Сутність духовності особистості
Курсовой проект - Психология
Другие курсовые по предмету Психология
иваційною, емоційно-вольовою і діяльно-поведінковою
Завдання нового покоління вчителів опанувати новими знаннями, уміннями, навиками, які ведуть до духовного зростання, і допомагають показати шляхи розвитку учням, за умови повної свободи вибору свого шляху у молодого покоління Це створить можливість переходу від традиційних виховних процесів до інноваційних духовно виховним просторам.
2.3 Висновки результатів емпіричного дослідження
Аналіз проведених досліджень показав необхідність виховання нового покоління вчителів з новими ціннісними орієнтаціями, заснованими на нових життєвих установках, на духовних пріоритетах.
Сучасна школа випробовує необхідність в розробці теоретичних і методологічних аспектів розвитку духовного потенціалу особи дитини
Виховання повинне бути переорієнтоване з процесу соціалізації на процес розвитку дитини, що духовно орієнтується, Освітня установа повинна формувати не тільки соціальне і економічне положення особи, а також виступати тим розвиваючим середовищем, в якому відбувається послідовне розкриття духовності вчителя і учня
Переорієнтація освітнього процесу на духовно етичне виховання допоможе формуванню в соціумі таких цінностей як духовність, моральність, культура гуманність, борг, благородства свобода, честь, совість, що стане передумовою поліпшення якості життя.
У сучасній виховній ситуації саме духовність наповнюється трансформуючим сенсом для всієї системи вітчизняного виховання і особового розвитку кожного вихованця. Проте наголошується тенденція дифузного розуміння педагогічним співтовариством даного феномена і його емпіричних проявів у дітей. Так, у вітчизняній педагогічній літературі термін духовне виховання в основному використовується в двох сенсах: у значенні Релігійне виховання, або ж в термін духовне виховання вкладається значення Етичне виховання. Поняття духовності уживається інструментальний, ситуативно, без усвідомлення його суті і глибини.
Висновки
Отже, оскільки духовність є елементом самого життєвого процесу, то збагненням її суті завдання теоретичного дослідження не може бути вичерпане. Використовуючи метод раціонального конструювання, як метод пізнання духовності запропонований В.Г. Федотової, спробуємо здійснити рух від її суті до характеристики форм прояву, опису своєрідності їх емпіричних виявлень. Так, як основні емпіричні показники духовності, нами виділені наступні параметри (які можуть стати змістовною основою виховного процесу):
Духовність як наближення до вищих сенсів людського буття (ідея верховного керівницького початку людського життя): індивідуальна значущість і статус категорії сенс життя для дітей в просторі людської життєдіяльності; субєктивне розуміння сенсу життя як абсолютно цінній узагальненій меті життя абстрактної ідеальної людини; субєктивне визначення мети особистого буття як індивідуальній довготривалій меті щодо майбутніх перспектив життєдіяльності; рефлексія сенсу життя.
Духовність як система уявлень про принципи організації дійсності індивідуального буття людини (сенсожиттєва стратегія людини): індивідуально-змістовне наповнення категорії щасті як вищій абстракції позитивних устремлінь і процесуальний аспект духовності; субєктивне відношення до принципу безкорисливості як конституюючої ознаки духовності; субєктивне сприйняття і усвідомлення закону тотожності або взаємо зворотної дії (золотого правила моральності), як діяльностної духовності, що становить.
Духовність як внутрішня орієнтація особи в системі пріоритетних життєвих цінностей (тактика всієї сукупності людської діяльності): векторна спрямованість на рівні нормативних ідеалів; значущість і доступність цінностей на рівні індивідуальних пріоритетів.
Духовність як субєктивне відчуття задоволеності насиченістю і продуктивністю індивідуального процесу життя: внутрішні конфлікти і духовний вакуум як співвідношення субєктивної значущості і доступності основних життєвих сфер.
Виявлення даних якісних і кількісних характеристик духовності визначає сучасні емпіричні дослідження її проявів у школярів.
В цілому, хотілося б відзначити, що проблеми, що піднімаються є вічними, індивідуально-вирішуваними. Не дивлячись на зверненність до них значної кількості наукового співтовариства вони залишаються актуальними і маловивченими на рівні емпіричних явищ духовності, у високому ступені спірними і важкими, але необхідними для осмислення. Наша точка зору, являє собою спробу представлення духовності як предмету прикладного дослідження.
Людина духовна, але його чекає ще стати духовним, відзначав В.П. Зінченко. Духовність є тією потенційною суттю людини, яка забезпечує йому повноцінний розвиток і саморозвиток, засвоєння соціального досвіду з метою перетворення власної природи. Виступаючи як суть людини, духовність, одночасно, є метою і результатом становлення людини: Таке подвійне буття духовності як суть і як результат вочоловічування індивіда є ще однією причиною, що породжує проблему в розумінні природи духовності. Особливу важливість всебічний і безперервний розвиток творчого і духовного потенціалу людини за допомогою власних зусиль набуває в даний час, відмічене, на думку дослідників, зниженням віри в науку і прогрес людства, зверненням до чорної магії, окультизму і різних псевдонаукових