Украiнiзацiя: ii суть та наслiдки
Информация - История
Другие материалы по предмету История
? на початку 1920-х рокiв мiж комунiстичним режимом i украiнським нацiональним рухом. Перехiд частини комунiстiв на нацiональнi позицii, витворення украiнського пролетарiату, збiльшення частки украiнського мiського населення та активна освiтня культурна i наукова дiяльнiсть староi i молодоi украiнськоi елiти створювали серйозну загрозу контролю Москви над УРСР.
З кiнця 1920-х рокiв, пiсля розгрому ухилiв i опозицiй та остаточного укрiплення Сталiна при владi, накреслилася рiзка змiна у внутрiшнiй полiтицi партii, яка по сутi означала повернення терору. Уособленням нового курсу стало прийняття у травнi 1929 р. першого пятирiчного плану (1928-1932), виконання якого мало б повнiстю трансформувати радянське суспiльство. Одним з основних напрямкiв побудови соцiалiзму проголошувалась культурна революцiя.
Згортання лiберального курсу насамперед проявилося у переслiдуваннi староi iнтелiгенцii. У травнi-липнi 1928 р. у Москвi вiдбувся судовий процес над 53-ма спецiалiстами вугiльноi промисловостi Донбасу, якi нiбито займалися антиурядовою, шкiдницькою дiяльнiстю: саботували партiйнi рiшення, дезорганiзували виробництво, руйнували шахти, копальнi, заводи тощо. Шахтинську справу вiд початку i до кiнця сфабрикувало ДПУ з метою звалити на старих (передреволюцiйних) спецiв вiдповiдальнiсть за невмiння партiйного керiвництва управляти промисловiстю. Справа поклала початок нагнiтанню в СРСР атмосфери терору й iстерii.
Першою жертвою цiлеспрямованих атак у республiцi впало старше дореволюцiйне поколiння украiнських iнтелектуалiв. У липнi 1929 р. серед них було проведено масовi арешти. 45 заарештованих у березнi 1930 р. стали у Харковi перед судом, звинуваченi у приналежностi до таСФмноi Спiлки визволення Украiни (СВУ). Бiльшiсть звинувачених належала свого часу до двох провiдних партiй УНР - Украiнськоi партii соцiалiстiв-федералiстiв та Украiнськоi соцiал-федеративноi. Були засудженi вiдомi вченi, письменники, культурнi дiячi: акад. Сергiй РДфремов, Михайло Слабченко, Володимир Дурдукiвський, Андрiй Нiковський, Осип Гермайзе, Людмила Старицька-Черняхiвська, Всеволод Ганцов та iн. Разом з ними на лаву пiдсудних потрапили молодi люди, яким закидувалось членство в юнацькiй органiзацii СВУ - Спiлцi украiнськоi молодi. Згiдно з документами звинувачення, СВУ-СУМ мали органiзацii у всiх головних мiстах Украiни i ставили собi за мету пiдготовку збройного повстання, яке мало б привести до вiдновлення самостiйноi, буржуазноi Украiни. Цю справу сфабрикували радянськi карнi органи. Бiльшiсть заарештованих одержали вiд 2 до 10 рокiв увязнення, а згодом були лiквiдованi.
Пiд час процесу виявилася причетнiсть до СВУ iСФрархii Украiнськоi автокефальноi православноi церкви. У 1930-1934 роках було заарештовано 24 iз 34 СФпископiв УАПЦ, а ще 8 зникли без суду i слiдства. Масовi репресii торкнулись i рядових священикiв. У сiчнi 1930 р. церква формально самолiквiдувалась, хоча близько 300 ii парафiй продовжували дiяти пiд назвою Украiнська православна церква аж до 1936 р.
У лютому 1931 р. прокотилась чергова хвиля арештiв. На цей раз заарештованих звинуватили у приналежностi до пiдпiльного Украiнського нацiонального центру (УНЦ). Бiльшiсть iз них була емiгрантами, якi в1920-х роках повернулися в Украiну. Керiвництво Центром iнкримiнувалося двом провiдним дiячам УНР, колишньому РЗРЗ президентовi Михайловi Грушевському та премСФр-мiнiстровi Всеволодовi Голубовичу. Грушевського вислали до Москви у березнi 1931 р. без права повернення в Украiну, а в 1934 р. вiн загинув за загадкових обставин
Наступними жертвами стали представники суспiльних наук, якi намагалися у своiх дослiдженнях розвивати марксистську теорiю. Так була знищена цiла марксистська школа украiнських iсторикiв на чолi з МатвiСФм Яворським, група марксистських теоретикiв на чолi з академiком Семеном Семковським та Володимиром Кюринцем.
У 1932 р. ЦК ВКП(б) звинуватило КП(б)У у толерантностi до украiнського нацiоналiстичного ухильництва. У результатi боротьби проти нацiоналiзму чисельнiсть республiканськоi партii з червня 1932 р. по травень 1933 р. зменшилась майже удвiчi - з 520 тис. до 285 тис. чол. Атака велася проти головних провiдникiв полiтики украiнiзацii, насамперед проти самого Скрипника. 1 березня 1933 р. його усунули з посади народного комiсара освiти. а 7 липня 1933 р. вiн покiнчив життя самогубством. Смерть Хвильового i Скрипника завершила десятирiчний перiод украiнiзацii. Формально кiнець iй поклав листопадовий (1934) пленум ЦК КП(б)У, хоч офiцiйно вона так i не припинилась.
Прес бiльшовицького терору буквально розчавив украiнську культурницьку елiту. Чистка набула тотального характеру. З 85 украiнських науковцiв-фiлологiв було репресовано 62; декiлька сотень украiнських кобзарiв, якi зiбралися на свiй зiзд, заарештували i розстрiляли всiх до одного. Апарат комiсарiату освiти, головного провiдника полiтики украiнiзацii, був повнiстю замiщений на обласному рiвнi, i на 90% - на районному. Звiльнено з роботи мало не 4000 украiнських вчителiв та 210 викладачiв педагогiчних iнститутiв. Деукраiнiзацiя вела до збiльшення кiлькостi росiян: у науково-дослiдницьких закладах iхня частка з 1929 по 1934 р. зросла з 31% до 50%, тимчасом як украiнцiв - упала з 50% до 30%. З 259 украiнських письменникiв, якi друкувалися у 1930 р., пiсля 1938 р. залишилося лише 36. За приблизними розрахунками, з 223 украiнських письменникiв, що зникли в СРСР, розстрiляно 17, кiнчило життя самогубством 8, заарешто