Перший імператор Росії - Лжедмитрій I
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
? компіляції потрібен системно-фактологічний принцип.
Саме такий принцип має загальний курс академіка К.Н. Бестужева-Рюміна. Він вважав, що історію творять окремі особистості, які направляють маси, і тому головну увагу приділив характеристиці особистості самозванця. Історик розглядав весь період правління Лжедмитрія I, як ланцюг успіхів і помилок однієї людини. В цьому плані говорив він і про внутрішню політику Самозванця, зокрема, про реформу Боярської Думи. До помилок Лжедмитрія I автор додав його індивідуальні негативні риси і дії. Ця характеристика закінчувалась такими словами Лжедмитрій I легковажний, проте талановитий чоловік, нещасна жертва чужих інтриг Весь його характер і діяльність на престолі свідчить про те, що він не був свідомим самозванцем [29, c. 8].
В цей час на небосхилі російської історіографії загорілась одна з найяскравіших її зірок В.О. Ключевський. Його праці стали новим етапом у дослідженні Смутного часу. На відміну від своїх попередників, історик іронічно писав про велике анекдотичне зацікавлення щодо питання про походження Лжедмитрія I, испеченного в польской печке, а заквашенного в Москве. Ключевський справедливо відзначав, що для нас важна не личность Самозванца, а его личина, роль, им сыграна. На думку історика, роль цієї людини полягала лише в зміні побуту, порядку життя, діяльній участі у засіданнях Боярської Думи. Негативні особисті якості, його любов до іноземців, викликали невдоволення у бояр, і Лжедмитрій I, виконавши роль караючого меча, став їм непотрібен. Але в народі (крім москвичів) його популярність не сильно послабилась [15, с. 355].
Важливе значення мають твори Львівського історика Олександра Гіршберга, який написав кілька книг і збірник документів на дану тему. Вчений показав Самозванця людиною широких поглядів і високих помислів, правителем, який намагався змінити на кращий державний устрій Росії, підняти рівень освіти і моралі. Разом з тимЮ, Лжедмитрій I, який, на думку вченого, міг бути позашлюбним сином польського короля Стефана Баторія, здійснив безліч помилок, мав ряд негативних особистих рис, і недооцінював опозицію, що і привело до його падіння [36, с. 34].
Майже одночасно з роботами Гіршберга, у Фрації, Росії, Швейцарії та інших країнах зявились багаточисельні праці російського єзуїта Павла Пірлінга. Позиція даного автора з часом змінилась від визнання Лжедмитрія I сином Грозного до ототожнення його якщо не з Григорієм Отрєпєвим, то з кимось підготовленим агентом в Польщі. Головна цінність праць вченого велика кількість нових матеріалів, добутих у архівах Риму, Стокгольму, Львова [22, с. 53-86].
В певну систему намагалися звести різноманітні свідчення нарративних джерел про Лжедмитрія I М.А. Поліевктов. Дослідник розпочав з висновку Внутрішня політика Самозванця не була ознаменована свідомо- реформаторською діяльністю. За ним, цар, переслідуючи мету особистого щастя, не зміг визначити подальшого ходу подій, що і привело до його поразки [25, с. 82].
Реальну характеристику діяльності Лжедмитрія I намагався дати П.Г. Васенко. Історик перераховував окремі дії Самозванця, спрямовані на задоволення потреб різних прошарків суспільства (дворянства, боярства, селянства, духовенства та ін..). Це, на думку Васенка, спочатку підняло авторитет Лжедмитрія I, проте останній не зміг усім догодити, і став жертвою боярської змови.
Велику цінність і сьогодні мають праці В.С. Іконнікова. Його скрупульозні дослідження окремих історичних моментів Смути і, зокрема, історії Лжедмитрія I зберігають своє фактологічне значення.
Певним підсумком дорадянської історіографії стали роботи академіка С.Ф. Платонова голови петербурзької школи істориків Росії. Метод праці Платонова концентрував в собі увесь досвід російської та іноземної історіографії, щодо комплексного підходу до проблеми. Учений зібрав та видав багато цінних літературно-історичних памяток XVII ст., які є дорогоцінним скарбом для сучасних учених. Платонов детально дослідив демографічні, географічні, соціальні фактори та умови, в яких розгортались події початку XVII ст.. Історик дав нову загальну схему розвитку подій Смутного часу. За Платоновим, Смута розпочалась після смерті Івана Грозного, коли закінчення династії співпало з державною кризою. В її розвитку учений виокремив три періоди: династичний (боротьба за престол до початку царювання В.І. Шуйського включно), соціальний (боротьба суспільних класів і втручання іноземних інтервентів), національний (боротьба з інтервентами) [21, с. 158-164].
Звертаючись до внутрішньої політики Росії часів Лжедмитрія I, Платонов висунув досить цікаву думку щодо відродження Самозванцем опричного округу. Це не могло сподобатись московським княжатам. Ще одного ворога новоявлений цар нажив в обличчі духовенства, яке він економічно пригноблював. Його справи не сподобалися і москвичам. Самозванець став жертвою жителів столиці, підбурених боярами. Однак, населення інших регіонів підняло повстання у відповідь на вбивство свого царя [21, с. 223-225].
Щоб завершити огляд історіографії до початку XX ст. потрібно відзначити праці зарубіжних авторів про Лжедмитрія I. Вище уже говорилось про дослідження О. Гіршберга та П. Пірлінга. Перші праці іноземних авторів, які мали дослідницький характер, зявились ще в кінці XVII ст. В 1674 р. в Лондоні вийшла обємна книга Р. Манлея. На початку XVIII ст. Ла-Рошель опублікував в Парижі двохтомну біографію царя Дмитрія. Через 100 років зявилась робота про Самозванця і повстання стрільців А. Вісн