Сутність духовності особистості
Курсовой проект - Психология
Другие курсовые по предмету Психология
уває саме в тому органі його, в тому пункті, який піддався якій-небудь видозміні. Це показує, що вона властива в одне в той же час у всіх частинах тіла і в кожній частині тіла знаходиться вся. Але таке всюди присутність душі було б неможливо при її тілесності. Тіло обмежується відомим простором і підлягає різним вимірюванням; але якщо душа діє у всьому тілі і при тому в один і той же час, то вона не має в собі нічого просторового, а підлягає тільки умовам часу. Душа діє у всьому тілі незалежно від нього. Життя душі абсолютно відмінне від життя тіла. Досконалість душі незалежно від величини тілесних членів. Навіть не можна сказати, щоб душа зростала з віком тіла; бо якби зростала, то і зменшувалася б із зменшенням його. Тілесні сили зменшуються в старості, в хворобі, але розсудливість і знання часто бувають досконало. Тіло складається з частин ділимих; ці частини, навіть в той час, коли представляють зєднання одних і тих же елементів, ніколи не бувають тотожні між собою, а завжди чим-небудь різняться. Крім того, вони непостійні. Наше тіло мляве, недіяльно; воно нездібне нічого призвести без впливу зовнішніх або внутрішніх причин. Матерія організму змінюється кожну хвилину, а через декілька років може змінитися і увесь організм [9, c. 76].
Міркуючи про відчуття, б. Августин доводив, що не стільки тіло діє на душу, скільки душу на тіло, і, за допомогою його органів, на зовнішні предмети. Хоча відчуття в тілі не може бути без дії на нього зовнішнього предмету, але це дія тому тільки відчувається, що душа своєю життєвою силою пожвавила відчуття і, таким чином, направляє на них свою власну діяльність. Це показує, що тілесні органи суть тільки інструменти для діяльності душі. Але жодне тіло не може дати руху і відчуття ні собі, ні іншому. Ноги ходять, руки працюють, очі бачать. Тому, що вони покоряються душі. Я даю відомий напрям своєму відчуттю, і якщо воно здатне прийняти такий напрям, то негайно покоряється моєму бажанню. Але чи можна допустити, щоб те, що дає рух моїм органам, було само таким же органом? Чи можна думати, щоб перевага така чудова, як управління масою матерії, належало самій матерії, або було однією з її частин? Правда, тіло іноді не здійснює відомої дії, але в цьому-то понад усе і видно відмінність душі від тіла: перша завжди одна і та ж, а останнє змінюється.
Залежність духовності індивіда від реалізації його завдатків
Духовний розвиток кожного індивіда певною мірою повязаний з реалізацією тих завдатків, які успадковуються ним генетично, виявляючись в особливостях організації його мозку. І суспільство і сам індивід вимушені зважати на цей факт. Без його урахування не можна правильно будувати виховання і самовиховання. Проте можливості, що надаються природою людині, надзвичайно великі. І, звичайно, потрібне інтенсивне виховання і робота особи над собою, щоб в належній мірі їх використовувати. Мозок, пише академік Н.П. Дубінін, володіє безмежними можливостями для сприйняття різносторонньої соціальної програми, забезпечує універсальну готовність новонародженого підключитися до суспільної форми руху матерії. Реалізувати належним чином цей колосальній значущості потенціал завдання виховання… Людське в людині задається історією, соціальною культурою. Всі нормальні люди здібні практично до необмеженого духовного розвитку. Це означає, що людина потенційно здібна до необмеженого самовдосконалення. І. П.Павлов, відзначаючи, що людина є система сама себе вдосконалювальна, писав: Хіба це не може підтримувати гідність людини, наповнювати його вищим задоволенням? А життєво залишається все те ж, що і при ідеї про свободу волі з її особистою, суспільною і державною відповідальністю: у мені залишається можливість, а звідси і обовязок для мене, все знати. Самопізнання, узяте в плані дієвого само відношення, повинне вести індивіда до усвідомлення необхідності самовдосконалення як моменту індивідуального розвитку кожної людини. Формування особи тільки в дитячому періоді протікає без самовиховання або з украй нерозвиненим самовихованням [16, c. 102]. На певному етапі розвитку індивіда, у міру усвідомлення ним вимог суспільства, під визначальною дією обєктивних умов життя і виховання дозрівають передумови для підключення до формування його особи і самовиховання. Обумовлено це тим, що в результаті всього попереднього розвитку стали багатшими дійсні звязки індивіда з суспільством, багатше став його внутрішній світ. Людина знайшла здатність виступати в якості не тільки обєкту, але і субєкта свого пізнання, зміни, поліпшення. Він по-новому вже відноситься до самого собі, вносить поправки, коректування до свого формування, в тій чи іншій мірі свідомо визначає перспективи свого життя, діяльності, саморозвитку. Так через соціальний розвиток і виховання у людини виникає потреба в самовихованні і формуються здібності до нього.
Ще Гегель відзначав, що утворення прагнення індивіда до самовиховання, особистому вдосконаленню є таким же неминучим, як і розвиток в нім здатності стояти, ходити, говорити. …Способность осягати своє власне я є надзвичайно важливий момент в духовному розвитку дитини; з цієї миті він… робиться здібним до рефлексії над самим собою… Але найголовнішим є відчуття, що тут прокидається в них (дітях), що вони ще не є те, чим вони повинні бути, і живе бажання стати такими ж, як і дорослі, серед яких вони живуть… Це власне прагнення дітей до виховання є іманентний момент всякого виховання.
Процес самовихов