Перший імператор Росії - Лжедмитрій I
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
і роздавав цар: 74 сімейства, що мали родинні звязки з Годуновим, були відправлені в заслання [10, c. 350].
Не проходило і дня без того, щоб Лжедмитрій I не відвідував засідання Думи. Іноді, слухаючи довгі суперечки бояр, він сміявся і казав: Скільки годин ви думаєте та все без результату. А я вам скажу от що - і за хвилину він вирішував такі проблеми над якими бояри сиділи годинами. Він повчав бояр, наводячи приклади із власного життя та життя інших. По середах і суботах сам приймав чолобитні від простих людей. Коли поляки радили йому прийняти суворі міри щодо підозрілих людей, цар відповідав, що є два способи утримувати підданих у покірності: один бути мучителем, другий роздавати нагороди, що й робив. Лжедмитрій наказав повернути всі борги взяті ще Грозним. Зарплату військовим було подвоєно; духовенству підтверджені старі привілеї і дані нові; у Львів вислано соболів на 300 рублів, щоби там побудували православну церкву. В духовники собі, цар вибрав архімандрита володимирського Рождественського монастиря. Друкування священних книг продовжувалося у Москві: Іван Андроніков Нєвєжин надрукував Апостол, в післямові якого написав подяку царю Дмитрію Івановичу [33, c. 128].
Відносно селян та холопів у правління Лжедмитрія було видано два розпорядження: 1) підготовлене боярами, мало на меті обмежити поширення холопства та запобігти неправомірному перетворенню селян на холопів. Друге розпорядження стосувалося біглих селян. Термін розшуку збільшувався до 15 років, проте, якщо буде виявлено, що селянин втік через голодування, то він ставав вільною людиною. Милості царя досягли навіть віддалених остяків: пригнічені верхотурськими збірниками ясака остяки просили царя, щоб той наказав збирати ясак як і раніше з Пермі Великої. Він зроби ще краще: звільнив остяків від податківців і сказав самим відвозити ясак у Верхотурьє.
Після царського вінчання Лжедмитрій відпустив іноземне військо, попередньо добре їм заплативши. Проте вояки навіть і не думали покидати Москву, а далі веселились за государів рахунок, неодноразово порушуючи закони та творячи безчинства. Шляхтич Липський був заарештований за бійку, і приговорений до кількох ударів батогом. Коли його водили по вулицях, поляки напали і відбили свого товариша. Цар вимагав від поляків повернути Липського, а то він їх усіх перебє. Поляки відповіли, що вони радше помруть чим видадуть товариша, а перед тим багато зла вчинять Москві. Нарешті, він таки вговорив поляків видати Липського для заспокоєння народу, обіцяючи захист шляхтичу [4, c. 215].
Пропивши та програвши всі гроші поляки знову звернулись з проханнями до царя, коли той відмовив, то більшість з них відправилась в Польщу з жалобами на невдячність Лжедмитрія. Біля царя залишилось тільки кілька, найбільш талановитих поляків, його старих друзів, які йому були необхідні для відносин з Польщею, як наприклад, брати Бучинські; залишились також охоронці із лівонців.
Що не давало авторитету новому царю, то це любов до іноземців та неповага до стародавніх звичаїв. Лжедмитрій, як людина молода та енергійна, яка досить довгий час проживала за кордоном, прагнув змін та нових порядків. Він запровадив музичний супровід під час обіду, не мив рук в кінці столу, їв телятину, що суперечило російським традиціям того часу, не ходив в лазню, не спав після обіду, а використовував цей час для огляду своєї скарбниці, на перевіпку роботи майстерень, йшов сам, без зайвої урочистості. Сам випробовував нові гармати, учив військо. Все це не подобалось, хоч і не всім, консервативним російським людям [3, c. 1].
Ще більше росіян турбувала привязаність Лжедмитрія до чужої віри. Він прийняв католицизм, хоча й зробив це щоби заручитись допомогою польського короля та ордену єзуїтів. Тепер, коли він уже сидів на російському престолі, йому було необхідно зберегти дружні відносини з папою, королем Сігізмундом та іншими католицькими державами. У той час в Європі процвітала ідея всехристиянського ополчення проти страшних турків. Тому й не дивно, що ця думка заполонила увагу молодого царя, але він знав, що для виконання цього замислу потрібен тісний союз з католицькими державами та папою. Приязнь папи,короля та єзуїтів потрібна була йому і по іншій особистій справі. Він був закоханий у Марину Мнішек, і хотів якнайскоріше бачити її в Москві; король, духовенство могли перешкодити її приїзду та й Мнішеки були ревними католиками.
Між тим те, що проходило в Москві, активно велися зовнішні звязки, переважно з Польщею та Римом. Коли Лжедмитрій ще боровся з Годуновим, в Польщі сейм висловився проти нього, незважаючи на підтримку авантюри королем. Тепер же успіх Самозванця заставив на час мовчати незадоволених. Цар терміново відправив у Краків свого посла Афанасія Власьєва умовляти Сигізмунда про спільну війну проти турків та просити дозволу на приїзд в Москву Марини Мнішек. Із наказів даних послові видно бажання царя, щоб поведінка нареченої не викликала негативних вражень у народу. Він випрошував у Мнішека дозволу для Марини ходити в грецьку церкву та причащатися в російського патріарха, дотримуватись обрядів православної церкви, хоча таємно може залишатися католичкою. Є відомості, що король пропонував йому взяти заміж не Марину, а свою сестру або князівну трансільванську. Проте Лжедмитрій відмовився, і сказав що виконає обіцянку [5, c. 145].
10 жовтня в Кракові відбулось заручення, з всією пишністю та присутністю короля. Проте Мнішек, незважаючи на прохання російського царя по швидше відправити Марину в Моск?/p>