Совiсть Риму - соцiо-культурна роль стоСЧцизму
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?дбуваСФться, що вiдбудеться. Але як же тодi врятувати свободу людини у цьому фаталiзмi? Необхiдно змиритися з тим, чого хоче Доля, тому що Доля це Логос. Якщо ти бажаСФш того, чого бажаСФ Доля, то ти бажаСФш розумного, а , значить, спiвпадаСФш з Логосом. Тепер зрозумiлi слова послiдовника Зенона Клеанфа.
Веди мене, Зевсе, i ти, о Доле,
Веди мене й далi.
Яке б не послала орати поле,
Веди мене й далi.
Без страху пiду, а коли й без охоти
Все ж мушу iти i себе побороти.
Важливо також розглянути етичнi погляди стоСЧкiв. Тут важливим був вплив Сократа, який повязував щастя та доброчеснiсть, вбачав чесноту як внутрiшнСФ благо. Саме звязок мудростi, чесноти, незалежностi i щастя був спiльною основою посократiвськоСЧ етики, яка iснувала у ГрецiСЧ але нiхто так глибоко не пройнявся нею, як стоСЧки. Вони ототожнили чесноту з щастям i мали СЧСЧ за СФдине iстине благо. Цей тАЬморалiзмтАЭ становив одну половину етики стоСЧкiв, друга ж половина полягала у культi природи, який випливав iз стоСЧчного погляду на свiт. У розумiннi стоСЧкiв природа це розумна, гармонiйна, божественна. Отже, найвища досконалiсть для людини пристосуватися до цiСФСЧ всезагальноСЧ гармонiСЧ. Життя повинне бути передусiм узгоджене з природою самоСЧ людини, але тодi воно буде водночас узгоджене з природою взагалi, бо природою править один закон, що не виключаСФ людину. У цьому узгодженому життi i полягаСФ чеснота. Жити доброчесно i жити згiдно з природою це одне й теж саме. Життя, згiдне з природою, СФ водночас згiдним з розумом. З цього огляду розум був для стоСЧкiв мiрою поведiнки, адже вiн править не лише людиною, але й цiлим космосом, а, значить, вiн становить звязок мiж людиною та космосом, мiж людською чеснотою i законом природи. В звязку з цим, потрiбно розглянути поняття тАЬапатiСЧтАЭ у фiлософiСЧ стоСЧкiв. Вони його розглядали як сукупнiсть таких рис як душевна непорушнiсть, стiйкiсть, стан, коли почуття не заважають дiяльностi розуму. Очевидно, що на стоСЧкiв у цьому випадку вплинули схiднi релiгiйно-фiлософськi погляди,вчення будизму i джайнiзму про нiрвану як абсолютний спокiй, який СФ найвищим щастям людськоСЧ душi.
Щодо естетики стоСЧкiв, то вона була побудована на теорiСЧ моралi та космосу. Оскiльки моральнi цiнностi для стоСЧкiв були найвищими, то естетичнi цiнностi повиннi були пiдпорядковуватися СЧм. СтоСЧки традицiйно визначали прекрасне, як те, що вкючаСФ як моральну, так i тiлесну красу. Але, звичайно, красу моральну вони ставили набагато вище. Зенон стверджував, що мистецтво iснуСФ для того, щоб служити моральним цiлям. Отже, скрiзь ми бачимо перевагу моралi над етикою.
Пiсля смертi Зенона його творiння занепало. Це сталось за його наступника Клеанфа з Ассу, деякi члени школи повернулися до кiнiзму, стоСЧчна доктрина стала предметом нападiв з боку скептикiв та академiкiв, зокрема Архесiлая. Клеанф самоук розвинув почуттевi та релiгiйнi погляди стоСЧцизму, але не вмiв захищати його наукових позицiй. Ситуацiя змiнилась, коли стоСЧкiв очолив Хрiсiпп. Хрiсiпп був людиною надзвичайноСЧ ерудицiСЧ, дiалектичноСЧ вправностi, систематизаторських здiбностей i письменницьких умiнь. Доктрину школи вiн розвинув у систему, дав СЧй бiльш досконалi формулювання i створив канон школи. Без Хрiсiппа не було б школи, - казали в античностi i часто скаржилися, що Хрiсiпп так всеосяжно опрацював свою фiлософiю, що небагато залишив доробляти нащадкам.
3.Перiод СередноСЧ СтоСЧ (РЖРЖ РЖ ст. до н.е.) та СЧСЧ представники: Панетiй та Посiдонiй. Деякi змiни у певних стоСЧчних доктринах. РЖмпорт стоСЧцизму до Риму.
У другiй половинi РЖРЖ ст. початок РЖ ст. до н.е. два нових мислителя стають на чолi тАЬСередноСЧ СтоСЧтАЭ: Панетiй з Родоса (180 110 рр. до н.е.) i Посiдонiй (135 51 рр. до н.е.).
Вони обидва переносянь центр ваги з фiзики та метафiзики на етику; обидва займають в нiй приблизно однакове становище як представники практичноСЧ етики обовязку на вiдмiну вiд бiльш теоретичноСЧ етики доброчесностi. Панетiй та Посiдонiй стали засновниками фiлософiСЧ дiСЧ. Також вони включили риторику в коло своСЧх наукових iнтересiв i практчно користуються СЧСЧ досягненнями для пропаганди свого вчення. На вiдмiну вiд своСЧх попередникiв, вони пишуть гарно, ефектно, намагаючись завоювати симпатiСЧ читачiв.
Починаючи з 146 р. до н.е. Панетiй бiльше 15 рокiв жив у Римi, де наблизився до гуртка iипiона. Вiн супроводжував Емiлiана в його подорожах i залишив багато учнiв. Панетiй (або Панецiй) новатор, який вiдкинув ряд найбiльш яскравих iдей ДавньоСЧ СтоСЧ: орiСФнталiзовану теологiю, пожежу, свiтову симпатiю. Хоча догмату стоСЧчного пантеСЧзму про те, що Божество це свiтовий вогонь, душа всесвiту, Панетiй i не торкнувся, але богiв народноСЧ вiри вiн вiдкинув, назвавши СЧх вигадками поетiв та законодавцiв. Метафiзичний догмат про долю (фатум) Панетiй теж не визнаСФ i вiдкидаСФ, визнаючи догмат свободи людськоСЧ волi. Лише людський розум може керувати СЧСЧ життям за власними i непорушними законами. Заслуга Панетiя саме в етицi полягаСФ в тому, що вiн, визнавши крiм високоСЧ i недосяжноСЧ для людини доброчесностi ще й обовязок (Kathekon) як регулятор нашоСЧ поведiнки, поставив поряд з досконалою мораллю (але на сходинку нижче) мораль чесних людей; за неСЧ йому особливо були вдячнi його учнi-римляни. Також повнiстю зрозумiлим СФ той вплив, який здiйснив цей гуманiст на iнших мислителiв, i який тривав досить довго, оскiльки його зазнав i Цицерон.
Посiдонiй не продовжуСФ i не розвиваСФ догматiв свого вчителя, а виправляСФ СЧх. Його систему можна вважати досконалим зiбранням стоСЧчного вчення, у нiй