Перший імператор Росії - Лжедмитрій I
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
? в допомогу 2000 вершників [7, с.320].
Тим часом чутки про Самозванця поширювалися на території Росії, і дійшли до Бориса Годунова. Той негайно ж взявся приймати міри. І тут же в Польщу, від імені бояр, Борис відправив дядька Григорія Смирного-Отрепєва, і що ж сталося? В грамоті ні слова не було про самозванця! Там тільки написали про безчинства суддів королівських! Існують також відомості, що бояри таємно відправили до короля Ляпунова, щоби той попросив короля допомогти Дмитрію. З цього видно позицію бояр, які будь-яким чином намагалися скинути з трону Бориса Годунова [19, с.498].
Що ж робив Борис готуючись до боротьби з Самозванцем? В Москві патріарх Іов і князь Василь Шуйський, що є сили умовляли народ не вірити чуткам про царевича, який справді помер в Угличі, і він князь Шуйський, сам поховав його, а під іменем царевича виступає злодій Грішка Отрєпєв. Але народ не вірив ні князю, ні патріарху. По областях пройшов наказ від патріарха духовенству, щоб ті молилися за упокой царевича Дмитрія. А священики на службі мали розповідати прихожанам про поганого самозванця, який глумиться над іменем царевича.
Тим часом 2 червня 1604 р. у Самборі був підписаний таємний договір між Лжедмитрієм I та Мнішеком. В силу королівських кондицій самозванець зобовязувався передати короні Чернігово-Сіверську землю. Обовязок потім було підтверджено особливим договором про передачу короні шести міст в князівстві Сіверськім (очевидно, Чернігова, Новгорода-Сіверського, Путивля) а також мала відійти Смоленська земля з її центром м. Смоленськом.
Однією з умов став шлюб самозванця. Причому мова йшла не скільки про дозвіл, а стільки про зобовязання Лжедмитрія одружитися на підданій короля. Дозволяємо йому одружитись на наших землях, щоби вона царицею московською була. Щоправда, імя майбутньої нареченої неназвали. Договір з Краковом і визначив всю подальшу долю Марини Мнішек. По поверненню в Самбор, Мнішек впевнено довів справу до кінця. Під страхом прокляття, Дмитрій клянеться одружитись на Марині. Умови шлюбного контракту зводились до наступного: Самозванець зобовязувався виплатити Мнішку мільйон польських злотих із московської казни на виплату боргів і переїзд в Москву. Марина в якості цариці повинна була отримати на правах удільного князівства Новгородську і Псковську землю з думними людьми, дворянами, духовенством, з приміськими поселеннями, і селами, зі всіма доходами. Самозванець урочисто обіцяв, що Новгород і Псков фактично будуть виведені з під влади Москви [27, с. 245].
У плані релігії набожні Мнішки поставили перед Дмитрієм суворі умови. Він повинен був перевести все Московське царство з православя в католицтво за рік. У випадку не виконання цієї умови, Марина мала право розлучитися, але, розуміється, зберігала за собою всі земельні надбання.
Під час переговорів з королівськими чиновниками в Кракові Отрєпєв попросив короля, щоби той приставив до нього сенатора Мнішка і дозволив розпочати воєнні приготування збирати козаків і добровольців на польських землях. Зіткнувшись з протидією сенаторів і сейму, Сигізмунд ІІІ не міг використовувати королівську армії у війні з дружньою державою. Як не писали польські хроністи, що військо було зібрано завдяки коштам Юрія Мнішека, Костянтина Вишневецького та інших панів, ця думка є не точною. Оскільки ні Сигізмунд ІІІ, ні член сенату Речі Посполитої Юрій Мнішек аж ніяк не були приватними особами, а пряма підтримка короля мала вирішальне значення для успіху авантюри.
Воєнні приготування в Самборі і Львові набули широкого розмаху. Коронний гетьман Ян Замойський вимагав від Мнішка пояснень чому збирають солдат без відома короля, і суворо попередив, що такі приготування можуть нанести велику шкоду Речі Посполитій.
Самборська казна була постійно пуста, і Мнішек не міг виділити Лжедмитрію навіть тих 4000 злотих, які король пожалував царевичу на утримування. Тим не менше, сенатору вдалось отримати деякі кошти, і він приступив до формування війська. До середини серпня 1604р. покровителі самозванця зібрали в передмісті Львова деяку кількість кінноти і піхоти. Під прапори царевича сходились найманці з усіх боків, які залишились без діла після закінчення бойових дій в Лівонії. Серед тих, хто прийшов на службу до Лжедмитрія I, були ветерани Баторія, мародери та інші волоцюги. Ставки найманців в Європі були досить високими, і Мнішку було важко оплачувати їх послуги. Не отримуючи зарплати браве вояцтво почало грабувати місцеве населення. Діло дійшло навіть до вбивств [29, с. 86].
Не дивлячись на обіцянки канцлера Лева Сапеги, самозванець ніякої допомоги з Литви не отримав. Не бажаючи війни з Росією (воно й зрозуміло, адже через своє сусідство з російськими землями литовці би прийняли на себе перший удар) литовські магнати рішуче відмовились підтримати авантюру. Такі настрої в загальному і переконали Сапегу не підтримувати Дмитрія.
Московська дипломатична переписка зберегла відомості про те, що Сигізмунд ІІІ робив спроби підштовхнути до війни з Росією кримського хана. Літом 1604 р. кримський мурза А. Сулишев повідомив Москву, що король бачився з кримським послом Д. Черкашеніним і пообіцяв виплатити кримському хану неабияку винагороду, якщо Крим допоможе тому, кого величають московським царевичем. Коли посильний прибув з цією пропозицією до хана, той погодився. Але так сталося, що секретне звернення короля не мало ніякого успіху, оскільки не було підкріплене грошима. Без погодження з сеймом король не міг виконати своїх щедрих обіцянок [30, с.