Украiнiзацiя: ii суть та наслiдки
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?клатури. У державних органiзацiях, показники впровадження украiнськоi мови часто були фiктивними. Обовязковi складання iспитiв для державних чиновникiв раз по раз переносилися. Але, навiть склавши iспит зi знання украiнськоi мови, значна частина чиновникiв продовжувала користуватися у важливiших справах росiйською.
Украiнiзацiя спричинила сильний опiр з боку росiйських i росiйськомовних партiйних та державних бюрократiв, вiйськових керiвникiв, технiчноi iнтелiгенцii, священикiв Росiйськоi православноi церкви. Вони сприймали ii як тимчасове явище.
Показово, що найбiльших успiхiв украiнiзацiя досягла у тих iнституцiях, родовiд яких виводився ще з революцiйних часiв i в яких партiйний контроль вiдчувався найслабше - у Просвiтi, кооперативних органiзацiях, Украiнськiй автокефальнiй православнiй церквi. З другого боку, бурхливий розвиток украiнiзацii уможливлювала та обставина, що московське керiвництво пiсля смертi Ленiна (сiчень 1924 р.) було зайняте внутрiшньою партiйною боротьбою.
В Украiнi опозицiйна боротьба всерединi партii набрала нацiонального вимiру. У 1926-1928 рр. КП(б)У сама стала джерелом трьох великих ухилiв -Шумськiзму, хвильовiзму та волобуСФвщини. На початку 1926 р. колишнiй боротьбист Олександр Шумський у листi до Сталiна вимагав замiни Кагановича на посадi першого секретаря КП(б)У украiнцем "асом Чубарем, а на посаду голови украiнського уряду пропонував iншого боротьбиста, Григорiя Гринька. Позицiю Шумського засудили як нацiональне ухильництво.
Найбiльшого розголосу набрала справа украiнського письменника Миколи Хвильового. Хвильовий та його товаришi - молодi й талановитi украiнськi iнтелектуали були обСФднанi навколо Вiльноi академii пролетарськоi лiтератури (ВАПЛРЖТЕ). У серединi 1920-х рокiв вони започаткували лiтературну дискусiю про майбутнiй розвиток украiнськоi культури.
Хвильовий виступив проти провiнцiоналiзму i просвiтянства в украiнськiй лiтературi. Але ще настiйнiше Хвильовий вимагав визволитися з-пiд згубного впливу росiйськоi культури та переорiСФнтуватися на РДвропу як на справжнСФ джерело свiтових мистецьких вартостей. Вiн вважав, що партiйне керiвництво зрадило високi революцiйнi iдеали. Ця зрада вiдбилася i на сучасному становищi Украiни. Письменник щиро бажав незалежностi своiй батькiвщинi i мрiяв про той час, коли Украiна стане провiдною силою в азiатському ренесансi - визволеннi колонiальних народiв пiд комунiстичними гаслами вiд iмперського гнiту.
Гасла Хвильового Геть вiд Москви! Дайош РДвропу! викликали стурбованiсть росiйських бiльшовикiв. Поета гостро критикували Сталiн i Каганович i, врештi, разом з лiдерами ВАПЛРЖТЕ його змусили писати лист розкаяння. Лiтературна дискусiя 1925-1928 рр, завершилася аж нiяк не по-лiтературному: хвильовизм був розбитий, а ВАПЛРЖТЕ розпущено.
Незважаючи на те, що шумськiзм i хвильовизм були розгромленi iх iдеi продовжували жити серед украiнських комунiстiв. Микола Скрипник, що посiв мiiе Шумського, ще глибше i послiдовнiше повiв курс на украiнiзацiю полiтичного, громадського i культурного життя в УРСР. Саме час його перебування на цiй посадi (1927-1933) визначаСФться як перiод найвищого пiднесення полiтики украiнiзацii. Але випадки нацiонального ухильництва не припинилися. У 1928 р. молодий економiст Михайло ВолобуСФв опублiкував у центральному теоретичному органi КП(б)У Бiльшовик Украiни статтю, в якiй доводив, що Украiнська РСР, як i Украiна перед революцiСФю, продовжуСФ залишатись росiйською колонiСФю. Хоча кожний з нацiональних ухилiв повязувався з конкретною особою, насправдi за цим ухильництвом стояли цiлi групи дiячiв з полiтичного, економiчного та культурного життя. Можна говорити про iснування окремоi нацiонал-комунiстичноi течii у верхнiх ешелонах бiльшовицькоi влади в УРСР.
Наслiдки украiнiзацii не обмежувалися лише УРСР. Зокрема, Скрипник як голова Народного комiсарiату освiти надав значну допомогу украiнському населенню поза межами Украiни на Далекому Сходi, у Казахстанi, Середнiй Азii, Сибiру, Поволжi, Центральних областях, на Кубанi i Дону, задовольняючи його нацiонально-культурнi потреби.
Не тiльки украiнцi скористались з полiтики коренiзацii. До 1930 р. в УРСР було 25 нацiональних районiв, на розвиток яких держава видiляла значнi кошти. У 1924 р. у складi Украiни утворилася Молдавська Автономна Радянська Соцiалiстична Республiка. Нацiональним меншинам в УРСР у мiiях iхнього компактного проживання також було гарантовано право на освiту рiдною мовою. Початковий всеобуч на територii республiки здiйснювався понад 20-ма мовами. У 1930 р. в УРСР працювали Польський iнститут народноi освiти i Ново-Полтавський СФврейський сiльськогосподарський iнститут, низка нацiональних вiддiлiв при iнших вузах. Мовами нацiональних меншин виходили 35 газет i журналiв. У Криму, який з 1920 р. був частиною РРФСР, провадилася полiтика татаризацii. Пiд проводом кримськотатарського нацiонал-комунiста Велi РЖбрагiмова тут у 1923-1928 рр. розвинулася мережа татарських культурно-освiтнiх установ.
Жодна з республiканських версiй коренiзацii у СРСР не зайшла так далеко, як украiнська. За десять рокiв украiнiзацii украiнцi перетворилися на повноцiнну, сконсолiдовану нацiю.
Сталiнiзм i доля украiнськоi iнтелiгенцii
Украiнiзацiя пiдiрвала рiвновагу сил, що склалас