Сутність духовності особистості
Курсовой проект - Психология
Другие курсовые по предмету Психология
ання, самовдосконалення в індивідуальному розвитку особи неминуче, закономірно починається в період підліткового віку Саме в цьому віці у людини загострюється увага до свого духовного світу, виникає прагнення і активізуються пошуки можливостей до самовираження і самоствердження, виявляється особливий інтерес до самопізнання, самовипробування. Власне, починається бурхливий процес самовиховання, який охоплює всі сторони духовного життя особи. Це накладає друк на відносини підлітка до інших людей і до себе самому. Навчання, читання, праця, дружба, самоосвіта, відношення до батьків, вчителів, однолітків все протікає під впливом цього процесу. Процес самоствердження, самовиховання повинен стати для підлітка самою суттю його життя, пише В.А. Сухомлінський [14, c. 115].
Почавшись в підлітковому періоді розвитку особи, процес самовиховання, мабуть, не у кожної людини досягає рівня високого розвитку, стає систематичним. У деяких він залишається на все життя на стадії, по термінології психологів, ситуативного самовиховання. Але, так або інакше, виникнувши, самовиховання в тій або іншій формі супроводжує особу протягом всього її життя. Факти, коли індивід веде бездумне життя, пускає на свавілля випадку свій особистий розвиток, не протиречат цьому, а говорять лише про те, що у формуванні особи можливі явища патології, дрімучого неуцтва і навіть порочного самовиховання.
Письменник Михайло Зощенко розповідає про один повчальний в цьому відношенні випадок. Селянин, охоплений скаженим відчуттям ненависті, зробив вбивство. Його засудили до вищої міри покарання. Знаходячись в камері, ця малограмотна людина читала книги і серед них зустрів книгу письменника Повернена молодість. Прочитавши її, він зрозумів, що людина може і повинен керувати собою. Уражений цій простій думкою, помічає Зощенко, злочинець написав мені лист про те, що, якщо б він знав про це він не скоїв би свого злочину. У суспільстві, де обовязковою є загальна середня освіта, звичайно важко зустріти людину абсолютно неосвіченого в пізнанні навколишнього світу. Але в збагненні простій думки, що людина сама повинна керувати собою, бути господарем своєї особи, зобовязаний розумно будувати своє життя, постійно прагнути до кращого, збагачувати себе духовно, можна ще зустріти, на жаль, так же дрімучо неосвічених субєктів, як і той малограмотний селянин [11, c. 115].
У романі А.Ананьева Роки без війни художньо переконливо показано, в яку трагічну безвихідь може завести особу порочне виховання. Галина виховувала свого сина Юрія так само безладно, стихійно, імпульсний, як жила сама. Все погане, таке, що виявляється в синові і інших важких підлітках, вона приписувала впливу часу, суспільства, вулиці. Галина з відчуттям правоти, як це робили всі інші батьки, схожі на неї, з легкістю знімала з себе провину і перекладала її на школу і вулицю. Одні хулігани, говорила вона, да де ж тут вирости порядній людині? Куди дивляться школа, держава? Адже повинен же бути якийсь порядок?! Вона робила те, що в народі має певну назву, перекладала з хворої голови на здорову, тоді як вся трудність її полягала в ній самій і в тому способі життя, який вона вела.
Діалектичні аспекти і проблеми духовності людини
Сумно, коли людина, істота свідоме, суспільне, життя навколо якого все більше проникається світлом розумності і добра, веде спосіб життя, простимий хіба що для істоти, що не володіє людським розумом.
Виховання іншої людини в той же час і відповідальність за самовиховання. Ця проста думка абсолютно недоступна людям типу Галини з роману А.Ананьева. Прагнення людини до самовиховання породжується суспільним життям, вихованням, власною діяльністю індивіда, а не якими-небудь надприродними силами. Але сформувавшись в суспільстві, воно, незалежно від того, як його походження розуміють і пояснюють люди, стає атрибутом свідомого відношення людини до самого собі.
Важлива сторона самовиховання самоосвіта. Неправильно було б розуміти його тільки як просте продовження освіти, пізнання зовнішнього світу. В процесі самоосвіти людина пізнає і себе, розвиває свої інтелектуальні здібності, волю, самодисципліну, самовладання, утворює себе відповідно до ідеального чину Людини. У листі до сина В.А.Сухомлинский помічає: Найскладніше і найважче в житті молодої людини побачити себе як би з боку, побачити в світлі ідеального, героїчного. Раджу тобі: читай більше про людей, що досягли вершины людської краси… В світлі піднесеного і героїчного ти врешті-решт поставиш собі питання: Хто я такий? В імя чого я живу на світі? Чи здатний я на подвиг?.
Самоосвіта є засобом задоволення однієї з головних потреб сучасної людини постійно розширювати свій кругозір, підвищувати загальну і політичну культуру, задовольняти інтелектуальні запити, підтримувати розумову працездатність. Без цього взагалі немислима духовно багата, насичена високими запитами, творче життя особи [3, c. 147].
В умовах сучасної науково-технічної революції самоосвіти набуває все більше значення. По-перше, у звязку з необхідністю все життя вчитися, самостійно поповнювати свої знання, отримувати нову інформацію. По-друге, у звязку з необхідністю протистояти інтелектуальному утриманству. На останньому варто зупинитися докладніше.
В умовах розвитку учбової, наукової, виробничої спеціалізації, ускладнення наукової і спеціальної термінології, завантаженості вузькопрофесійною діяльністю чоловік часто ви?/p>