Використання диференцiйованого пiдходу на уроках у початкових класах
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
>Гiпотеза дослiдження: ефективнiсть навчальноi дiяльностi молодших школярiв значно пiдвищуСФться за умови систематичного i цiлеспрямованого використання на уроках диференцiйованого пiдходу та диференцiйованих форм роботи.
Для досягнення мети роботи необхiдно розвязати наступнi завдання:
Визначити мету i завдання диференцiйованого навчання, описати види диференцiацii.
Показати особливостi органiзацii диференцiйованого пiдходу на рiзних етапах уроку.
Охарактеризувати технологiю та способи диференцiацii на уроках.
Розкрити особливостi органiзацii i проведення експериментального дослiдження та перевiрити його ефективнiсть у навчаннi школярiв.
Практична значимiсть дипломноi роботи зумовлюСФться необхiднiстю удосконалення якостi навчальноi дiяльностi молодших школярiв. Матерiали дослiдження можуть бути використанi для iнтенсифiкацii навчальноi, виховноi та розвивальноi дiяльностi учнiв на уроках рiзного змiсту; для удосконалення змiсту та ефективностi навчальноi дiяльностi учнiв.
Дослiдження мало теоретико-експериментальний характер i проводи-лося в два етапи.
На першому етапi (2006-2007 навчальний рiк) визначено область i проблему дослiдження, проаналiзовано психолого-педагогiчну i методичну лiтературу, досвiд роботи учителiв початкових класiв; сформульовано гiпотезу дослiдження.
На другому етапi (2007-2008 навчальний рiк) розроблялися шляхи реалiзацii гiпотези, розвязувалися завдання дослiдження, апробувалися i впроваджувалися у практику теоретичнi здобутки, оформлялися результати дослiдження.
Дипломна робота складаСФться iз вступу, двох роздiлiв, висновкiв, списку використаноi лiтератури, додаткiв. Обсяг роботи - 81 сторiнка.
Роздiл 1. Педагогiчнi основи диференцiйованого навчання молодших школярiв
1.1 Мета i завдання диференцiйованого навчання
РЖндивiдуалiзацiя та диференцiацiя навчання як проблема цiкавить представникiв багатьох наук: фiлософii, психологii, антропологii, педагогiки, соцiологii тощо. Така пильна увага вчених породжувала i безлiч дефiнiцiй, категорiй та понять з проблеми, часом не тiльки протилежних, а й таких, що виключають одна одну.
У рiзнi часи обговорення проблеми то активiзувалося в наукових колах, то знову зникало на багато рокiв. Тепер, коли вченi, практики, органiзатори i керiвники системи освiти взялися за докорiнне перетворення навчання i виховання, - знову згадали, що iндивiдуалiзацiя i диференцiацiя - це один з найефективнiших засобiв, напрямiв, принципiв, систем якiсного перетворення педагогiчного процесу [24; 32; 34; 45].
Справдi, проголошуванi ранiше прiоритетними напрямами перебудови системи навчання i виховання - оптимiзацiя, активiзацiя, мiжпредметнi звязки, iммiграцiя активних засобiв навчання (нiби СФ пасивнi засоби й активнi), пiдвищення педагогiчноi майстерностi, культури тощо лише частково допомагали розвязати проблему якостi навчання i виховання. Основнi ж проблеми i суперечностi не долалися, а тiльки iнколи констатувалися або декларувалися.
У наш час багато вчених-педагогiв почали розробляти проблему iндивiдуалiзацii i диференцiацii навчання в нових умовах змiни освiтньоi парадигми - впровадження субСФкт-субСФктних вiдносин у процес навчання i виховання, прiоритету особистостi учня (студента).
Сама проблема iндивiдуалiзацii i диференцiацii у психолого-педагогiчнiй науковiй лiтературi не нова. Початок ii теоретичного осмислення повязують з iменами давньогрецьких фiлософii) - Левкiппа i Демокрiта. Вони вперше обТСрунтовували iндивiдуалiзацiю i диференцiацiю як принцип, який узяли за основу фiлософського пояснення буття.
З розвитком педагогiчноi теорii та накопичування наукових знань i практичного досвiду розвивалася i проблема iндивiдуалiзацii та диференцiацii навчання i виховання. У своСФму розвитковi вона пройшла кiлька основних етапiв [85; с. 25-39].
Перший. Розробка загальних положень i рекомендацiй у визначеннi i врахуваннi iндивiдуальних особливостей учнiв та iх реалiзацiя на практицi. Автор Великоi дидактики i Материнськоi школи Я. А. Коменський вiдзначав, що в дiтях бiльше здоровоi первонародженоi чистоти i непогрiшностi, нiж вважалося ранiше, тому слiд сприяти iхньому розвитковi.
У своiй пансофiчнiй школi Коменський реалiзував пiдхiд до вивчення iндивiдуальних особливостей учнiв i врахування цього на практицi навчальноi i виховноi роботи. Вiн набагато випередив своiх сучасникiв (i послiдовникiв також) у розумiннi iндивiдуальних якостей, необхiдностi i значущостi iндивiдуального i диференцiйованого пiдходу до дiтей у процесi iхнього навчання i виховання.
Коменський, вболiваючи за загальну освiту, бачив СФдиний шлях реалiзацii такого пiдходу - класно-урочну систему, що дасть можливiсть охопити навчанням якомога бiльше дiтей. Водночас вiн розумiв, що саме в класно-урочнiй системi схована небезпека пiдвести всiх учнiв пiд один шаблон, позбавити iх своСФрiдностi та iндивiдуальностi. Тому Я. А. Коменський наполегливо пропонував учителям вивчати i враховувати iндивiдуальнi особливостi учнiв i писав про це в усiх своiх педагогiчних працях (див. [77; 88; 92].
Другий. Теоретичний рiвень розробки iндивiдуального i диференцiйо-ваного пiдходiв до учнiв у навчаннi i вихованнi.
Основоположником теоретичного обТСрунтування iндивiдуального i диференцiйованого навчання можна вважати великого педагога минулого сторiччя К. Д. Ушинського. Вiн довiв теоретичн