Перший імператор Росії - Лжедмитрій I
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
жати період 1603 1606 рр. зокрема рух Лжедмитрія I , одним з етапів селянської війни.
Праця Д.П. Маковського також викликала суперечку. На думку історика, після Добриничів Самозванець з іноземного агента перетворився у вождя нижчих прошарків суспільства. Розглядаючи внутрішню політику уряду Лжедмитрія, дослідник вказує, що вона диктувалася Боярською Думою. Дана думка заслуговує уваги. Однак Маковський без доказів говорив про зародження в цей період капіталістичних відносин та виникнення бюргерства [28, с. 8].
В узагальнюючій праці А.М. Сахарова політика Самозванця висвітлюється як продворянська. Його опорою була також верхівка посаду. Боярська знать і поляки повязували з ним свої плани. Проте народ вирішив його долю, розпізнавши в ньому захисника інтересів панів.
В цілому у 50 60 рр. виробився погляд на дії правління царя Дмитрія як систему лавірування між різними класами і прошарками, залишену єдиної соціальної опори [27, с.190-193].
Найбільш послідовно ця думка була викладена в багатотомній Історії СССР з найдавніших часів до наших днів (автор розділу Корецький В.І.). Тут детально досліджено дії Лжедмитрія I щодо дворянства, селянства, холопства, православної церкви та ін.. Внутрішня політика висвітлювалась як продворянська кріпосницька, при незначних поступках селянам та холопам. В підсумку, Самозванець опинився між двох вогнів. В народі і серед боярської знаті визрівало невдоволення. Тоді Лжедмитрій I круто поміняв політику. Він вирішив повернути Юрїв день, викликав царевича Петра з військом по допомогу до Москви, проте було пізно. Він намагався догодити всьому населенню, в результаті чого заплутався і зазнав краху [10, с. 245-250].
Більш детально історія Лжедмитрія I в останні часи розкрита в багаточисельних творах В.І. Буганова і Р.Г. Скриннікова. Обидва дослідники вважають Самозванця явним авантюристом Григорієм Отрєпєвим. Це і визначає в основному негативну характеристику його діяльності під час правління.
На історичній сцені пише Буганов, - зявився честолюбивий, безпринципний авантюрист, який в смутні часи мріяв про царство. Це був Григорій Отрепєв, який проводив продворянську політику, одночасно йдучи на деякі поступки селянству. Головною своєю опорою він вважав дворянство, для якого не жалів а ні грошей, а ні землі. Кінець-кінцем, обманувши надії народу на доброго царя, він загинув. Історію і діяльність Лжедмитрія I історик розглядає виключно у звязку з вивченням першої селянської війни і класової боротьби початку XVII ст. [5, с. 57-63].
З інших позицій висвітлює події початку XVII ст. Р.Г. Скринніков, переконливо доводячи, що їх не можна оцінювати як селянську війну. Звертаючись до характеристики Самозванця, історик малює портрет жорстокого та самовпевненого авантюриста. В надії на доброго царя народ його посадив на трон, але той не змінив порядків та інститутів влади. Безперервне лавірування між різними прошарками населення його не врятувало [29, с. 325-329].
Таким чином, радянська історіографія повернулась до ототожнення Самозванця з Григорієм Отрєпєвим, визнаннючи його дворянським царем, який під тиском Боярської Думи проводив кріпосницьку політику.
Нову сторінку у вивченні періоду правління Лжедмитрія I розпочав В.І. Ульяновський. Історик відзначив досить продуману та добре організовану внутрішню політику Самозванця, зокрема, детально описав реформу Боярської Думи, а також її склад та найвпливовіших осіб. Так само була досліджена діяльність органів управління в державі: податкової системи,приказів, реформи суду та ін.. Щодо особистості Лжедмитрія I, то вчений відзначає про факт його походження з дворянської сімї [33, с. 165-169].
Цікаві дослідження на дану тему зявились останнім часом і за кордоном. Польський вчений Я. Мацишевський в своїх працях окреслює широку картину політичної боротьби, становище Російської держави і його відносини з Польщею перед і на початку періоду Смути.
Велике дослідження присвятив особистості Лжедмитрія I американський історик Ф. Барбур. Майже не розглядаючи сутності внутрішньої політики Самозванця, автор все ж дуже високо оцінює особистість та управлінські якості Лжедмитрія I.
2. Похід Лжедмитрія I на Москву
Біди, що звалились на Росію при Борисі Годунові на початку XVII ст. породили позитивні згадки про щасливі часи при доброму царі Івані Васильовичі. Головною проблемою, яка породила Смуту, став перерив династії, що тягнулась ще від Івана Калити. Іван IV був останнім із цього роду, причому, він мав досить багаточисельну сімю. Його перша дружина, Анастасія Романова, народила трьох синів Дмитрія, Івана та Федора й кількох дочок. Друга, цариця Марія Темрюківна сина Василія, остання дружина, Марія Нагая, - сина Дмитрія. Всі дочки Грозного, як і царевич Василій, померли ще в дитячому віці. Обидва Дмитрії первісток царя і його молодший син померли через трагічну випадковість. Царевич Іван Іванович, досягнувши двадцятисемилітнього віку, був оголошений наступником престолу, але його убив же власний батько у приступі гніву. Рід Грозного приречений на зникнення. Шлюби в всередині одного і того ж кола знатних сімей мали негативні біологічні наслідки. І уже в середині XVII ст. стали явні ознаки виродження династії [6, с. 530].
Так, брат Івана IV, Юрій Васильович, глухонімий від народження, помер без потомства. Син Грозного цар Федір Іванович був розумово відсталим. Молодший син царя Дмитрій хворий на епілепсію. Шанси на те, що царевич доживе до зрілих років, та й ще залишить наступника, бу