Перший імператор Росії - Лжедмитрій I
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
ького війська та недостачу бойового досвіду то шанси Лжедмитрія I різко зростають.
Мстиславський підступив до табору Самозванця, але не спішив, чекаючи підмоги: видно 50 проти 15 тисяч йому було мало. В той же час, Лжедмитрій I якраз і не хотів чекати: 21 грудня завівши війська промовою, він ударив на царське військо, яке зразу ж кинулось тікати. Мстиславський був збитий з коня і отримав декілька ран в голову; царське військо втратило 4000 чоловік вбитими, і лише недосвідченість молодого царевича спасла царську армію від повного краху [28, с. 156].
Не дивлячись, однак, на цю перемогу, яка по справжньому повинна була підвищити бойовий дух війська, справи для нього погрожували піти на спад. Лев Сапега написав Мнішку, що в Польщі на його кампанію дивляться досить негативно, і радив повертатися. Мнішек, під приводом зібрання сейму, став збиратися в Польщу. Тим часом найманці почали вимагати зарплатню, погрожуючи повернутись в Польщу. Лжедмитрій I ходив від однієї роти до іншої, вмовляючи їх залишитись. Проте марно, більшість поляків поїхало з Мнішеком. Залишилось тільки 1500 вояків, які замість Мнішка, вибрали гетьманом Дворжицького. Але ця втрата була повністю компенсована: прийшло 12 тисяч українських козаків, з якими Самозванець засів у Севську.
Так як головний воєвода, князь Мстиславський, був поранений, то інші воєводи, князь Дмитро Шуйський з друзями, не потурбувались повідомити царя про битву під Новгород-Сіверським. Борис взнав про це зі сторони і тут же послав у військо чашника Вельямінова-Зернова з промовою та словом милостивим. Він висловив подяку Мстиславському за те, що той пролив свою кров за царя, побажав йому міцного здоровя і надіслав свого лікаря з двома аптекарями. Похваливши переможене військо Годунов не міг не осипати милостями єдину людину, яка достойно виконала свій обовязок Федора Басманова, захисника Новгород-Сіверського, подарувавши йому помістя і великі гроші [6, с. 634].
На заміну хворому від ран Мстиславському був присланий князь Василій Іванович Шуйський, який при появі Самозванця урочисто, з Лобного місця, давав свідчення перед московським народом, що справжній царевич помер і похований ним, Шуйським. Лжедмитрій вийшов із Севська і 21січня 1605 р. вдарив на царське військо при Добриничах, але незважаючи на чималу хоробрість, через багаточисельність царської армії, потерпів поразку. Пізніше Михайло Борисович Шеїн, що займав тоді посаду чашника, був відісланий в Троїцький монастир повідомити царя про щасливу звістку, за що отримав звання окольничого; воєводи отримали золоті; війську роздали 80000 рублів. Проте радість царя була перервана тривожною звісткою з Смоленська, в якому населення схилялось до підтримки Самозванця.
Прийшли вісті, що Лжедмитрій розбитий не до кінця. Після поразки в Добриничах, Самозванець заперся у Путивлі і, бачачи малу кількість свого війська, хотів втекти в Польщу, але тепер між росіянами було багато людей, які зєднали свої долі з царевичем, і не хотіли ні тікати в Польщу ні здаватись на милість Годунова. Та ще й прибуло 4000 донських козаків. Що ж у цей час робили царські воєводи? Вони пішли брати в облогу Рильськ; але тут поляки розпустили чутку, що до них на підмогу іде польський гетьман Жолкевський. Воєводи налякались і накивали пятами в Комарницьку волость, де успішно повоювали з дітьми, жінками та старими людьми, що знизило авторитет царя, і, навпаки, зросла популярність Лжедмитрія.
Далі геніальні російські воєводи пішли брати штурмом Кромни, де засів прихильник Лжедмитрія I Акінфєєв з донськими козаками на чолі з отаманом Корелою. Воєводи, за словами очевидця подій іноземця Якова Мажарета, займалися смішними справами. Тут же відбулася спроба Бориса Годунова отруїти Самозванця. Проте замисел був розкритий, і, загадковим чином, очевидно, від пережитих стресів помер сам Годунов: 13 квітня, коли він встав із-за столу, кров потекла в нього з рота, вух і носа, і після двох годин мук він помер. Пройшла плітка, що він помер від отрути зробленої власними руками [17, с. 337-338].
Після Бориса залишився його син Федір, який по відгукам сучасників, хоча й був молодий, але розумом і мудрістю переважав багатьох дідів сивочолих. Дійсно, Борис, перший із царів московських, розширив для свого сина коло занять, яким обмежувалося виховання росіян: так відома карта Московської держави намальована рукою Федора Борисовича. Кажуть, що Годунов дуже любив свого сина і часто залучав його до державних справ.
Жителі Москви спокійно присягнули на користь Федора, поцілували хрест. Бездіяльність бояр Мстиславського і Шуйського, воєвод великого війська, змусило новий уряд відкликати їх у Москву і на їх місце послати Федора Басманова, який успішно витримав штурм Лжедмитрія I. Разом з боярами, князем Ростовським і Басмановим, поїхав і патріарх Іов щоб привести військо до присяги новому царю. Проте Басманов зрадив царя і, зєднавшись з князями Голіциними Василем і Іваном Васильовичами, Михайлом Глібовичем Салтиковим, 7 травня оголосив війську, що істинним царем є Дмитрій. Полки без опору проголосили останнього царем; лише деякі не захотіли порушувати свою присягу перед Федором і з двома воєводами, князями Ростовським і Телятевським, втекли в Москву [30, c. 409].
Князь Іван Васильович Голіцин був посланий у Путивль повідомити Самозванцю про перехід війська на його сторону. Кажуть, що деякі вояки, приїхавши, впізнали в Дмитрієві Отрєпєва, але для таких викриттів було вже дуже пізно. Лжедмитрій I наказав війську іти під Орел і там його чекати, а сам руши