Совiсть Риму - соцiо-культурна роль стоСЧцизму
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
о тАЬнашихтАЭ (Тертуллiан. О душе,
XX),
а Августина вигукнути: тАЬЧто такого может сказать христианин, о чем не говорил прежде этот язычник?тАЭ
Не зважаючи на всi своСЧ вади, Сенека був найвизначнiшим з римських фiлософiв. СвоСФю гiдною смертю вiн довiв, що прекрасно виконав покладену на нього тАЬроль стоСЧкатАЭ.
При дворi Нерона Сенецi приходилося входити у близькi стосунки з владними вiльновiдпущениками iмператора. Особливо часто вiн зустрiчався з секретарем та бiблiотекарем Нерона Епафродiтом. Вiн часто бував у того дома i, можливо, через своСФ добре серце звернув увагу на одного з рабiв. Це був маленький, кульгавий, зацькований фрiгiйський хлопчик. Звичайно, Сенека, який займав високу посаду i був популярним у народi, дуже б здивувався, якби дiзнався, що цей маленький раб досягне вищих фiлософських iстин, анiж вiн сам, що жалюгiдний зовнi фрiгiСФць прославиться подiбно йому, що маленького кульгавого Епiктета визнають найкращим представником стоСЧцизму i будуть вшановувати його з бiльшим почуттям, нiж усiма визнаного i популярного римського автора.
Цей кульгавий хлопчик i був Епiктет, памятна епiтафiя якого звучала так: тАЬЯ був Епiктетом, рабом, калiкою, злиднем i улюбленцем безсмертнихтАЭ.
Епафродiт, очевидно, досить жорстоко поводився з Епiктетом. Одного разу вiн почав крутити ногу своСФму рабу. тАЬЯкщо ти будеш продовжувати, ти зламаСФш СЧСЧтАЭ, - сказав Епiктет. Нога врештi-решт зламалася. тАЬЯ казав, що вона не витримаСФтАЭ, - спокiйно мовив Епiктет, не виявляючи нiяких ознак страшного болю. Однак, немаСФ сумнiву, що ця iсторiя СФ вигадкою, тому що за iншими джерелами Епiктет почав кульгати пiсля хвороби. Епафродiт дозволив Епiктету вiдвiдувати лекцiСЧ Музонiя Руфа, а пiзнiше вiдпустив на волю. Очевидно, вiн i сам став проповiдувати стоСЧчну фiлософiю у Римi, оскiльки вiн опинився серед тих, кого Домiцiан вигнав з мiста. Вiн оселився в Нiкополi i на його лекцiСЧ зСЧжджалися слухачi звiдусiль. Одним з учнiв був Флавiй Аррiан, який i записав промови Епiктета, видавши СЧх пiд назвою Diatubal тАЬЗамальовкитАЭ, або тАЬКопiСЧтАЭ; тепер вони називаються тАЬБесiдамитАЭ.
Насамперед у Епiктета ми бачимо повне безсилля та мiзернiсть людськоСЧ особистостi, про що свiдчить велика кiлькiсть текстiв. РЖ хоча iнодi фiлософ i намагаСФться протиставити цим думкам традицiйний стоСЧчний iдеал мудреця, йому це нiколи не вдаСФться. Духом вiдчаю та занепаду пройнята уся книга Епiктета: тАЬКогда вы насыщаетесь сегодня, вы сидите и плачете о завтрашнем дне, где вам взять поесть. Рабское ты существо, если получишь, то будет, если не получишь, то уйдешь: дверь открыта. Что ты сокрушаешься? Где тут еще место слезам? Какое тут основание для лести? Почему завидовать другому?тАЭ (I, 9, 19 21, Sonline, Таронян). Для Епiктета будь-яка людина, i навiть бог, навiть сам Зевс, слабкий, одинокий i нещасний. Звiдси вiн визначаСФ i завдання фiлософiСЧ. За Епiктетом, тАЬначало философиитАж есть осознание своего бессилия и несостоятельности в необходимых вопросахтАЭ (РЖРЖ, 11, 1).Епiктет бачить в фiлософiСЧ не вiльну дiяльнiсть гордого, спокiйного та безпристрасного мудреця, як це було у давнiх стоСЧкiв, а надiю жалюгiдноСЧ та безнадiйноСЧ людини. Звiдси його вiдоме порiвняння фiлософiСЧ з лiкарнею: тАЬШкола философа, люди, - это лечебница. Выходить оттуда должны, испытав не удовольствие, а больтАжтАЭ (РЖРЖРЖ, 23,30 - 32). Епiктет не надаСФ великого значення наукам та теоретичнiй фiлософiСЧ, СФдиною його пристрастю було доброчесне життя. тАЬЗачем мне заботиться, - запитуСФ вiн, - о том, состоят ли все существующие вещи из атомовтАж или из огня и земли? Разве не достаточно знать истинную природу добра и зла?тАЭ (Лукиан, Демонант, 55; Епиктет. Беседы; фрагмент 1). Епiктет нiде вiдкрито не рве звязкiв з вченням старих стоСЧкiв, iнодi вiн навiть захищаСФ стоСЧчну ортодоксiю, але нiякого внутрiшнього значення цi стоСЧчнi вчення для нього не мають. Уся фiлософiя, яку проповiдуСФ Епiктет маСФ яскраворелiгiйний характер. Роздавленiй, безпомiчнiй людинi залишаСФться лише одне надiятися на милiсть божу.
Самим моральним благом СФ дар божества, а вiдсутнiсть моралi це безбожнiсть. Епiктет, як i старi стоСЧки, захищаСФ вiру у пророцтва i схвалюСФ поклонiння народним богам, хоча його особиста релiгiйнiсть маСФ бiльш напружений, iнтенсивний та iнтимний характер. Усе життя людини, на думку фiлософа, повинно бути хвалою божеству, яке постiйно пiклуСФться про людей. Людина це божественна iстота, тАЬсын ЗевсатАЭ (РЖ, 3, 21), частина божества, звiдси у нiй закладене усвiдомлення морального обовязку, свiтового громадянства, братськоСЧ любовi до всiх i т.д. тАЬТы - склок бога, ты содержишь в себе какую-то частицу его. Так почему же не ведаешь ты об этом своем родстве?тАЭ (РЖРЖ, 8, 11). Загалом, усiма своСЧми поглядами Епiктет дуже близько пiдходить до християнського вчення. Вiн зневажаСФ рабство, засуджуСФ смертну кару i хоче, щоб зi злочинцем чинили так, як з хворим. Вiн формулюСФ одну з версiй Золотого Правила: тАЬЧего ты хотел бы избежать, то не должно причинять другимтАЭ (фрагмент 42). Епiктет радить на зло вiдповiдати добром. Ми знаходимо у нього слова, якi дихають благочестям Августина та красномовством Нюмана. РЖ тому не дивно, що християни Святий РЖоан Златоуст та Августин щиро захоплювалися Епiктетом, а його синоптичний тАЬДовiдниктАЭ став основним тАЬпорадникомтАЭ з монашеського життя.
Великим шанувальником та прихильником Епiктета-раба був iмператор Марк Аврелiй, останнiй значний стоСЧк, фiлософiю якого можна розглядати як завершення античного стоСЧцизму i одночасно його повний занепад. На це iснували певнi обСФктивнi причини. Новий режим з п