Сутність духовності особистості
Курсовой проект - Психология
Другие курсовые по предмету Психология
?дного разу вставши на шлях етичного пороку, все нижче і нижче опускається в своєму падінні. Як буває необхідний в таких випадках погляд людини на себе якраз у момент наіполнішого приниження своєї гідності! І погляд саме під кутом оцінки і переживання низькості і вульгарності свого вчинку, щоб прокинулося в нім і здригнулася етична самосвідомість, породивши відчуття огиди до себе самому, яке послужить могутнім стимулом самовиправлення.
4. Слід виділити і ще одну важливу сторону само відношення етичну. У всіх сферах свого відношення до дійсності, суспільства, колективу, людям (близьким і дальнім) чоловік керується етичними принципами, нормами, ідеалами, оцінками. Це допомагає йому виробити певний модус відношення до світу, максиму для вчинків в різних життєвих ситуаціях, знайти міцні орієнтири в оцінці своїх дій і суспільних явищ з погляду добра і зла, етичного і аморального, чесноти і пороку [11 c. 46].
Для повноцінного етичного життя особи недостатньо одного тільки орієнтування моральної свідомості в зовні. Необхідний погляд на себе, оцінка і зміна себе самого відповідно до певних етичних вимог, в суспільстві відповідно до принципів і норм демократичної моралі. Іншими словами, необхідне етичне відношення до себе самому. За своїм змістом воно певною мірою, співпадає з етичним відношенням людини до світу, співпадає в головному, в тенденції, оскільки це застосування тих же суспільних етичних ціннісних орієнтирів, підхід до себе самому з тими ж мірками, з якими суспільство підходить до оцінки інших людей і даної особи зокрема.
Проте спосіб застосування цих загальних етичних оцінок, мірок інший. Людина направляє вимоги, оцінки і етичні санкції на себе самого. І в цьому випадку він може виступати відносно себе вимогливішим або поблажливішим, ніж у відношенні до інших. Вже тут полягає можливість внутрішнього розладу, роздвоєння етичної свідомості особи. Обєктивно самого себе оцінити і судити важче, ніж інших. І якщо такий розлад виявляється в етичній свідомості особи (не стосуємося тут тих випадків, коли він запрограмований най обєктивнішою обстановкою або змістом соціально-етичної концепції), його роль згубніша, ніж просто лицемірства, бо порушується цілісність мировідношення людини.
Особливо згубна для духовного розвитку людини, для самовиховання поблажливість у вимогах до себе самому. Схильність до самопрощенню, постійне ослаблення внутрішньої узди, потурання своїм слабостям, виправдання схильності до внутрішньої тіні, бездумного проведення часу, розслаблення, безвіллю врешті-решт веде до руйнування етичного самопознання деградації особи. І все це може знаходити виправдання в софізмах типу: та інші не краще, самоаналіз моральне самоедство і т.п.
Відношення до світу припускає органічну єдність мировідношення і само відношення. У етичному плані це виражається в єдності вимог, що предявляються людиною до інших людей і до себе самому відповідно до завдань будівництва нового суспільства. І, мабуть, в першу чергу до себе самому. Якщо прояв поблажливості, терпимості по відношенню до інших людей в тих випадках, коли це не стосується питань суспільно важливих, ідейно і етично принципових, не наносить збитку моральному зростанню людини, а, навпаки, свідчить про його гуманність і благородство, те потурання своїм слабостям рано чи пізно приводить до втрати принциповості і кінець кінцем може обернутися деградацією духовної зовнішності особи [2, c. 76].
Формування відношення людини до суспільства є в той же час і формування само відношення. Тому справжні відносини зможуть ствердиться лише тоді, коли, використовуємо образний вислів В.А. Сухомлінського, кожен буквально кожен людина стане володарем власних вчинків, коли строгим суддею кожного стане власна совість, коли людині буде соромно перед собою незрівнянно більше, ніж перед іншими. Для вироблення такого само відношення потрібна величезна виховна і самовиховна робота. Потрібні не просто певні філософські, політичні, естетичні, етичні знання, але і уміння застосовувати їх в житті, в своїй діяльності, пізнавати себе, оцінювати себе критично, строго вимагати про себе володіти своїми внутрішніми силами, самому управляти своїм внутрішнім зростанням відповідно до вимог суспільства. Важливо опанувати мистецтвом і не тільки етично поводитися, але і себе ростити. Але последнее мистецтво вищого порядку.
Самовдосконалення не є просто сторона, частина, продовження, доповнення виховання. Воно перш за все є істотним моментом переконання людини на світ і на себе самого як на субєкта активної вдоскональнуваної діяльності. Світобачення і світо відношення як грані світогляду включають і само розуміння і само відношення людини. Світобачення неповно, збитково без само розуміння, тому що в нім відсутній один з опорних пунктів переконання людини на себе самого. Так само йде справа і з світо відношення.
1.3 Специфічність духовності як явища
Специфічність духовності як явища одночасно обєктивної і субєктивної реальності часто породжує суперечність і крайнощі в розумінні її справжньої суті. У багатьох психологів, зокрема, і російських не викликає сумніву той факт, що духовне життя людини тісно повязане з практичною матеріальною стороною, а роль і місце духовного в його реальній життєдіяльності визначаються умовами його виховання і навчання, а також власною активністю людини. Для психології