Перший імператор Росії - Лжедмитрій I
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?ності. Провалилася місія Хрущова і в 1604р. Козаки звязали російського посла і вивезли в Польщу, де і передали його в руки Лжедмитрія I. Як виявилось на допитах, посол повинен був схилити донців до війни з самозванцем [12, с. 464].
Канцелярія Мнішка добре обробила протокол допиту, перетворивши його на памфлет, який викривав московського царя. Причому додали, що цариця Ірина, вдова царя Федора, признала Дмитрія природним государем, за що, була убита своїм братом Борисом Годуновим. В Москві той же тиран наказав стратити двох дворян Смирнова Васильєва і Меншого Булгакова тільки за те, що ті будучи в дома пили за здоровя царевича Дмитрія.
Противники війни з Росією не тільки протестували проти дій Мнішка, але й приймали практичні міри, щоб не порушити мирного договору. Ще в травні 1604 р. Януш Острозький сповістив короля, що він застосовує насильство, щоби зупинити рух загонів лжецаревича до російських кордонів. У краківського каштеляна були власні війська, та й інші магнати вислали свої загони. У червні Острозький звернувся до Отрєпєва з попередженням, що не дасть йому форсувати Дніпро. Український шляхтич підтверджував свою погрозу тим, що зібрав трохи південніше Києва значні сили. І діяв він, видно, в повній згоді з Замойським [20, с. 320].
Київський воєвода Василь Острозький разом з сином Янушем боялися, щоб зєднані війська самозванця і козаків, не викликали нового спалаху козацько-селянського повстання в Україні. Розмістивши свої війська південніше Києва, Януш перерізав шляхи, які вели в Запоріжжя та на Дон. Воєнні цілі князів переслідували й іншу мету. Знаючи про насиллях найманців у Львові, вони намагались запобігти грабежам та іншим злочинам в Києві та його околицях. В своїх листах Януш Острозький не раз висловлював свої побоювання з приводу того, що Дмитрій втягне Річ Посполиту у війну з Росією, а козацькі загони, які підтримують царевича, зможуть затіяти новий бунт на території України. В посланнях до короля князь детально виклав план санкцій щодо свавільців. Проте король підтримував Лжедмитрія I, і це завадило Острозькому повністю виконати свої погрози. Він лише забрав з київської переправи всі пороми та судна [13, с. 635].
Протягом кількох днів війська лжецаревича безславно тупцювали біля переправи. Самозванця виручили кияни, які забезпечили переправу. Пройшовши за два місяці шлях від Львова до Дніпра, армія Мнішка зібралась на берегах Десни, і готувалася до вторгнення на російські землі.
В жовтні 1604р. Лжедмитрій I увійшов в області Московської держави. Жителі першого прикордонного містечка, Моравська, взнавши, що іде цар з польським військом, стали хвилюватися і більше від страху, чим по добрій волі, відправили до самозванця послів з покірністю і присягнули йому. Козаки, які завжди йшли попереду головного війська, наблизились до Чернігова, були зустріті пострілами, але потім взнавши, що Моравськ здався, чернігівці вступили в переговори і звязали воєводу, який не хотів здаватися царевичу. Не дивлячись на те, що козаки до приходу головного війська, встигли напасти на посад і пограбувати його, Лжедмитрій I наказав усе повернути, бо інакше він поведе на козацтво своїх рицарів. Козаки довго відмовлялись і сварились, однак змушені були повернути здобич, хоч і не всю. Чернігів піддався, але не скорився Новгород-Сіверський, де засів воєвода Петро Федорович Басманов, улюбленець Годунова, який підвищив його, незважаючи на місництво. На вимогу капітуляції з Новгороду відповіли: А … дети! Приехали на наши деньги с вором. Басманов відбив наступ, не дав запалити місто, і нетерплячий Лжедмитрій, роздратований перешкодою, почав дорікати полякам: Я думав більше про поляків але тепер я бачу, що вони такі ж люди як інші. Рицарство відповіло: Ми не зобовязані брати міста приступом, однак від цього не відмовляємося, пробий тільки пролом у стіні [30, c. 405].
Поляки уже було хотіли покинути його, як прийшла вістка, що воєвода князь Василь Рубець Мосальський здав Путивль, найважливіше місто Сіверської землі. За Путивлем, багато українських міст і містечок також здались, і на території протяжністю 600 верст з півдня на північ Самозванця визнали істинним царем. Народ бачив цього царевича, оточеного поляками, але й бачив його зусилля до віри православної: так, він наказав перенести з Курська в Путивль чудотворну ікону Богородиці, зустрів її з почестями і поставив у своїй спальні, кожен день молився перед нею, ця ікона супроводжувала його і в Москву, де він також тримав її при палаці.
Царський воєвода, боярин князь Дмитрій Шуйський, непорушно стояв біля Брянська, не допомагаючи Басманову, й писав царю, що потрібно вислати більше війська. Борис наказав набирати полки, але в наказі відмітив, що людські ресурси армії надзвичайно збідніли: одні перейшли до Самозванця, інші, розкошуючи в своїх маєтках, навіть і не думали воювати за державні інтереси. Військо було сформоване з патріарших, митрополитських, архієпископських та монастирських слуг [17, с. 329-330].
Нова рать була доручена першому боярину, князю Федору Івановичу Мстиславському, якому цар обіцяв віддати свою дочку, з досить солідним приданим, куди входили Казань і Сіверська земля. Мстиславський зійшовся з військами самозванця під Новгород-Сіверським 18 грудня: царські війська налічували від 40 до 50 тисяч у війську Самозванця було не більше 15000 чоловік. Здається перевага колосальна, але якщо взяти до уваги небажання солдат воювати проти природженого государя, цілковиту бездарність командирів, погану організацію царс