Перший імператор Росії - Лжедмитрій I
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
інили дії Адама Вишневецького як авантюру. Замойський користувався величезним авторитетом серед політичного бомонду Речі Посполитої і Вишневецькому прийшлось викласти йому свої пояснення. В листі від 25 вересня 1603 р. Адам приніс вибачення, що раніше не сповістив про цей факт коронному гетьману. У своїм листі він писав: Оскільки в мій дім потрапив чоловік, який довірився мені, що він є сином Івана, того тирана …і хоче попросити допомоги в короля … прошу Вашої поради, що з ним робити. Аргументів у Вишневецького було два: отримання із Росії сприятливих новин та показання перебіжчиків [30, c.360].
Замойський зразу ж порадив Вишневецькому повідомити про все короля, а потім відіслати і самого претендента або до короля або до нього, гетьмана.
22 жовтня 1603 р. Сігізмунд ІІІ запросив папського нунція Рангоні і повідомив його про появу в помісті Адама Вишневецького москаля, який називає себе царевичем Дмитрієм. Король наказав привести претендента в Краків і викласти йому детальні відомості про особистість цієї людини. Однак Замойський переконав короля, що для Польщі цієї авантюри непотрібно.
Бачачи, що Сігімунд допомоги не надасть, Вишневецький уже в січні 1604 р. почав збирати своє військо для походу в Росію. Проте зібраних сил було надзвичайно мало, але Лжедмитрій I з покровителем надіялись знайти союзників на теренах України та за її межами. Особливі надії покладалися на кримського хана, який весною 1604 р. розірвав мир з Москвою і загрожував походом [5, с.142].
Проте все виявилось не так просто як уявлялося. Підбити Крим на похід не вдалося, а запорізькі козаки не повірили в обіцянки Самозванця. Лжедмитрій вирішив підключити до походу донських козаків. Він відіслав лист до донського низового отамана Івана Степанова, у якому покладаючись на авторитет свого батька, просив підтримки і допомоги, щоб посилити свій вплив серед козаків, й ті були готові визнати себе підданими лжецаревича. У Литву виїхали отамани Корела, Михайло Меженков та пять козаків. При них була грамота, датована пятнадцятим жовтня 1603 р.
Коли посли з Дону зявилися в межах України, князь Януш Острозький повідомив короля, що по Україні поширюються рухи свавільних людей, які хочуть возвести москаля на російський трон. Розраховуючи на підтримку Замойського, Острозький пропонував королю прийняти негайні міри щодо донців, ще до того, як Дніпро кригою вкриється. Однак лист Острозького залишився без відповіді, оскільки на той час при королівському дворі перемогла партія прибічників війни з Росією [32, с. 498].
Несподівано для своїх підданих, Сигізмунд ІІІ наказав звільнити донських послів і доправити їх в Краків до Лжедмитрія I. Зовнішність наступника московського престолу не говорила на його користь: він був середнього, майже низького зросту, з сильною конституцією тіла, лице мав округле, неприємне, волосся рудуватого кольору, очі темно-голубі, був сумний, задумливий, незграбний. Ці риси прекрасно відображені в портреті Лжедмитрія I, що був написаний очевидцем [1, с. 341]. Рангоні дуже зрадів приїзду наступника російського престолу, і прийняв його з великою повагою. В досить довгій розмові з Отрєпєвим, нунцій досить ясно дав йому зрозуміти, що якщо той дійсно хоче домогтися допомоги з боку Сигізмунда, то він повинен відректися від православної віри і перейти в римо-католицьку. Лжедмитрій I погодився, і наступного тижня в присутності свідків дав урочисту клятву бути слухняним сином апостольського престолу, після чого Рангоні миро помазав його, а один з єзуїтських священників прийняв сповідь. Коли нунцій досягнув своєї цілі, то привіз новонаверненого до короля, і той визнав його царевичем. 13 березня 1604р. король звернувся до коронного гетьмана Яна Замойського за порадою, а фактично запропонував йому очолити похід на Москву. Гетьман, який очолював опозицію королю в Польщі, рішуче відкинув цю пропозицію [30, c. 163].
Мир на той час був категорично необхідним як для Росії, так і для Польщі. Польсько-литовські війська вели боротьбу з шведами в Лівонії. Канцлер Ян Замойський ще в кінці 1602 р. запропонував укласти союз з Росією і закріпити його шлюбом з Ксенією Годуновою. Проте Сигізмунд рішуче відкинув цю пропозицію. Король підозрював, що Москва спробує дістати шведську корону своєму ставленикові королевичу Густаву, сину скинутого шведського короля Еріка XIV. Підозри правда виявились безпідставними, адже в 1601р. королевич Густав був засланий з Москви в Углич [4, с. 353].
Рішуча позиція коронного гетьмана Я. Замойського, Жолкевського, Василя Острозького, Збаражського та інших сенаторів, справила значний вплив на королівський двір. Сигізмунд був змушений відмовитись від офіційної підтримки Самозванця і не пропонував більше посилати армію в похід на Росію. Проте передчуваючи вигоду від цієї авантюри, король пішов на хитрість: він визнав Дмитрія царевичем, хоча й не публічно, призначив йому щорічну допомогу( 40 тисяч злотих), і дозволив панам, приватним чином, допомагати йому.
Найбільш рішучим прихильником негайної війни з Росією виявився сенатор Юрій Мнішек, який не належав до числа впливових державних чиновників того часу. Гетьман Станіслав Жолкевський писав, що Мнішек діяв засобами брехні та підлабузництва, але особливо важливою для нього була допомога його родича кардинала Б. Мацієвського, що мав великий вплив при королівському дворі. Мнішек допоміг Лжедмитрію I заручитися допомогою литовського канцлера Лева Сапеги. Канцлер заявив, що Дмитрій дуже схожий на покійного царя Федора Івановича і обіцяв прислат?/p>