Украiнiзацiя: ii суть та наслiдки
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Украiнiзацiя, ii суть та наслiдки
Становище в Украiнi у першi пiсляреволюцiйнi роки було досить складним. Бiльшовики могли утриматися при владi, тiльки застосовуючи терор проти мiiевого населення. З першого року iснування радянськоi влади репресii мали цiлеспрямований характер, вели до лiквiдацii будь-яких виявiв iнакомислення i до насадження монопольноi влади партii. Наприкiнцi 1920 р. при Наркоматi освiти УРСР було створене управлiння, яке провадило цензуру друку. У 1920-1921 рр. у КиСФвi вiдбулися показовi процеси над меншовиками та украiнськими есерами. Можна було лiквiдувати нечисленнi партii i залякати iнтелiгенцiю. Однак що робити з багатомiльйонним з глибоко вкорiненим приватновласницьким почуттям селянством, полiтично неблагонадiйним робiтництвом.
Ситуацiя вимагала вiд бiльшовикiв готовностi йти на певнi компромiси з суспiльством. Одним iз найперших i найдалекосяжнiших компромiсiв було скасування вкрай непопулярного воСФнного комунiзму. Проголошена у березнi 1921 р. нова економiчна полiтика (неп) покращила загальне господарське становище. Наступним кроком стало утворення у груднi 1922 р. СРСР, щоправда проголошений у Харковi украiнський радянський уряд був фiкцiСФю.
Найкраще залежний статус Украiни проiлюстрували подii, повязанi з голодом 1921-1923 рокiв. Голод був спричинений посухою, розрухою та бiльшовицькою полiтикою реквiзицiй зерна у селянства. Голод 1921-1923 рр. коштував Украiнi до 1,5-2 млн. жертв.
Та все ж таки збереження за Украiною статусу хай навiть формальноi, але окремоi державноi одиницi мало великий позитивний вплив на дальший розвиток украiнськоi нацiональноi самобутностi. Украiнцi дiстали те, чого iх довгi роки позбавляла Росiйська iмперiя: окрему адмiнiстрацiю, територiю, державнi i громадськi структури основи для майбутнього територiального усамостiйнення Украiни. Утворення Радянського Союзу не применшило гостроти нацiонального питання. Украiнцi вiдiгравали у СРСР особливу роль. У 1926 р. з 69 млн. неросiян, якi проживали у СРСР, украiнське населення становило 31 млн. (44%). Такi демографiчнi показники вказують на полiтичне значення Украiни у СРСР. Проте цi цифри перебували у рiзкiй невiдповiдностi до частки украiнцiв у партiйно-державному апаратi. Наприкiнцi 1920 р. у Комунiстичнiй партii (бiльшовикiв) Украiни украiнцi складали лише 19,0%, а у квiтнi 1922 р. -23,3%, частки росiян й СФвреiв дорiвнювала вiдповiдно 53,6% i 13,6% (для порiвняння - украiнцi становили бл. 80% населення УРСР) Тiльки 11% особового складу КП(б)У вважали рiдною мовою украiнську, а розмовляли нею всього 2%.
Москва мала намiр виправити цю невiдповiднiсть, залучивши до управлiння в республiках представникiв неросiйських нацiональностей. Таким чином вона хотiла розширити соцiальну базу свого режиму. У 1923 р. XII зiзд Росiйськоi комунiстичноi партii (бiльшовикiв) проголосив полiтику коренiзацii партiйно-державного апарату у неросiйських республiках. В Украiнi ця полiтика набрала форми украiнiзацii.
Першим кроком для ii здiйснення було усунення вiд влади вiдвертих росiйських шовiнiстiв. Перший секретар КП(б)У Емануiл Квiрiнг (з 1921 по 1925 р.) та другий секретар Дмитро Лебедь не приховували свого ворожого ставлення до полiтики украiнiзацii. Дмитро Лебедь весною 1923 р. проголосив теорiю боротьби двох культур. На його думку, росiйська культура була революцiйною, прогресивною i мiською, тимчасом як украiнська - контрреволюцiйною, вiдсталою i сiльською. У iхньому протистояннi украiнськiй культурi належало вiдступити i загинути.
Цю теорiю засудило центральне керiвництво як прояв росiйського шовiнiзму. Лебедя разом з iншими вороже настроСФними до украiнiзацii високопоставленими партiйними чиновниками вiдкликали з Украiни у 1924 р.. У квiтнi 1925 р. на посаду першого секретаря КП(б)У призначили Лазаря Кагановича. РДврей за походженням, вiн, походив з Киiвщини i був одним iз не багатьох партiйних лiдерiв, хто вiльно розмовляв по-украiнському. Каганович твердо повiв лiнiю на украiнiзацiю партiйно-державного апарату, iншi важливi змiни вiдбулися з призначенням у 1924 р. головою Ради народних комiсарiв "аса Чубаря (вiн замiнив на цiй посадi Християна Раковського) та комiсаром народноi освiти у 1925 р. Олександра Шумського.
Одним з головних напрямiв украiнiзацii стало розширення сфери вживання украiнськоi мови у державному життi. З серпня 1923 р. для державних чиновникiв i партiйних функцiонерiв почали органiзовуватися курси украiнськоi мови; той, хто не пройшов iх i не склав вiдповiдного iспиту, ризикував втратити свою посаду. У 1925 р. було введене обовязкове вживання украiнськоi мови в державному дiловодствi, а у 1927 р. Каганович оголосив, що вся партiйна документацiя вестиметься украiнською мовою. Якщо у 1922 р. украiнською велося лише 20% усього дiловодства, то у 1927 р. цей показник досяг 70%. Паралельно зростала кiлькiсть украiнцiв у партiйно-державному апаратi. У 1923 р. iхня частка становила 25-35%, у 1926-РЖ927 р. - уже 52-54%. За кiлькiсним ростом стояли важливi структурнi змiни. Одним iз найголовнiших наслiдкiв украiнiзацii було витворення нових украiнських державно-партiйних, господарських та культурних елiт iхнiй кiстяк складали т.зв. нацiональнi комунiсти. Наплив у державнi i партiйнi органи укапiстiв й боротьбистiв позначився на полiтицi украiнiзацii двояким чином: зросло число партiйних i держав