Перший імператор Росії - Лжедмитрій I
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
ера та перша дисертація під назвою Дмитрій, великий князь Росії, син Івана Ф. Новаковського, захищена в Берлінському університеті у присутності вчених з світовим імям. Названі праці спиралися в основному на мемуари іноземців та деякі російські нарративні джерела, описували ті чи інші моменти в житті Самозванця, приділяючи найбільше уваги питанню про його походження.
Новий пласт інформації привнесли у дослідження Димитріади дві книги італійського історика С. Чампі, який зібрав цілий ряд невідомих і маловідомих джерел. Виключний характер біографій, в основному популярних по формі, носили роботи інших італійських (Т. Вентурі) та німецьких( Й. Каро До Дмитрія; Ф. Лоренц Несправжній Дмитрій; Х. Пантеніус Лжедмитрій; Х. Скрибанович Псевдо-Дмитрій;) авторів. У Франції вийшла книга російського автора, який проживав в Парижі, К. Валишевського. Пізніше вона була перекладена на російську мову і видана у наші часи [33, с. 30-31].
Велику цінність сьогодні мають праці польських авторів, які збагатили дану тему новими джерелами та версіями. Уже в перших загальних працях А. Потоцького, Е. Рачинського, І. Шуйського, Й. Нємцевича, І. Турського та інших були введені в обіг багаточисельні документи, дякуючи яким, вдалось більш точно описати польський період біографії Самозванця. Нові матеріали наводились навіть у працях краєзнавців, які вели пошук в Самборі, Вишневці, архівах Львова (Татомир, М. Туркавський). Найбільш цінними з точки зору новизни джерел, так і перегляду традиційних поглядів про перебування Лжедмитрія в Польщі і його звязках з політичними та церковними діячами, безумовно є твори Я. Собезького і книга А. Брюкнера.
Досить цікавими є дослідження двох видатних польських філологів Я. Бодуена де Куртене і Л. Пташицького, проведені незалежно одне від одного, по вивченню листа Самозванця до папи Климента VII. Обидва автори прийшли до висновку, що Лжедмитрій був росіянином і задіяний у духовні сфері. Нові матеріали і оцінку взаємовідносин Лжедмитрія з польськими аріанами запропонував Г. Мерчинк [28, с. 10-11].
Що стосується радянської історичної науки, то вона розпочала з критики попередньої історіографії, навішувала ярлики буржуазної обмеженості вченим з світовим імям, які намагались працювати в нових умовах. Потім поширилась економізація, навязування класового підходу і класової боротьби як рушійної сили історії. Фактично, була перервана традиція вивчення політичної історії і поступово втрачена глибина досліджень, забуті принципи текстології і порівняльного аналізу джерел по кожній окремій проблемі це замінювалось загальними думками по раніше визначеній ідеологічній схемі.
Лжедмитрій I став незмінним обєктом дискусій в характеристиках народних рухів початку XVII ст.. Кожний автор намагався знайти відповідь на питання, яке було представлене як головне: інтереси якого класу захищав Самозванець, чий він був цар?
Цей шлях розпочав перший російський історик-марксист М.Н. Покровський. Спочатку вчений називав Лжедмитрія I однаково козацьким і дворянським царем, потім царем дворян. Але поступово відійшов від подібної оцінки. Його характеристика класової сутності правління Самозванця стала менш чіткою, а в своєму короткому нарисі, Покровський представляв його як захисника інтересів селянства [24, с. 523-528].
Гостра дискусія на цю тему розгорнулася в 20-х 30-х рр. у час становлення радянської історіографії. Частина істориків на чолі з С.Ф. Платоновим стояла на старих позиціях, але серед них уже намітився розкол. Так, Ю.В. Готьє, залишаючись в цілому на попередніх позиціях, визнав також теорію про боротьбу класів, як рушійну силу історії, доводячи, що рух на користь Лжедмитрія I переродився в народний рух.
У цілому в історіографії 20-х 30-х рр. існувало кілька напрямів відносно цієї теми. Самозванця висвітлювали то як представника бояр та поміщиків, то як захисника дворян, то як польського ставленика та зброю прихованої інтервенції, то як козацького царя. Писали і про його поступки селянству.
В другій половині 30 40-х рр. в історичній науці стала перемагати думка про приховану польську інтервенцію. Лжедмитрій I знову описувався як авантюрист, ставленик поляків і папи.
В цей час думки деяких авторів змінилися. Наприклад, В.І. Пічета спочатку доводив твердження про значну роль народних мас, зокрема козацтва в подіях революції поч. XVII ст.. Пізніше історик різко критикував М.Н. Покровського, доводячи, що основною рушійною силою Самозванця було не селянство чи козацтво, а польсько-литовська держава і католицька церква. Пічета вважав невірною характеристику Лжедмитрія I як селянського царя.
І.І. Смирнов детально вивчив внутрішню політику Російської держави 1605 1606 рр.. Історик доводив, що Самозванець посилив кріпосницький гніт і був царем поміщиків-кріпосників, дворян, ставлеником польських інтервентів.
Великий інтерес представляла стаття Г.Н. Бібікова про земельні жалування в Смутні часи. На основі земельних роздач автор намагався показати на які групи землевласників опирався Лжедмитрій I. Класову боротьбу посадського населення досліджували у цей час П.П. Смирнов та С.В. Бахрушин.
В 50-60-х рр. на сторінках журналу Вопроси истории розгорілась дискусія про першу селянську війну в Росії початку XVII ст.. Автори в основному торкались проблем ролі селянства в боротьбі за престол Самозванця і класової направленні політики останнього по відношенню до селянства. Особливо дискусійним було питання чи слід вва