Совiсть Риму - соцiо-культурна роль стоСЧцизму
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
воно стало основним i змiцненим.
Посiдонiй народився близько 135 р. у СирiСЧ; у ранньому вiцi поСЧхав до Афiн став там учнем Панетiя. Пiзнiше вiн поСЧхав до Родосу i отримав там громадянство. Його було обрано на посаду вищого магiстра острiвноСЧ республiки. З цього часу для Посiдонiя почалася епоха слави. Його аудиторiю на Родосi вiдвiдували не лише греки, але й римляни, серед яких був i Цицерон. Коли Помпей приСЧхав на острiв, Посiдонiй прийнав у себе iменитого гостя, який в той час був хворий. Тому для лекцiСЧ Посiдонiй обрав тему з галузi стоСЧчного героСЧзму, що тiлесний бiль не СФ злом. Коли ж хвороба Помпею дуже сильно допiкала, то вiн з посмiшкою говорив: тАЭТвоСЧ зусилля марнi, хворобо, я все одно не визнаю тебе злом.тАЭ
Посiдонiй написав багато праць з релiгiйноСЧ фiлософiСЧ, але, щоб зрозумiти справжнiй обсяг його знань, необхiдно згадати працi з теорiСЧ пiзнання, з етики, з космологiСЧ, математики, географiСЧ, з iсторiСЧ, з вiйськовоСЧ справи. Посiдонiй стоСЧть на межi мiж еллiнiстичним та римським перiодами. Фiлософ вважаСФ обовязковим основний догмат стоСЧцизму: тАЬЕфiр розум свiтова душатАЭ. Посiдонiй, як i Панетiй, вiдкидаСФ богiв народноСЧ релiгiСЧ, але на СЧхнСФ мiiе вiн ставить божественних свiтил та демонiв. Релiгiя предкiв вже не задовiльняСФ маси, вона шукаСФ пiдтримки у астрологiСЧ демонологiСЧ та магiСЧ. Це i СФ сакралiзацiя у дусi пiзнього еллiнiзму. Свiт, яким управляСФ це божество, являСФ собою СФдиний органiзм, усi частини якого обСФднанi тисячами звязкiв так, що жоден з них не може змiнитись без того, щоб ця змiна не вiдбилась на iнших частинах. Це i СФ догмат всесвiтньоСЧ симпатiСЧ. Як бачимо, Посiдонiй знову до нього повертаСФться пiсля того, як цей догмат був вiдкинутий ПанетiСФм. Посiдонiй ставить цей догмат у центрi своСФСЧ мiстичноСЧ космологiСЧ. Також Посiдонiй повертаСФться до вчення першовчителiв стоСЧцизму про те, що все у свiтi вiдбуваСФться пiд знаком долi. Але як з цим догматом примирити етично необхiдний принцип волi? Це завдання не було вирiшено ПосiдонiСФм, оскiльки його неможливо вирiшити взагалi. Еней Вергiлiя ось стоСЧчний мудрець, який слухняно виконуСФ вказiвку долi.
Отже, глибину думок Посiдонiя потрiбно шукати у свiтовiй симпатiСЧ, яка дозволяла припускати:
1) вплив зiрок на земний феномен припливiв;
2) визнавати за пророцтвами виключний вплив.
За цими двома пунктами вiн повнiстю розiйшовся з ПанетiСФм.
Саме Панетiй перенiс стоСЧцизм до Риму, можливо, не усвiдомлюючи, яку важливу роль вiн буде вiдiгравати для римського суспiльства.
Загалом, еволюцiя, яку пройшла Середня Стоя найкращий доказ життездатностi вчення, етика якого являла собою, очевидно, одне з найпрекраснiших творiнь людського розуму в античну епоху.
РЖРЖ. Розвиток стоСЧцизму у Римi у РЖ-РЖРЖ ст.
- Римський стоСЧцизм у контекстi доби.
В РЖ ст. н.е. римське суспiльство охопили напруженi моралiстичнi пошуки. Вони охопили рiзнi прошарки римлян вiд сенатськоСЧ аристократiСЧ, для якоСЧ розробляв своСЧ повчання Сенека i до низiв, що складали аудиторiю вуличних проповiдникiв стоСЧцизму чи кiнiзму. Цi дебати були народженi кризовою суспiльною ситуацiСФю, що була повтАЭязана iз становленням цезаризму. В силу того, як змiцнювалась вiйськова диктатура i республiка поступалась мiiем iмперiСЧ, утверджувалась офiцiйна, доктрина про необмежену владу правителя. За зразком Сходу намагались обожнювати римського володаря. Ще в 43 р. до н.е. було проголошено про божественнiсть Юлiя Цезаря. Поступово особу володаря вже забороняСФться критикувати, i входить в традицiю переконання, що воля iмператора СФ законом. Новi полiтичнi вiдносини майже всюди викликали пасивне незадоволення. В умовах великоСЧ кiлькостi кровопролитних полiтичних експериментiв серйозний моралiзм мусив прийняти критичну позицiю по вiдношенню до життСФвоСЧ реальностi.
Таким чином, в РЖ ст.н.е. перед римлянами повстало питання про те, тАЬяк слiд вести себе перед обличчям тиранатАЭ. Насамперед це питання хвилювало тих, хто займався розробкою питань моралi, а ними насамперед були римськi стоСЧки: Сенека, Епiктет, Марк Аврелiй. Основним заняттям багатьох фiлософських шкiл в цей перiод стаСФ складання мужнiх сентенцiй на випадок розмови з тАЬтираномтАЭ. Саме цiСФю суспiльною ситуацiСФю зумовлений тип стоСЧчного фiлософствування РЖ ст.н.е. Перед мислячими людьми греко-римського свiту в цю епоху безумовно найважливiшим СФ одне: заново знайти правильну лiнiю людськоСЧ поведiнки в умовах розвалу усiх етико-соцiальних норм та цiнностей. ОбовтАЭязком фiлософiв стаСФ завдання допомогти людству, що заплуталося у своСЧх помилках. В це однаково вiрять i самi фiлософи i СЧх аудиторiя.
При всьому цьому фiлософiя стаСФ вузькоспецiалiзованою i буденною; нi спекулятивна дiалектика, що досягла вершини в епоху полiсноСЧ класики, нi емпiричний енциклопедизм, що процвiтав в умовах еллiнiзму, нiкому не iмпонують. РЖнтерес до етики в епоху iмперiСЧ стаСФ домiнуючим. Теологiя, яка була частиною фiзики, набуваСФ спiритуального забарвлення. Фiлософiя сама зводить себе до чистого моралiзму, до того ж до моралiзму досить жорсткого, доктринерського, iмперативного. Цiною такоСЧ редукцiСЧ фiлософiСЧ вдаСФться на певний час пiдвищити свою соцiальну життСФдiяльнiсть. Для епохи перших цезарiв фiлософ-моралiст це iстинний тАЬволодар душтАЭ. Моралiстична фiлософiя стаСФ у центрi духовного життя i пiдпорядковуСФ своСЧм правилам i лiтературу. У книгах читач тiСФСЧ епохи шукаСФ насамперед моральних iстин.
2. Совiсть Риму соцiо-культурна роль стоСЧцизму.
Чому стоСЧцизм, зарод