Дiяльнiсть озер та болiт у формуваннi мiнеральних ресурсiв
Дипломная работа - Экология
Другие дипломы по предмету Экология
?сихання низиннi болота мають рiзноманiтний видовий склад, добре виявлену горизонтальну i вертикальну почленованiсть та високу продуктивнiсть. На них росте бiльше 200 видiв квiткових i вищих спорових рослин. Багато з них знаходять тут оптимальнi умови i нормально розвиваються. Однак у складi евтрофноСЧ рослинностi та СЧСЧ флори вiдбуваСФться диференцiацiя видiв за здатнiстю в цих умовах iнтенсивно акумулювати i трансформувати енергiю i речовину, створюючи специфiчнi групи болотних видiв та СЧх фiтоценотичнi взаСФмозвязки. Цi види СФ едифiкаторами рослинних угруповань. Вони визначають будову та видовий склад кожного фiтоценозу, ранг синтаксонiв, за СЧх участi формуються певнi асоцiацiСЧ, котрi становлять флористичне ядро син таксона [36].
Залежно вiд ступеня зволоження, проточностi i застiйностi болотних вод, на болотах розвиваються рiзнi типи рослинного покриву. Мало обводненi болота вкривають лiсовi болотнi угруповання. Дуже обводненi болота населяють рiдколiснi угруповання з низькорослим i пригнiченим деревостаном або крупнотравнi безлiснi болотнi угруповання - очерету, рогозу, схенусу озерного тощо. Менш зволоженi болота зайнятi травянистими безлiсними угрупованнями (при проточному водно-мiнеральному живленнi), або травянисто-гiпновими чи травянисто-сфагновими угрупованнями з суцiльним моховим покривом (при застiйному водному живленнi). Особливiстю останнiх типiв рослинних угруповань СФ не тiльки домiнування, але й змiна фiтоценотичноСЧ ролi мохового покриву, який у даному випадку виступаСФ як головний едифiкатор рослинних угруповань, що визначаСФ суть i природу еволюцiСЧ болотних синтаксонiв.
Залежно вiд фiтоценотичноСЧ ролi певноСЧ життСФвоСЧ форми рослин у складi евтрофноСЧ рослинностi видiляють лiсовi, чагарниковi, травянистi i травянисто-моховi пiдтипи та СЧх угруповання. Першi iз них нерiдко називають лiсоболотними або закритими болотними угрупованнями, тим часом як травянистi i травянисто-моховi та моховi пiдтипи квалiфiкують як вiдкритi болота. В УкраСЧнi переважають вiдкритi евтрофнi болотнi угруповання.
Лiсовi болота - це надмiрно зволоженi дiлянки поверхнi Землi зi специфiчною болотною (гелофiтною) рослиннiстю, добре розвинутим деревостаном iз зiмкнутiстю крон не менше 0,3, шаром торфу не менше 0,5 м, насиченим кореневими системами лiсоутворюючих порiд [8].
Постiйно або тимчасово надмiрно зволоженi дiлянки поверхнi зi специфiчною болотною рослиннiстю та шаром торфу менше 0,3 м в неосушеному станi або без нього називають заболоченими землями. Вони з розвинутим деревостаном i зiмкнутiстю крон 0,3 0,1 утворюють заболоченi лiси i являють собою одну iз стадiй формування лiсових болiт. Залежно вiд участi у формуваннi синтаксонiв лiсоутворюючих порiд у складi лiсових болiт видiляють три групи - хвойнолiсову, листянолiсову та хвойно-листянолiсову.
3. Мiнеральнi ресурси озер i болiт та СЧх значення
3.1 Хемогеннi вiдклади озер i болiт
Хемогеннi вiдкладення характернi для озерного осадонакопичення i досить рiзноманiтнi. В озерах, у прiсноводних умовах, у районах вологого клiмату вiдбуваСФться нагромадження мулу, з яких згодом утворяться лiнзи i малопотужнi шари вапнякiв i мергелiв [24]. Часто зустрiчаються вапняковi конкрецiСЧ. Цi карбонатнi опади особливо типовi для високогiрних озер Памiру i Гiндукушу. З колоСЧдних розчинiв, принесених рiчками, що впадають, або пiдземними водами, на днi озер утворяться залозистi або марганцевi голки. Дуже часто окису залiза i марганцю в процесi осадження стягаються в сферичнi грудочки (вiд часток мiлiметра до 10 мм у дiаметрi - горошини i бобу), що можуть утворити на днi суцiльний шар. РЖнодi цi горошини мають концентричну будову - озернi оолiти. Вважають, що при осадженнi залiза в озерах iстотну роль грають бактерiСЧ. В озерах тропiчних краСЧн вiдбуваСФться осадження окису алюмiнiю з утворенням бобових бокситiв - кращоСЧ руди для одержання алюмiнiю. В озерах з аридним клiматом, де випар води великий, зустрiчаються: сода (Na2CO3*10Н2О), мiрабiлiт (Na2SO4* 10Н2О), поварена сiль (NaCl), калiйна сiль (КС1, MgCl2) i iн. Хемогеннi осадiв озера пiдроздiляються на карбонатнi, сульфатнi, хлориднi, боратнi й iн. Подiбнi озера широко розвитi в ПрикаспiСЧ (Ельтон, Баскунчак, Индер i iн.). Для деяких вулканiчних озер характерне випадання сiрки (також у виглядi оолiтiв), зСФднань бора й iн. РЖнодi вiдкладення солей вiдбуваСФться в озерi не цiлодобово, а сезонно (частiше влiтку). У цьому випадку осад на днi маСФ чiтку тонку шаруватiсть, по якiй можна визначити (так само, як i за теригенними вiдкладеннями) тривалiсть утворення даного шару i всiСФСЧ товщi солей.
3.2 Органогеннi породи озер i болiт
Вiдносно спокiйнi гiдродинамiчнi умови в озерах i невеликих глибинах СФ гарною передумовою для розвитку органiчного свiту. Обмiлiлi береги озер звичайно заростають водоростями. Часто спостерiгаСФться зональнiсть у розподiлi рослин у залежностi вiд глибини. Безпосередньо в берегiв росте осока, потiм рогози, очерету, лiлiСЧ (мал. 3.1). Усi вони, вiдмираючи восени, формують на днi повстеподiбну масу. Добре розвиваСФться в озерi рiзноманiтний рослинний планктон, що часто складаСФться iз синьозелених, дiатомових i iнших водоростей. Наприкiнцi лiта вiдбуваСФться розмноження (цвiтiння) планктонних водоростей, i тодi вони вкривають тонким шаром значнi площi, а в невеликих застiйних озерах i всiй СЧх поверхнi. Разом з фiтопланктоном на поверхнi озера плавають дрiбнi живi органiзми. Уся маса планктону, вi?/p>