Совiсть Риму - соцiо-культурна роль стоСЧцизму
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?иходом Антонiнiв перестаСФ бути проблемою. Економiчна стабiлiзацiя та полiтична лiбералiзацiя сприяють тому, що суспiльна думка правлячого класу остаточно примиряСФться з цезаризмом. Якщо ж час вiд часу який-небудь мандрiвний фiлософ стоСЧко-кiнiчного типу ще надихаСФться прикладами Музонiя та Епiктета i граСФ в готовнiсть до полiтичного мучеництва, то це залишаСФться лише безневинною позою. Епiктетiвський пафос суворого суду над життям вже нi для кого не був цiкавим. Звичайно, знаходились люди типу Марка Аврелiя, але СЧм стоСЧчний моралiзм допомагав вiдiйти вiд зовнiшнього свiту, з яким було повнiстю втрачене взаСФморозумiння. Фiлософiя зовнi опиняСФться у сприятливих умовах, але стрiмко втрачаСФ свою популярнiсть та життСФвiсть: СЧСЧ поважають, але нею не живуть.
Отже, Марк Аннiй Вер народився у Римi в 121 роцi. Його рiд своСФю чеснiстю завоював собi когномен Verus тАЬправдивийтАЭ. Рiдко якому хлопчику доводилось мати настiльки благотворне дитинство. тАЬБогам, - писав вiн пятдесят рокiв по тому, - обязан добрыми дедами, добрыми родителями, доброй сестрой, хорошими учителями, хорошими родственниками и друзьями, почти всем из того, что у меня есть хорошеготАЭ (Марк Аврелий, РЖ, 17). Час врiвноважив його щастя, давши йому розпусну дружину та безпутного сина. Його твiр тАЬРоздумитАЭ або тАЬДо самого себетАЭ даСФ iнформацiю про усi чесноти цих людей, про тi цiннi уроки скромностi, терпiння, мужностi, благочестя, простоти життя, якi вони йому дали. Нiколи ще дитина не виховувалася так наполегливо. У Марка Аврелiя було сiмнадцять вчителiв, що звучить досить шокуючСФ, але вiн дуже вдячний усiм СЧм, що вони позбавили його необхiдностi вивчати логiку, астрологiю, дякуСФ стоСЧку Дiогену за те, що вiн розвiяв його забобоннiсть, Юлiя Рустiка за те, що вiн познайомив його з Епiктетом, i Секста з ХеронеСЧ за те, що той навчив його жити у згодi з природою. З дитинства Марк настiльки був захоплений фiлософiСФю, що на деякий час повнiстю поринув в аскетизм, ледве не зiпсувавши i так слабке здоровя. У вiцi дванадцяти рокiв вiн одягнув грубий плащ фiлософа, спав на соломянiй пiдстилцi i довго не пiддавався проханням матерi спати на лiжку. До того як стати людиною, вiн був уже стоСЧком. Але Марку Аврелiю не судилося стати фiлософом-професiоналом, хоча вiн i бажав цього усiм серцем. Обставини змусили його стати професiоналом-iмператором. Такою була воля долi.
Ще з раннього вiку Марк був дуже захоплений фiлософом-стоСЧком Епiктетом. Його тАЬБесiдитАЭ вплинули i на двадцять книг Марка Аврелiя (тАЬНаодинцi з собоютАЭ, тАЬРоздумитАЭ), що були написанi вже в зрiлому вiцi. Часто думки Епiктета повторюються Марком АврелiСФм, але про тАЬплагiаттАЭ не може бути й мови, адже у того ж Епiктета можна знайти думки, що приписуються Зенону Кiтионському, Клеанфу чи Хрiсiппу. Це одна й та ж фiлософiя, хоча i на рiзних етапах розвитку.
Марк Аврелiй СФ iстинним представником пiзнього стоСЧцизму, оскiльки вiн також найбiльшу увагу придiляСФ етицi, а не фiзицi чи логiцi.
Наскiльки Марку Аврелiю вдалося застосувати тi високi морально-полiтичнi принципи, якi ми знаходимо в його тАЬРоздумахтАЭ? Вiдповiдь на це запитання полягаСФ в тому, що фiлософiя Аврелiя не маСФ розбiжностей з його практичною дiяльнiстю. В його свiдомостi мiж фiлософiСФю та життСФвою практикою не було нiякого антагонiзму, для нього temporalia не повинна була розходитися з spiritualia. Проте, водночас Марк Аврелiй далекий вiд усiляких утопiй. Фiлософiя залишаСФться законом життя, але фiлософ повинен розумiти недосконалiсть людини. Неможливо насильно обновити свiт, ввести новий порядок, адже правитель не може управляти i думками i почуттями людей. Марк Аврелiй зневажаСФ деспотизм, навпаки, вiн ще з дитинства був знайомий з республiканськими iдеями, якi зберiгались у його родинi. Але фiлософ не розрiзняСФ чiтко цi двi форми. Вiн вважаСФ, що монархiю можна виправдати, якщо монарх бачить в собi не лише володаря людей, а й людину.
Марк Аврелiй розумiСФ фiлософiю як школу доброчесностi та спосiб життя. Вiн не хвилюСФться про те, щоб вiдкрити своСЧ думки про Бога; Аврелiй хоча i робить поступку фiлософiСЧ, але ставиться до традицiйноСЧ вiри з благочестям. тАЬДля чего мне такая жизнь, - запитуСФ вiн, - жизнь во вселенной без богов и Провидения?тАЭ (Марк Аврелий, РЖРЖ, 11).
Як i у Епiктета, фiлософiя Марка Аврелiя виникла з почуття повноСЧ безпорадностi, самотностi людини. тАЬКак быстро все исчезает: самые тела в мире, память о них в вечности!тАЭ (РЖРЖ, 12). тАЬЧеловек это душонка, обремененная трупом, как говорил ЭпиктеттАЭ (IV, 41). Але усi цi почуття мiзерностi людського життя проявляються у Аврелiя ще сильнiше.
Сумуючи Марк Аврелiй прагне звернутися до божества, чим пiдсилюСФ значення релiгiйного елементу в фiлософiСЧ. Фiлософ вважаСФ, що серед цього хаосу та неспокою життя необхiдне внутрiшнСФ, iнтимне спiлкування з богом. Вiн вимагаСФ не просто стоСЧчноСЧ апатiСЧ i морального очищення, тут спостерiгаСФться вже явне наближення до неоплатонiчного вчення про екстатичне очищення душi. Молитва для Марка Аврелiя СФ символом покори людини перед свiтом, а не засобом щось змiнити. тАЬМудрый и в молитве может лишь сказать природе: дай, что хочешь, и возьми, что хочешьтАЭ (Х, 14).
Мораль, на думку фiлософа, базуСФться на покiрностi природi в цiлому, вона створюСФ ту якiсть духу, яка називаСФться простотою: людина повинна бути простою. Також Марк Аврелiй закликаСФ любити ворогiв своСЧх, створюСФ iдеал всепрощення, вiн навчився бачити в людинi тАЬполiтичну тваринутАЭ i тому в його моралi багато мiiя вiдведено соцiальним обовязкам у цьому вiн йде далi вiд Сенеки та Еп