Geum.ru

Юриспруденция, право, государство

  • 1241. Витте как государственный деятель
    Реферат пополнение в коллекции 09.12.2008
  • 1242. Вихід компанії на зовнішній ринок
    Курсовой проект пополнение в коллекции 17.05.2010

    Незважаючи на різноманітність видів зовнішньоекономічної діяльності, базова роль серед них належить найстаршій формі зовнішньоекономічних зв'язків - міжнародній торгівлі, за допомогою якої країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів, збільшувати загальний обсяг виробництва, а також забезпечувати задоволення потреби в тих продуктах, виробництво яких усередині країни вкрай неефективне або неможливе взагалі. При цьому, особливу актуальність здобувають торговельні відносини в тих секторах економіки, які забезпечують найбільше сукупне надходження у зведений торговельний баланс країни. Для України, як суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності, як відносно високотехнологічного виробника, який володіє значними запасами сировинних ресурсів, такими секторами є хімічна, машинобудівна, гірська й металургійна промисловість, які формують значну частину ВВП держави. Так, наприклад, по даними Держкомстату України приріст реального валового внутрішнього продукту в січні-липні 2009 р. стосовно аналогічного періоду 2008 р. склав 5,5%, у липні 2009 р. 7,7%. Ріст ВВП у січні-липні поточного року здійснювався за рахунок збільшення валової доданої вартості в торгівлі - на 11%, транспорті - на 9,1%, будівництві - на 7,1%, у виробництві й розподілі електроенергії, газу й води - на 6,8%, що добуває промисловості - на 5,8%. У промисловості протягом травня-липня спостерігається стійка тенденція до нарощування обсягів промислового виробництва в порівнянні з 2008 р. У липні 2009 р. виробництво продукції виросло на 11,4% у порівнянні з відповідним місяцем 2008 р. За січень-липень приріст виробництва склав 4,8%, що на один процентний пункт вище показника за аналогічний період 2008 р. А підприємства металургії, мабуть, є ключовими, оскільки їхня продукція, у зв'язку з технічним характером розвитку суспільства, використається при розвитку всіх інших секторів економіки України (будівництво, машинобудування, транспорт, зв'язок, торгівля, що добуває промисловість, ін.), що було відбито в численних працях закордонних і вітчизняних економістів. При цьому ринок металопродукції є найбільш перспективним, бо темпи його розвитку та коливання світових цін на металургійну продукцію є найбільш привабливими для національних товаровиробників.

  • 1243. Вищі державні службовці та політико-адміністративні стосунки
    Курсовой проект пополнение в коллекции 13.06.2010

    Але в нових історичних умовах, коли влада обирається демократичною більшістю, можливість зміни уряду стає невідворотною. В багатьох перехідних країнах уряди, обрані після 1990 року, поставилися до державної служби, успадкованої від попереднього режиму, недовірливо, якщо не відверто вороже. Ситуація була характерною не тільки для Східної та Центральної Європи: це саме відбувалося, приміром, у Південній Африці, де більшість державних службовців були поборниками апартеїду, чи в Іраку, де проблема прибічників партії Баас й надалі перешкоджає створенню демократичної державної машини. Тому природно, що перші демократично обрані уряди зазвичай воліли створити цілком нову державну службу з новими кадрами, або принаймні звільнитися від найодіозніших представників попередньої системи та призначити нових керівників. На практиці ж нові керівники й працівники державної служби виявлялися не лише прихильниками демократичної системи врядування, а й політичної програми конкретної партії чи партій, що формували новий уряд. Нічого страшного в цьому не було, але з першою ж зміною уряду його наступник знову сприймав успадковану державну службу недовірливо та здебільшого вирішував змінити її керівний склад на лояльніший. Отже, керівництво державної служби постійно змінювалось, приходили нові недосвідчені посадовці з лав прибічників переможної партії. Дивно, що більшість політиків у таких країнах загалом підтримували концепцію постійної, професійної та політично нейтральної державної служби; просто вони вважали, що її керівники, призначені попереднім урядом, були налаштовані проти них і що нова система мала починати з призначення нових людей. Звичайно, треба було розірвати це хибне коло призначень і звільнень.

  • 1244. Вищі спеціалізовані суди. Верховний суд України
    Контрольная работа пополнение в коллекции 03.12.2010

    Засідання Пленуму Верховного Суду України є повноважним за умови присутності на ньому не менше двох третин від складу Пленуму, крім випадків встановлених Законом. На його можуть бути запрошені представники органів державної влади, наукових установ, громадських організацій, засобів масової інформації та інші особи. Як вже зазначалося вище, Голова ВСУ обирається на посаду строком на п'ять років та звільняється з посади Пленумом ВСУ більшістю голосів від загального складу Пленуму шляхом таємного голосування. Разом з тим, повноваження Голови ВСУ можуть бути припинені і достроково внаслідок висловлення йому недовіри Пленумом ВСУ. Питання про висловлення недовіри Голові ВСУ розглядається Пленумом Верховного Суду України за поданням не менш як п'ятої частини суддів від складу Пленуму Верховного Суду України, скріпленим їх підписами. Рішення про висловлення недовіри Голові ВСУ приймається шляхом таємного голосування більшістю голосів від складу Пленуму Верховного Суду України і оформлюється Постановою Пленуму Верховного Суду України. При ВСУ утворюється Науково-консультативна рада, ВСУ має офіційний друкований орган та може бути співзасновником інших друкованих видань.

  • 1245. Відвід державного суду з непідсудності
    Информация пополнение в коллекции 19.09.2010

    Спробуймо з'ясувати, чого стосуються ці підстави. Усі вони стосуються арбітражної угоди та її дійсності в широкому розумінні як правової основи передачі спору до арбітражу і виключення підсудності цього спору державним судам. Наявність, дійсність та виконуваність арбітражної угоди є загальними підставами того, що державний суд не вправі розглядати цей спір. Дійсна арбітражна угода є правовою основою арбітражу, тому тільки відсутність самої арбітражної угоди чи її недійсність є для державних судів основою для прийняття справи до свого розгляду. Викладене вище дозволяє^робити висновок, що перелік підстав, передбачений ст. 11(3) Нью-Йоркської конвенції та ст. 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», є вичерпним. За наявності однієї із зазначених підстав державний суд має право відмовити у задоволенні заявленого Йому відводу з непідсудності і, не відсилаючи сторони до арбітражу, прийняти спір до розгляду по суті. Європейська конвенція не містить чітко визначеного переліку підстав, за наявності яких державний суд може не визнати заявлений йому відвід з непідсудності правомірним і обґрунтованим. Разом з тим у е. VI Європейської конвенції є положення, які можуть розглядатися як можливі підстави для незадоволення заяви про відвід державного суду з непідсудності. Перше положення ст. VI Конвенції, яке можна віднести до підстав для відмови у задоволенні заявленого відводу державного суду, визначає: «...під час винесення рішення з питання щодо наявності чи дійсності зазначеної арбітражної угоди...» Це положення означає, що суд має право розглянути питання про наявність арбітражної угоди, і якщо зробить висновок про таку наявність, то надалі має розглянути питання про її дійсність з тим, щоб відповісти на питання: чи є в наявності дійсна арбітражна угода як умова і як основа для відводу державного суду з непідсудності?

  • 1246. Відкриття провадження у цивільній справі у суді
    Дипломная работа пополнение в коллекции 05.05.2011

    2) Прокурор. Відповідно до ст. 361 Закону України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 р. органи прокуратури здійснюють представництво інтересів громадянина, якщо він неспроможний через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Крім того, перед прокуратурою поставлено завдання здійснювати представництво в суді інтересів держави за наявності порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів унаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Однією з форм такого представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб.

  • 1247. Відносини батьків і дітей у Стародавньому Римі
    Контрольная работа пополнение в коллекции 22.05.2010

    Особисті права і обов'язки батьків і дітей корінним чином були різні на різних етапах римської історії. Влада батька сімейства передбачала наступні права відносно дітей: право розпоряджатися життям дитини в будь-якому віці до досягнення нею повноліття, але це право регулювалося звичаями, а також вимагало участі сімейного ради; право залишити новонародженого бездоглядними; право-обов'язок відповідати за правопорушення, скоєних дітьми. Відповідальність могла бути особистої або ж батькові надавалося право видати дитини позивачеві головою; продати сина чи дочку в рабство; право на віндікаційний позов відносно утримують його дітей. З плином часу настільки сувора влада пом'якшилася. Врешті-решт влада батька звелася до його праву застосовувати домашні міри покарання дітей, до обов'язки дітей надавати повагу батькам. У сфері майнових відносин діти були, мабуть, рано допущені до скоєння угод від свого імені, тобто володіли ius commercium. Алевсі права з таких угод виникали для paterfamilias. Обов'язки ж з цих угод для нього не виникали. Одночасно з послідовним обмеженням влади чоловіка над дружиною і розширенням кола юридичних наслідків з угод рабів здійснюється процес поступового визнання право-і дієздатності підвладних дітей. У Римі увійшло у звичай виділяти підвладному синові, а так само і для раба майно в самостійне управління. Таке майно називалося peculium. Слід підкреслити, що пекулій-майно, надане підвладно тільки в управління та користування; власником пекулія залишається господаря. Пекуліарні відносини батька і сина багато в чому схожі на відносини з приводу рабської пекулія. Так само треті особи, вступили в угоди з підвладними, мали до господаря такі ж додаткові позови, які давалися з угод рабів. У разі смерті підвладного пекулій не переходить у спадок, а просто повертається в безпосереднє володіння батька. У разі смерті господаря пекулій переходить до його спадкоємців поряд з усім іншим майном. Якщо підвладний син звільняється від батьківської влади, і батько при цьому не зажадав пекулій, то останній вважається подарованим синові. У зв'язку з виділенням пекулія підвладному відбулися і деякі інші зміни. У зв'язку з цією практикою було визнано можливимвстановлення "натуральних" зобов'язальних відносин між членами однієї сім'ї. З плином часу поряд з цим видом пекулія з'явилися інші, значно розширили майнову самостійність підвладних і зробили їх повноцінними учасниками громадянського обороту. Наприклад, військовий пекулій складався не тільки у фактичному управлінні підвладного, але і належав йому на праві власності за деякими обмеженнями і виключеннями. З початку 4 століття н. е. юридичне положення військового пекулія було поширено на всякого роду придбання сина, зроблені на державній, придворної, духовної службі, а також на службі в якості адвоката. Нарешті, звизнанням права спадкування дітей після матері, що складалася у шлюб іsine manu, неможливо було не захистити від домагань з бокуpa terfamilias майно, успадковане дітьми від матері. У 4 в. н. е. це майно було оголошено належить дітям з правом paterfamiliasна довічне користування і керування їм. Розвиток завершилося постановою, що paterfamilias зберігає право власності лише нато складається у володінні дітей майно, яке або придбано на кошти батька, або отримано від третьої особи, яка бажає створитивідому вигоду для paterfamilias, а також на майно, яке батько передав підвладним, бажаючи подарувати його, Але яке залишилося власністю батька в силу недійсності угод між ним і підвладними дітьми. Всі інші майна належать підвладно. Батьківська влада над дітьми припинялася тільки із смертю господаря або за допомогою особливого вивільнення з-під влади. Вивільнення було або добровільним актом господаря (manumissio), який прирівнювався до вивільнення раба на свободу; або примусово-правовим (за порушення обов'язки батьків стосовно дітей); або по силі приватного права. Після emantipatio батько зберігав право на користування половиною майна сина. Нарешті, варто коротко розповісти про опіку і піклування. Особа sui iuris у зв'язку з віком, станом здоров'я або деяких особливим становищем може потребувати допомоги та охороні при здійсненні своєї цивільної правоздатності. Цим цілям служили в римському праві Опіка (tutela) над неповнолітніми, над гультяями, а також рано втратила практичне значення опіка над жінками (, і піклування (Cura) над божевільними, над мінору, над гультяями. Різниця між опікою і піклуванням виражалося в порядок діяльності опікуна і попечителя. Опікун формальним актом згоди надає юридичну силу операціях, до вчинення яких підопічний нездатний; попечитель ж висловлює свою згоду неформально, можливо навіть неодночасно з угодою. Наприклад, жінка, яка залишалася в залежності від опікуна, не може складати заповіту без його згоди; в іншому випадку, заповіт її з цивільного права, буде недійсна.

  • 1248. Відносини Росії і США на сучасному етапі
    Дипломная работа пополнение в коллекции 02.07.2010

     

    1. Балуевский Ю. Российско-американские отношения. Новая модель //Международная жизнь. - 2002. - № 8. - C. 48-58
    2. Вэлдон К. Новое видение России //Международная жизнь. - 2000. - № 3 . - C. 22-26
    3. Герасимов О. Світло і тіні російсько-американських відносин: Президенти Росії та США зустрінуться в Братиславі //Україна і світ сьогодні. - 2005. - № 6. - C. 9
    4. Гончар Б. М. Миротворчі операції НАТО на Балканах в контексті стратегічної ситуації в Європі 90-х років ХХ ст. // Вісник КНУ ім. Т.Шевченка. Історія. Вип. 69. - 2003. - С. 92-96.
    5. Давыдов Ю. Расширение зоны ответственности Атлантического мира //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2000. - № 3. - C. 12-30
    6. Журавлева В.Ю. Российская внешняя политика глазами американских аналитиков //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2007. - № 4. - C. 92-102
    7. Зименков Р.И. США и Рссия в мировых инвестиционных процессах //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2008. - № 7. - C. 3-20
    8. Иванян Э.А. Из истории: Россия и США - союзники, партнеры или противники //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2001. - № 12. - C. 25-39
    9. Капустина Е. Эволюция американской концепции партнерства с Россией в 1990-е годы //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2004. - № 9. - C. 81-95
    10. Корнеев А. Новый этап российско-американского энергетического диалога //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2005. - № 8. - C. 17-34
    11. Корсаков Г.Б. Договор про ПРО в контексте российско-американских отношений //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2000. - № 2 . - C. 37-54
    12. Кременюк В.А. Россия и США: время испытаний //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2007. - № 12. - C. 5-16
    13. Кремнюк В.А. Россия-США: первые уроки Балканского кризиса 1999 г. //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2000. - № 1 . - C. 3-15
    14. Кудров В.М. США, Западная Европа, Россия и Китай в мировой экономике //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2000. - № 7 . - C. 40-51
    15. Маргелов В. Россия и США: некоторые ориентиры отношений //Международная жизнь. - 2005. - № 7-8. - C. 110-128
    16. Маргелов М. Россия и США. К вопросу о приоритете отношений/ //Международная жизнь. - 2005. - № 12. - C. 41-53
    17. Мэнделбаум М. Российская внешняя политика в исторической перспективе //США: экономика, политика, идеология. - 1998. - № 9. - C. 45-52
    18. Ознобищев С. Россия и США. Возможен ли откат к "холодному миру" //Международная жизнь. - 2004. - № 6. - C. 100-110
    19. Орлик В. Опозиція курсу розширення НАТО у США у 1990-х рр. // Вісник КНУ ім. Т. Шевченка. Історія. Вип.70. - 2003. - С. 151-153.
    20. Орлик В. По лінії стара - нова Європа // Політика і час. - 2004. - № 2. - С. 30-34.
    21. Орлик В. Розширення НАТО на схід: позиції США та Росії щодо входження країн Балтії до Північноатлантичного альянсу // Вісник КНУ ім. Т. Шевченка. Історія. Вип. 65-66. - 2003. - С. 61-64.
    22. Патрон А.П. Россия-США: геополитика и экономика в XXI веке //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2002. - № 8. - C. 21-35
    23. Подлесный П.Т. Мир, США и Россия в начале XXI столетия: Сценарии мирового развития //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2006. - № 7. - C. 93-107
    24. Подлесный П.Т. Россия и США в наступившем столетии: проблемы и перспективы //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2007. - № 5. - C. 61-76. - Бiблiогр.: в примiтках
    25. Приходько О. Россия - США - Европа и проблема ПРО/ О.Приходько //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2001. - № 12 . - C. 70-84
    26. Рогов С. Новая повестка дня в российско-американских отношениях:экономические аспекты //США: экономика, политика, идеология. - 1998. - № 2. - C. 3-19
    27. Рогов С. Новая повестка дня в российско-американских отношениях:экономические аспекты //США: экономика, политика, идеология. - 1998. - № 2. - C. 3-19
    28. Рогов С.М. Новый этап в российско-американских отношениях/ //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2001. - № 12 . - C. 3-24
    29. Софинский Н. Россия - США, путь к прагматичному партнерству //Международная жизнь. - 2001. - № 7. - C. 3-14
    30. Стент А. Америка і Росія: партнерство після Іраку?/ Анжела Стент //"Ї". - 2004. - № 31. - C. 24-33
    31. Супян В. США и Россия: межхозяйственные позиции и т перспективы экономических отношений //Мировая экономика и международные отношения. - 2008. - № 7. - C. 14-23
    32. Супян В.Б. Государственные социально-экономические приоритеты опыт США и интересы России //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2007. - № 4. - C. 3-24
    33. Супян В.Б. Российско-американские экономические отношения: значение, проблемы, перспективы //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2002. - № 4. - C. 3-21
    34. Файзуллаев Д. Россия - США: геополитическое соперничество в центральной Азии //Азия и Африка сегодня. - 2008. - № 3. - C. 39-42: табл.
    35. Фалин В. О вероятном сценарии действий США в отношении России в 2006-2008 годах //Московские новости. - 2006. - № 36. - C. 14-16
    36. Фененко А. Российско-американские отношения в сфере нераспространения ядерного оружия //Мировая экономика и международные отношения. - 2008. - № 9. - C. 16-30.
    37. Шаклеина Т.А. Внешняя политика США и России: итоги десятилетия // США. Канада: экономика, политика, культура. - 2001. - № 12. - C. 53-69
    38. Шаклеина Т.А. От иллюзии партнерства к реальности взаимодействия в российско-американских отношениях //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2004. - № 12. - C. 3-15
    39. Шаклеина Т.А. Россия и США в мировой политике //США. Канада: экономика, политика, культура. - 2006. - № 9. - C. 3-18
    40. Шевцов А. Особливості воєнно-політичних відносин США і НАТО з Росією: в контексті можливих альтернатив для України //Стратегічні пріоритети. - 2006. - № 1. - C. 175-184.
    41. Шитов А. Россия - США: обновление отношений //Эхо планеты. - 2003. - № 21. - C. 5-9
    42. Шустов В. Российско-американская договоренность важна и для Европы //Международная жизнь. - 2000. - № 5 . - C. 31-38
  • 1249. Відомчий контроль за законністю та обґрунтованістю проведення слідчих дій
    Информация пополнение в коллекции 08.05.2011
  • 1250. Відповідальність за завдану шкоду за цивільним законодавством
    Дипломная работа пополнение в коллекции 02.08.2010

     

    1. Когституція України зі змінами і доповненнями. Х.: Одисей, 2005.
    2. Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23.09.1997 р. №540/97 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України № 10, 1997.
    3. Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16.11.1992 р. №2782 // Відомості Верховної Ради України № 77, 1992.
    4. Закон України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 30, ст.379
    5. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. // Відомості Верховної Ради № 22, 1991.
    6. Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 Року № 565-XII // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, № 4, ст. 20.
    7. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 1.12.1994 р. № 266 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України № 12, 1994.
    8. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21.12.1993 р. №3759 // Відомості Верховної Ради України № 101, 1993.
    9. Загальна декларація прав людини 10.12.1948 р-Преамбула ст.1.
    10. Закон України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянам незаконними діями органів дізнання досудового слідства, прокуратури і суду» № 266/94-ВР від 1 грудня 1994р // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, № 1, ст. 1.
    11. Закон України «Про внесення змін і доповнень до положення законодавчих актів України, що стосується захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій» від 6 травня 1993 р. №3188-12
    12. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII // Відомості Верховної Ради України 1991.- №53.- ст. 3.
    13. Закон України «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення» від 13 грудня 2001 р. // ВВР.-2002.- №14.-ст.96.
    14. Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. - Х.:Юдіссей, 2001.-281с.
    15. Постанова КМУ «Про затвердження переліку професійних захворювань» від 8 листопада 2000р. № 1662 // ОВУ.-№ 45.-ст.1940.
    16. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. №4 « Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди».
    17. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”.
    18. Постанова Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами по відшкодуванню шкоди» від 27 березня 1992 р. пункт 9
    19. Постанова Пленуму ВСУ «Про судову практику в справам по позовам про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 р. пункт 12.
    20. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV. ВВР. 2003. №№ 40-44. ст. 356.
    21. Барабаш О., Сиротенко С. Щодо протиправностi дiй при заподiяннi моральної шкоди // Право України. 2000. № 9. с.43-45.
    22. Бачун О., Черкашин В. Захист права інтелектуальної власностi в Україні // Право України. 1997. № 1. с. 61-63.
    23. Белякова А. М. Имущественная ответственность за причинение вреда. М.: Юрид. лит., 1979. С.64.
    24. Васькин В.В. Возмещение убытков предприятием. Пособие. К.: Імпреза, 2005. 96 с.
    25. Галянтич М., Коваленко Г. Відшкодування моральної шкоди // Право України. 1999. № 9. с. 50-53.
    26. Гражданское и семейное право Украины / под ред.Е.О. Харитонова. X.:Одиссей, 2000. - 544с.
    27. Гражданское право. Учебник. Часть 1./ Под редакцией Сергеева А.П., Толстого Ю.К. М.: Проспект, 1999. 632 с.
    28. Завальная Ж. Авторський договiр та його види: окремi питання // Право України. 2000. № 8. с. 117-119.
    29. Карабань В. Спонукання до укладення цивільно-правового договору: правозастосовчий та правотворчий аспекти // Право України. 1999. № 10. с. 24-28.
    30. Козлов С. Моральна та майнова шкода тяжкий шлях істини. // Юридична газета №2 (38) 17 лютого 2005 р. С. 9-16.
    31. Козлов С. «Моральна шкода: соціально-правові аспекти» // «Юридична газета». 28 лютого 2006 року № 3 (39).
    32. Малеина М.Н. Компенсация за неимущественный вред. К.: Імпреза, 2004. 124 с.
    33. Моральна шкода : погляд юриста // Інтернет-видання «Хай-Вей». 20.12.2005 р.
    34. Невалiнний М. Критерiї визначення моральної шкоди у зв'язку з трудовим калiцтвом або Іншим ушкодженням здоров'я // Право України. 1996. № 4. с.49-51.
    35. Невалiнний М. Моральна шкода та питания вiдшкодування її на практиці // Право України. 1995. № 7. с.47-49.
    36. Невалінний М. Деякі питання, повязанi зi встановленням настання моральної шкоди // Право України. 1997. № 3. с. 90-92.
    37. Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах. М.: ЭКСМО, 2007. - С. 228-229.
    38. Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно-правовое исследование Х.: Одиссей, 2007.- С. 326-327.
    39. Павловська Н. Вiдшкодування моральної шкоди при посяганнi на недоторканнiсть особистого життя // Право України. 2001. № 3. с.45-47.
    40. Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. Посібник .-К. - Знання, 2005.- 583с.
    41. Петренко В. Деякі питання компенсації моральної (немайнової) шкоди // Право України. 1994. № 5-6. с. 29-30.
    42. Плаксiн В. Відшкодування моральної шкоди за трудовим правом // Право України. 1994. № 2. с.14-16.
    43. Повітряний кодекс України від 04.05.1993 р. № 3167-ХІІ.
    44. Положення «Про застосування закону про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства прокуратури і суду» від 4 квітня 1996 р.
    45. Солодовник Л. Юридичні факти підстави виникнення трудових правовідносин // Право України. 2000. № 1. с. 59-61.
    46. Спеціальні випадки відповідальності за заподіяння шкоди // К.Б. Ярошенко К.: Юрид. літ. 2007.
    47. Цивільне право України / О.Г.Братель , СВ. Губарев, В.П.Мироненко та інші- К.ПАЛИВОДА, 2005.-256 с
    48. Цивільне право України Академіч. курс. // За ред. Я.М. Шевченко К., Основи, 2007.
    49. Цивільне право України Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко.-Т.2.Особлива частина.-К.: Концерн «Видавн. Дім «Ін Юре», 2003.-408с.
    50. Цивільне право України Навч посіб. // М.І. Панченко К.: Знання, 2007.
    51. Цивільне право України. Частина перша/ за ред. проф. Ч.А. Азімова, доцентів С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка. Харків: Право, 2000. 368с.
    52. Цивільне право України: кн..2/ За ред.. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. -К.: Хрінком Інтер, 2004. - 720с.
    53. Цивільне право України: навч. посібн. / За заг. Ред. І. А. Бірокова, Ю. О. Заіки. К.: Істина 2004р. 224с.
    54. Цивільне право України: Підручник / Під ред. Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. К.: Істина, 2003. 776 с.
    55. Цивільне право України: частина 2. // За заг. ред. В.I.Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького.: Юрінком інтер, 2004 Т 2-552с.
    56. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є. О. Харитонова, О. М. Калітенко. О.: Юридична література, 2004. 1112 с.
    57. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2-х ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. К.: Ін Юре, 2004. Ч. 1. 692 с.
    58. Чернадчук В. До питання про поняття моральної шкоди // Право України. 2001. № 2. с.105-108.
    59. Чернадчук В. Право на вiдшкодування моральної шкоди: деякi аспекти // Право України. 2000. № 3. с. 106-109.
    60. Шимон С. Вiдшкодування моральної шкоди в проекті Цивiльного кодексу // Право України. 1996. № 10. с.23-25.
    61. Шимон С. Про розмiр вiдшкодування моральної шкоди // Право України. 1998. № 12. с. 89-91.
    62. Эрделевский А.М. Компенсация морального вреда в России и за рубежом. Пособие. М.: БЭК, 2006. 214 с.
  • 1251. Відповідальність за згвалтування
    Контрольная работа пополнение в коллекции 21.03.2010

    Вперше поняття «зґвалтування» зустрічається в XI в. в «Руській правді», а саме в «Статуті Ярослава Володимировича». У ньому зазначалось: «Коли наскочить на жінку на коні». Чіткого визначення даного виду злочину в документі немає. Покарання за зґвалтування грошовий штраф (вира), розмір якого зростав при замаху на злочин проти особи привілейованого стану. В 1529 році був прийнятий перший статут Великого князівства Литовського, котрий, який встановлював: «Якщо хто-небудь зґвалтував жінку або дівчину, незалежно від її стану, то такий ґвалтівник повинен бути присуджений до страти. Якщо ж постраждала побажала б вийти за нього заміж, то це в її волі, а злочинець тоді прощається». У першому загальноросійському («великокнязівському») Судебнику 1497 р. знайшли застосування норми «Руської правди», звичаєвого права того періоду, судової практики й литовського законодавства. Саме в цьому документі злочини проти моральності (звідництво, порушення сімейних основ і ін.) уводяться в загальну систему злочинних діянь. Раніше ж вони були відомі тільки церковному законодавству (ст.ст. 25, 26 гл. ХХП). Судебник 1550 р. багато в чому дублює й розвиває норми першого Судебнику. Соборне уложення 1697 р. Зґвалтування згадується в ст. 30 гл. VII Уложення, що передбачає відповідальність за злочини, вчинений військовослужбовцями при проходженні на службу або під час повернення з неї. Закон особливо виділяє вбивство й зґвалтування як найтяжчі злочини, що тягнуть страту. Артикул військовий 1715 року. Глава 20 Артикулу військового регламентує статеві злочини, розгляд яких раніше майже цілком відносився до компетенції церкви. Поряд зі зґвалтуванням встановлюється покарання за скотолозтво, мужолозтво, перелюбство, двошлюбність, укладання шлюбу в близьких ступенях споріднення, кровозмішення. Артикул 167, що передбачає покарання за зґвалтування жінки, встановлює однакове покарання незалежно від того, на своїй або на ворожій землі був вчинений злочин, проти чесної жінки або блудниці: «…насильство є насильство, хоч над блудницею або чесною жінкою, і слід… не на особу, але на справу й саме обставини дивитися» і «коли хто жіночої статі, стару або молоду, замужню або неодружену, на ворожій або дружній землі зґвалтує, і освідчується, і тому голову відітнути, або вічно на галеру послати, по силі справи». В 1845 р. було прийнято «Уложення про покарання карних й виправних», система злочинів якого включала дванадцять розділів, у тому числі й розділ Х «Про злочини проти життя, здоров'я, волі й честі приватних осіб» (ст.ст. 19202039) і розділ XI «Про злочини проти прав сімейних» (ст.ст. 20402093). Тут зґвалтування згадується як кваліфікуюча обставина іншого злочину. Карний кодекс 1903 р. Регламентувались злочини проти моральності главами 26 «Про злочинні діяння проти особистої волі» і 27 «Про непотребство» Карного кодексу. Існувала градація потерпілої залежно від її віку. Законодавець особливо виділяє стан жертви, що по різних обставинах залежить від винного. Як покарання за ці злочини виступало тримання у в'язниці або у виправному будинку. Уведений у дію в 1960 р. Кримінальний Кодекс РСФСР за здійснення зґвалтування особа засуджувалась або до позбавлення волі на тривалий час, або, як міра відповідальності за злочин, вчинений за особливо кваліфікуючих обставин, до страти як найвищої міри покарання. У сучасних нормативно-правових актах вища міра покарання за зґвалтування це позбавлення волі. Зґвалтування належить до найбільш небезпечних злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. Небезпечність його визначається тим, що воно може потягнути за собою тяжкі наслідки, шкідливо впливає на психіку і здоровя потерпілої особи, нерідко призводить до розірвання шлюбу, сприяє розповсюдженню розпусти, знижує культурний рівень суспільства. На проблему викорінення насильства, в тому числі у сфері статевих відносин, звертають увагу міжнародні організації. Питома вага зґвалтувань в структурі української злочинності відносно невелика, але загальна кількість зґвалтувань досить значна (близько 1000 в рік) і ступінь їх небезпечності високий. Теоретичної та практичної значущості спеціальне дослідження особливостей кримінальної відповідальності за зґвалтування набуває й у звязку з необхідністю осмислення відповідних положень Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року (далі КК або КК України) з врахуванням того, що зміст окремих положень ст. 152 КК зазнав серйозних змін порівняно з відповідними положеннями ст. 117 КК 1960 року. Існують досить серйозні проблеми кримінально-правової кваліфікації зґвалтування і в правозастосовній практиці. Воно поєднується з вчиненням інших статевих злочинів, а також таких злочинів як умисне і необережне вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості. Спостерігається різноманітність позицій як серед науковців, так і у судовій практиці щодо кваліфікації цих видів (різновидів) злочинів. У цьому сенсі аналіз Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» дозволяє сформувати комплексне уявлення про кримінальну відповідальність за зґвалтування. Питання кримінальної відповідальності за зґвалтування та інші статеві злочини висвітлювали радянські, російські та українські науковці, зокрема, Ю.В. Александров, Л.А. Андрєєва, М.І. Бажанов, П.П. Бліндер, В.І. Борисов, С.В. Бородін, Л.В. Дорош, О.О. Дудоров, А.А. Жижиленко, А.М. Ігнатов, Т.В. Кондрашова, П.І. Люблінський, П.С. Матишевський, В.О. Навроцький, В. Натансон, А.В. Наумов, П.П. Осіпов, В.Н. Сафронов, Н.М. Свидлов, Є.В. Фесенко, М.Н. Хлинцов, А.П. Чуприков, Б.М. Цуприк, С.Д. Шапченко, Я.М. Яковлєв та інші. Окремі проблеми національного кримінального законодавства та кримінального законодавства іноземних держав з позиції порівняльного правознавства досліджували відомі вчені кінця ХІХ початку ХХ століття (Л.С. Бєлогриць-Котляревський, В.В. Єсипов, О.Ф. Кістяківський, М.С. Таганцев, І.Я. Фойницький, М.П. Чубинський) та автори радянських часів (М.А. Гельфер, О.А. Герцензон, П.С. Дагель, І.І. Карпець, Н.А. Крашенинникова, В.М. Кудрявцев, В.А. Лихачов, Н.В. Ляс, І.C. Ной, А.А. Піонтковський, А.Н. Трайнін, Б.С. Утєвський, М.Д. Шаргородський та інші). Значні доробки у компаративістиці напрацювали західні вчені, серед яких Р. Давид, А. Есмен, К. Жоффре-Спінозі, Х. Кьотц, Л.Р. Сюкияйнен, К.Цвейгерт. Безпосередньо питаннями порівняльного кримінального права займаються Г.О. Єсаков, А.І. Жалінський, Н.Є. Крилова, І.Д. Козочкін, Н.Ф. Кузнецова, О.О. Маліновський, А.В. Наумов, А.А. Нерсесян, Б.С.Нікіфоров, К. Осакве, Ф.М. Рєшетніков, А.Х. Саїдов, А.В. Савченко, А.В. Сєрєбрєнікова, А. Тер-Акопов, Ю.А. Тихомиров, М.І. Хавронюк, І.В. Хохлова, О.П. Шемяков, С.С. Яценко та інші.

  • 1252. Відповідальність за податкові правопорушення
    Доклад пополнение в коллекции 19.03.2010

     

    1. Андрущенко В.Л., Данілов О.Д. Податкові системи зарубіжних країн: Навчальний посібник. К.: Компютер прес, 2004. 300 с.
    2. Гревцова Р. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері оподаткування: досвід України у світовому контексті. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.inter.criminology.org.ua/modules.php?name=Content&pa=showpage&pid=75
    3. Гревцова Р.Ю. Кримінальна відповідальність за податкові злочини в Україні. 12.00.08./ Інститут держави і права ім. Корецького.- К.: 2003.
    4. Дмитренко Е. Удосконалення законодавства про відповідальність за податкові правопорушення. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.legalweekly.com.ua/article/?uid=88
    5. Закон України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-III // Відомості Верховної Ради України. 2001. - № 10. - С.44.
    6. Іванов Ю.Б., Крисоватий А.І., Десятнюк О.М. Податкова система. Підручник. К.: Атіка, 2006. 920 с.
    7. Інформація про стан виконання Зведеного і Державного бюджетів України. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/archive/main?cat_id=77440
    8. Податкові правопорушення та відповідальність за їх вчинення. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://mountainbike.kiev.ua/?p=14
    9. Податкові правопорушення і відповідальність за їх вчинення стосовно Податкового кодексу РФ. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://petanque.kiev.ua/?p=33
    10. Поліщук Л. Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.visnuk.com.ua/article/one/Administra4144988.html
  • 1253. Відповідальність осіб, які вчинили злочин у стані сп'яніння
    Информация пополнение в коллекции 26.02.2011

    Лікарям-психіатрам, судово-психіатричним експертам клінічну картину патологічного сп'яніння доводиться відновлювати ретроспективно, на основі показань свідків, які містяться в матеріалах карних справ. Свідки, звичайно, показують, що сп'янілі раптом стали тривожними, розгубленими, відстороненими від реального світу, рухи їх були нечіткими, швидкими, висловлювання їх набули погрозливого характеру. Хворобливі пережиття, котрі раптово виникли, виявляються в секундних репліках, своєрідній напруженій манері себе тримати, нерідко в самих скоєних діях, що мають захисний характер. Для діагностики патологічного сп'яніння більш цінним є не встановлення факту забування подій, а з'ясування, що збереглося в пам'яті суб'єкта, які хворобливі переживання він пам'ятає. Суттєве значення для діагностики патологічного сп'яніння має характер поведінки суб'єкта після скоєння правопорушення. Так, наприклад, особи, котра перебувають у звичайному алкогольному сп'янінні, при затриманні спричиняють супротив, нерідко вступають у конфлікт з працівниками міліції, дебоширять, обурюються тощо. Такого ніколи не трапляється з суб'єктами, які перенесли патологічне сп'яніння. Вони, навпаки, при затриманні виявляють неадекватно байдужість до того, що сталося, спостерігається невідповідна до обставин заспокоєність; в інших відбувається намагання пригадати щось, вони напружено, перелякано озираються навколо себе, здригаються при зверненні до них. Завжди спостерігається загальна фізична слабкість, різка стомлюваність. Випадки правопорушень, пов'язаних з гострою і хронічною інтоксикацією наркотиками, зустрічаються відносно рідко. Особи, котрі зловживають наркотиками, як правило, визнаються осудними. В окремих випадках наркоманій все ж може бути прийняте рішення про неосудність; це відноситься до правопорушень, що були скоєні в гострому психотичному стані. Наявність особливо глибоких змін особистості теж може бути основою для визнання правопорушника неосудним.

  • 1254. Відповідальність у міжнародному праві
    Информация пополнение в коллекции 27.08.2010

     

    1. Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи теорії: Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. - К., 2002
    2. Конвенция о международной ответственности за ущерб, причиненный космическими объектами, 1972
    3. Конвенция ООН по морскому праву, 1982
    4. Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть: Учебник. - М., 2001
    5. Лукашук И.И. Право международной ответственности. М.: Волтерс Кулвер, 2004.
    6. Маланчук, Пітер. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом. Видання сьоме. Переклад з англійської. - Харків, 2000
    7. Міжнародне право / Під ред. А.В. Баймуратова. Донецьк, 2008.
    8. Міжнародне публічне право: за ред. Дмітрієва А. І., Муравйова В. І. К. 2000. 560 c.
    9. Ушаков Н.Л. Правовое регулирование использования силы в международных отношениях. М.: Институт государства и права Российской Академии наук, 2007. 96 с.
    10. Черкес М Ю Міжнародне право Підручник К. 284 с
    11. Shaw, Malcolm N. International Law. 5th edition. Cambridge University Press, 2003
  • 1255. Відпустки без збереження заробітної плати
    Курсовой проект пополнение в коллекции 15.02.2010

     

    1. Конституція України. Прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. К.: Право, 1996. 128 с.
    2. Кодекс законів про працю України № 322-VІІІ від 10.12.71. з наступними змінами і доповненнями.
    3. Про відпустки: Закон України від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР з наступними змінами і доповненнями [Електронний ресурс]. Режим доступу: Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки. Загол. з екрана.
    4. Бабаскін А.Ю. Трудове право України: Академ. курс: Підруч. К.: А.С.К., 2004. 608 с.
    5. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підруч. 2-ге вид., стер. К.: Вікар, 2004. 725 с.
    6. Бурак В.Я. Трудове право України: Навч. посіб. для студ. юрид. спеціальностей вищих навчальних закладів. К.: Ін Юре, 2003. 536 с.
    7. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підруч. Х.: Консум, 2001. 480 с.
    8. Стичинський Б.С. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. К.: А. С. К., 2000. 99 с.
    9. Чанышева Г.И. Трудовое право Украины: Учеб.-справ, пособие. Х.: Одиссей,1999. 480 с.
  • 1256. Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду
    Курсовой проект пополнение в коллекции 28.12.2010

    Тому стаття 11 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" зобовязує орган дізнання, слідчого, прокурора або суд у разі постановляння виправдувального вироку, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеності участі громадянина у вчиненні злочину, а також у разі закриття справи про адміністративне правопорушення: а) розяснити громадянинові порядок поновлення його порушених прав і відшкодування іншої шкоди (одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства або з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, або постановою (ухвалою) суду (судді) громадянинові (в разі його смерті - його спадкоємцям) направляється повідомлення, в якому розяснюється куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав, а також зазначається перелік тих вимог, які даний громадянин має право висувати. При відсутності відомостей про місце проживання спадкоємців повідомлення направляється їм не пізніше 5 днів з дня їх звернення до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду); б) на прохання потерпілого в місячний термін письмово повідомити про своє рішення трудовий колектив або громадські організації за місцем проживання.[36, с. 61,62] Крім того, якщо відомості про засудження або притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, застосування до нього як запобіжного заходу взяття під варту чи накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт були опубліковані у пресі, то на вимогу цього громадянина, а в разі його смерті на вимогу його родичів чи органу дізнання, слідчого, прокурора або суду редакція повинна протягом 1 місяця зробити повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина (ст. 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації). В тому випадку, коли редакція газети, журналу або іншого друкованого видання не опублікує таке повідомлення добровільно, зазначені особи можуть звернутися до суду з вимогою примусити їх зробити це. У місячний строк від дня звернення громадянина один з вищеназваних органів робить усі необхідне для визначення розміру шкоди (витребовує потрібні документи, робить розрахунки тощо) і виносить постанову (ухвалу), в якій з посиланням на одержані документи наводиться розрахунок, вказується остаточна належна до сплати, а також викладаються відомості, передбачені у п.12 Положення про застосування Закону. Заява про оскарження постанови про відшкодування шкоди, на розсуд громадянина може бути подана до суду за місцем його проживання чи за місцем перебування відповідного органу досудового розслідування. Сторони у цих справах звільняються від сплати судових витрат. Наразі, якщо громадянин не згодний з винесеною ухвалою суду про відшкодування шкоди, він має право оскаржити її до суду вищестоящої організації.[37, с. 25] Зокрема, до суду громадянин може звернутися, якщо:

  • 1257. Віды злачынстваў і меры пакарання за іх выкананне ў Рэспубліцы Беларусь
    Информация пополнение в коллекции 06.05.2012

    Крымінальная заканадаўства Рэспублікі Беларусь ў арт. 46 КК РБ вызначае, што формамі рэалізацыі крымінальнай адказнасці могуць быць не толькі крымінальныя пакарання, але і іншыя меры крымінальнай адказнасці, не звязаныя з ізаляцыяй вінаватага ад грамадства. Такім чынам, можна зрабіць выснову, што ў асобных выпадках дасягненне мэт крымінальнай адказнасці магчыма і без прымянення крымінальнага пакарання, шляхам маральнага і грамадскага ўздзеяння пры сталым кантролі з боку спецыяльных органаў дзяржавы і выканання асуджаным шэрагу абавязацельстваў, якiя ўстанаўлiваюцца судом.

  • 1258. Вказівки до оформлення дипломних робот
    Дипломная работа пополнение в коллекции 12.01.2009

    Принципові схеми об'єкта дипломного проектування чи його складових частин обов'язково повинні мати перелік елементів, який у вигляді таблиці, оформленої згідно вимог відповідного стандарту, розміщується над основним надписом принципової схеми або випускається як самостійний документ. При випускові переліка елементів як самостійного документа його умовний шифр складається із шифра схеми з добавленням перед позначенням неосновного конструкторського документа літери П, наприклад, для кінематичної схеми 08-29.ДП.015.00.000ПКЗ/...ПЕЗ електрична принципова схема і т.п./. Перелік елементів записують в специфікацію складального креслення об'єкта дипломного проектування після схеми, до якої він випущений.

  • 1259. Вклады участников ООО в уставной капитал и в имущество общества
    Контрольная работа пополнение в коллекции 12.03.2011

    В то же время ФАС Волго-Вятского округа в Постановлении от 13 апреля 2009 г. по делу N А79-6685/2008 фактически признал неправомерной оценку неденежного вклада участниками ниже стоимости, определенной независимым оценщиком, и указал, что "...если номинальная стоимость доли участника в уставном капитале общества, оплачиваемой неденежным вкладом, составляет более 200 МРОТ... в бухгалтерском учете должна применяться стоимость основного средства не ниже суммы оценки вклада, произведенной независимым оценщиком. В рассматриваемом случае... ООО "Волжский текстиль" приняло к бухгалтерскому учету это имущество по согласованной участниками общества стоимости (7 350 000 руб.), а не по стоимости, приведенной в отчете независимого оценщика (31 833 208 руб.). При таких обстоятельствах суды сделали правильный вывод о том, что общество неправомерно уменьшило стоимость имущества для целей отражения в бухгалтерском учете и исчисления налога на имущество организаций...". Определением ВАС РФ от 7 октября 2009 г. N ВАС-9867/09 отказал ООО "Волжский текстиль" в пересмотре судебных актов в порядке надзора.

  • 1260. Включение в себестоимость дополнительных отпусков за ненормированный рабочий день
    Информация пополнение в коллекции 19.09.2006

    С учетом того, что Трудовой кодекс предусматривает предоставление дополнительного отпуска за ненормированный рабочий день лишь не менее трех календарных дней, следовательно, "потолка" у такого отпуска нет, а значит, это так или иначе расходы на оплату труда, которые подлежат включению в себестоимость, поскольку п. 3 ст. 255 НК РФ относит к расходам на оплату труда "начисления стимулирующего и (или) компенсирующего характера, связанные с режимом работы и условиями труда, в том числе надбавки к тарифным ставкам и окладам за работу в ночное время, работу в многосменном режиме, за совмещение профессий, расширение зон обслуживания, за работу в тяжелых, вредных, особо вредных условиях труда, за сверхурочную работу и работу в выходные и праздничные дни, производимые в соответствии с законодательством Российской Федерации". Нигде в указанной статье не оговаривается, что приведенный перечень является исчерпывающим, напротив, фраза "в том числе" подразумевает незаконченность списка. Если такой отпуск не предоставляется, то переработка сверх нормальной продолжительности рабочего времени с письменного согласия работника компенсируется как сверхурочная работа и в этом случае затраты на оплату сверхурочной работы однозначно будут отнесены на себестоимость, обложены ЕСН и в прибыль засчитаны не будут. Но ведь это по сути одни и те же деньги. Так в чем же разница?