Розвиток комунiкативно-мовленнСФвих умiнь молодших школярiв при вивченнi частин мови у 3 класi
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
за умов:
а) педагогiчно органiзованого i вiдповiдно мотивованого засвоСФння учнями елементарних теоретичних вiдомостей про мову i мовлення, зокрема про граматичний лад мовлення i роль у ньому частин мови;
б) цiлеспрямованого застосування спецiально розробленоСЧ системи роботи з розвитку комунiкативно-мовленнСФвих умiнь засобами частин мови, яка ТСрунтуСФться на лiнгвiстичних, дидактичних та психологiчних засадах.
Мета й гiпотеза дослiдження потребували розвязання таких завдань:
1) зясувати ступiнь розробки дослiджуваноСЧ проблеми в лiнгвометодичнiй та психолого-педагогiчнiй лiтературi;
2) дослiдити стан засвоСФння молодшими школярами частин мови у практицi шкiльного навчання;
3) обТСрунтувати психолого-педагогiчнi та методичнi передумови формування у молодших школярiв умiнь використовувати частини мови в усному i писемному мовленнi;
3) розробити експериментальну методику розвитку комунiкативно-мовленнСФвих умiнь засобами частин мови.
Методи дослiдження. У роботi використовувались теоретичнi i практичнi методи наукового дослiдження. Теоретичнi: вивчення й аналiз психолого-педагогiчноСЧ, лiнгвiстичноСЧ та лiнгводидактичноСЧ лiтератури в розрiзi дослiджуваноСЧ проблеми; аналiз навчальних програм, шкiльних пiдручникiв з рiдноСЧ мови та методичних посiбникiв; розробка змiсту й методики розвитку комунiкативно-мовленнСФвих умiнь молодших школярiв засобами частин мови; синтезування результатiв експерименту. Емпiричнi: спостереження за навчально-виховним процесом, бесiди з учителями й учнями з метою дiагностування рiвня сформованостi комунiкативно-мовленнСФвих умiнь молодших школярiв, анкетування вчителiв, вивчення результатiв мовленнСФвоСЧ дiяльностi учнiв.
Наукова новизна дослiдження визначаСФться теоретичною обТСрунтованiстю, дидактичною доцiльнiстю та експериментальною доведенiстю можливостi опрацювання в початковому курсi украСЧнськоСЧ мови частин мови з комунiкативною метою. Зокрема, уточнено i конкретизовано змiст комунiкативно-мовленнСФвих умiнь; вiдiбрано оптимальнi методи i прийоми ознайомлення iз частинами мови у функцiональному аспектi; розроблено методику розвитку комунiкативно-мовленнСФвих умiнь молодших школярiв засобами частин мови з опорою на теорiю мовленнСФвоСЧ дiяльностi.
Практичне значення дослiдження полягаСФ у виявленнi ефективних методiв i прийомiв, якi сприяють формуванню вмiнь правильно й доречно вживати частини мовив процесi спiлкування, створеннi системи роботи, спрямованоСЧ на вироблення цих умiнь, у розробцi конкретних рекомендацiй для вчителiв початкових класiв. Одержанi результати можуть бути використанi в практицi викладання мови в школi, при створеннi нових навчально-методичних комплексiв з рiдноСЧ мови для початкових класiв.
Структура роботи. Дипломна робота складаСФться iз вступу, двох роздiлiв, списку використаних джерел, додаткiв.
1. Формування комунiкативно-мовленнСФвих умiнь у контекстi сучасноСЧ методики навчання мови
1.1 Комунiкативно-мовленнСФвий аспект у процесi вивчення украСЧнськоСЧ мови
Кожна людина користуСФться рiдною мовою, щоб передати своСЧ думки i розумiння думок, висловлених iншими. Дитина, яка народилася, застаСФ в готовому виглядi рiдну мову. Але вона не тiльки засвоюСФ слова i граматичнi форми рiдноСЧ мови. Засвоюючи дуже рано рiзнi слова, дiти вiдносять СЧх саме до того змiсту, який СФ значенням слова, закрiпленого за ним у рiднiй мовi всiм процесом iсторичного розвитку народу.
Проте на кожному етапi свого розвитку дитина розумiСФ змiст слова по-рiзному. Адже слово завжди означаСФ щось, якийсь факт, явище, предмет, ознаку або вiдносини, що СФ насправдi. Глибина, повнота i правильнiсть вiдображення таких фактiв, ознак або звязкiв змiнюються в процесi розвитку дитини. Тому дворiчна дитина, вимовляючи слово мама, вiдносить його лише до своСФСЧ матерi; старший дошкiльник може вiднести те саме слово до кiшки-матерi. РЖ лише значно пiзнiше, тобто вже в школi, учень може зрозумiти вислiв: Мати сира земля [11, 51].
Слово дитина засвоюСФ дуже рано разом з властивим йому значенням. А поняття, позначене цим словом, як узагальнений образ дiйсностi, зростаСФ, розширюСФться i поглиблюСФться з розвитком дитини.
Отже, мовлення це своСФрiдна форма пiзнання людиною предметiв i явищ дiйсностi i засiб спiлкування людей мiж собою [15, 12]. На вiдмiну вiд сприймання процесу безпосереднього вiдображення речей мовлення СФ формою опосередкованого пiзнання дiйсностi, СЧСЧ вiдображенням за допомогою рiдноСЧ мови.
Можна сказати, що мова це загальне, а мовлення iндивiдуальне користування мовою [77, 12]. Тому мовлення бiднiше за мову, але водночас i багатше за неСЧ. Адже людина в своСЧй практицi спiлкування звичайно використовуСФ лише незначну частину того словника i тих рiзноманiтних граматичних структур, якi становлять багатство СЧСЧ рiдноСЧ мови. Водночас мовлення багатше за мову, бо людина, говорячи про щось, передаСФ i своСФ ставлення до того, про що вона говорить, i до того, з ким говорить. РЗСЧ мовлення набуваСФ iнтонацiйноСЧ виразностi, змiнюСФться його ритм, темп, характер. Тому людина в спiлкуваннi з iншими людьми може сказати бiльше, нiж означають тi слова, якi вона вжила (пiдтекст мовлення). Але для того, щоб людина могла досить точно i тонко передавати своСЧ думки iншiй людинi, причому так, щоб впливати на неСЧ, щоб СЧСЧ правильно зрозумiли, вона повинна дуже добре володiти рiдною мовою.
Р