Этническая история турок (Етнічна історія турок)
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?ої держави, приймали іслам і ставали з часом частиною тюркського етносу. Навіть широкого ухвалення вірменами ісламу спричинило за собою звинуваченні їх в зраді з боку християн.
Саме привабливість тюркського правління і ухвалення у звязку з цим багатьма християнами ісламу зіграло вирішальну роль в зміцнення етносу і запобігло асиміляції тюрок в місцевому середовищі. У Малій Азії був перекинутий міст між мусульманством і християнством. Велика кількість християн цілими селами переходили в іслам і саме завдяки привабливості тюркського ісламу.
Одними з перших стали зливатися з тюрками кочівники курди, близькі їм по образу життя і сповідавши одну віру іслам. Частина цих курдів тюркиризувалися. Але і вони спричинили великий вплив на тюрків у їх культурі і звичаях.
Тюрки, наприклад, запозичили у курдів легке кочове житло чорну палатку (кара-чадир). Вона найкраще підходить до клімату Анатолії, де немає ніяких холодних зим, як в Середній і Центральній Азії. Покриття чорної палатки ткется з чорної козячої шерсті. Тканина натягується на шести, вбиті в землю, у вигляді двосхилого тенту, котрий добре пропускає повітря, але під час дощу, коли він промокав він повітря не пропускав.
У тюрків став розповсюджуватися звичай одружуватися на іноплемінницях і це зіграло велику роль в етногенезі. В гареми сельджуків поступали гречанки, вірменки, грузинки. При османцях цей вибір став ще ширший від арабок і африканок до словянок з Балкан, полячок, венгерок, українок і черкесок. Особливо славилися красою в Терції черкески. Їх доставляли з Кавказу по Чорному морю на судах, перевозили по суходолу караванами верблюдів. Султанші частіше всього не були турчанками. Ось, як наприклад, Орхан, Мурад І, Баязид І були одружені на візантійських принцесах. Однією із дружин Абдул Меджида була вірменка. Дружина Сулеймана Велеколепного, полонена українка з Подолії, властелюбива красуня з таємним скіфським імям Роксолана.
Звичай одружуватись на іноплемінницях і чужоземках був характерний не тільки для султанів, але і для багатьох імущих і знатних людей.
Султани прощали шлюби між мусульманами і християнками. І при цьому дружини зберігали право сповідати християнство.
Схильність тюрків, сельджуків і османців до шлюбів з іноплемінницями витікала з родоплемінних звичаїв. В суспільстві, де ці звичаї зберігаються, схоже регулювання шлюбних відносин закономірно. Етнографи називають його ендогамією внутрібрачієм, т. є. правилом заключати шлюби всередині певної етнічної спільності, наприклад, всередині племя. Проте ендогамія завжди якась однобічна: її закони стосуються тільки жіночої половини племя. Своїх дівчат на сторону, чоловікам чужих племен, не віддають, але зі сторони, з інших племен, можна брати дружин безперешкодно. Шлюби своїх чоловіків з іноплемінницями навіть поощеряются. Здавна у міжплемінних війнах захоплені жінки були самою цінною добичею, вони ставали не тільки рабинями-наложницями, але і повноправними дружинами.
Ендогамія вела до тюркоризації дітей від змішаних шлюбів, особливо чоловічого потомства. По мові і культурі вони ставали турками. Але зовнішність таких турків зберігала і материнські риси, що відобразилось згодом на різновиді антропологічних типів турецького народу, складених іншими факторами змішання з представниками багатьох і багатьох народів.
Антропологи обачно відносять турок до середземноморсько-балканської групи південних європеоїдів. Для неї характерні мякі, злегка вюнкі чорне або каштанове волосся, смуглявий колір шкіри, широко відкриті, мигдалеподібні, частіше всього чорні або карі очі, сильно виступаючий вузький ніс, трохи потовщені губи, слабкий розвиток скул. На сході Анатолії серед турок поширений так званий вірменоїдний тип, якому властиві густі зрощені брови, рясна борода і вуса, орлиний ніс, масивний череп і невисокий зріст. Серед турок зустрічаються і блакитноокі блондини, північноєвропейської зовнішності, і смугляві пекучі брюнети, схожі на африканців. Таким чином, зовнішність турок відобразила, немов дзеркало, всі особливості їх походження.
Турки (самоназва) тюрк. До складу турків входять субетнічні групи скотарів-кочівників і напівкочівники. Говорять на турецькій мові тюркської групи алтайської сімї. Діалекти: анатолійська група (з південно-західними, центральними, східними, північно-східними, чорноморськими, південно-східними, кастамонуйськими, Караванськими діалектами) і румелійська. Переважна більшість турків мусульманє-сунніти. Турецька народність склалась до середини XVI століття з двох основних етнічних компонентів: тюркських кочових племен скотарств, головним чином огузських і туркменських, мігруючих в Малу Азію зі сходу в період сельджутських і монгольських завойовників XI XII століть, і місцевого малоазійського населення: греків, вірмен, лазів, курдів і інших. Частина тюрків проникла до Малої Азії з Балкан (узи, печеніги). Формування турецької нації завершилося до початку XX століття, до часу розпаду Османської імперії, і утворення Турецької Республіки.
Розділ ІІ
Духовна культура
Релігія
Переважна більшість населення Туреччини (99 %) сповідують іслам переважно у формі суннізма ханіфітського толку. Серед турок деяких районів Східної Анатолії, а також серед курдів і частини арабів поширений шафіїдський толк суннізма. Шиїти складають приблизно 16 % населення Туреччини. В основному це послі?/p>