Перший імператор Росії - Лжедмитрій I
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
в туди із Путивля 19 травня. Йому на зустріч поїхали спочатку Салтиков і Басманов, а потім князь Голіцин і Шереметьєв. Прибувши в Орел, Самозванець відпустив військо на чолі з Голіциним на Москву, а сам пішов із своїми загонами.
Після зради війська, гінці з посланнями від Лжедмитрія почали зявлятися в Москві, але їх зразу ж хапали і страчували. 1 червня з посланням приїхали Наум Плєщєєв і Гаврило Пушкін, відправились спочатку в Красне село, де жили заможні купці та ремісники, що раніше не підтримували політику Годунова. Гінці прочитали красносільчанам послання від імені бояр Мстиславського, Василя і Дмитра Шуйських та інших, окольничих і громадян московських. Лжедмитрій I нагадував в ній про присягу, яку вони дали його батьку Івану, про утиски, що завдав їм Годунов, про своє чудесне спасіння, ще й прощав народ за те, що він присягнув царю Борису. Населення Красного села з радістю прийняло послів і зібралось великим натовпом проводжати їх до міста. Уряд вислав проти них стрільців, але ті налякавшись, втекли, і посли безперешкодно зустрілись з народом [28, c. 131].
Як не старався патріарх стримати повстання, все було марно. Схвильовані люди рушили до Дмитра Івановича Шуйського, спитати кого ж він справді поховав в Угличі. Переляканий Шуйський сказав, що попового сина. Двері в Кремль були відчинені, маси народу ввірвались туди, схопили царя Федора з матірю та сестрою і повели їх в боярський дім Бориса, розграбували їх маєтки. Під гнів народний потрапили також іноземці, які за чуткою були помічниками Годунова і за свою роботу отримали казкові багатства. Маєтки іноземців були розорені.
3 червня з Москви до Самозванця були відправлені з повинною князі Воротинський та Телятевський, той самий, що шукав у Москві сховку після зради Басманова. В той же час, до лжецаревича приїхали посли від донських козаків, найвірніших помічників самозванця. А прибулих князів він вичитав за те, що не признали істинного царя, Телятевського ледь не вбили. Ще до приїзду Воротинського і Телятевського, в Москву були відправлені князі Голіцин і Василь Мосальський, дяк Сутупов, щоб покінчитиз Годуновими. Розпочали з патріарха Іова, найбільш вірного прихильника Годунова. Його з ганьбою вивели із собору під час служби і як простого монаха заслали в Старицький монастир. Родичів Годунова, а також Сабурових і Вельямінових, що сиділи під арештом, також було відправлено в заслання. Тільки Семен Годунов був задушений за те, що дуже піклувався про вигоди свого роду. Покінчивши з Годуновими та патріархом, Голіцин і Мосальський з Молчановим, Шелефедіновим і трьома стрільцями пішли у старий борисів дім. Царицю Марфу задушили швидко, але молодий Федір боровся відчайдушно; на кінець одному з вбивць вдалося умертвити молодого царя. Народу повідомили, що цариця Марфа з сином от страха отравились. Царівна Ксенія залишилась живою. Тіло царя Бориса викопали в Архангельськім соборі, положили в просту труну і разом з сином і дружиною поховали в бідному Варсонофєєвському монастирі в Стрєтенці [30, c. 413].
3. Перший російський імператор: правління та крах Лжедмитрія I
Взнавши про успіх своєї справи в Москві, Самозванець почав розсилати грамоти по містах з повідомленням про те, що Москва визнала його істинним Дмитрієм, із вимогою наслідувати її приклад. В грамотах він писав, що Бог довірив йому Московську державу, а патріарх Іов з усім духовенством підтримали і визнали нового царя.
20 червня Лжедмитрій I урочисто вїхав у Москву. Йому приготували пишну зустріч: всі церкви дзвонили в дзвони, зібралась маса людей, які падали навколішки перед новим царем; духовенство зустріло царя на Лобному місці, з хрестами. Коли новий цар був уже у палаці, з Кремля на Красну площу виїхав Богдан Бельський, оточений боярами та дяками, він ввійшов на Лобне місце і голосно засвідчив, що новий цар істинний Дмитрій, і народ повинен йому коритися як законному царю [9, с. 320].
Повідомити народ про вхід на престол нового царя мав патріарх. Оскільки Іов був понижений до простого монаха, потрібно було вибрати нового владику. Ним 22 червня став рязанський архієпископ Ігнатій, який перший з архіреїв підтримав Лжедмитрія I. Патріарх сам був за походженням грек, займав посаду архієпископа на Кіпрі і прийшов в Росію в часи царювання Федора Івановича. Новий патріарх розіслав грамоти по всіх областях з повідомленням про сходження на престол істинного царя, і призивав усіх молитися за його здоровя [8, c. 111].
Але все це було тільки половиною справи, визнання Ігнатієм не могло поставити крапку у питанні Лжедмитрія I самозванець він чи ні? Це могло зробити визнання матері, цариці Марфи. Великого мечника князя Михайла послали за Марфою, який привіз її в Москву 18 липня. Цар зустрів свою матір в селі Тайнинському і зустрівся з нею наодинці у шатрі. Очевидно переговори вдалися, оскільки Марфа дуже майстерно грала роль люблячої матері, а Лжедмитрій I відданого сина. Народ аж плакав, коли бачив як покірний син ішов за колісницею матері. Марфу помістили в Вознесенський монастир, куди цар кожен день навідувався. Зразу ж по приїзді матері, 30 липня Лжедмитрій I вінчався на царство за звичайним обрядом. Були надані милості дядьку царя Михайлу Федоровичу Нагому, який отримав звання конюшинного боярина, Філарет Микитович Романов став ростовським митрополитом, його братові Івану Микитовичу було надано звання дворянина. Також самозванець щедро обдарував свого покровителя дяка Щелкунова давши йому звання окольничого. Але не тільки милост