Совiсть Риму - соцiо-культурна роль стоСЧцизму
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
о наша природа есть лишь часть целого. Стало быть, конечная цель определяется как жизнь, соответствующая природе, жизнь, в которой мы воздерживаемся от всего, что запрещено общим законом, а закон этот верный разум, всепроникающий и тождественный с Зевсом, направителем и распорядителем всего сущего. Это и есть добродетель и ровно текущая жизнь счастливого человека, в которой все совершается согласно с божеством и служит воле всеобщего распорядителя.тАЭ4
Навiть при поверхневому аналiзi цього уривку не можна не помiтити, як органiчно i нерозривно повязанi у ньому фiзика, натурфiлософiя, логiка, i етика. З цих категорiй, мабуть, найвiдомiшою СФ категорiя Логоса, запозичена стоСЧками з фiлософiСЧ Гераклiта. У нього ж стоСЧки запозичили вчення про походження свiту з вогню i про перiодичну свiтову пожежу. Взагалi, фiзика стоСЧкiв виросла з переконання, що свiт маСФ суцiльну будову: вiн увесь матерiальний, живосущий, досконалий. Завдяки цьому вони змогли створити монiстичну систему, яка вiдрiзнялась вiд систем Платона i Арiстотеля, якi були пройнятi дуалiзмом тiла i духу, матерiСЧ i життя, Бога i свiту. Монiзм стоСЧчного типу найяскравiше виступаСФ у свiтлi доктрини так званих тАЬрозумних зародкiвтАЭ. Свiт i все у свiтi народжуСФться з унiкального матерiального субстрату, утвореного з iманентного Логосу, який здатний опредмечуватися у безкiнечну кiлькiсть речей. Тому Логоiе нiби зародок усiх речей. РЖдеСЧ та форми Платона та Арiстотеля тут обСФднанi в СФдиний Логос, що реалiзуСФ себе в безкiнечних зародках, потенцiйних силах, внутрiшньо характерних матерiСЧ. Увесь унiверсум, в такому розумiннi, СФ СФдиним органiзмом, в якому усе гармонiзоване та симпатизоване, тобто одне сприймаСФться через iнше, а разом через все. Це i СФ теорiя тАЬунiверсальноСЧ симпатiСЧтАЭ.
Для стоСЧкiв буттям СФ лише те, що дiСФ i пiдлягаСФ дiСЧ, а дiяти i пiдлягати дiСЧ можуть тiльки тiла. Отже, тiльки вони СФ буттям. З цього слiдуСФ, що душi, якщо вони iснують, - тiлеснi. Бiльше того, не тiльки речi, але й властивостi речей тiлеснi: тiлеснi чесноти, боги. СтоСЧки заперечували те, що iснуСФ щось нематерiальне, духовне, чи iдеальне буття, тобто вони були матерiалiстами. Що нематерiальне те СФ небуттям: порожнеча, простiр та час. Вони погоджувались, що предметом загальних понять СФ не матерiальнi речi, а вiдiрванi загали, але й заперечували те, що предметом загальних понять СФ дiйсне буття. Цi поняття були для них витворами мови, якi не мають вiдповiдникiв у дiйсностi. Внаслiдок свого матерiалiзму стоСЧки займали ту позицiю, яка пiзнiше називалася номiналiзмом.
СтоСЧки виходять з двох принципiв буття: тАЬпасивноготАЭ i тАЬактивноготАЭ, ототожнюючи перший з матерiСФю, а другий з формою i вiдстоюючи СЧх неподiльнiсть. Форма це божественний розум, Логос, Бог. Пасивний принцип це матерiя; принцип активний це розум в матерiСЧ, тобто Бог.
Форма була для стоСЧкiв матерiСФю, але бiльш витонченою, анiж звичайна. Вони уявляли СЧСЧ собi на подобу вогню i повiтря, подiбного до теплого повiтря, подиху i називали СЧСЧ тАЬпневматАЭ, тобто подих. Вона наскрiзь пронизуСФ пасивну матерiю, наче вогонь, наче розплавлене залiзо, а пронизуючи, формуСФ СЧСЧ, становить тАЬвластивостiтАЭ мертвих речей, тАЬприродутАЭ рослин, тАЬдушутАЭ тварин, тАЬрозумтАЭ людини. Тому мертвi предмети по сутi своСЧй не вiдрiзняються вiд душ, а розумнi особи вiд нерозумних, оскiльки пневма однакова всюди, немаСФ рiзних родiв тiл, СФ тiльки рiзнi ступенi напруження пневми. Усяка матерiя маСФ в собi джерело руху та життя. Отже, концепцiя свiту у стоСЧкiв була динамiчною.
Пневма божественна, вона СФ джерелом життя, СФдностi свiту, а так як вона пронизуСФ кожну рiч, то й кожна рiч - божественна. Можна сказати, що стоСЧки визнавали лише природний свiт, але вбачали в ньому надприродне СФство. Вони знали лише матерiю, але приписували СЧй властивостi душi, розуму, навiть Бога. Через те СЧх матерiалiзм не мав чистого характеру. Божественне, вони вважали, iснуСФ, але не поза свiтом, а в ньому. Воно з ним iдентичне ось це i СФ пантеСЧзм стоСЧкiв.
СтоСЧки також розробили так звану тАЬтеорiю вiчного поверненнятАЭ. Вони вважали, що коли збiжить час, буде свiтова пожежа, у вогнi якоСЧ згорить космос, свiт очиститься, залишиться лише вогонь. На попелi народиться новий свiт (тАЬpalingenesiaтАЭ), усе повториться спочатку (тАЬapocatastasisтАЭ). Будь-яка людина знову народиться на землi i буде такою ж, як у попередньому життi. Але оскiльки всесвiт розумний i доцiльний, заплiднений Логосом, то мусить iснувати якась мета його перетворень. Цю мету становлять iстоти, в яких праматерiя доходить до найвищоСЧ напруги й досконалостi: це розумнi iстоти, боги i люди. Людськi душi не вiчнi, але тривалiшi вiд тiл, здатнi iснувати в залежностi вiд ступеня напруженостi, здобутоСЧ пiд час життя. Душi мудрецiв iснують аж до пожежi свiту. Звiдси завдання людини: вона СФ частиною всесвiту, розумного, божественного, тож вона маСФ жити згiдно з всесвiтом i бути вiрною законовi, який править усiСФю природою.
Верховну силу стоСЧки часом називали Богом, а часом Зевсом. Бог це не щось окреме вiд свiту; Вiн душа свiту, i в кожному з нас СФ частина Божественного Вогню. Зенон визначав Бога саме як вогненний дух свiту, як матерiальну субстанцiю. Тертуллiан твердить, що за словами Зенона, Бог наповнюСФ собою матерiальний свiт, як мед наповнюСФ стiльники. Бог, Дух, Доля, Зевiе одне й те ж саме. Доля це сила, яка надаСФ руху матерiСЧ; тАЬПровидiннятАЭ й тАЬПриродатАЭ СЧСЧ iншi iмена. Загалом, провидiння (pronoia) це тАЬфатумтАЭ. Цей фатум стоСЧки пояснювали як серiю незворотних причин. Як i Логос, вiн усе виправдовуСФ: що сталось, що в