Совiсть Риму - соцiо-культурна роль стоСЧцизму
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Вiн казав, що надаСФ перевагу ролi прекрасного чоловiка, анiж знаменитого сенатора. Спосiб життя Катона був дуже простий. Нiяких витрат на розкiш. Вiн не купував дорогих рабiв. У будинку не було килимiв та iнших предметiв розкошi. СвоСЧ суворi принципи Катон впроваджував i в полiтицi. У свою будучнiсть цензором вiн вжив серйозних заходiв проти розкошi та розбещеностi суспiльства. Так, вiн вигнав одного iз сенаторiв лише за те, що той поцiлував на людях свою дружину. Великими податками на предмети розкошi Катон намагався повернути римлян до староСЧ простоти. Отже, усiм своСЧм життСФвим укладом,всiма своСЧми принципами Катон наслiдуСФ iстини стоСЧцизму.
- Основнi представники римського стоСЧцизму (Сенека, Епiктет, Марк Аврелiй) та СЧх моралiстична фiлософiя.
Пiзнi стоСЧки, якщо не враховувати менш вiдомi iмена, це Луцiй Анней Сенека з Кордоби в РЖспанiСЧ (бiля 4 р. до н.е. 65 р. н.е.), Епiктет з ГiСФраполя у ФрiгiСЧ (близько 55 135 рр. н.е.) i Марк Аврелiй (121 180 рр. н.е.), римський iмператор з 161 по 180 рр. н.е. Ця група пiзнiх стоСЧкiв продовжуСФ традицiСЧ давнього стоСЧцизму i в той же час характерна якщо не iсторико-фiлософською, то, у всякому випадку, iсторико-культурною новизною.
Моралiзм тут залишаСФться на першому планi. Стара стоСЧчна теорiя мудреця хоча й помякшуСФться, але все ж залишаСФться у пiзнiх стоСЧкiв на першому планi. У всiх вiдношеннях провести якусь помiтну рiзницю мiж пiзнiми стоСЧками, з одного боку, i середнiми та раннiми стоСЧками, з iншого боку, дуже важко. Усi стоСЧки будь-яких античних епох зневажали зовнiшнi блага, зовсiм не прагнули до багатства i навiть до звичайного добробуту, разом з кiнiками мали за iдеал Геракла, котрий прославився своСФю трудовою дiяльнiстю та покiрливiстю перед своСЧм батьком Зевсом, а також Дiогена Синопського, який жив у бочцi i теж прославився своСФю зневагою до усього зовнiшнього i своСЧм прагненням виробити у собi абсолютну незворушнiсть та спокiй.
Разом з тим пiзнi стоСЧки внесли як у свiй стоСЧцизм, так i взагалi в iсторiю античноСЧ культури певне нововведення. Воно полягало в тому, що людська особистiсть втрачала тут не лише ту горду велич, з якою вона виступала у перiод класики, але й величну силу внутрiшньоСЧ моралi, коли внутрiшнСФ життя людини вважалось найвищим витвором мистецтва. Пiзнi стоСЧки перших двох вiкiв нашоСЧ ери просто дивують почуттям слабкостi людськоСЧ особистостi, СЧСЧ повноСЧ нiкчемностi, СЧСЧ неймовiрноСЧ покори перед долею. Так, якщо згадати постанову афiнян про Зенона, то в нiй вiдзначаСФться, що вiн тАЬi в особистому життi був для всiх прикладом наслiдування вчення, яке проповiдувавтАЭ i тому тАЬнарод почел за благо Зенону Китионскому, сыну Мнасея, воздать хвалу и законным чином увенчать его золотым венком за добродетель на Керамике за народный счеттАЭ.6 Сенека ж, як ми далi побачимо, не дуже притримувався своСЧх же тАЬзаповiдейтАЭ.
З iншого боку, у пiзнiх стоСЧкiв можна помiтити зростання iнтересу до iнтимних релiгiйних переживань. Справа доходить до того, що цi наСЧвнi мудрецi починають жадати якогось спасiння вiд важких протирiч життя, яке СЧм дасть божество за СЧх слiзнi молитви.
Щодо естетичноСЧ та художньоСЧ сфери, то у пiзнiх стоСЧкiв вона неймовiрним чином моралiзуСФться. Так, Сенека, говорячи про прекрасне, насамперед маСФ на увазi красу моральну. тАЬКрасота человека, - писав Епiктет, - не есть красота телесная. Твое тело, твои волосы не являются прекрасными, но прекрасными могут быть твои разум и воля. Сделай так, чтобы они были прекрасны, и тогда ты будешь прекрасентАЭ.7 Звичайно, добре бути скульптором, але навiщо вчитися скульптурi, якщо сам ти потворний i мiзерний. Краще створюй свою внутрiшню статую красу свого внутрiшнього життя.
Пiзнiше стоСЧки виявили повну байдужiсть до логiки, хоча деякi результати ранньостоСЧчного вчення про Логос, а саме вчення про доброчеснiсть, про мудреця, про внутрiшню людину як про найвищiй витвiр мистецтва, про свiтовий Логос, залишились у пiзнiх стоСЧкiв такими ж. Однак всi цi проблеми вирiшувались ними у зовсiм iншому стилi, який визначався почуттям повноСЧ мiзерностi людського субСФкту, його неспроможнiстю стати на власнi ноги i його залежнiстю вiд божественноСЧ милостi, яка доходила до християнськоСЧ потреби у спокутуваннi грiхiв. Отже, така оцiнка людськоСЧ особистостi була дуже близька до християнства та неоплатонiзму, що свiдчило про вичерпання тiСФСЧ позицiСЧ субСФктивiзму, якоСЧ притримувалася уся еллiнiстично-римська естетика та етика.
Для того, щоб найкраще зрозумiти специфiку стоСЧчноСЧ фiлософiСЧ у Римi, необхiдно звернутися до його основних представникiв i розглянути безпосередньо СЧхнi твори, присвяченi розкриттю стоСЧчних iстин.
Найяскравiшим виразником iдеСЧ римського стоСЧцизму був Луцiй Анней Сенека (бiля 4 р. до н.е. 65 р. н.е.).
Потрапивши до Риму, вiн отримав там добру освiту. Риторицi вiн навчався у свого батька, стоСЧцизму - у Аттала, пiфагорейству у Сотiона, а з практичною полiтикою вiн познайомився на прикладi свого дядька, який був римським правителем РДгипту. Сенека дуже захопився стоСЧчною фiлософiСФю, але зустрiв при цьому незадоволення свого батька. Хвилювання батька не були безпiдставними, адже суспiльнi умови тiСФСЧ епохи не сприяли розвитковi фiлософiСЧ. Модною етикою того часу був легкий епiкуреСЧзм, люди вважали, що щастя полягаСФ у тому, щоб добре СЧсти, пити, кидати грошi на вiтер. Що за радiсть бути мудрецем, вiдмовляти собi в усьому? Таким був настрiй римського суспiльства за перших iмператорiв. Тому не дивно, що фiлософiв-стоСЧкiв ненавидiли, адже СЧх приклад був жи