Сутність духовності особистості
Курсовой проект - Психология
Другие курсовые по предмету Психология
?ушений задовольнятися інформацією, знаннями, відомостями, отриманими з других рук. Само по собі це явище необхідне і у відомому сенсі безумовно прогресивне. Вивільняється час і розумова енергія для плідної творчості в області професійної діяльності. Але будучи поширеному на всі сфери інтелектуальному життю, ця форма отримання знань таїть в собі небезпеку звички до полегшеного способу задоволення духовних, розумових потреб, задоволенню їх чисто споживчим способом, без витрати власних зусиль, без напруги розумових і вольових сил. Складається утриманське відношення до духовних цінностей, установка на те, що хтось винен, зобовязаний підготувати, дати, піднести в готовій формі, мало не вкласти йому в голову будь-які готові ідеї, відомості, художні узагальнення. Мабуть, ще рано судити, які плоди принесе навчання людини іноземним мовам під час сну, але розповсюдження цього способу на всі сфери придбання знань зявилося б, очевидно, рівносильним зануренню людини в стан духовного сну [7, c. 64].
Особливо небезпечне інтелектуальне утриманство тим, що воно породжує духовну лінь, притупляє інтерес до постійного пошуку нового, насаджує духовну всеїдність, байдужість до найважливіших ідейних запитів часу. Буває, що це супроводжується гонитвою за модними думками, навіяними часом нам голосами з чужого світу, по суті ворожими особі, такими, що розбещують і руйнують її внутрішній світ.
Інтелектуальне утриманство розповсюджується найчастіше на область загальної культури особи. Особлива утрата самовихованню воно наносить тоді, коли заражає такі сфери, як літературно-художні запити, естетичні смаки, спілкування у сфері дозвілля. Це спустошує особу, веде до примітивізму в освоєнні цінностей життя і культури. Інтелектуальне утриманство в цій сфері породжує знавців і захоплених шанувальників кумирів, спливаючих в піні буржуазної масової культури. І дуже важливо, щоб кожна людина глибоко усвідомила необхідність докладати власні зусилля для виховання себе у дусі цивілізованості.
Естетична сторона само відношення. Ні у одній області, пише Гегель, неможна бути духовно розвиненим… не володіючи естетичним відчуттям. Естетичне відношення людини до світу універсально. Не тільки свої відносини з дійсністю, але і відносини з самим собою людина будує також і по законах краси. Зрозуміло, цей принцип відношення людини до світу заломлюється в само відношенні не в милуванні собою: Яке я досконалість! Хоча трапляється і подібне. Достовірно естетичний початок в само відношенні виявляється в прагненні індивіда стати краще, досконало, позбавитися від тих звичок, рис вдачі, які не задовольняють його уявленням про прекрасний в людині, в його внутрішньому світі, у відношенні до інших людей.
У прагненні людини стати краще зливаються воєдино етичне і естетичне. Як точно відмітив К. Лібкнехт, вимога естетичної досконалості незмінно спричиняє за собою і вимога досконалості етичного. Поняття Внутрішня духовна краса особи в рівній мірі відноситься до світу етичних і естетичних цінностей. Внутрішній світ людини духовно багатий постільки, оскільки він прекрасний, і прекрасний постільки, оскільки він багатий. Утворена, багатство інтелекту, хороші манери і смак втрачають цінність, перетворюються на свою протилежність, як тільки виявляють свою аморальність. Етичний порок потворний, яким би не був його носій, утвореним або неосвіченим, зовні красивим або непривабливим. Він все одно викликає огиду у етично здорової людини [12, c. 114].
Письменниця О. Чайковська в нарисі Хто ж вони такі? переконливо показала, як аморальне і потворне взаємно проникають і підсилюють один одного. Мерзотність етичного пороку нерідко прикривається зовнішньою красою і благопристойністю. Але ця зовнішня оболонка лопається, як мильний міхур, як тільки люди, що рахують себе інтелігентами і що формально належать до категорії інтелігенції, починають виявляти духовну убогість і вульгарність своєї внутрішньої зовнішності. Поглумившись над людською гідністю в іншому, вони розтоптали його перш за все в собі самих. Для кого не існує нічого етично-благородного і прекрасного у відношенні до людей, до суспільства, до іншої людини, для того не існує цього і у відношенні до себе самому.
Єдність відношення людини до зовнішнього світу і його самоотношения глибоко виявляється в естетичному плані. Прагнення до прекрасного в світі, якщо тільки воно по-справжньому діяльне, будить в нім і прагнення до внутрішньої досконалості, відвертає його від потворного в помислах, вчинках, поведінці. Етичне очищення внутрішнього світу логічно є в той же час неприйняття і викорінювання не тільки аморального як такого, але і естетично непривабливого, огидного, вульгарного, брудного.
Прекрасне володіє привабливою силою. Воно збільшує спонуку до етичної чистоти, підсилює прагнення до етично-піднесеного і благородного, допомагає людині мобілізувати внутрішню енергію для подолання в собі порочних схильностей. Ф.М.Достоевський показав це на прикладі своїх героїв, що загрузнули в пороках, але прагнучих до етичного самоочищення. Мітя Карамазов, розяснює письменник істоту цієї проблеми, приймає душею покарання не за те, що він зробив, а за те, що він був такий потворний, що міг і хотів зробити злочин….
Саме усвідомлення і глибоке переживання свого неподобства стає часто початковим імпульсом самоперевоспитания особи. І його-то не вистачає тим, хто, ?/p>