процесуальних відносин, на відміну від виконання доручення слідчого; 3) такі групи створюються за спільним рішенням керівників слідчих підрозділів і оперативних служб органів дізнання; 4) керівником такої групи призначаються виключно особи, уповноважені здійснювати провадження у справі (слідчий, начальник слідчого підрозділу, прокурор); 5) вони створюються, як правило, на постійній основі і для роботи по групі справ; 6) створення слідчо-оперативних груп є органічною складовою системи організаційних і кадрових заходів у правоохоронних органах [583, с.159–162].

Розрізняють такі види слідчо-оперативних груп, як: 1) чергова, для оперативного реагування на повідомлення про вчинені злочини; 2) постійно діюча, яка виїжджає на злочини, скоєні в умовах неочевидності; 3) створена для розкриття і розслідування конкретного злочину; 4) яка створюється для розслідування певних злочинів за напрямами [548, с.60–67].

Іноді вважають, що слід розрізняти такі види слідчо-оперативних груп, як: чергова (при черговій частині), яка забезпечує негайне реагування на заяви та повідомлення про злочини; цільова (тимчасова) – для розкриття та розслідування злочинів у конкретній кримінальній справі; спеціальна (постійно діюча) – для розкриття та розслідування обумовленої категорії злочинів; спільна (бригада) – для розкриття та розслідування тяжких злочинів, у тому числі вчинених організованими злочинними групами, до складу якої можуть залучатися за погодженням співробітники прокуратури, СБУ, податкової міліції тощо [161, с.191].

Організація дослідження матеріальної обстановки передбачає: визначення її меж; візуальне орієнтовне ознайомлення з нею; вибір напрямку руху; вибір послідовності дослідження окремих її частин; вибір методів дослідження; належну організацію фіксацію ходу і результатів дослідження тощо.

Одним з поширених тактичних прийомів є і звернення до громадськості, допомога якої може виявлятися в: а) участі в інформуванні населення про обставини певного злочину (напр., за допомогою засобів масової інформації); б) інформуванні слідчих про вчинені або підготовлювані злочини, місцеперебування підозрюваних або викраденого майна; в) участі в збиранні орієнтуючої інформації за завданням слідчого до порушення кримінальної справи; г) участі в підготовці та проведенні окремих слідчих дій і оперативно-розшукових заходів; ґ) участі у виявленні умов, що сприяють вчиненню злочинів; д) участі в профілактичній діяльності слідчого.

Слід враховувати, що такі звернення повинні мати не сенсаційний, а діловий характер, і до них слід вдаватися тільки в разі дійсної необхідності; будувати їх належить так, щоб не створювалося враження про безпорадність слідства; у них не повинні висловлюватися припущення про причетність до скоєння злочину осіб, винність яких не доведена; у них не повинні міститися дані, що могли б допомогти зацікавленим особам приховати сліди злочину чи заплутати слідство, відомості, що розголошують інтимні сфери життя особи тощо.

Обсяг даних, що оголошуються у зверненнях, залежить і від того, кому вони адресовані. Наприклад, позаштатним співробітникам МВС, співробітникам недержавних охоронних служб можна надати і такі деталі, що не повинні міститися у зверненнях, адресованих до всього населення.

Поширеним тактичним прийомом є використання засобів масової інформації, який базується на методі передачі інформації. Його змістом є інформаційні заходи, які використовуються з метою впливу на певних осіб. Зокрема, за допомогою передачі через засоби масової інформації необхідних відомостей можуть розв'язуватися такі завдання, як: коригування поведінки законослухняних осіб шляхом поширення інформації про типові способи та місця скоєння злочинів, характерні об'єкти посягання тощо з метою запобігання скоєнню аналогічних злочинів; формування відповідної громадської думки і ставлення до скоєного злочину та осіб, причетних до нього, шляхом акцентуації події злочину з метою надання йому більшої соціальної ваги, ”дифамації”, тобто розголошення відомостей, які ганьблять осіб, яка скоїли злочин або причетні до нього; коригування стану емоційної напруженості відповідних осіб шляхом передачі повідомлень, що можуть впливати на їхній психічний стан, з метою зміни його в необхідному напрямі (заспокоїти, зумовити стан емоційної напруженості, страху, пригніченості, відчаю тощо); активізації вольових якостей законослухняних осіб, які з тих чи інших причин уникають можливості повідомити слідчому відому їм інформацію, якою вони володіють і яка може сприяти розкриттю злочину, з метою спонукання цих осіб до надання такої інформації слідчому; рефлексивного управління поведінкою осіб, які скоїли злочин, тобто спонукання їх до активізації своїх дій та здійснення вчинків, яких за інших обставин, з мотивів конспірації вони не робили б. Зазначені вчинки можуть сприяти виявленню цих осіб або інформації про них і скоєний злочин (залишити сліди, речові докази тощо), а іноді й спробі вчинення ними нового злочину; створення неадекватного уявлення про хід розслідування та зібрані докази шляхом створення ”інформаційного шуму”, ”витоку інформації” в процесі повідомлень, інтерв'ю, виступів у засобах масової інформації.