Психологiчна допомога при ВРЖЛ-iнфекцiСЧ
Дипломная работа - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие дипломы по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
ийняття i вiдображення навколишньоСЧ реальностi. Видiляють три рiзновиди модальностi: вiзуальна, аудiальна i кiнестетична. Пiсля виявлення домiнуючоСЧ модальностi людини передбачаСФться корекцiя його поводження, що може самою людиною усвiдомлюватися або не усвiдомлюватися. У першому випадку можна говорити про керування iндивiдом, у другому - про манiпулювання СЧм за допомогою вербальних i невербальних методiв. Метою програмування СФ вироблення визначеноСЧ стратегiСЧ поводженнi, бажаноСЧ для людини або оточення [7].
У рамках нейролiнгвiстичного програмування використовуСФться трохи технiк: "змах", "вибух", "метафора".
Основним же вважаСФться "рефрейминг" - переформування особистостi, додання СЧй новоСЧ заданоСЧ форми. В основi рефреймiнгу лежать наступнi базовi положення нейролiнгвiстичного програмування:
1. Будь-який симптом, будь-яка реакцiя, або поведiнка людини споконвiчно носять захисний характер i тому кориснi; шкiдливими вони вважаються тiльки тодi, коли використовуються в невiдповiдному контекстi;
2. У кожноСЧ людини iснуСФ своя субСФктивна модель свiту, яку можна змiнити;
3. Кожна людина маСФ схованi ресурси, що дозволяють змiнити i субСФктивне сприйняття, i субСФктивний досвiд, i субСФктивну модель свiту.
Рефреймiнг здiйснюСФться найчастiше в шiсть етапiв. На першому визначаСФться симптом; на другому пацiСФнтовi пропонуСФться зробити своСФрiдне "розщеплення" себе на частини (здорову i патологiчну, представлену симптомом) i вступити в контакт iз частиною, що вiдповiдаСФ за формуванням i прояв симптому, i осмислити механiзм його виникнення; на третьому - виробляСФться вiддiлення симптому вiд первiсний мотив (намiр); на четвертому - виявлення новоСЧ частини, здатноСЧ задовольнити цей намiр iншими шляхами з "постановкою якоря" (асоцiативного звязку мiж подiями або думками); на пяте i шостому - формування згоди усього Я на новий звязок.
У процесi психодрами вiдбуваСФться розiгрування людиною ролей з метою вивчення внутрiшнього свiту i вироблення навичок оптимального соцiального поводження. Як правило, психодрама використовуСФться при наявностi в iндивiда характерологiчних девiацiй i "комплексу неповноцiнностi". Людина в процесi iгровоСЧ дiяльностi засвоюСФ стереотипи поводження в рiзних життСФвих ситуацiях, апробуСФ них, вибираСФ найбiльш пiдходящi йому i тим самим переборюСФ комунiкацiйнi проблеми [7].
Трансактний аналiз розглядаСФ особистiсть людини як сукупнiсть трьох станiв "Я", умовно названих Батько, Дорослий i Дитина. Суттю СЧх СФ генетично запрограмований патерн поведiнки i прояви емоцiйних реакцiй. Дитина виявляСФ себе iнфантильними рисами характеру i вiдносини до реальностi, Дорослий - ознаками зрiлоСЧ психiчноСЧ дiяльностi, а Батько характеризуСФться наявнiстю нормативних i оцiнюючих стереотипiв поводження. Психологiчна взаСФмодiя, з погляду E.Bern, вiдбуваСФться у виглядi дiадного контакту (трансакцiСЧ) при використаннi тих або iнших ролей. Основна мета трансактного аналiзу полягаСФ в тому, щоб дати зрозумiти iндивiдовi особливостi його взаСФмодiСЧ з навколишнiми за допомогою вiдповiдноСЧ термiнологiСЧ i навчити його нормативному й оптимальному поводженню.
Психотерапiя. Психологiчнi методи лiкування, головним чином застосовуванi при депресивних розладах, можна роздiлити на пiдтримуючi методи, динамiчну психотерапiю, "мiжособистiснi" методи i когнiтивна терапiя.
Пiдтримуюче лiкування СФ одним з елементiв ведення кожного пацiСФнта з депресiСФю; його задача - пiдтримувати хворого доти , поки не зроблять своя дiя iншi методи лiкування або не вiдбудеться природне видужання [4].
Динамiчна психотерапiя спрямована на надання специфiчного терапевтичного впливу. Що стосуСФться СЧСЧ значення, то думки тут розходяться. Arieti (1977) затверджуСФ, що вона граСФ свою роль у лiкуваннi бiльшостi випадкiв депресiСЧ, у тому числi i важкоСЧ. РЖншi клiнiцисти обмежують сферу використання динамiчноСЧ психотерапiСЧ, вважаючи недоцiльним СЧСЧ застосування у важких випадках. Було почато кiлька спроб оцiнити ефективнiсть подiбного лiкування; усi вони були звязанi з груповою психотерапiСФю i психотерапiСФю подружнiх пар. Отриманi данi наводять на думку про те, що цi двi форми психотерапiСЧ являють цiннiсть скорiше з погляду змякшення i часткового усунення соцiальних труднощiв, що могли б привести до рецидиву, чим як засiб, що сприяСФ бiльш ранньому зняттю депресивних симптомiв. Порiвнюючи вплив на пацiСФнтiв щотижневоСЧ груповоСЧ психотерапiСЧ, iмпрамiну i плацебо, Covi et al. (1974) знайшли, що тiльки в тих осiб, якi приймали антидепресант спостерiгалося бiльш значне полiпшення симптоматики, чим у що одержували плацебо. Friedman (1975) протягом 12 тижнiв порiвнював ефект щотижневоСЧ психотерапiСЧ з результатами, одержуваними при використаннi амiтриптилiну, плацебо i методу мiнiмального контакту. Вiн прийшов до висновку, що амiтриптилiн викликав найбiльшi змiни симптоматики, але психотерапiя бiльш благотворно вплинула на взаСФмини чоловiка i жiнки [4].
"Мiжособистiсна психотерапiя". В основу "мiжособистiсноСЧ психотерапiСЧ" покладений системний i стандартизований лiкувальний пiдхiд до особистих взаСФмин i життСФвих проблем. Маються повiдомлення про те, що результати СЧСЧ впливу на симптоми помiрковано важких депресивних розладiв еквiвалентнi одержуваним при лiкуваннi амiтриптилiном i бiльш значнi в порiвняннi з результатами мiнiмального лiкування. Лiкарська терапiя; сильнiше впливала на порушенн