История

12101. Украинское государство гетмана Скоропадского (апрель-декабрь 1918)
Информация пополнение в коллекции 21.12.2010

Сепаратисты-социалисты объясняют, что причиной восстания был отказ Гетмана от самостийности и провозглашение федерации с Россией. Но их документировано опровергает, тоже сепаратист, но не социалист, украинский историк Д. Дорошенко, основываясь на ряде печатных источников: Назарук "Год на Великой Украине" (Вена, 1920 г., стр. 12); Крезуб "Лiт. Наук. Вiстн." 1928 г. стр. 315); Лещенко календарь "Днiпро" (Львов, 1923 г. стр. 10) и других.Выборы Директории в числе пяти лиц (Винниченко, Петлюра, Макаренко, Андриевский, Швец) были произведены на тайном заседании заговорщиков, в здании Министерства Путей Сообщения, 14 ноября (по нов. ст.), когда заговорщики еще ничего не знали о гетманской Грамоте о федерации. Автор воспоминаний (Лещенко), участник заседания, это особенно подчеркивает. Съезд же руководителей восстания в Белую Церковь, откуда оно было объявлено, начался несколькими днями раньше. Так Петлюра, Швец и Андриев-1-кпй уже в ночь с 12 на 13 ноября были в Белой Церкви, что подтверждают многочисленные украинские мемуаристы. Зная это, есть все основания с достоверностью утверждать, что восстание не было в причинной связи с Грамотой о федерации. Причину его, если не с достоверностью, то, с большой степенью вероятности, надо искать: в переговорах Винниченко с Раковским и Мануильским, о которых было упомянуто выше; в приведенной выдержке из речи Троцкого на 6-ом Съезде Советов и в неукротимом желании украинских социалистов захватить власть над Украиной в свои руки.В конечном же результате, как известно, Украина оказалась во власти большевиков, которые не оказались неблагодарными к украинским социалистам и всем принимавшим участие в восстании против Гетмана. Чтобы убедиться в этом, достаточно просмотреть отчеты о суде над деятелями Центр. Рады, происходившем, после окончательного захвата на Украине власти большевиками, в Киеве, в 1921 г. Исключительно легкие приговоры и скорая амнистия для одних и полное оправдание для других были благодарностью большевиков за помощь в деле установления на Украине советской власти. То, что помощь эта, вероятно, была несознательной (благодаря непониманию и некультурности большинства украинских социалистических вождей), дела не меняет и помощь не перестает быть помощью. В том же, что участие в противогетманском восстании выдвигалось защитой, как "смягчающее вину обстоятельство", можно убедиться из отчетов о суде над деятелями Центральной Рады, в мае 1921 г. В то время, как участников белого движения, не только руководителей, но и обычных (рядовых) офицеров и добровольцев, расстреливали, даже Председателя того украинского правительства, которое привело немцев на Украину, (Голубовича), приговорили только к 3 годам заключения, а затем до истечения срока амнистировали. Центром для поднятия восстания была выбрана Белая Церковь (вблизи Киева) потому, что там находились "сечевые стрельцы" галичане. Разоруженные и распущенные в первые дни Гетманства, они ходатайствовали о разрешении вновь сформироваться, на что Гетман, не учтя последствий, и дал свое согласие, назначив местом формирования Белую Церковь. Петлюра еще в июле был арестован по подозрению в участии в заговоре против Правительства, но после соглашения Гетмана с "Украинским Национальным Союзом", незадолго до восстания, был выпущен. При этом он дал честное слово, что в деятельности против Гетмана и Правительства участия принимать не будет. Давши это слово, он сразу же уехал и Белую Церковь для подготовки восстания, где он и провозгласил себя главнокомандующим всех вооруженных сил повстанцев.Об этом самозваном провозглашении документировано и подробно пишет в своих воспоминаниях Н. Шаповал, один из лидеров повстанцев. ("Гетьманщина и Директория". Н. Йорк. 1958 г.)Благодаря активному участию в подготовке восстания генерала Осецкого, командовавшего всей железнодорожной охраной Украины, призыв к восстанию с молниеносной быстротой распространился по всей Украине, и уже 15 ноября, одновременно во многих местах, начались выступления повстанцев. В своей "Истории Украины" (т. 3, стр. 133), известный деятель времен Центр. Рады, П. Христюк, приводит текст того Универсала, с которым Петлюра обратился к населению. Этот универсал настолько характерен, как по содержанию, так и по форме, что заслуживает того, чтобы его привести полностью. Он гласит:"По приказу Директории Украинской Республики, я, как Верховный Главнокомандующий, призываю всех украинских солдат и казаков бороться за государственную самостийность Украины против изменника, бывшего царского наймита, генерала Скоропадского, самочинно присвоившего себе права Гетмана Украины. По постановлению Директории, Скоропадский объявлен вне закона за преступления против самостийности Украинской Республики, за уничтожение ее вольностей, за переполнение тюрем лучшими сынами украинского народа, за расстрел крестьян, за разрушение сел и за насилия над рабочими и крестьянами. Всем гражданам, живущим на Украине, запрещается, под угрозой военного суда, помогать кровопийце генералу Скоропадскому в бегстве, давать ему продукты и защиту. Обязанность каждого гражданина, живущего на Украине, арестовать генерала Скоропадского и передать его в руки республиканских властей. Гетманские распоряжения и приказы по войскам отменяются; войсковые части гетмана Скоропадского, дабы устранить ненужное кровопролитие и разруху, должны перейти в ряды войск Республики вслед за теми, которые уже перешли. Войска Республики имеют целью вдребезги разбить строй установленный гетманским правительством, уничтожить нагайку, на которую он опирался до последнего момента. В этот великий час, когда на всем свете падают царские троны, освобождаются народы, когда на всем свете крестьяне и рабочие стали господами, в эту минуту мы, братья казаки, разве позволим себе пойти за помещиками, за гетманским правительством против своих отцов? В этот великий час, вы, братья казаки, разве осмелитесь служить продажным людям, которые сами продавались и хотят Украину продавать бывшим царским министрам России и господствующему классу безработному русскому офицерству и мародерам, которые собрались в контрреволюционное логово на Дону".
12102. Украинское государство и право в годы освободительной войны
Информация пополнение в коллекции 24.10.2010

Богдан Хмельницкий стремился узаконить суверенитет Украинского государства, принудить царское правительство взять на себя обязанности, которые гарантировали бы независимость Украины. Сразу же после Переяславского совета в гетманской канцелярии разрабатывают проект соответствующего договора, а в марте 1654 г. украинское посольство прибывает в Москву. 14 марта послы подали письменный текст проекта договора из 23-х статей, которые фиксировали условия, на которых правительство Украинского государства предусматривало объединения с Московским государством. На этом документе была подпись гетмана Богдана Хмельницкого и печать Войска Запорожского. Статьи проекта договора касались разных сторон будущих межгосударственных отношений Украины и Московского государства. В первой статье шла речь о подтверждении "прав и вольностей" Войска Запорожского, а фактически прав и вольностей всей Украины, поскольку формула "гетман с Войском Запорожским" репрезентовала в официальных юридических и дипломатических документах Украинское Гетманское государство, которое сложилось в годы Освободительной войны. В статье говорилось о незыблемости прав и вольностей казацкого сословия в управлении, суде и в частных правовых отношениях. Вторая статья обуславливала количество казацкого войска вооруженных сил Украины 60 тысяч, третья предусматривала подтверждение "прав и вольностей" украинской шляхты, четвертая чтобы доходы собирали не царя урядники, а из местных людей, в пятой речь шла о предоставлении староства Чигиринского под гетманскую булаву, шестая статья закрепляла право Войска Запорожского избирать гетмана, седьмая декларировала неприкосновенность казацких земель и имений и их наследование казацкими вдовами и детьми, статьи восьмая-двенадцатая были посвящены выплате денег на содержание гетманской администрации и казацкой армии.
12103. Украинское казачество. Становление культуры украинского народа
Информация пополнение в коллекции 26.10.2009

Запорожская Сечь имела своеобразную военно-административную организацию, которая корнями своими уходила к вековым традициям Киевской Руси. Вокруг Сечи казаки выкапывали глубокие рвы и насыпали земляные валы. На этих довольно высоких сооружениях устанавливались пушки, строились оборонительные башни с бойницами. Там постоянно дежурили вооруженные казаки. В центре крепости находилась просторная площадь, где проходили военные советы и решались все вопросы казачьей жизни. Площадь окружали казачьи жилища курени, построенные из лозы или деревянных бревен и крытые камышом, канцелярия, пушечные мастерские, церковь, дома старшины. Казацкое войско (Кош, или сечевое товарищество), насчитывавшее несколько тысяч вооруженных воинов, делилось на войсковые единицы курени, возглавляемые выборными атаманами. На общих военных советах (радах) казаки избирали старшину кошевого атамана, писаря (ведал канцелярией), есаулов (следили за порядком), обозного (командовал артиллерией), судью. Кошевому атаману вручалась булава как знак наивысшей власти в Запорожской Сечи. Старшине вручались клейноды (знаки): бунчук (медный либо золоченный шар на деревянном держаке, к шару прикреплялся пучок волос из конского хвоста), хоругви (разноцветные флаги с изображениями святых, крестов, оружия и т. п.), печать для заверения документов.
12104. Украинское культурно-национальное возрождение
Информация пополнение в коллекции 10.08.2012

В 1843 г. Шевченко приехал на Украину для занятий живописью, а затем стал преподавать в Киевском университете. Где-то в конце 1845 г. или начале 1846 г. в Киеве возникло нелегальное «Украино-славянское общество св. Кирилла и Мефодия», в работе которого принимали участие профессор-адъюнкт Н.И. Костомаров, учитель петербургской гимназии П.А. Кулиш, юрист Н.И. Гулак, полтавские учителя В. М. Белозерский и Д.П. Пильчиков, полтавский помещик Н.И. Савич и ряд студентов Киевского университета. Посещал заседания этого христианско-демократического кружка и Тарас Шевченко. Однако лидером и идеологом Кирилло-Мефодиевского общества был не он, а Николай Костомаров (1817-1885) - крупный историк, писатель и публицист. Его «Книги бытия украинского народа» стали программой общества. Основополагающей являлась идея панславизма - федерации вольных славянских народов, объединенных евангельскими правилами любви, кротости и терпения. В то же время впервые четко формулировалась национальная идея: каждый народ имеет свою миссию в истории, реализуя определенные функции «мирового духа». Разница между российским, польским и украинским толкованием истории мирового духа состоит в постулировании особой украинской миссии в мире, которая вытекает из традиционного украинского свободолюбия. Украина «не пропала, ибо она не знала ни царя, ни пана, а хотя и был царь, так чужой, и хотя были и есть паны, так чужие, хотя те паны и из украинского рода, однако не говорили по-украински, суть выродки, а настоящий украинец не любит ни царя, ни пана и знает одного Бога».
12105. Україна - Туреччина: розвиток відносин від давнини до сучасності
Контрольная работа пополнение в коллекции 21.11.2010

В українській історіографії причини поразки під Берестечком зводяться до зради Іслам Гірея ІІІ. Але деякі дослідники вважають, що справжні причини треба шукати в іншому. Повернення хана під час битви було викликане нападом на кримські приморські землі, пограбуванням міст, сіл та підпаленням турецьких кораблів донськими козаками. Відомі кілька нот протесту кримського хана московському цареві з цього приводу. Таким чином, поразка під Берестечком повязана з агресивною політикою московського царя проти Української козацької та Османської держав. Наслідком цієї політики стало звернення Б.Хмельницького 1652р. до османського уряду з проханням про протекторат: «Українські козаки, які раніше були підпорядковані Польщі, тепер перейшли до підпорядкування Кримського ханства і спільно продовжують військові походи на польські землі, руйнуючи міста і села…» Таким чином, султан прийняв рішення про надання українському гетьманові повноважень на управління і володіння тими землями, що були в його руках, і прийняття під своє командування 40-тисячного козацького війська. Після цих рішень і спільних походів турецькі яничари називали козаків «братами».
12106. Україна 20-х - початку 30-х років. Нова економічна політика. Голодомор 1921-1922 рр.
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Введена відповідно до рішень Х з'їзду РКП(б) у березні 1921 р., НЕП передбачала систему заходів, спрямованих на обмеження методів директивного управління, на використання елементів ринкового розвитку та ринкових відносин. Мова велася, зокрема, про заміну продрозкладки продподатком, денаціоналізацію частини промислових підприємств, насамперед дрібних і середніх, про допуск приватного капіталу, заохочення іноземних інвестицій в різних формах, упровадження вільної торгівлі, нормалізацію фінансової системи, розвиток кредитно-банкової системи, вдосконалення податкової системи, про подолання інфляційних процесів тощо. Тепер замість реквізиції зерна, як це було за «воєнного комунізму», селянство обкладалося помірним податком. Сплативши його, селянин міг продавати надлишки зерна на свій розсуд і за власними цінами. Бідні селяни взагалі звільнялися від податку. Уряд тимчасово відмовився від створення колективних господарств. Було скасовано державний контроль за внутрішньою торгівлею. Дрібні промислові підприємства передавались у приватні руки на правах оренди. Важка промисловість, банки, транспорт і зовнішня торгівля залишалися державними. Відроджувалася кооперація.
12107. Україна в роки Другої світової війни
Контрольная работа пополнение в коллекции 29.07.2010

Героїчною працею в тилу трудящі України зміцнювали обороноздатність країни. Могутня промислова база, великий досвід організаційної та виробничої діяльності спеціалістів і робітників з України допомогли створенню в тилу потужний військово-промисловий комплекс СРСР. На Уралі й у Сибіру виникли нові галузі виробництва авіаційна, танкова, тракторна, моторотурбобудівна, електротехнічна промисловість, вугледобувне і хімічне машинобудування, металургія якісного металу, труб і прокату. Народ України дав Збройним силам СРСР 6 млн. бійців. Кожен другий з них загинув на фронті, кожен другий з тих, хто залишився живий, став на все життя інвалідом. Із численної армії партизанів і підпільників, які вели боротьбу з фашистами на території України, 59% були українцями. Багато українців брали активну участь у русі опору в західноєвропейських країнах. Одним із таких борців-антифашистів був колишній лейтенант Червоної армії Василь Порик, уродженець села Соломірки (тепер с. Порик) Вінницької області. Втікши з табору, він успішно керував діями створеного ним партизанського загону. Порик став національним героєм Франції. Багато українців за боротьбу проти фашизму в лавах опору отримали високі бойові нагороди від польського, чехословацького, румунського, угорського, італійського та інших урядів.
12108. Україна в умовах перебудови. Проголошення незалежності
Информация пополнение в коллекции 01.11.2010

5 липня 1991р. Верховна Рада прийняла Закон «Про заснування посади Президента Української РСР і відповідно з цим внесення змін і доповнень до Конституції (Основного закону) Української РСР». Дещо пізніше прийнято законодавчі акти «Про вибори Президента Української РСР» та «Про Президента Української РСР». В них обґрунтовувалась необхідність введення в Україні президентської посади, визначені термін, на який він повинен обиратись, його повноваження і компетенція. Зокрема президент мусив обиратись всенародно на 5 років і являвся найвищою посадовою особою Української держави і главою виконавчої гілки влади. Були прийняті й інші закони що створювали необхідне правове поле для розвитку державотворчого життя в Україні. В Україні активно виступили проти антидержавних дій ДКНС. Депутати Народної ради у парламенті України, Народний рух, деякі інші громадсько-політичні організації, обласні Ради західних регіонів України рішуче осудили ДКНС і його діяльність. 24 серпня 1991р. позачергова сесія Верховної Ради України розглянула надзвичайно важливе для долі українського народу питання про політичну ситуацію в республіці у зв'язку з створенням ДКНС й заходи, які необхідно вжити для недопущення повторення подібного у майбутньому. Вона прийняла справді історичний документ Акт проголошення незалежності України. В Акті говорилося, що «виходячи з смертельної небезпеки, яка нависла над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991р., продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави України.
12109. Україна кінця XIV - першої половини XVI ст.
Контрольная работа пополнение в коллекции 15.01.2011

Òîìó âæå íà ñåðåäèíó XVI ñò. áóëè çä³éñíåí³ ïåðø³ ñïðîáè ï³äïèñàííÿ óí³¿. Àëå ðåàëüíèõ ðåçóëüòàò³â ñòîðîíè äîìîãëèñÿ ëèøå â 1569 ð. íà çàñ³äàíí³ îá'ºäíàíîãî ñåéìó ó Ëþáë³í³. Ï³ñëÿ òîãî ÿê ÷àñòèíà ëèòîâñüêèõ, óêðà¿íñüêèõ ³ á³ëîðóñüêèõ ìàãíàò³â, íå çàäîâîëåíèõ ïîëüñüêèì ïðîåêòîì óí³¿, íàìàãàëàñÿ ç³áðàòè øëÿõåòñüêå îïîë÷åííÿ äëÿ áîðîòüáè çà ñâî¿ ïðàâà, êîðîëü Ñèã³çìóíä III Àâãóñò ñâî¿ìè óí³âåðñàëàìè ïðèºäíóº óêðà¿íñüê³ çåìë³ Ï³äëÿøøÿ, Âîëèíü, à ïîò³ì Êè¿âùèíó ³ Áðàöëàâùèíó, çð³âíÿâøè ì³ñöåâó øëÿõòó öèõ çåìåëü ó ïðàâàõ ³ ïðèâ³ëåÿõ ç ïîëüñüêîþ øëÿõòîþ. Ïîâñòàíö³ çìóøåí³ áóëè ïîâåðíóòèñÿ íà ñåéì. Äåïóòàòè Âåëèêîãî êíÿç³âñòâà Ëèòîâñüêîãî ï³äïèñàëè àêò ïðî äåðæàâíó óí³þ ³ ñêëàëè ïðèñÿãó íà â³ðí³ñòü ¿é. Öå îçíà÷àëî ñòâîðåííÿ äåðæàâè Ð³÷ Ïîñïîëèòà (äîñë³âíî ç ïîëüñüêî¿ ìîâè ñï³ëüíà ñïðàâà). Â í³é ìàëè áóòè êîðîëü, ÿêèé îáèðàºòüñÿ, ñåéì, ºäèíà çîâí³øíÿ ïîë³òèêà, çàãàëüíà ñêàðáíèöÿ. Àâòîíîì³ÿ Ëèòâè çáåð³ãàëàñÿ ëèøå ó ïèòàííÿõ ì³ñöåâîãî ñàìîâðÿäóâàííÿ, îðãàí³çàö³¿ çáðîéíèõ ñèë ³ ó ïðàâíè÷³é ñôåð³. Óêðà¿íñüê³ çåìë³ íàâ³òü íå âõîäèëè äî ëèòîâñüêî¿ àâòîíîì³¿, à áóëè â³äíåñåí³ äî ñêëàäó ïîëüñüêèõ âîºâîäñòâ - Ðóñüêîãî (Ëüâ³â), Áåëçüêîãî (Áåëç), Âîëèíñüêîãî (Ëóöüê), Êè¿âñüêîãî (Êè¿â), Ïîä³ëüñüêîãî (Êàì'ÿíåöü), Áðàöëàâñüêîãî (Áðàöëàâ). Âîºâîäñòâà î÷îëþâàëèñÿ ïðèçíà÷åíèìè ïîëüñüêèìè ìàãíàòàìè. Ëþáë³íñüêà óí³ÿ 1569 ð. â³ä³ãðàëà, áåçóìîâíî, âåëèêó ³ñòîðè÷íó ðîëü ó äîë³ Óêðà¿íè. Ïðè öüîìó âîíà ìàëà äîñèòü ñóïåðå÷ëèâ³ íàñë³äêè. Ïåðåäóñ³ì âîíà ñïðèÿëà ïîñèëåííþ ïîëüñüêî¿ ñîö³àëüíî¿, íàö³îíàëüíî¿, ðåë³ã³éíî¿, êóëüòóðíî¿ åêñïàíñ³¿. Àëå âîíà æ âîçç'ºäíàëà óêðà¿íñüê³ çåìë³, çàáåçïå÷èëà çðîñòàííÿ êóëüòóðíî-îñâ³òíüîãî ðóõó, çíàéîìñòâî ç çàõ³äíîºâðîïåéñüêîþ êóëüòóðîþ. Îêð³ì öüîãî, ñàìå Ëþáë³íñüêà óí³ÿ âèêëèêàëà ðóõ îïîðó, ñîö³àëüíó àêòèâí³ñòü ð³çíèõ âåðñòâ óêðà¿íñüêîãî íàñåëåííÿ â áîðîòüá³ çà íàö³îíàëüíå âèæèâàííÿ. Òèì÷àñîì, êîëè ñåëÿíñòâî ïîñèëþâàëî âèñòóïè ïðîòè ïîëüñüêèõ ôåîäàë³â, óêðà¿íñüêà çàìîæíà âåðõ³âêà, âèõîäÿ÷è ³ç ñâî¿õ ³íòåðåñ³â, ïðîòÿãîì æèòòÿ îäíîãî-äâîõ ïîêîë³íü ìàéæå ïåðåéøëà íà á³ê ïîëüñüêîãî ìàãíàòñòâà, çàñâî¿âøè éîãî ìîâó, â³ðó é çâè÷à¿. Çðàäà óêðà¿íñüêî¿ âåðõ³âêè, ï³çí³øå ïðèéíÿòòÿ óí³¿, ç îäíîãî áîêó, ïîëåãøèëè ïîëüñüêèì ïàíàì ïðîöåñ çàêð³ïà÷åííÿ ì³ñöåâîãî íàñåëåííÿ, à ç äðóãîãî âêðàé çàãîñòðèëè ñîö³àëüí³, íàö³îíàëüí³ é ðåë³ã³éí³ ñóïåðå÷íîñò³ â Ðå÷³ Ïîñïîëèò³é. .
12110. Україна на початку ХХ ст.
Реферат пополнение в коллекции 06.02.2010

лютий 1917 рр.Діяльність IV Державної думиСклад депутатів від українських губерній не дозволив організувати українську фракцію. Головою Думи обрано октябриста, великоросійського шовініста, катеринославського поміщика М.Родзинка1913р.Депутати звернули увагу Думи на посилення національного гноблення в УкраїніДепутати більшовик Г.Петровський. есер О.Керенський, кадет П. Мілюков домагалися свободи національного розвитку та автономії України. ПрофесорС. Іванов вимагав відкриття кафедр українознавства в університетах України. Єпископ Никон вимагав введення української мови в школах1913р.Публічна заява голови Думи М. РодзянкаЗаявив, що в школах на Україні викладання українською мовою неможливе, тому що такої мови взагалі не існує. Все це штучне витворення інтелігентів-сепаратистів19101914 рр.Український національний рух набув нових організованих формДуже швидко зростав кооперативний рух, який поєднувався з національним. У 1913р. на Київщині було 900, на Поділлі 600 споживчих товариств. «Просвіти» перейшли на напівлегальне становище. Виникають «українські клуби» (найбільшим з них був київський клуб «Родина»)19101914 рр.Активізація великоросійських політичних сил в боротьбі проти українського національного рухуРосійські газети на Україні («Новое время», «Киевлянин») постійно застерігали читачів від «небезпеки українства», «зрадницького сепаратизму мазепинців». Ідеологи великодержавного шовінізму на Україні Савенко, Шульгін, Щоголєв активно виступили проти національно свідомої української інтелігенції. Вперто поширювалися чутки, що провідні українські діячі таємно фінансувалися німцями та австрійцями. Кадет П Струве опублікував статті, в яких обстоював необхідність підгримувати ідею «Великой России» й гостро критикував український рух за відсутність патріотизмуСічень 1913 середина 1914 рр.У Києві виходив журнал «Дзвін»Активно співробітничали в ньому лідери УСДРП Л.Юркевич, Д.Донцов, С.Петлюра. Журнал виступав за включення робітничого класу в український національний рухЧервень 1914р.«Правда» опублікувала за підписом Оксани Лоли «Звернення до українських робітників»Українських робітників закликати до єднання з російськими робітниками, до спільної боротьби проти українських і російських націоналістів. Цю публікацію високо оцінив В. ЛенінЛютий 1914р.Царський уряд заборонив відзначати 100-річчя від дня народження Т.Г.ШевченкаУ Думі з цього приводу розгорілася дискусія. Багато депутатів виступили проти цієї заборони. Так, граф Капніст, нащадок В. Капніста, заявив, що заборона святкування є образою для всієї УкраїниЛютий 1914р.Масовий рух протесту проти заборони святкування 100-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка Відбулись ювілейні шевченківські дніОхопив широкі народні маси як в самій Україні, так і поза її межамиБерезень 1914р.Відбулись ювілейні шевченківські дніУ Києві, Харкові, багатьох інших містах України, а також у Петербурзі, Москві, Мінську, Тифлісі пройшли демонстрації, урочисті збори
12111. Україна на рубежі XXI століття
Информация пополнение в коллекции 08.11.2009

Про це добре сказав російський письменник і публіцист (до речі, українець з Чернігівщини) Анатолій Стреляний: "Росія тепер єдина і, мабуть, остання країна, де в уявленнях людей з вузівськими дипломами і ученими ступенями уживається свідоме великодержавіє з свідомим свободолюбієм". Цю рису російських політиків та інтелігентів ще у XIX ст. відобразив відомий поет і дипломат Федір Тютчев: "Москва, місто Петра (тобто Петербург) і місто Константина (Константинополь) - це три святі столиці Російської держави. Але де знаходяться кордони на півночі та сході, на півдні і заході? Доля залишила це для майбутнього. Сім внутрішніх морів і сім великих рік від Нілу до Неви, від Ельби до Китаю, від Волги до Євфрату, від Гангу до Дунаю - це російська імперія і це залишиться на століття. Це боже провидіння".
12112. Україна на шляху до незалежності (1985-1991рр.)
Контрольная работа пополнение в коллекции 25.12.2010

У травні 1990 р. в Києві за участю близько 100 делегатів від 35 організацій відбувся установчий з'їзд Соціал-демократичної партії України. Напередодні, під час роботи науково-практичної конференції «Перспективи розвитку соціал-демократії в Україні» (березень 1990 р., Київ), прихильники соціал-демократичної течії заявили про свій намір успадкувати кращі традиції українського руху початку XX ст. та надбань світової соціал-демократії. Проте вони вважали, що відродження соціал-демократії повинно відбуватися на принципово нових засадах: через критичне осмислення вже накопиченого західною соціал-демократією досвіду. Згідно з такою позицією було визначено нове розуміння української соціал-демократії. Переважна більшість учасників конференції спростувала термін «демократичний соціалізм» як учорашній день західної соціал-демократії. Натомість була вироблена концепція соціал-демократичної партії, яка ставила за мету соціальні реформи, створення динамічної ефективної економіки, проведення на її основі сильної соціальної політики.
12113. Україна під владою Літви і Польщі
Информация пополнение в коллекции 25.05.2010

Тут доцільно розповісти, що наступник Гедиміна великий князь Ольгерд (13451377 рр.), щоб зміцнити свою державу, поставив за мету приєднати до неї «всю Русь». У 13551356 рр. литовські війська зайняли спочатку Брянськ, а потім усю Чернігово-Сіверщину. У 1362 р. Ольгерд здійснив похід своїх військ на Подніпров'я і, зайнявши Київ та вигнавши ординців, прихопив Київщину й Переяславщину, віддавши їх у володіння своєму синові Володимиру. Влітку того самого року литовські війська повели наступ проти Орди і далі на південь. На берегах р. Сині Води, лівої притоки Південного Бугу, вони розгромили ординців. Поділля, яке раніше входило до складу Галицько-Волинського князівства, було включено до складу Литви.
12114. Україна після Б. Хмельницького
Информация пополнение в коллекции 17.11.2009

Ю. Хмельницький у Переяславі на переговорах з російськими представниками підписав угоду, яка обмежувала права України. У Києві, Ніжині, Переяславі, Брацлаві та Умані розмішувались російські гарнізони з воєводами. Ю. Хмельницький не мав хисту до державної діяльності та перебував під сильним впливом більш старших та досвідченіших генеральних старшин і полковників. Уже в 1660 р. події, шо блискавично розгортаються, призводять до різких змін у політиці гетьмана. Триває війна з Польщею російська армія була розбита польсько-татарськими військами під Чудновим. Ю. Хмельницький у цей час вичікував поблизу, в Слободишах. Після Чуднівської битви він укладає з поляками Слободишенський трактат, згідно зі статтями якого Україна розривала Переяславські статті й визнавала зверхність польського короля.
12115. Україна після смерті Богдана Хмельницького
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009
12116. Україна у Другій світовій війні
Методическое пособие пополнение в коллекции 03.11.2009

Рассмотрим теперь второе предположение, то есть победу Германии. Некоторые придерживаются мнения, что эта возможность представляет для нас серьезную опасность. Доля правды в этом утверждении есть. Но было бы ошибкой думать, что эта опасность будет так близка и так велика, как некоторые ее представляют. Если Германия одержит победу, она выйдет из войны слишком истощенной, чтобы начать вооруженный конфликт с СССР по крайней мере в течение десяти лет. Ее основной заботой будет контроль за побежденными Англией и Францией с целью помешать их восстановлению. С другой стороны, победоносная Германия будет располагать огромными территориями, и в течение многих десятилетий она будет занята «их эксплуатацией» и установлением там германских порядков. Очевидно, что Германия будет занята в другом месте, чтобы повернуть против нас. Есть и еще одна вещь, которая послужит нашей безопасности. В побежденной Франции ФКП (Французская коммунистическая партия) всегда будет очень сильной. Коммунистическая революция неизбежно произойдет, и мы сможем использовать это обстоятельство для того, чтобы прийти на помощь Франции и сделать ее нашим союзником. Позже все народы, попавшие под защиту» победоносной Германии, также станут нашими союзниками. У нас будет широкое поле деятельности для развития мировой революции.
12117. Україна у роки перебудови
Информация пополнение в коллекции 18.12.2010

На Україні з'являється безліч політичних організацій: антисталінське суспільство "Меморіал", Союз Незалежної Української Молоді, товаришество "Спадщина". Активізує свою діяльність Українська Греко - Католицька й Українська Католицька Церква. Відроджується Українська Автокефальна Православна Церква. В 1989 році при ініціативі Союз письменників України й Української Гельсінської Групи був організовано суспільний і політичний рух - Народний Рух України. З'являється безліч нових незалежних українських видань, багато українських радянських видань змінюють свою політичну спрямованість і часта назва. Активізує свою діяльність РУХ. Його керівниками стали Іван Драч, Володимир Яворівський, Михайло Горинь, Сергій Конєв. РУХ виступає на захист української мови, культури, висуває програми економічного й політичного розвитку. Він організовує масові заходи, такі як живаючи ланцюг, що зв'язала Київ з Львовом і Ивано - Франковском. До складу Верховної Ради (Вэрховнойи Ради) УРСР проходять представники від Руха й інших политческих організацій. Під їхнім тиском Верховна Рада УРСР 28 жовтня 1989 року прийняв закон про державний статус української мови. Багато діячів української культури виходять із Компартії. До лету 1990 року обстановка на Україні розжарюється. Спалахують страйку шахтарів. У Києві, у будинку Верховної Ради українські студенти починають голодування з вимогою незалежності. Їх підтримували багато простих громадян. У результаті 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України.
12118. Українізація: її суть та наслідки
Информация пополнение в коллекции 05.11.2010

Одним з головних напрямів «українізації» стало розширення сфери вживання української мови у державному житті. З серпня 1923 р. для державних чиновників і партійних функціонерів почали організовуватися курси української мови; той, хто не пройшов їх і не склав відповідного іспиту, ризикував втратити свою посаду. У 1925 р. було введене обов'язкове вживання української мови в державному діловодстві, а у 1927 р. Каганович оголосив, що вся партійна документація вестиметься українською мовою. Якщо у 1922 р. українською велося лише 20% усього діловодства, то у 1927 р. цей показник досяг 70%. Паралельно зростала кількість українців у партійно-державному апараті. У 1923 р. їхня частка становила 25-35%, у 1926-І927 р. - уже 52-54%. За кількісним ростом стояли важливі структурні зміни. Одним із найголовніших наслідків «українізації» було витворення нових українських державно-партійних, господарських та культурних еліт їхній кістяк складали т.зв. національні комуністи. Наплив у державні і партійні органи укапістів й боротьбистів позначився на політиці «українізації» двояким чином: зросло число партійних і державних робітників, які, по-перше, вміли розмовляти українською мовою, по-друге, мали безпосередній зв'язок з українським селянством. Хоча в результаті партійних чисток їхній відсоток у особистому складі КП(б)У був порівняно невеликим (бл. 15-20%), але через свою близьку і природну пов'язаність з україномовним середовищем вони вибивалися на високі партійні і державні посади. До них належали Василь Блакитний, Григорій Гринько, Андрій Хвиля, Олександр Шумський, Панас Любчен-ко, Матвій Яворський - люди, які були не просто виконавцями партійної волі, але й - в умовах «українізації» - творили її.
12119. Україно-польські суперечності та їх вплив на етнологичну ситуацію Правобережної України (перша третина ХІХ ст.)
Информация пополнение в коллекции 09.06.2010

Нагадаємо, що стосунки між польським та українським народами здавна характеризувалися наявністю конфліктогенного потенціалу. Детонуючі події, які спровокували подальшу ескалацію конфлікту, слід шукати тоді, коли розпочалося польське проникнення на територію України. Ствердно проконстатуємо і той факт, що конфлікти були різновекторними, точніше такими, що мали широкий спектр свого вияву (територіальні утиски, соціальне та етнорелігійне гноблення тощо). Все це призвело до рішучого спротиву з українського боку в окремі періоди історії. І це розцінювалося поляками як вияв непокори “гарячих голів”, які своїми гаслами, промовами, діями наражалися на конфлікт. І таке протистояння, як ми вже з`ясували, справляло неоднозначний вплив на етнополітичну ситуацію в першій третині ХІХ століття. Але воно вже не виявлялося у тих крайніх формах, якими позначалися часи Національно-визвольної революції чи Коліївщини. Конфлікт відбувався в умовах появи паростків модерної нації у польського та, з певним запізненням, в українського народів.
12120. Українська архітектура другої половини XVII-18 ст.
Контрольная работа пополнение в коллекции 28.09.2010

Позбавлене опіки національних еліт церковне будівництво Правобережжя еволюціонувало в скромніших формах і насамперед як дерев'яне. Нечисленні муровані зразки, серед яких не бракує й визначних будівель на зразок ансамблю Почаївського монастиря чи собору святого Юра у Львові, були справою рук майстрів європейського походження і на загальному тлі є поодинокими прикладами. Поширена на Правобережжі архітектура європейського родоводу, поза пам'ятками загалом скромнішого рівня, дала й визначні споруди, як костьоли домініканців у Львові та місіонерів у Городенці, ратушу в Бучачі, значення яких виходить за рамки місцевого культурно-історичного кола. Аналіз шляхів розвитку архітектури другої половини XVIIXVIII ст. яскраво демонструє еволюцію на українських землях як національної традиції, так і напряму європейської орієнтації на Правобережжі. Національна традиція представлена цілим рядом видатних пам'яток і є винятковим самобутнім явищем. Проте неухильна європеїзація українських земель на кінець XVIII ст. накреслила домінуючу тенденцію у вигляді поступового занепаду національного напряму будівництва, а на українських землях, що опинилися у складі Росії, на самому початку XIX ст. воно потрапило під офіційну заборону.

Blog

История