Совiсть Риму - соцiо-культурна роль стоСЧцизму
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
iктета. У своСЧх тАЬРоздумахтАЭ Марк Аврелiй особливу увагу привертаСФ до розгляду питання смертi. Вiн, як i Сенека, каже, що смерть це не СФ щось страшне та сумне, саме життя це вiчне повторення, де смерть не вiдрiзняСФться вiд народження. Марк Аврелiй також допускаСФ самогубство, але й не схвалюСФ Сенекiвське театральне шукання смертi. Вiн каже, що пiсля смертi душа або гине, або переходить у iншу форму. Така мораль вiдмовлялась дати людинi надiю на загробне життя. Сам Марк Аврелiй вiдчув тут якусь космiчну несправедливiсть. Отже, виникаСФ почуття, що стоСЧчна мораль не здатна удосконалити свiт, вона завжди буде лише для вибраних.Саме через це стоСЧцизм не змiг зупинити розповсюдження християнства; вiдомо, що сам Марк Аврелiй спонукав гонiння на християн. Не дивлячись на це, стоСЧцизм став добрим пiдгрунтям для розвитку християнства. Ним скористалась християнська думка, християнська лiтература, особливо у системi моралi.
Висновки
Отже, зробивши такий широкий огляд розвитку стоСЧчноСЧ фiлософiСЧ, ми переконалися, що, народившись у ГрецiСЧ i зазнавши саме там найдетальнiшого розвитку основних доктрин, стоСЧчна фiлософiя все ж найбiльшоСЧ популярностi набула у Римi. З одного боку, це можна пояснити тим, що розробка етичних проблем, зокрема проблем моралi, i зараз зацiкавила б нас бiльше, анiж розгляд питань тiСФСЧ ж логiки або фiзики. З iншого боку, стоСЧцизм прекрасно тАЬвписавсятАЭ у римське суспiльство у ролi охоронця старих традицiйних цiнностей, того давнього тАЬvirtusтАЭ, який було безнадiйно повернути через зiпсованiсть моралi. Таким чином, стоСЧцизм дiйсно став тАЬсовiстютАЭ Риму.
Звичайно, ця фiлософiя була у розпорядженнi меншостi, але меншостi освiченоСЧ, яка становила елiту римського суспiльства.
Фiлософiя стоСЧкiв була призначена керувати моральним життям окремоСЧ людини i цiлого суспiльства, з iншого боку, вона виконувала функцiСЧ релiгiСЧ, вiддiляючись вiд неСЧ все менш помiтною межею. СтоСЧцизм претендував на роль тАЬохоронця душтАЭ, i це було визнане законним. Фiлософ перетворювався на провiдника, вiн прагнув бути реформатором моралi. Вiн мiг розрадити приреченого на страту, заспокоСЧти i розвiяти страх перед смертю; вмiв дiйти до будинку бiдняка i палацу цезаря. Разом з тим, у характерi стоСЧчного мудреця зтАЭявляСФться безпораднiсть, вiдчуття приреченостi, своСФСЧ мiзерностi. Це вже не ранньостоСЧчний мудрець, який велично i твердо стоСЧть на ригористичних позицiях своСФСЧ фiлософiСЧ, це слабка i жалюгiдна людина, яка усвiдомила свою недосконалiсть i прагне очистити свою душу, звiльнитися вiд тягаря мирських проблем, звернувшись тАЬдо самоСЧ себетАЭ, заглибившись у свiй внутрiшнiй свiт. Якщо у раннiх стоСЧкiв ми бачимо рацiональний пiдхiд до розгляду iснування Бога, то в перiод ПiзньоСЧ СтоСЧ потреба в особистому спiлкуваннi з божеством значно зростаСФ. Незважаючи на це, стоСЧцизм не змiг встояти пiд тиском християнства, i для цього була важлива причина. Вiдомо, що стоСЧчна проповiдь моралi апелювала лише до розуму. Можливо, проповiдник був повний почуттiв, але вiн боявся до них звернутись. Релiгiйне прозрiння в життi людини, що стаСФ для неСЧ другим народженням, нiколи не вважалося стоСЧками якоюсь необхiднiстю. Самi стоСЧки вiдчували цей недолiк у своСФму вченнi. Та й ми вiдчуваСФмо, що у стоСЧцизмi немаСФ джерела релiгiйних переживань, немаСФ братерськоСЧ близькостi, яка створюСФться саме СФднiстю цих переживань. СтоСЧцизму не вистачаСФ почуттiв, адже римляни були тАЬлюдьми з залiзатАЭ, вони не визнавали нiякоСЧ екстатичностi, слiз благоговiння. Для обтАЭСФднання людинi необхiдне щось бiльше. Саме християнство це зрозумiло i його швидке поширення пояснюСФться саме цим. Проте, римський стоСЧцизм можна справедливо розглядати як тАЬпiдготовчу школутАЭ християнства, а самих стоСЧкiв (Сенеку, Епiктета, Марка Аврелiя) як тАЬшукачiв БогатАЭ.
Отже, зi смертю Марка Аврелiя помер i стоСЧцизм. Точнiше, почалося його безсмертя. В тiй чи iншiй мiрi, в тiй чи iншiй формi стоСЧцизм вiдрожувався в iсторiСЧ неодноразово. СтоСЧками були англiйськi пуритани, носiСЧ тАЬдуху капiталiзмутАЭ i засновники НовоСЧ АнглiСЧ.
СтоСЧцизм дуже важливий i сьогоднi для тих людей, якi живуть на своСЧй Бiтькiвщинi i не бажають СЧСЧ залишати заради ситого i комфортного життя в чужих краях, а мислять, творять, працюють на рiднiй землi. Отже, тАЬбудь подобен скале: волны беспрестанно разбиваются о нее, она же стоит недвижимо, и вокруг нее стихают взволнованные водытАЭ (Марк Аврелий, РЖУ, 49).
Лiтература.
Джерела:
1.Сенека. Листи до Луцилiя. К., 1996.2.Эпиктет. Беседы. Симф., 1997.3.Марк Аврелий. Наедине с собой. Киев-Черкассы, 1993.
Основна лiтература:
4.Аверинцев С. С. Плутарх и античная биография, М., 1974.5.Вил Дюрант. Цезарь и Христос. М., 1995.6.Зелинский Ф. Ф. Религия эллинизма. Томск, 1996.7.П. Левек. тАЬЭллинистический миртАЭ. М., 1989.8.Лосев А. Ф. История античной эстетики. М., 1979.9.Д. Реоме, Д. Антисерн. Западная философия от истоков до наших дней. Т I. С-Пб., 1994.10.Рассел Б. РЖсторiя захiдноСЧ фiлософiСЧ. К., 196.11.В. Татаркевич. РЖсторiя фiлософiСЧ. Т I. Львiв, 1997.12.В. Татаркевич. Античная эстетика. М., 1997.13.Збiрник. Человек и культура. А. Я. Гуревич. М., 1990.14.Збiрник. Римские стоики. Сенека, Эпиктет, Марк Аврелий. М., 1998.15.История мировой культуры. Наследие Запада. Роздiл тАЬКультура античноститАЭ. Кнабе. Протопопова. М., 1998.16.Фаррар. Искатели Бога. С-Пб., 1998.17.Степанова А. С. Философия Древней Стои. М., 1995.18.Ж.З.Л. Сократ. Платон. Аристотель. Сенека. М., 1995.19.Философский словарь. М., 1986.20.Фiлософський словник. К., 1986.