Європейський союз
Вид материала | Документы |
СодержаниеУКРАїна - нато 2.1. АНАЛІЗ ТЕМИ ТИЖНЯ: Про межі «конструктивного» і суто «прагматичного» партнерства України з НАТО |
- Роль комерційних банків у зміцненні фінансової стабільності країн Євросоюзу Ключові, 393.52kb.
- Що таке Європейський Союз, 974.36kb.
- Європейський союз, 2290.42kb.
- Європейський союз консолідовані договори, 2403.74kb.
- Європейський союз, 1709.95kb.
- Європейський союз, 1599.85kb.
- Європейський союз, 2304.12kb.
- Європейський союз, 1546.58kb.
- Європейський союз, 1460.93kb.
- Європейський союз, 4830.63kb.
УКРАїна - нато
2.1. АНАЛІЗ ТЕМИ ТИЖНЯ: Про межі «конструктивного» і суто «прагматичного» партнерства України з НАТО
Після надмірного «потепління» у взаємовідносинах України з Російською Федерацією, проголошення позаблокового статусу та цілковитої відмови від членства в Північноатлантичному альянсі навіть у довгостроковій перспективі, українська влада почала активно доводити, що наразі, нібито, відбувається природне вирівнювання ситуації, співробітництво нашої країни з НАТО набуває нового дихання, а двосторонній діалог –необхідного конструктивізму і прагматизму. Чиновники інтенсивно рекламують взаємодію в рамках Комісії Україна – НАТО, виконання спільних галузевих програм та реалізацію заходів, вироблених Урядом на виконання Річної національної програми співробітництва (РНП) Україна – НАТО на 2011 рік.
Однак, мало хто говорить про те, що більшість цих заяв – пусті декларації, спрямовані, перш за все, на «відбілювання» внутрішньополітичного курсу. Зайвим підтвердженням цієї тенденції стало й чергове засідання Міжпарламентської ради Україна – НАТО, сесії якого проходили під головуванням заступника Голови Верховної Ради України Миколи Томенка і заступника Голови Парламентської асамблеї НАТО Ассена Агова 5-7 липня 2011 року.
Порядок денний форуму (і саме «форуму», адже жодних практичних результатів дана зустріч не принесла) передбачав всебічну дискусію з ключової проблематики взаємовідносин України з НАТО і був сфокусований на таких основних питаннях: поточні зовнішньополітичні пріоритети України, новації Стратегії її національної безпеки, оцінка реалізації головного поточного регулятивного інструмента двосторонньої взаємодії – РНП, а також здійснення державної політики щодо інформування української громадськості про євроатлантичну інтеграцію України, висвітлення політики публічної інформації НАТО; окрему увагу учасники засідання приділили обговоренню внутрішньополітичних процесів в Україні.
Цікаво, навіщо було обговорювати питання «євроатлантичної інтеграції» України, адже від неї відмовився насамперед сам офіційний Київ, а від так і держави-члени НАТО. Некоректним наразі виявляється навіть саме формулювання такого роду, і, крім того, воно яскраво говорить про невизначеність української позиції. Адже, судячи з усього, Президент України Віктор Янукович повернувся до стратегії «балансування між двома партнерами», яка раніше називалася багатовекторністю. На сьогодні, не бажаючи йти на відкритий конфлікт із Росією, Україна завдяки цьому лише накопичила низку образ і проблем у різних сферах взаємин, а тому шукає альтернативних партнерів.
У ході засідань акцентувалося на тому, що наразі надзвичайно важливо розвивати співробітництво з НАТО з чітким дотриманням наріжних принципів основоположних політичних цінностей, які є фундаментом Альянсу та Європейського Союзу (верховенство права, свобода слова, демократичні засади організації життя суспільства). Нібито, саме ці політичні принципи покладені в основу партнерства України з НАТО, зокрема, у військово-оборонному і безпековому секторах.
Однак, при цьому ніхто й не згадав про те, що буквально місяць тому НАТО вщент розкритикувала у своєму звіті хід українських реформ, навіть заявивши, що сьогодні Україна перемістилася до розряду «частково демократичних» країн. Тому й заяви про те, що «стосунки між Україною і НАТО звільнилися від зайвої політизації», і ми можемо і повинні зосередитися на послідовній реалізації досягнутих домовленостей і використати весь інструментарій відносин між Україною і Організацією Північноатлантичного договору, визначений Хартією про особливе партнерство і Декларацією про її доповнення», також виглядають пустими. Неухильно дотримуватися принципів послідовності та прогнозованості своєї зовнішньої політики Україна наразі просто нездатна.
Позитивним можна вважати, хіба що, реалізацію РНП, проте, знову ж таки, це аж ніяк не говорить про наближення українських військових підрозділів до стандартів НАТО: повної інформації й нових технологій Україні вже не отримати. Щоправда, Україна, як важливий контрибутор міжнародних зусиль у подоланні глобальних безпекових викликів, уже давно зарекомендувала себе як надійний партнер НАТО. Україна та Альянс плідно взаємодіють у подоланні наслідків надзвичайних ситуацій та техногенних катастроф, а також у реагуванні на глобальні безпекові виклики. Справді, українські ВМС мають великий досвід співробітництва з НАТО в рамках антитерористичної операції в Середземному морі, а у другому півріччі 2011 року Україна має намір приєднатися до зусиль НАТО із тренування афганських сил безпеки, вивчаються можливості її участі в операціях НАТО, додатково до нинішньої взаємодії у рамках операцій Альянсу в Афганістані, Косові та Іраку.
Однак, варто було лишень розпочатися спільним українсько-американським навчанням «Sea Breeze-2011», як МЗС Росії виступило із жорсткою заявою на адресу України й США через заходження у Чорне море ракетного крейсера ВМФ США «Monterey», оснащеного багатоцільовим зенітно-ракетним комплексом «Aegis»: МЗС РФ назвав «загрозою безпеці» Росії «появу в безпосередній близькості від російських кордонів елементів стратегічної інфраструктури США». Тож, виходить, що долучатися до активної співпраці з НАТО Україна може, усе ж таки, з російського «благословення»?
Не дивно, що члени Міжпарламентської ради, запрошені промовці, експерти практично були одностайними в тому, що альтернативи «конструктивній співпраці» нашої країни з Північноатлантичним альянсом немає, позаяк Україна була, є і залишиться вагомим чинником і визнаним контрибутором загальноконтинентальної безпеки, а НАТО надаватиме їй суттєву допомогу у наближенні до європейських стандартів життя. Однак, лише «конструктивно» і суто «прагматично», не відходячи від загальної жорсткої лінії кордону – так званої «дистанції», яку утримує Альянс, не бажаючи потрапити в «російську зону впливу», на яку у питанні відносин із НАТО вже точно перетворилася Україна.