Совiсть Риму - соцiо-культурна роль стоСЧцизму
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
ившись у ГрецiСЧ, настiльки прижився в Римi i почав вiдiгравати роль нацiональноСЧ фiлософiСЧ?
Як вже було ранiше згадано, до Риму стоСЧцизм був перенесений ПанетiСФм, представником СередньоСЧ СтоСЧ. РЖ саме в Римi стоСЧцизм воiстину знайшов свою другу батькiвщину. Тут вiн помер i став безсмертним. Дiйсно, коли ми чуСФмо слово тАЬстоСЧктАЭ чи тАЬстоСЧцизмтАЭ, в нашiй свiдомостi виникаСФ образ Риму, образ того ж самого Сенеки, Епiктета чи Марка АврелiятАж Мало хто згадаСФ при цьому, що першою батькiвщиною стоСЧцизму була все ж таки Грецiя i майже усе з фiлософськоСЧ точки зору цiнне та оригiнальне у стоСЧцизмi розроблене грецькими фiлософами, а не римлянами. У чому ж тодi справа?
А справа в тому, що iсторичне значення римських стоСЧкiв взагалi знаходиться поза сферою питання про новизну та новаторство. Римськi стоСЧки передусiм СФ тАЬвчителями життятАЭ, тАЬвiчними супутникамитАЭ людства, точнiше, тiСФСЧ його частини, яка за своСЧм свiтосприйняттям близька до стоСЧкiв. Епiкурейцю стоСЧки видаються надто суворими, скептику надто фаталiстичними. Але головне полягаСФ в тому, що нашi душi повиннi бути налаштованi в унiсон зi стоСЧками, i тодi нам нiякi аргументи та докази не знадобляться. Ми просто розкриваСФмо книгу тАЬроздумiвтАЭ Марка Аврелiя i вiдразу розумiСФмо це тАЬнашетАЭ, якщо ж нi, то нiякi аргументи нам не допоможуть.
Цi обставини частково пояснюють такий значний успiх стоСЧцизму на римськiй основi. Римляни у своСЧй переважнiй бiльшостi були народоом стоСЧчним. Вони легко поступалися в рiзних сферах життСФдiяльностi iншим народам, особливо грекам. Крiм однiСФСЧ. Класична цитата з Вергiлiя краще пояснить, що це була за тАЬсфератАЭ:
тАЬСмогут другие создать изваянья живые из бронзы
Или обличье мужей повторить во мраморе лучше;
Тяжбы лучше вести и движенья неба искусней.
Вычислять иль назовут восходящие звезды, - не спорю:
Римлянин! Ты научись народами править державно
В этом искуство твое! налагать условия мира,
Милость покорным являть и смирять войною Надменных!тАЭ
(Энеида, VI, 847 853; перевод С.Ошерова)
Римляни воСЧни, тАЬмужiтАЭ, тАЬдержавникитАЭ i завойовники були стоСЧками ледве не вiд народження. Цю думку дозволить розширити розгляд основ римського тАЬморального кодексутАЭ, який включав благочестя (pietas), вiрнiсть (fides), серйознiсть (gravitas), твердiсть (constanta); всi вони обСФднуються у поняття virtus (доброчеснiсть). Цей кодекс сформувався у Римському суспiльствi в глибоку давнину i залишився майже незмiнним до РЖРЖ ст. до н.е. У РЖ ст. до н.е. Цицерон говорить в сенатi: тАЬКаким бы высоким ни было наше мнение о себе, отцы-сенаторы, мы не превзошли ни испанцев численностью, ни галлов силой, ни греков искусствами, ни, наконец, даже италийцев и латинов внутренним и врожденным чувством любви к родине, свойственным нашему племени и стране; но благочестием, почитанием богов и мудрой увереностью в том, что всем руководит и управляет воля богов, мы превзошли все племена и народытАЭ5
Отже, римлян не цiкавило питання, тАЬоригiнальна чи неоригiнальнатАЭ та чи iнша фiлософiя. РЗх хвилювало лише одне: наскiльки ця фiлософiя вiдповiдаСФ СЧх переконанням, чи може вона допомогти в СЧхньому нелегкому життi, наскрiзь пройнятому iдеСФю держави i права. СтоСЧцизм прекрасно пiдiйшов на цю роль.
Фiлософiя тАЬгероСЧчного песимiзмутАЭ (саме так можна охарактеризувати стоСЧцизм) була спiвзвучна свiтосприйняттю римського народу. Бiльше того, стоСЧцизм потрапив в Рим саме в той час, коли за своСЧм iсторичним вiком вiдповiдав ГрецiСЧ епохи Зенона: iсторичнi сутiнки згущувалися вже й над ним. Як капiтан повинен залишати поринаючий у стихiю води корабель останнiм, так i на стоСЧка-римлянина чекала перспектива продемонструвати тАЬмiсту та свiтутАЭ свою абсолютну витримку i довести свою непорушну вiрнiсть iмперiСЧ. Йому не було на кого жалiтися, не було на що надiятися, йому потрiбно було тiльки мовчки та з гiднiстю померти. Звичайно, усе це стосуСФться не усiх римлян, а лише свiдомих носiСЧв тАЬримськоСЧ iдеСЧтАЭ. СтоСЧцизм був специфiчною фiлософiСФю, яка була спрямована здебiльшого на аристократiю, а не на маси, хоча стоСЧки водночас казали, що треба вiрити в те, в що вiрить народ; але народ вiрить слiпо, а вони обгрунтовують.
У Римi, як i у всьому свiтi, було повно своСФСЧ тАЬчернiтАЭ тАЬ чернiтАЭ i в буквальному, i в метафоричному смислi. Але стоСЧк завжди повинен знати (i вiн знав це), що кожний його вчинок буде зустрiнутий скептичною посмiшкою цинiка i що плодами його працi скористаСФться не вiн сам, а якийсь тАЬепiкурiСФцьтАЭтАж Ось тi причини, в силу яких фiлософiя стоСЧкiв виявилася для римлян в буквальному смислi тАЬфiлософiСФю життятАЭ.
Можливо найяскравiшим представником ось такоСЧ тАЬфiлософiСЧ життятАЭ в останнiй час iснування Республiки був Марк Порцiй Катон, якого з повною впевненiстю можна назвати римським моралiстом.
У час грецького нашестя у лiтературi, фiлософiСЧ, релiгiСЧ, науцi та мистецтвi старомоднi римляни, прихильники mos maiorim (традицiй предкiв), вiдчувають незадоволення та страх. Вони шукають якоСЧсь опори i врештi решт знаходять СЧСЧ в особi Катона, який виявився щирим захисником старих традицiй. Катон, пройшовши усi етапи cursus honore отримав спочатку посаду трибуна, а потiм цензора; вiн був прекрасним воСФноначальником i безстрашним воСЧном, прославився своСЧм ораторським мистецтвом. тАЬВiн був добрим мужем, хорошим батьком сiмейства i чудовим господарем,тАЭ каже Плутарх у бiографiСЧ Катона. Але як не цiнував Катон державну дiяльнiсть, все ж виконання обовязку громадянина, як вiн його розумiв, тобто чудового господаря та глави сiмСЧ, ставив вище за все.