Київський національний університет імені Тараса Шевченка
| Вид материала | Документы |
- Київський національний університет імені тараса шевченка герасимова світлана василівна, 682.99kb.
- Київський Національний університет імені Тараса Шевченка Кохановська Олена Велеонінівна, 751.92kb.
- Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Історичний, 675.02kb.
- Київський національний університет імені Тараса Шевченка С.І. Сніжкo теорія І методи, 3725.97kb.
- Текст роботи: київський національний університет імені тараса шевченка жуковська галина, 546.29kb.
- Київський національний університет імені тараса шевченка, 355.25kb.
- Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису чехович, 992.98kb.
- Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису мазур тамара, 1244.31kb.
- Зразок 1 Київський національний університет імені Тараса Шевченка наказ, 349.83kb.
- Збірник наукових праць зі спеціальності "Журналістика" / Київський національний університет, 1952.54kb.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
На правах рукопису
Котюк Іван Ілліч
УДК 348.98
СУДОВА ГНОСЕОЛОГІЯ:
ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІЇ ТА ПРАКТИКИ
Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес і криміналістика;
судова експертиза
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Науковий консультант:
Заслужений діяч науки і техніки України,
академік Академії правових наук України,
доктор юридичних наук, професор
Гончаренко Владлен Гнатович
Київ – 2008
З М І С Т
ВСТУП……………………………………………………………………. …4–15
РОЗДІЛ 1
ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СУДОВОГО ПІЗНАННЯ
1.1. Актуальні проблеми організаційного, процесуального
та методологічного забезпечення пізнавальних процесів
у сфері сучасного судочинства…………………………………………….16–37
1.2. Загальна характеристика пізнання і відображення
та особливості психічного відображення..………………………..………38–63
1.3. Загальнотеоретичні аспекти інформаційного
забезпечення свідомості.…………………………………………………...64–75
1.4. Характеристика окремих елементів когнітивної діяльності
та їх вплив на формування судових показань…………………………...75–145
Висновки до розділу 1...………………………………………………….146–151
РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ПІЗНАННЯ ТА ДОКАЗУВАННЯ
У СФЕРІ СУДОЧИНСТВА
2.1. Загальна характеристика пізнання у сфері судочинства…………152–156
2.2. Пізнання та доказування, дослідження та доказування,
види досліджень у сфері судочинства………………………………….157–171
2.3. Проблемні аспекти мети і завдань
процесуальної діяльності та окремих її інститутів…………………….172–183
2.4. Суб’єкти пізнання і доказування…………………………………...183–198
2.5. Процеси пізнання і доказування: поняття, структура.……............198–213
Висновки до розділу 2...…………………………………………………214–217
РОЗДІЛ 3
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАСОБІВ ПІЗНАННЯ
ТА ДОКАЗУВАННЯ У СФЕРІ СУДОЧИНСТВА
3.1. Поняття засобів наукового пізнання
та їхні особливості у сфері судочинства ..……………………………...218–228
3.2. Засоби доказування у сфері судочинства…..…………………….. 229–251
3.3. Світоглядні принципи в системі засобів пізнання..………………251–258
3.4. Загальнонаукові методи пізнання……..…………………………...258–278
3.5. Поняття окремонаукових методів
і загальна характеристика методів криміналістики….……………......279–287
3.6. Технічні засоби пізнання та доказування…………………………288–293
Висновки до розділу 3...………………………………………………...293–297
РОЗДІЛ 4
ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ЗАСОБІВ ПІЗНАННЯ
ТА ДОКАЗУВАННЯ У СФЕРІ СУДОЧИНСТВА
4.1. Тактичні засоби розв’язання пізнавальних завдань
у сфері судочинства: поняття і загальна характеристика………………298–312
4.2. Тактичні прийоми, засновані на даних наукової
організації праці…………………………………………………………. 312–331
4.3. Тактичні прийоми, засновані на даних логіки……………………..331–344
4.4. Поняття і загальна характеристика методів
психологічного впливу та заснованих на них тактичних прийомів......345–376
Висновки до розділу 4…...……………………………………………….376–382
ВИСНОВКИ……...…………………….…………………………………383–394
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……...…………………………395–427
ДОДАТКИ…………………………………………………………………428–436
Розділ 1 16
Загальнотеоретичні аспекти судового пізнання
16
1.3. Загальнотеоретичні аспекти інформаційного забезпечення свідомості 32
3.3. Світоглядні принципи в системі засобів пізнання 101
3.4. Загальнонаукові методи пізнання 108
129
4.2. Тактичні прийоми, засновані на даних наукової організації праці 129
4.3. Тактичні прийоми, засновані на даних логіки 149
ВСТУП
Актуальність теми. Широке використання сучасних наукових досягнень у всіх сферах суспільного життя зумовило й істотні зміни в пізнавальних процесах у сфері судочинства. Такими змінами, зокрема, є: розширення не тільки використання досягнень науки і техніки та спеціальних знань, а й результатів взаємодії різних наук при розв’язанні окремих завдань, що виникають у цій сфері; поява якісно нових обۥєктів правовідносин, які часто стають й об’єктами судових досліджень; розробка й використання дедалі складніших інструментальних засобів пізнання; організований характер отримання доказів і розчленування пізнавальних дій на окремі види завдань, які є професійною сферою діяльності спеціалістів у різних галузях знань, та поглиблення диференціації і професіоналізації пізнавальних дій всередині самих таких завдань; залучення у сферу судочинства суб’єктів, які виконують технічні функції; ускладнення судової оцінки результатів пізнавальних дій, виконаних з використанням складних науково-технічних засобів тощо. Означені зміни значно ускладнюють процеси пізнання та доказування, оскільки завдання, які постають перед їх суб’єктами, вже неможливо розв’язувати на інтуїтивному рівні, на основі досвіду та особистої переконаності, вони вимагають серйозного наукового підходу і насамперед звернення до теорії та методології пізнавальної діяльності, що й свідчить про актуальність удосконалення теоретичних та методологічних засад правової науки і практики.
Особливостям використання наукових засобів пізнання у сфері судочинства приділяли увагу такі вітчизняні вчені, як Ю.П. Аленін, Л.Ю. Ароцкер, В.Д. Басай, В.П. Бахін, П.Д. Біленчук, Т.В. Варфоломеєва, А.Ф. Волобуєв, В.І. Галаган, В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевий, В.А. Журавель, В.С. Зеленецький, А.В. Іщенко, Н.С. Карпов, Н.І. Клименко, О.Н. Колесніченко, В.О. Коновалова, М.В. Костицький, В.С. Кузьмічов, В.К. Лисиченко, В.Г. Лукашевич, Є.Д. Лукۥянчиков, Г.А. Матусовський, О.Р. Михайленко, В.Т. Нор, М.А. Погорецький, М.В. Салтевський, М.Я. Сегай, В.В. Тіщенко, В.Ю. Шепітько, М.Є. Шумило та інші, а також такі вчені колишнього СРСР та країн СНД, як А.Р. Бєлкін, Р.С. Бєлкін, О.М. Васильєв, А.І. Вінберг, І.О. Возгрін, І.Ф. Герасимов, Г.І. Грамович, Р.Г. Домбровський, Л.Я. Драпкін, О.В. Дулов, О.Ф. Лубін, І.М. Лузгін, В.О. Образцов, Ю.К. Орлов, М.С. Полєвой, О.Р. Росінська, М.О. Селіванов, В.І. Шиканов, М.П. Яблоков тощо.
Безумовно, дослідження цих вчених є значним внеском у розвиток теорії та удосконалення практики судочинства, однак не вичерпують глибини цієї багатоаспектної проблеми. Як наслідок, створення чіткої методологічної системи положень, які були б орієнтиром у науковому пізнані у цій сфері, залишається актуальним. А це в свою чергу вимагає соціально-історичної, гносеологічної і процесуальної характеристики не тільки загальної сутності цього виду пізнання, а й сутності кожного його структурного елементу та механізму його здійснення, що є неодмінною умовою подальшого його розвитку та успішного розвۥязання проблем теоретичного і прикладного характеру.
Зокрема, соціально-історичний підхід до розуміння процесу пізнання дає можливість визначити особливості його сутності, мети, об’єктів, суб’єктів, форм організації, умов здійснення, засобів та отриманих з їх допомогою результатів, а з урахуванням цього орієнтує на розгляд пізнавальної діяльності у сфері судочинства як особливий вид соціальної діяльності та обов’язкове врахування загальносоціальних умов, у яких вона здійснюється. Адже на сьогодні є очевидним не тільки ускладнення пізнавальних процесів у цій сфері, а й часте відверте політичне лобіювання і результатів розслідування, і судових рішень, ігнорування законності та морально-етичних норм, що висуває підвищені вимоги і до професійної кваліфікації, і до світоглядної підготовки осіб, які її здійснюють.
Важливим є й те, що демократизація суспільних відносин зумовила появу конституційних норм, згідно з якими правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а їх юрисдикція поширюється на всі види правовідносин, що свідчить про зростання значення суду як органу правосуддя. Та й ”попереднє слідство” назване досудовим, чим підкреслюється його допоміжний, організаційно-забезпечуваль-ний по відношенню до судового слідства характер.
Прогресивним є й декларований законодавством України принцип єдності судової влади, згідно з яким суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Водночас на сьогодні є очевидною відсутність організаційної та процесуальної єдності судової системи України, оскільки фактично тут створено кілька автономних судових систем, кожна з яких має й власне процесуальне забезпечення, у кожній з них навіть “своє” розуміння й основних категорій доказового права. Але ж принцип єдності судової влади зумовлює необхідність створення єдиної системи її органів з покладанням на неї здійснення функцій правосуддя у справах, що виникають з будь-яких правовідносин у визначеному законом єдиному процесуальному порядку.
А якщо взяти до уваги, що будь-який вид судочинства насамперед являє собою пізнавально-практичну діяльність, спрямовану на встановлення суті та обставин вчинення відповідного юридичного факту і прийняття на цій основі законного та обґрунтованого рішення, то стає очевидним, що ця діяльність має бути забезпечена й відповідним науковим інструментарієм, який за винятком кримінального судочинства, тут відсутній хоча потреба у ньому також є очевидною. Саме тому змістом гносеологічного аспекту вивчення пізнання у сфері судочинства є встановлення його структури і механізму здійснення, встановлення системи методологічних принципів, які детермінують його характер і специфіку загалом, так і особливості кожної пізнавальної дії, і, таким чином, забезпечують методологічну дисципліну думки, тобто розв’язання проблеми, яким чином пізнавальну діяльність суб’єктів доказування можна висловити у вигляді чітко визначеної системи елементів, які виконують евристичну функцію. Виділення і обґрунтування такої вихідної системи сприятиме не тільки уникненню ”методу спроб і помилок”, а й переходу до свідомого врахування специфіки підпорядкованих їй підсистем, аналіз яких давав би можливість зрозуміти, як потрібно мислити і практично діяти для отримання запланованих результатів у конкретних умовах.
Адже саме складність правовідносин у сфері кримінального судочинства зумовила появу науки криміналістики, яка й здійснює відповідне методологічне забезпечення пізнавальних процесів у цій сфері. Але криміналістика зорієнтована на забезпечення пізнавальних процесів лише у сфері кримінального судочинства, більше того, переважно у сфері досудового слідства, а науки, яка здійснювала б цю функцію у сфері цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства немає. Складність проблем формування доказів і їхніх процесуальних джерел та оперування ними у сфері кримінального судочинства зумовили появу й теорії доказів, яка знайшла втілення у відповідних наукових працях, але й подібної теорії немає у жодній іншій сфері судочинства. Варто зазначити й те, що й наявні напрацювання вчених процесуалістів та криміналістів з цього приводу також потребують належного наукового осмислення та відповідного коригування згідно з сучасним рівнем розвитку науки та судочинства.
Зазначені обставини є доказом необхідності створення якісно нової системи знань – теорії судового пізнання, яка виконувала б функцію наукового забезпечення пізнавальних процесів у кожній із сфер судочинства.
Отже, оскільки потреба наукової розробки вчення про механізми та засоби наукового пізнання та особливості їх використання у кожній із сфер судочинства є очевидною і актуальною, то це й зумовило вибір теми цього дослідження. І саме з огляду на це, підкреслюючи необхідність процесу інтеграції досягнень сучасної науки у сферу судочинства, в дисертації послідовно доводиться необхідність його організаційного, правового, теоретичного та методологічного забезпечення.
У зв’язку з викладеним актуальність обраної теми дисертаційного дослідження зумовлена, з одного боку, завданнями розвитку юридичної науки, а з іншого – потребами практики у науково обґрунтованих методичних рекомендаціях з використання сучасних засобів наукового пізнання при здійсненні судочинства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане на кафедрі криміналістики юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка в контексті держбюджетних тем “Формування механізму реалізації і захисту прав та свобод громадян в Україні” (номер теми 06БФ042-01) та ”Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу” (номер теми 06БФ042-01), які виконувалися на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, та відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри криміналістики юридичного факультету на тему “Криміналістичні засоби протидії злочинній діяльності” (номер теми 97115).
Досліджувані за темою галузево-предметні питання є складовими програм і тематичних планів з курсів криміналістики, кримінального процесу і юридичної психології, а також спецкурсів ”Теорія судового пізнання”, ”Теоретичні аспекти криміналістичної ідентифікації”, ”Судова експертологія”, ”Огляд місця події”, які викладаються на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка та на юридичних факультетах інших навчальних закладів.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретичне осмислення сутності, сучасного стану і проблемних аспектів пізнавальних процесів у сфері судочинства, а також аналіз законодавства, наукової літератури і судової, слідчої та експертної практики для виявлення проблемних процесуальних, гносеологічних, організаційних і технічних питань та вироблення комплексу методологічних підходів і практичних рекомендацій щодо вдосконалення інформаційного забезпечення цих процесів.
Зазначена мета реалізується за допомогою вирішення таких завдань:
– визначення сутності пізнавальних процесів і їх особливостей у сфері судочинства та характеристика системи сучасних засобів наукового пізнання;
– систематизація, аналіз та розвиток наукових знань про пізнавальні процеси у сфері судочинства з урахуванням сучасних наукових досягнень;
– визначення особливостей використання загальнонаукових засобів пізнання при конструюванні засобів пізнання, які застосовуються у сфері судочинства, та розробка відповідних рекомендацій щодо їх застосування;
– вироблення пропозицій, спрямованих на вдосконалення організаційного, процесуального та методологічного забезпечення пізнавальних процесів у сфері судочинства та підвищення на цій основі їх ефективності;
– формулювання пропозицій щодо вдосконалення законодавства, судової, слідчої та експертної практики у зазначеній сфері.
Об’єктом дослідження є правовідносини у сфері сучасного судочинства.
Предметом дослідження є методологічні аспекти використання сучасних наукових засобів пізнання в процесі інформаційного забезпечення пізнавальних відносин у сфері судочинства.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є система світоглядних принципів, що базуються на діалектико-матеріалістичному методі наукового пізнання, а також такі загальнонаукові методи, як аналіз і синтез, порівняння, узагальнення, класифікація, системно-структурний, формально-логічний, історичний, порівняльний тощо.
Зокрема, в дослідженні застосовувалися методи:
– аналізу і синтезу – для виявлення будови досліджуваного об'єкта, його структури, виявлення його складових та їхніх ознак і взаємозв'язків між ними, відмежування суттєвого від несуттєвого, узагальнення виявлених істотних ознак та формулювання висновків, які з них випливають;
– порівняння – для виявлення подібності та відмінності між явищами, що є складовими предмета дослідження, зокрема, при аналізі норм чинного законодавства та обґрунтуванні висновків і пропозицій щодо їх доповнення чи уточнення;
– узагальнення – з метою переходу від окремих фактів до загальних;
– класифікації – з метою систематичного поділу і впорядкування об’єктів;
– системно-структурний – при дослідженні системи суб’єктів і засобів пізнання та структури пізнавальної діяльності у цій сфері;
– формально-логічний при аналізі норм чинного законодавства та існуючих теоретичних конструкцій з приводу особливостей наукового пізнання у сфері судочинства, обґрунтуванні висновків і пропозицій щодо їх доповнення чи уточнення, формулюванні відповідних висновків та наукових положень;
– історичний – при визначенні закономірностей розвитку потреб практики та процесуального законодавства, яке регламентує порядок їх реалізації, та зумовлених ними передумов для вдосконалення засобів формування і використання судових доказів, а також при дослідженні генезису окремих теоретичних концепцій, вчень, наукових категорій, поглядів.
Висновки і рекомендації автора ґрунтуються на нормах Конституції України, конституційного, адміністративного, кримінального, кримінально-процесуаль-ного, цивільного та цивільно-процесуального законодавства.
Теоретичною основою дослідження є наукові праці з питань філософії, логіки, психології, теорії держави і права, конституційного, адміністративного, кримінального та кримінально-процесуального права, теорії доказів, криміналістики, юридичної психології тощо.
Емпіричною базою дослідження є особистий досвід роботи автора в органах прокуратури та як завідувача лабораторії криміналістичної техніки, асистента, доцента та завідувача кафедри криміналістики юридичного факультету Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, а також узагальнені матеріали судової, слідчої та експертної практики, статистичні звіти КНДІСЕ.
Наукова новизна одержаних результатів визначається метою та предметом дослідження, а також завданнями і методами їх вирішення і полягає у тому, що автором уперше у вітчизняній науці на монографічному рівні з використанням методологічних положень філософії, логіки, психології, теорії держави і права, матеріального та процесуального права, криміналістики та інших галузей знань проведено комплексне дослідження сутності, структури та засобів пізнання у сфері судочинства, стан регулювання їх законодавством, виявлено недоліки поглядів вчених і законодавства з цього приводу, та практичні помилки, які з цього випливають, обґрунтовані висновки і пропозиції щодо їх усунення.
Цінність дослідження та зроблених на його основі висновків і пропозицій полягає в тому, що у ньому пропонується низка нових концептуальних положень, які є значущими як для теорії, так і для практики. Зокрема:
вперше:
– обґрунтовано необхідність створення якісно нової системи юридичних знань – теорії судового пізнання, яка має виконувати методологічну функцію забезпечення пізнавальних процесів у сфері судочинства;
– визначено її структуру та охарактеризовано основні її елементи;
– запропоновано поняття ”світоглядні принципи в системі засобів пізнання”;
– обґрунтовано висновок про необхідність створення якісно нової системи знань – юридичної гносеології, яка була б методологічним орієнтиром у пізнанні та адекватному відображенні державно-правових реалій і в правосвідомості, і в правових конструкціях і, таким чином, стала б основою процесів праворозуміння, правотворчості, тлумачення і реалізації правових приписів;
– обґрунтовано висновок про необхідність уніфікації процесуального законодавства, яким урегульована процедура судочинства;
– внесено пропозицію про необхідність уточнення переліку і назв юридичних спеціальностей та про необхідність перейменування спеціальності 12.00.09 – кримінальний процес і криміналістика; судова експертиза на спеціальність –судочинство; теорія судового пізнання;
– обґрунтовано висновок про необхідність створення на основі кафедр криміналістки у класичних юридичних вузах кафедр теорії судового пізнання;
удосконалено:
– підходи до визначення таких понять, як ”пізнання”, ”відображення”, ”судове пізнання”, ”доказування”, ”тактичний прийом”, ”докази”, ”речові докази”;
– підходи до класифікації слідів у криміналістиці;
– уявлення про психологічні механізми формування судових показань;
– систему та характеристику методів наукового пізнання і тактичних прийомів, які використовуються у сфері судочинства;
уточнено:
– визначення понять: ”пізнання”, ”відображення”, ”засоби наукового пізнання”, ”засоби пізнання у сфері судочинства”, ”докази”, ”речові докази”;
– мету та завдання правосуддя та окремих його інститутів;
– структуру пізнавальних процесів та характеристику окремих її елементів;
– уявлення про механізми інформаційного забезпечення свідомості, які лежать в основі формування судових показань;
– уявлення про систему юридичних знань та місце юридичної гносеології, теорії судового пізнання і криміналістики в цій системі;
– класифікацію слідів, які використовуються у сфері судочинства;
– характеристику методів наукової організації праці, логіки та психології і розкрито механізми їх трансформації у тактичні прийоми, які використовуються у сфері судочинства та систему тактичних прийомів, заснованих на цих методах;
набули подальшого розвитку:
– вчення про систему та функції юридичних наук, особливості процесуального та методологічного забезпечення пізнавальних процесів у сфері судочинства;
– теоретичні положення про актуальність та особливості використання досягнень науки і техніки у сфері судочинства;
– вчення про засоби пізнання та особливості їх використання у цій сфері;
– вчення про особливості формування і використання судових доказів;
– вчення про сліди-відображення, які використовуються у сфері судочинства.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що на основі викладених у дисертації розробок розширені знання про пізнавальні процеси у сфері судочинства та особливості їх методологічного, процесуального та організаційного забезпечення, а сформульовані автором положення, висновки, рекомендації та пропозиції можуть використовуватись в таких напрямах:
– загальній теорії держави і права для розширення системи знань про юридичні науки, сферу судочинства та пізнавальні процеси у цій сфері;
– у теорії управління для організації сфери судочинства та його організаційного, процесуального і гносеологічного забезпечення;
– науково-дослідній роботі – як підґрунтя для подальших досліджень у сфері юриспруденції, удосконалення теоретичних напрацювань у напрямі вдосконалення судочинства та використання засобів наукового пізнання у цій сфері;
– законотворчій діяльності – в процесі вдосконалення законодавчого забезпечення судочинства і насамперед вдосконалення процесуальної регламентації механізмів пізнавальної діяльності у цій сфері;
– навчальному процесі – при викладанні курсів теорії держави і права, теорії доказів, юридичної психології, криміналістики та відповідних спецкурсів;
– при підготовці підручників і посібників з навчальних курсів теорії держави і права, теорії доказів, цивільного і кримінального процесу, юридичної психології, криміналістики та відповідних спецкурсів;
– правозастосуванні – при розробці та впровадженні у судову, слідчу, експертну та адвокатську діяльність наукових рекомендацій щодо використання сучасних засобів наукового пізнання у цих сферах;
– у виховній сфері – для підвищення рівня правової культури і формування фахової правосвідомості, підвищення кваліфікації викладачів юридичних навчальних закладів, працівників правоохоронних органів;
– в практично-методичній площині – при проведенні семінарів і практичних занять з відповідних дисциплін, розробці навчальних посібників, курсів лекцій, навчально-методичних матеріалів, довідників тощо.
Особистий внесок здобувача. Дисертація та опубліковані монографії, а також фахові наукові праці, які розкривають її зміст, виконані автором самостійно і є результатом його власних наукових розробок. Сформульовані у них висновки і практичні рекомендації отримані на підставі особистих досліджень автора, вони обґрунтовані ним з методологічних, теоретичних і практичних аспектів і випливають з аналізу відповідних наукових, нормативно-правових і практичних джерел. Деякі з них у юридичній науці висвітлені вперше, інші викладено по-новому з урахуванням сучасного стану і розвитку юридичних знань та особливостей пізнавальних процесів у сфері судочинства.
Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих праць, у дисертації не використовувалися. У монографії, виконаній у співавторстві, передмова та розділи 1 ”Методологічні аспекти ґендерної рівності” (с. 1–53) і 3 ”Кримінально-процесуальні аспекти ґендерної рівності” (с. 80 – 112) виконані автором, а розділи 2 ”Ґендерний аналіз кримінального права України” і 4 ”Ґендерний аналіз кримінально-виконавчого права” – співавтором. У чотирьох статтях, виконаних у співавторстві, наукові ідеї належать автору, а збір і узагальнення літератури та практики, з урахуванням якої вони сформульовані, виконані співавторами.
Апробація та впровадження результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації відображені в наукових працях: монографіях, навчальних посібниках, підручниках, наукових статтях, тезах доповідей і повідомлень. Вони оприлюднювалися, критично оцінювалися та схвалювалися на засіданнях кафедри криміналістики та Вченої ради Київського національного університету імені Тараса Шевченка; Вченої ради Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, круглих столах, науково-практичних конференціях національного та міжнародного рівня, зокрема: “Практичні проблеми юридичної освіти в Україні в контексті європейської інтеграції” (Київ, 2001); „Розвиток правової освіти – необхідна умова побудови правової держави” (Харків, 2003); ”Проблеми конституційної реформи в Україні” (Київ, 2003); ”Міжнародний досвід державного забезпечення рівності жінок та чоловіків” (Київ, 2003); „Проблеми реалізації прав людини у контексті міжнародних конвенцій” (Київ, 2003); „Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” (Київ, 2004); ”Молодь і правова освіта України” (Київ, 2005); „Наукові правничі школи Київського університету” (Київ, 2005); ”Болонський процес: досягнення та проблеми вищої правничої освіти України” (Київ, 2006); ”Сучасні проблеми, тенденції і перспективи розвитку криміналістики та судової експертизи” (Харків, 2007); ”Права і свободи людини і громадянина: проблеми судового захисту” (Київ, 2007); навчально-методичному семінарі зі слідчими та молодими спеціалістами прокуратури міста Києва (Київ, 2007).
Положення дисертації були апробовані і впроваджені в лекційних та практичних заняттях зі спецкурсів ”Теорія судового пізнання”, ”Теоретичні аспекти криміналістичної ідентифікації”; курсів криміналістики та юридичної психології, які велися автором на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка; в навчальній діяльності Академії прокуратури України, Академії суддів України, Міжгалузевого інституту управління; в практичній діяльності Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, Прокуратури міста Києва, що посвідчується актами впровадження: Київського національного університету імені Тараса Шевченка (два акти від 26 лютого 2007 року), Академії прокуратури України (від 27 лютого 2007 року № 16-146 вих.); Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (від 24 жовтня 2007 року № 01/4-580); Міжгалузевого інституту управління (акт від 30 жовтня 2007 р. №258/10); Академії суддів України (акт від 15 листопада 2007 р.); Прокуратури міста Києва (акт від 17 грудня 2007 р. №02-310 вих-07).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у двох одноособових монографіях та одній монографії у співавторстві, а також у 27 наукових статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України і 21 статті в інших виданнях.
Структура дисертації зумовлена предметом дослідження, метою і завданнями, та складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять 19 підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації – 436 сторінок. Основний текст викладено на 394 сторінках, список використаних джерел, що містить 699 найменувань, – на 32 сторінках, додатки – на 9 сторінках.