Перший імператор Росії - Лжедмитрій I
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
630].
Політика, яку вів польський король була хитрою і подвійною. На словах він нібито виступав за збереження мирних відносин з Москвою, а на ділі готував війну. Поки наймане військо стояло в Львові, король залишав без розгляду скарги населення на останніх. Лише, коли пройшло півтора тижня відколи Мнішек покинув Львів і виступив похід, Сигізмунд видав запізнілий наказ про розпуск найманої армії. Папський нунцій Рангоні отримав при дворі достовірну інформацію про те, що королівський посланець мав чітку інструкцію не спішити з доставкою в Львів.
Тим часом армія самозванця повільно підходила до кордонів Московської держави. Загони робили в день не більше 2-3 миль. Збереглась поденна записка походу, складена невідомим із оточення Мнішка. Записка містить повний розклад походу, в яких рицарство зупинялося на постій. Мнішек володів селами в околиці Львова, але найманці зупинились там лише на день. Значно більше часу вони провели у володіннях князів К. Вишневецького і Ружинського, київського католицького єпископа та інших осіб [31, c. 175].
Самозванець щедро обдаровував кредиторів борговими розписками. Погасити їх він думав за рахунок багатої московської казни. А поки весь тягар походу несли українські селяни з тих помість, де зупинялись солдати.
Лжедмитрій I розраховував на те, що в дорозі його військо поповниться озброєними загонами великих магнатів князів Вишневецьких, Сапеги, Ружинського та інших, але надії його не виправдались. Князь Ружинський письмово зобовязувався прийти з кількома сотнями вояків на виручку Самозванцю. Пан Халецький і пан Струсь обіцяли привести тисячу вершників. Проте виконання своїх обіцянок вони відклали на майбутнє.
Протягом двох тижнів самозванець залишався на території Львівщини. Під час зупинки в Глинянах, на початку вересня, був проведений огляд війська. Рицарство зібралось в коло і вибрало своїх командирів. Головнокомандуючим був призначений Мнішек, полковниками були вибрані Адам Жулицький і Адам Дворжецький, а син Мнішека Станіслав став командувати гусарською ротою. Таким чином, Мнішек та його найближче оточення повністю сконцентрували командування військом у своїх руках [35, с. 650].
Станом на початок вересня 1604 р. армія Мнішка нараховувала біля 2500 чоловік. До неї входили 580 гусар, 500 чоловік піхоти, 1420 козаків та пятиборців. До моменту переходу через кордони ряди козаків зросли до 3000 чоловік. В армію самозванця пішли деякі надвірні козаки, які служили у великих магнатів. Таким чином, українці складали дві третіх війська. Крім православного українського населення, біля Самозванця почали збиратися і московські люди. Уже в кінці 1603 р. А. Вишневецький повідомляв королю про прибуття до царевича двадцяти москалів. Але це передусім були вихідці з простого народу [30, c. 397].
До початку походу в таборі самозванця зібралось біля 200 москвичів, які тікали за кордон з різних земель. Польські джерела називають по імені лише одного з московських керівників Івана Прошина. Сімя Прошиних не належала до царського двору. Але якийсь Ждан Прошин вислужив чин дяка в приказі Великого приходу в 1592 1597 рр. Після воцаріння Бориса Годунова його карєра обірвалася. Серед дворян, які прийшли підтримати істинного царевича, найбільш відомими були брати Дубенські-Хрипунови. В Росії вони служили як вибрані дворяни із Зубцова. Не пізніше 1603 р. дяки зробили помітку в Боярському списку: Іван, Кирило, та Данило Путятині діти Хрипунова. Зрадники. Хрипунови втекли в Литву не тому, що вирішили підтримати Дмитрія, а тому, що їх підкупив литовський канцлер Сапега. Вони забезпечували канцлера різною інформацією секретного змісту, але були викриті і зберегли собі життя втечею. Зрада Хрипунових була добре оплачена: пять братів Іван, Кирило, Данило, Прокопій і Іван Менший отримали земельні володіння і 1000 злотих на рік [28, с.129 -130].
Православна церква вела постійну пропаганду проти католиків як про заклятих ворогів істинної православної віри. Тому православні люди, які опинились у таборі Лжедмитрія I, з тривогою спостерігали за засиллям єзуїтів та інших латинян. Такі малоприємні вісті дійшли до Мнішка, і він вирішив скористатись ситуацією, щоби поставити московітів на місце. Скориставшись доносом одного із росіян, Мнішек наказав схопити сина боярського Якова Пихачова і без суду стратити його. Мнішек сам повідомив про це папського нунція Рангоні в листі, який датується 8 вересня 1604 р. Згідно з версії воєводи, Пихачов був підісланий в Самбор Борисом Годуновим, щоб убити царевича. Однак, в це важко віриться, адже він ніколи не впускав нагоди забруднити репутацію російського царя. Скоріше всього бідолаха необережно висловився щодо Дмитрія, назвавши його Отрєпєвим [26, c. 78].
Десь у липні 1604 р. із Самбора на Дон виїхав литовець Счасний Свірський з запорожцями. Він відвіз козакам царський прапор червоне полотнище з чорним двохголовим орлом посередині. Донці спорядили в Польщу нових послів. Вони зявились в табір самозванця 25 серпня 1604 р. В грамоті козаки знов підтверджували свою готовність виступити на боці істинного царевича, природженого государя.
Московська влада своєчасно дізналася про появу гінців самозванця на Дону і спробували зупинити повстання козаків. З цією метою вони направили до них дворянина Петра Хрущова. Останній був добре відомий козакам. Пройшло лише 12 р. з того часу, як правитель Борис Годунов пропонував донцям прийняти Хрущова в столиці їх війська. На той час вільні козаки відкинули посягання московського престолу на їх вол?/p>