Дослiдження ролi мотивацiСЧ в управлiннi персоналом на прикладi пiдприСФмства ТОВ "Майстер плюс"
Дипломная работа - Менеджмент
Другие дипломы по предмету Менеджмент
Змiст
Введення
Роздiл I. Теоретичнi основи мотивацiйного менеджменту
1.1 Економiчна суть мотивацiСЧ i СЧСЧ роль в пiдвищеннi ефективностi
системи управлiння
1.2 Характеристика основних теорiй мотивацiСЧ
1.3 Методи i способи мотивацiСЧ
1.4. Суть оплати працi, як чинника мотивацiСЧ персоналу
1.5 Зарубiжний досвiд мотивацiСЧ персоналу
Роздiл II. Аналiз ефективностi мотивацiйного механiзму на пiдприСФмствi ТОВ Майстер плюс
2.1 Загальна характеристика органiзацiСЧ ТОВ Майстер плюс
2.2 Оцiнка рiвня мотивацiСЧ персоналу i його вплив на ефективнiсть розвитку пiдприСФмства ТОВ Майстер Плюс
2.3 Проблеми системи мотивацiСЧ ТОВ Майстер плюс, виявленi на основi аналiзу
Роздiл III. Напрями удосконалення системи мотивацiСЧ на пiдприСФмствi ТОВ Майстер плюс
3.1 Впровадження i розвиток сучасних форм оплати працi
3.2 Вдосконалення соцiально-психологiчних методiв в управлiннi
Висновки
Лiтература
Введення
Питання про те , як зацiкавити персонал у роботi, виникло ще задовго до наукових розробок менеджменту. Кому з керiвникiв минулого, сьогодення i майбутнього не хотiлося б мати у своСФму розпорядженнi такi iнструменти i технологiСЧ мотивацiСЧ працi, якi спонукали б працiвникiв до продуктивноСЧ роботи на свою особисту користь i користь органiзацiСЧ.
В умовах, коли в УкраСЧнi здiйснюСФться перехiд до ринкових вiдносин, коли формуСФться ринкова система господарювання, проблема мотивацiСЧ працi персоналу, набула важливого значення. Мотивацiя СФ однiСФю з основних функцiй менеджменту краСЧн з розвинутою економiкою, тому УкраСЧнi треба поступово освоювати досвiд життСФвого успiху краСЧн.
Проблема мотивацiСЧ персоналу в системi менеджменту досi до кiнця не вивчена. Умовою успiху кожного пiдприСФмства СФ зацiкавленiсть усiх членiв колективу в пiдвищеннi продуктивностi працi, конкурентоспроможностi.
В умовах формування нових механiзмiв господарювання, орiСФнтованих на ринкову економiку, перед пiдприСФмствами встаСФ необхiднiсть працювати поновому, зважаючи на закони i вимоги ринку, оволодiваючи новим типом економiчноСЧ поведiнки, пристосовувавши всi сторони виробничоСЧ дiяльностi до змiнноСЧ ситуацiСЧ. У звязку з цим зростаСФ внесок кожного працiвника в кiнцевi результати дiяльностi пiдприСФмства. Одне з головних завдань для пiдприСФмств рiзних форм власностi - пошук ефективних способiв управлiння працею, що забезпечують активiзацiю людського чинника.
Вирiшальним причинним чинником результативностi дiяльностi людей СФ СЧх мотивацiя. Нi одна дiя людини не вiдбуваСФться без мотивацiСЧ. Тому для успiшного керування поведiнкою людей у процесi СЧх трудовоСЧ дiяльностi дуже важливо встановити, чому саме люди працюють. Що викликаСФ у людини бажання i потребу працювати? Чому одним людям напружена праця приносить задоволення, а iншi ставляться до неСЧ байдуже або навiть з вiдразою? Якi фактори зумовлюють те або iнше ставлення людини до роботи? Яким чином можна посилити зацiкавленiсть працiвника у полiпшеннi результатiв його роботи? На цi та iншi подiбнi запитання можна вiдповiсти, розглядаючи явище мотивацiСЧ.
Шлях до управлiння лежить через розумiння його мотивацiСЧ. Тiльки знаючи, що рухаСФ людиною, що спонукаСФ СЧСЧ до дiяльностi, якi мотиви лежать в основi СЧСЧ дiй, можна спробувати розробити ефективну систему форм i методiв управлiння людиною. Управлiння зявилося разом iз людьми. Там де хоча б двi людини обСФднувалися в прагненнi досягти якоСЧсь спiльноСЧ мети, виникало завдання координацiСЧ СЧхнiх спiльних дiй, розвязання якого хтось iз них повинний був брати на себе. У цих умовах вiн ставав керiвником, що управляСФ, а iнший - його пiдлеглим , виконавцем.
На всiх етапах становлення суспiльства проблема управлiння стояла досить гостро i багато людей намагалися вирiшити СЧСЧ, але СЧхнi труди носили розрiзнений характер i не укладали узагальненоСЧ теорiСЧ. РЖ тiльки в другiй половинi минулого столiття пiсля перемоги промисловоСЧ революцiСЧ на Заходi ситуацiя рiзко змiнилася. Ринковi вiдносини володiли всiма сферами життя суспiльства. Як гриби пiсля дощу зростали крупнi фiрми, що потребували великого числа керiвникiв вищого i середнього рiвнiв, спроможних приймати грамотнi рацiональнi рiшення, що вмiли працювати з великими масами людей , що були б вiльнi у своСЧх учинках. Тому вiд керуючих був потрiбний високий професiоналiзм, компетентнiсть, умiння спiвставляти свою дiяльнiсть з iснуючими законами. У результатi зявляСФться група людей, що спецiально займаються управлiнською дiяльнiстю. Цим керiвникам вже не потрiбно тримати своСЧх пiдлеглих у покiрностi владною рукою. Головним завданням стаСФ кропiтка органiзацiя i щоденне управлiння виробництвом iз метою забезпечення найбiльшого прибутку власникам фiрми. Цi люди стали називатися менеджерами.
В теорiСЧ менеджменту менеджерами називають спецiалiстiв, що, використовуючи рiзноманiтнi методи i тактику управлiння, сприяють досягненню органiзацiСФю або пiдприСФмством певних СЧх цiлей.
Одне з основних завдань менеджера - створити спонукальнi стимули для людини, при яких у неСЧ виникаСФ бажання працювати так, щоб сприяти досягненню цiлей органiзацiСЧ. Звiдси випливаСФ ще один принцип менеджера: управляти - значить вести до успiхiв iнших.
Завдання керiвника - диригувати, пiдiбрати гарний персонал, розробити органiзацiйну структуру пiдприСФмства, вибрати загальний напрям його дiяльностi, координувати в?/p>