Geum.ru

Європейський союз

Вид материалаДокументы

Содержание


3.1.1. Аналіз теми тижня
Подобный материал:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   18

3.1.1. АНАЛІЗ ТЕМИ ТИЖНЯ: Результати візиту Міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка до Молдови в контексті прагматизації української зовнішньої політики



Зважаючи на динаміку своїх європейських устремлінь Україна намагається поглиблювати співпрацю з державами, котрі або ж можуть вплинути на ці процеси в рамках самої організації, або ж поділяють українські зовнішньополітичні інтереси й мають подібні пріоритети на європейському напрямі власної зовнішньої політики, тобто, фактично, перебувають у такій же ситуації, як і Україна. Відповідно, найбільше для цього підходять саме держави-учасниці ініціативи «Східного партнерства», чи, точніше, одна з них – Молдова, адже Білорусь, навряд чи, має якісь шанси чи-то наміри вступити до лав ЄС.

У цьому світлі саме «Східне партнерство» могло б стати гарним майданчиком для спільної роботи України та Молдови в контексті поглиблення взаємодії у сфері європейської інтеграції, а серйозна робота на рівні урядів та МЗС двох країн дають підстави говорити про «перезавантаження» у взаєминах України та Молдови на рівні двосторонніх відносин. У принципі, саме на вирішенні ключових актуальних питань двостороннього діалогу і був зосереджений візит Міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка до Кишинева (6-7 липня 2011 року), у рамках якого очільник українського МЗС провів зустрічі з в.о. президента, головою парламенту Республіки Молдова Маріаном Лупу, прем’єр-міністром Владом Філатом та з віце-прем’єр-міністром, міністром закордонних справ та європейської інтеграції Республіки Молдова Юрієм Лянке.

Доволі насичений формат зустрічей сконцентрував увагу високопосадовців, по-перше, на активізації політичного діалогу та налагодженні конструктивної співпраці з усього спектру двосторонніх відносин. Сторони позитивно оцінили зростання торговельно-економічного співробітництва, прогрес у демаркації проблемних ділянок спільного кордону, відновлення авіаційного сполучення між Києвом та Кишиневом та залізничного пасажирського сполучення між Кишиневом та Одесою. Домовлено, зокрема, пришвидшити роботу щодо взаємного визнання права власності та завершення демаркації українсько-молдовського державного кордону. У цьому контексті позитивно оцінено проведення обміну територіями, згідно з яким 30 червня 2011 року Молдова передала Україні ділянку автодороги «Одеса-Рені» в околицях села Паланка (7,7 км) і земельну ділянку, якою проходить автотраса, в обмін на ділянку берега на Дунаї для будівництва Джурджулештського річкового порту (разом з нафтотерміналом та нафтопереробним заводом), передану раніше Україною. Здавалося б, чудовий результат.

Однак, зважаючи на те, що відповідна домовленість між країнами була досягнута ще 1999 року, виникає питання: чому ж саме зараз молдовська влада пішла на цей крок? Чому саме зараз, усе ж, зважилася на остаточну демаркацію свого зовнішнього кордону й усунення існуючих протиріч? Відповідь тут, певно що, однозначна: напередодні саміту «Східного партнерства», що має пройти у Варшаві у вересні поточного року, Кишинів прагне показати європейським партнерам якнайбільшу зацікавленість і готовність до членства в ЄС, адже останній схильний до надання членства Молдові набагато більше, аніж до надання членства Україні. Надання Плану дій з лібералізації візового режиму Молдові 24 січня 2011 року чи заяви про відповідність внутрішнім реформам країни так званим «європейським» критеріям – яскравий тому доказ.

Тому підписання Спільної заяви між країнами (яка передбачає, серед іншого, проведення консультацій з питань євроінтеграції, обмін досвідом, проведення семінарів, розробку спільних проектів) у ході візиту К. Грищенка, навряд чи, означатиме, що обидві країни відтепер спільно крокуватимуть у напрямі інтеграції до ЄС. І українська влада чудово це розуміє. Тому навіть говорити про те, що Україна зможе допомогти Молдові просуватися в демократичному напрямі шляхом імплементації програми співпраці «РЄ-Молдова» можна, хіба що, з гіркою іронією. Більш вірогідними можуть бути домовленості сторін про поглиблення співпраці у контексті майбутнього головування України в ОБСЄ у 2013 році та нинішнього головування Республіки Молдова в ГУАМ.

Другим важливим здобутком цього візиту можна назвати активізацію двостороннього співробітництва у питанні врегулювання Придністровського конфлікту. К. Грищенко підтвердив незмінність позиції України, яка полягає у вирішенні Придністровської проблеми виключно політичними засобами на основі принципів територіальної цілісності та суверенітету Республіки Молдова з урахуванням інтересів мешканців Придністровського регіону. Українська сторона підтвердила твердий намір підтримати відновлення переговорного процесу у форматі «5+2» й знову зауважила про наявність власного плану урегулювання конфлікту, представленого на зустрічі в Москві 21 червня 2011 року. Для Молдови така позиція Києва є дуже важливою, адже без підтримки сусідньої України Кишинів залишається сам-на-сам із проблемою Придністров’я, притиснутий РФ. Києву ж, у свою чергу, вигідно показати тут власну, відмінну від російської, позицію з урегулювання конфлікту, підігравши в даному випадку якраз не РФ, а Європейському Союзу.

Позитивними можна назвати й відновлення роботи міжурядової комісії з економічного співробітництва, яку було перервано кілька років тому, а також налагодження співпраці в культурній та гуманітарній сферах. Насамперед, мається на увазі забезпечення прав національних меншин і важливість створення та підтримки належних умов для вивчення української мови в місцях компактного проживання етнічних українців та поглиблення співробітництва із зазначених питань, включно й шляхом ратифікації Республікою Молдова Угоди з Україною щодо захисту прав та забезпечення інтересів національних меншин.

Зважаючи на позитивні результати візиту, можемо говорити про успіхи української дипломатії на шляху налагодження двосторонніх відносин з Молдовою.