Geum.ru

Юриспруденция, право, государство

  • 1201. Византийско-Итальянские отношения 11-13 в.в.
    Курсовой проект пополнение в коллекции 09.12.2008

    Как было сказано выше, на Западе старались объяснить провал второго крестового похода таким образом, чтобы выгородить себя. Король Рожер II, Людовик VII и папа Евгений III видели главного виновника неудачи в Мануиле I Комнине. Из сложившихся в то время причин возник тогда проект нового похода на восток. А руководитель французской политики того времени аббат Сугерий был увлечен планом нового крестового похода, который имел бы прямым объектом Константинополь. Только германский король стоял на стороне Византии. Его враждебный настрой против сицилийского короля срывал планы антивизантийской лиги. Переписка между германским королем и византийским императором в 1150 и 1151 годы представляет исторический интерес. Летом 1150 года Конрад III отправляет своего посла в Византию с письмами, описывающими политическое положение. «Сицилийский тиран подкупил деньгами Вельфа «это служило препятствием к исполнению проекта похода в Италию. Теперь же пришла новая весть, что весь французский народ со своим королем, по наущению тирана сицилийского, вошел в заговор против нашего превосходнейшего брата и готовиться поднять оружие. … Мы, во всяком случае, решились поставить себя и нашу империю за нашего брата и его безопасность». Сам аббат Вибальд, близкий к Конраду III человек, писал папе и кардиналу Гвидо, что его государь действительно несколько изменился под влиянием знакомства с убеждениями греческого общества. Эту мысль он выразил в выражении, что Конрад III возвратился из Константинополя «немножко тронутым греческим непослушанием и гордостью». Вибальд был сторонником не только германо-византийского союза, но и восстановления отношений между Римом и Византией. Он боролся против политики Рожера II, понимая что она идет наперекор целям Конрада III. Под влиянием его сообщений римская курия вступила на путь мирных отношений с императором Мануилом I. Вместе с тем Евгений III подготавливает обсуждение вопроса о германском походе на Италию, что было окончательным ударом для коалиции, имевшей в виду новый крестовый поход и движение на Византию. Обе империи и в том числе Римский папа приходили к соглашению по сицилийским делам. Но смерть Конрада III в начале 1152 года совершенно изменила положение дел. А уже в феврале 1154 года умер Рожер II и вступивший на престол его сын, боявшийся затруднений из-за германо-византийских переговоров, направил в Константинополь своих послов, предлагая Мануилу I мир и вознаграждение за все причиненные недавним опустошением Фив и Коринфа убытки. Но в Византии не придали серьезного значения этому предложению. По-видимому в 1154 году Мануил I начал вторжение в Италию, но командир флота Константин Ангел действовал неосторожно и вскоре оказался в плену у норманнов. Тогда византийцы попытались поднять против нового норманнского короля Вильгельма I своих традиционных союзников германцев. Но приемник Конрада III Фридрих Барбаросса держался настороженно, опасаясь усиления позиций византийцев в Италии. Мануил I решает действовать самостоятельно. В Италию было послано войско под командованием Михаила Палеолога и Иоанна Дуки, располагавших большими денежными средствами. Им удалось привлечь на свою сторону некоторых влиятельных феодалов, недовольных Вильгельмом I. Многие города Южной Италии, в том числе Бари и Трани, в период с 1155 по 1156 сдались после непродолжительной осады и признали вассальную зависимость от византийского императора. Но смерть Палеолога, затянувшаяся осада Бриндизи, отход венецианских контингентов, - все это ослабило византийскую армию. В 1156 г. Вильгельму удалось взять в плен Алексея и Иоанна Дуку, а новая экспедиция под командованием Алексея Аксуха в 1157 г. не принесла успеха. «Военные неудачи и опустошение казны заставили Мануила искать мира, который был заключен при содействии папы в 1158г. При этом договор 1158 г. обуславливал, что Вильгельм будет содействовать василевсу против его врагов на Западе. Тем самым договор знаменовал изменение политической обстановки в Италии: Византия и норманны вступали в союз против Фридриха Барбароссы.»

  • 1202. Визнання боржника банкрутом і ліквідаційна процедура
    Курсовой проект пополнение в коллекции 16.03.2011

    банкрутство ліквідація підприємницький майно

    1. Закон України «Про банкруство» від 14.05.1992р. №2343-XII з наст. змінами та доповн.// Відомості Верховної Ради України. 1992. №31.
    2. Закон України від 07. 12. 2000 року №2121-ІІІ «Про банки та банківську діяльність».
    3. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств».
    4. Указ Призедента України від 21.04.1998 року №333/98 «про відкриття в арбітражних судах України спеціальних колегій по розгляду справ про банкрутство».
    5. Постанова Кабінета Міністрів України від 17. 03. 2000 року №515 «Про затвердження порядку проведення досудової санації державних підприємств».
    6. Наказ Державної податкової адміністрації України від 21. 11. 2000 року №600 «Про затвердження порядку проведення органами ДПС прощення (списання) та росстрочки (відстрочки) податкової заборгованості платнику податків приукладанні мирової угоди в справі про банкрутство».
    7. Лист Вищого арбітражного суду України від 07. 03. 1996 року №018/106 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства».
    8. Інформаційний лист Вищого господарського суду від 20. 04. 2001 року №018 / 480 «Про деякі питання практики застосування окремих норм діючого законодавства при вирішенні спорів».
    9. Збірник рішень Вищого господарського суду та практика №34 1995рік сторінки 289.
    10. Збірник рішень Вищого господарського суду України та практика №1 1996 рік стр.216.
    11. Збірник рішень Вищого Господарського суду України та практика №1 1997рік стр.176.
    12. Збірник рішень Вищого господарського суду України та практика №2 1997 рік стр.215.
    13. Збірник рішень Вищого господарського суду України та практика №1 2000 рік стр.165.
    14. Збірник рішень Вищого господарського суду України та практика №4 2000 рік стр.115.
    15. Збірник рішень Вищого господарського суду України та практика №4 2001 рік стр.105.
    16. Відомості Верховної Ради України 1997 рік №25 стр.171.
    17. Відомості Верховної Ради України 1992 рік №32 стр.455.
    18. Вдомості Верховної Ради України 1993 рік №33 стр.347.
    19. Відомості Верховної Ради УССР 1990 рік №34 стр.499.
    20. Відомості Верховної Ради УССР 1990 рік №48 стр.632.
    21. Відомості Верховної Ради УССР 1991 №20 стр.249.
    22. Афанасьєв Р.Г. «Банкрутство: напрямки удосконалення ліквідаційної процедури» Вісник Вищого арбітражного суду України 2000 рік №1 стр.167.
    23. ВасильевЕ.А.Эволюция законодательства о несостоятельносты и банкротствах в буржуазных странах. Торгово-економические связи и вопросы международного частного права. Сборник научних трудов М. МИМО-1970 с.159.
    24. ПопадюкС.С.Етапи ліквідації юридичної особи при банкрутстві, Держава і право №16 стр.76.
    25. ПопадюкС.С.особливості ліквідації підприємств при банкрутстві. Держава і право стр.210.
    26. ДжуньВ.В.Інститут неспроможності:світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні. Монографія. Львів: інститут технологій бізнесуі права, 2000.-180с.
    27. Тітов М.І. Матеріально-правові та процесуальні аспекти визнання господарюючих субєктів банкрутами: Дис…канд. юр. наук: Х., 1996.
    28. Тітов М.І. Правовий статус та повноваження ліквідаційних комісій// матеріали доповідей і тези виступів на науковій конференції «Теоритичні та практичні проблеми становлення правової держави в Україні». Чернівці, 1995рік вип. 2.
    29. ПоляковБ.М.Процедура банкротства в Украине: теория и практика. Донецк, «Донбасс», 2001, 480с.
  • 1203. Визнання та виконання рішень іноземних судів
    Дипломная работа пополнение в коллекции 17.10.2010

    Ïðîáëåìà çàñòîñóâàííÿ ³íîçåìíîãî çàêîíîäàâñòâà ó ñóäàõ Óêðà¿íè çóìîâëåíà ñòð³ìêèì ðîçâèòêîì ì³æíàðîäíèõ â³äíîñèí, ì³ãðàö³¿ íàñåëåííÿ, ãîñïîäàðñüêî¿ ä³ÿëüíîñò³ òîùî, àëå ö³ ïîëîæåííÿ íå çîâñ³ì àäåêâàòíî â³äòâîðþºòüñÿ â çàêîíîäàâñòâ³ Óêðà¿íè ³ ïðîåêòàõ çì³í äî íüîãî. ßêùî ñó÷àñíèé ìîìåíò ñòîñîâíî çàñòîñóâàííÿ ³íîçåìíîãî çàêîíîäàâñòâà â çàêîíîäàâñòâ³ Óêðà¿íè ìîæíà ââàæàòè á³ëüø ìåíø ÷³òêî âðåãóëüîâàíèì, îñê³ëüêè ó ðîçä³ë³ 8 ÷èííîãî ÖÊ, ó ðîçä³ë³ 6 ÖÏÊ òà ó ñò. 98 Çàêîíó Óêðà¿íè «Ïðî íîòàð³àò» âèçíà÷åíî, ùî ñóää³ ³ íîòàð³óñè ïðè çä³éñíåíí³ þðèñäèêö³éíî¿ ä³ÿëüíîñò³ ìîæóòü ³, ôàêòè÷íî, çîáîâÿçàí³ çàñòîñîâóâàòè íîðìè ³íîçåìíîãî ïðàâà, òî ìàéáóòí³ çì³íè â çàêîíîäàâñòâ³ âèêëèêàþòü çàíåïîêîºííÿ. Òàê, â íîâîìó ÖÊ çíèêëè íîðìè, ùî áóëè â ïðîåêò³ ÖÊ ³ ïåðåäáà÷àëè ðåãëàìåíòàö³þ ì³æíàðîäíîãî ïðèâàòíîãî ïðàâà, à â³äíåñåííÿ ïðîöåñóàëüíèõ íîðì, ÿê³ ðåãëàìåíòóþòü ïðàâà ³íîçåìíèõ ñóáºêò³â, äî Çàêîíó Óêðà¿íè „Ïðî ì³æíàðîäíå ïðèâàòíå ïðàâî” ñâ³ä÷èòü ïðî â³äñóòí³ñòü êîìïëåêñíîãî ï³äõîäó äî âñòàíîâëåííÿ ïðàâà ³íîçåìíîãî ãðîìàäÿíèíà íå ò³ëüêè íà çâåðíåííÿ äî ñóäó, à é íà çàõèñò éîãî ïðàâà. ³äîì³ æ â÷åí³, çîêðåìà, ä.þ.í., ïðîô. Ì.É. Øòåôàí ãîâîðÿòü ïðî íåðîçðèâíó ºäí³ñòü ïðàâà çâåðíåííÿ äî ñóäó ç ïðàâîì íà çàäîâîëåííÿ ïîçîâó. Öèì âèäàòíèì â÷åíèì ó éîãî íàâ÷àëüíîìó ïîñ³áíèêó âñ³ ïèòàííÿ öèâ³ëüíîãî ïðîöåñó îáºäíàí³ ³ êîìïëåêñíî âèð³øóºòüñÿ ïðàâî ³íîçåìíèõ ãðîìàäÿí íà çàõèñò, õî÷à é áåç âèñâ³òëåííÿ êîíêðåòíî¿ ïðîöåäóðè ðîçãëÿäó ñïðàâ ç ó÷àñòþ ³íîçåìíîãî åëåìåíòó. Îêðåìà æ ðåãëàìåíòàö³ÿ öèõ ïèòàíü ó çàêîíîäàâñòâ³ ïðèçâîäèòü äî óñêëàäíåííÿ ¿õ ñïðèéíÿòòÿ, ôðàãìåíòàðíîñò³ âèñâ³òëåííÿ ïðàâ òà îáîâÿçê³â ñóáºêò³â öèâ³ëüíîãî ïðîöåñó. Áóêâàëüíî, ÿêùî Çàêîí Óêðà¿íè ìຠíàçâó «Ïðî ì³æíàðîäíå ïðèâàòíå ïðàâî», òî â íüîìó íå ìîæå éòè ìîâà ïðî îáîâÿçêè ³íîçåìíîãî ñóáºêòà. Àëå ïðè çâåðíåíí³ äî ñóäó çàÿâíèê ìຠíå ò³ëüêè ïðàâà, à é îáîâÿçêè, çîêðåìà, ùîäî çàêîííîñò³ éîãî çâåðíåííÿ òîùî. Îòæå, îáîâÿçîê äîâåäåííÿ ïðàâîì³ðíîñò³ âèìîã çàÿâíèêà ïðè çâåðíåíí³ äî ñóäó ìຠáóòè ðåãëàìåíòîâàíèé ó ÖÏÊ, à íå ó Çàêîí³ Óêðà¿íè „Ïðî ì³æíàðîäíå ïðèâàòíå ïðàâî”(2005). Òîìó àâòîð ââàæàº, ùî äîö³ëüíî áóëî á âñ³ íîðìè ïîâÿçàí³ ç ïðàâîì íà çâåðíåííÿ òà çàäîâîëåííÿì çàÿâè, ðåãëàìåíòóâàòè â îäíîìó íîðìàòèâíîìó àêò³.

  • 1204. Визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні
    Курсовой проект пополнение в коллекции 17.11.2010

    Україна проголосила себе правонаступницею прав і обов'язків за міжнародними договорами СРСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки (ст. 7 Закону України "Про правонаступництво України"). З підстав Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно договорів вони залишаються у силі для України. Деякими з цих договорів передбачений інший дипломатичний порядок зносин між державами у питаннях виконання судових рішень і доручень. Він полягає у тому, що суд держави звертається через своє міністерство юстиції до свого міністерства закордонних справ, яке через своє дипломатичне представництво чи консульську установу в іноземній державі звертається до відомства іноземних справ цієї держави з відповідною нотою. Відомство іноземних справ надсилає дане доручення до органів юстиції своєї держави з пропозицією виконати певні дії. Такий дипломатичний порядок зносин визначений ст. 4 Договору з Республікою Кіпр, ст. 4 Договору з Туніською Республікою, ст. 4 Договору з Фінляндською Республікою, ст. 4 Конвенції з Італійською Республікою, ст. 4 Договору з Грецькою Республікою, а також договорами з Австрією, Францією, Бельгією і ФРН. У ноті Міністерства закордонних справ СРСР від 17 вересня 1966 р. про приєднання до Гаазької конвенції з питань цивільного процесу від 1 березня 1954 р. зазначено, що судові документи іноземних органів влади, призначені для вручення особам, які проживають на території СРСР, а також судові доручення зазначених органів влади мають надсилатися для виконання відповідним радянським установами у дипломатичному порядку через Міністерство закордонних справ. Учасниками цієї Конвенції на 1 січня 1988 р. були Австрія, Бельгія, Ватикан, Данія, Єгипет, Ізраїль, Іспанія, Італія, Ліван, Люксембург, Марокко, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Суринам, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, ФРН, Чехословаччина, Швейцарія, Швеція, Югославія, Японія. Отже, дипломатичний порядок зносин у питаннях правової допомоги і правових відносин залишається, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, укладеними Україною.

  • 1205. Визначення меж континентального шельфу як неодмінної умови закріплення його правового статусу
    Курсовой проект пополнение в коллекции 17.03.2011

    Як видно з даного визначення, Конвенція 1982 року зовсім інакше підходить до визначення меж континентального шельфу, але в частині, що не стосується меж шельфу, дані Конвенції одностайні і визначають юридичний континентальний шельф як дно та надра геологічного континентального шельфу та інших підводних районів. Звідси виплаває, що юрисдикція прибережної держави щодо свого континентального шельфу не поширюється на води над дном, які є або виключною економічною зоною (має особливий правовий режим, який надає прибережній державі певні виключні права стосовно водного простору між територіальним морем і 200 морськими милями, що відразовуються від вихідних ліній), або іноді відкритим морем, що простягається за межі виключної економіної зони. Ця юрисдикція також не може поширюватися і на повітряний простір над відповідними водними районами. Відповідно до цих визначень, юридичне поняття континентального шельфу включає в себе, окрім самого шельфу, прибережні райони морського дна, де континентального шельфу у прямому сенсі немає, а також райони морського дна за межами континентального шельфу. Крім того, якщо з географічної точки зору шельф починається від берегу моря, то з юридичної від зовнішнього кордону територіального моря, оскільки територіальне море, морське дно та його надра в межах територіального моря входять до складу державної території прибережної держави [8, с. 120-121].

  • 1206. Визначення походження дітей
    Информация пополнение в коллекции 28.11.2010

    Спільна заява жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, про реєстрацію їх матір'ю та батьком дитини (ст. 126 СК України) свідчить про добровільність їх рішення. Й тому реєстрація походження дитини проводиться в органах реєстрації актів цивільного стану без будь-яких попередніх процедур, зокрема судового розгляду. Така заява може бути подана вказаними особами до органу реєстрації актів цивільного стану як до, так і після народження дитини. Особиста присутність їх при подачі заяви не є обов'язковою. Батько (мати) може подати заяву про визнання батьківства через представника або надіслати її поштою. Єдиною обов'язковою умовою у цих випадках є нотаріальне засвідчення заяви або повноважень представника. Право на визнання себе батьком (матір'ю) дитини не обмежується віковим критерієм. Однак, якщо заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, державний орган реєстрації актів цивільного стану повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього про запис його батьком дитини. Така конструкція ч. 2 ст. 126 СК України дозволяє зробити висновок, що повідомлення відповідних осіб про запис неповнолітньої особи матір'ю дитини законодавством не передбачений. Необхідність повідомлення вказаних осіб, які за законом піклуються про неповнолітню особу, зумовлена тим, що згідно з ч. 1 ст. 35 ЦК України неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини, може бути надана повна цивільна дієздатність. Визнання батьківства це волевиявлення особи, яка вважає себе батьком дитини. Однак, одного волевиявлення особи щодо визнання себе батьком певної дитини недостатньо для настання правових наслідків. Необхідно також ще й волевиявлення матері дитини, яке полягає у вираженні згоди на те, щоб чоловік був записаний батьком її дитини. Саме тому вимагається подача до органів РАЦС спільної заяви матери дитини та чоловіка, якій вважає себе батьком цієї дитини. З іншого ж боку, визнання батьківства є констатацією факту біологічного батьківства особи, яка подала заяву до органів РАЦС. У юридичній літературі практично одностайною є думка про те, що визнання батьківства вимагає поєднання природно-біологічного (кровного) споріднення та вольового факторів1. Це зумовлено тим, що мета визнання батьківства полягає у підтвердженні (констатації) вже існуючого біологічного (кровного) споріднення між чоловіком, якій визнає себе батьком, та дитиною. Для встановлення батьківських правовідносин між дитиною та особою, яка не є її біологічним батьком, але бажає визнати себе батьком цієї дитини, існує інститут усиновлення. Однак, у зв'язку з тим, що закон не вимагає з'ясування дійсного походження дитини при подачі спільної заяви про визнання батьківства, на практиці можливі випадки набуття батьківських прав у такому порядку особою, яка бажає усиновити чужу дитину. Чоловік, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини й вважає себе батьком цієї дитини (ст. 127 СК України), може подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану заяву про визнання себе батьком дитини за наявності однієї з наступних обставин:

  • 1207. Викинги : жизнь, быт, культура, связь с русской нацией
    Реферат пополнение в коллекции 09.12.2008

    «Женщины викингов пользовались определённым статусом, в те времена совершенно не мыслимым в большинстве стран мира. Арабы, посещавшие поселения викингов в 10 веке, с изумлением отмечали ту степень свободы, которой женщины пользовались в семейной жизни. "Право на развод принадлежит женщинам, - с осуждением писал один из визитёров. - Жена может развестись, когда ей вздумается". Мало того: если брак кончался разводом, приданое подлежало возмещению. По закону, женщины могли владеть землёй и часто в одиночку обрабатывали её, когда их мужья отправлялись выменивать свою продукцию на нужные товары, а то и отплывали за моря - торговать или воевать. Да что там, рунные камни повествуют если уж не о вечной любви женщин к своим мужьям, то, по крайней мере об их практической сметке. " Во век не прибудет в Хассмюру лучшая хозяйка, способная держать в руках всю ферму ",- сказал вдовец некоей Одиндисы из Вестманланда (Швеция) посветил ей такую эпитафию.»***** Одним из основных источников жизнедеятельности викингов была торговля с зарубежными странами. Влияние викингов на торговлю простиралось от Восточной Европы до Азии примерно с 550 года нашей эры. Купцы предшествовавшей викингам эпохи основали несколько центров на основных торговых путях Скандинавии: Бирка (Швеция), Каупанг (Южная Норвегия), остров Готланд (Балтийское море) и, наконец, Хедебю на территории, в то время принадлежащей Дании. По словам Археолога Томаса Макговерна, это были большие рынки. В условиях севера, ярмарки проводились главным образом в конце зимы, когда работы на фермах было не много, появлялось свободное время, а коньки (викинги называли их "ледяные ноги"), лыжи и сани позволяли быстро добраться до места или доставить груз. Кстати, коньки, которые археологи в великом множестве находят на всей территории Скандинавии, делали в основном из лошадиных костей и обтачивались с одной стороны. Они крепились к обуви при помощи ремешков, которые пропускали через проделанные в кости отверстие.

  • 1208. Виключення учасника з господарського товариства
    Информация пополнение в коллекции 04.03.2011

    Відповідно до статей54, 64 Закону «Про господарські товариства» правові наслідки виходу та виключення учасника з товариства з обмеженою відповідальністю ідентичні та полягають у наступному:

    • учаснику виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі, а також належна йому частка прибутку, одержаного товариством у поточному році до моменту виходу чи виключення учасника з товариства. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу.;
    • на вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі, а майно, передане учасником товариству у користування, повертається у натуральній формі без винагороди [2].
  • 1209. Виконавча влада
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Органи загальної компетенції- це органи, які в межах підвідомчої їм території здійснюють державне управління та координацію усіх або більшості підпорядкованих чи підконтрольних їм органів галузевої чи функціональної компетенції. Вони несуть відповідальність за стан справ на відповідній території (на всій території України, території АРК, області, району, міста). Тому вони здійснюють загальне керівництво і координацію діяльності органів галузевої та функціональної компетенції, підприємств, установ, організацій та інших об'єктів. До органів загальної компетенції належать: Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації. Органи галузевої компетенції реалізують державну політику у відповідній галузі. Галузь - це поєднання об'єктів управління під керівництвом відповідного органу виконавчої влади за ознаками виробничої єдності незалежно від їх географічного розташування. Органами галузевої компетенції є: міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні підприємства, установи, інші структури і тим самим керують певною галуззю (Міністерство оборони, Міністерство освіти і науки, Державний комітет України по водному господарству та ін.), а також місцеві органи цих міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

  • 1210. Виконавче провадження як заключна стадія господарського судового процесу
    Курсовой проект пополнение в коллекции 08.06.2010

     

    1. Конституція України від 25.06. 1996 р. № 254к/96-ВР
    2. Господарський процесуальний кодекс України вiд 06.11.1991 № 1798-XII
    3. Закон України "Про державну виконавчу службу" від 24.03. 1998 р. № 202/98-ВР
    4. Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.99 року N 606-XIV
    5. Закон України “Про заставу” від 2.10 1992 р. №2654-ХІІ
    6. Закон України «Про державну службу» вiд 16.12.1993 № 3723-XII
    7. Закон України «Про звернення громадян» вiд 02.10.1996 № 393/96-ВР
    8. Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. № 74/5
    9. Наказ МВС і МЮ України "Про затвердження Інструкції про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів" від 25.06. 2002 N 607/56/5
    10. Наказ МЮ України "Про затвердження Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень" від 20.05. 2003 N 43/5
    11. Наказ МЮ України "Про затвердження Примірного положення про відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі" від 12.06. 2007 № 384/5
    12. Наказ МЮ України "Про затвердження Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна" N 68/5 від 27.10.99
    13. Положенням про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 р. № 1448.
    14. Фуpса С.Я., Щербак С.В. Виконавче провадження в Україні. Навч. посіб. - К., 2002. - С.111.
    15. Білоусов Ю.В., Виконавче провадження. Навчальний посібник (рек. МОН України), Издательство: Прецедент, c. 192, 2004 г.
    16. Балюк І. А. Господарське процесуальне право: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2008. - 224 с.
    17. Роїна О.М. Господарський процес. Практичний посібник, Издательство: КНТ, с. 180, 2007 г.
    18. Чернадчук В.Д., Сухонос В.В. Основи господарського процесуального права України: Навчальний посібник. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2003. - 220 с.
    19. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України (www.zakon.rada.gov.ua)
    20. Офіційний веб-сайт Міністерства юстиції України (www.minjust.gov.ua)
    21. Карпеев О.В Хозяйственное производство на Украине // "Юрист" №8 2002, 64с.
    22. Вісник господарського судочинства, № 6, 2008, С. 145--149.
  • 1211. Виконання покарання у виді арешту
    Информация пополнение в коллекции 09.03.2010

    Пункт 3.2 Інструкції містить перелік загальних прав засуджених військовослужбовців, які їм надаються під час відбування арешту. Зокрема, засуджені військовослужбовці мають право:

    1. на щоденну прогулянку тривалістю одна година;
    2. на восьмигодинний сон у нічний час;
    3. мати при собі і зберігати в камері особисті речі і предмети, перелік яких було наведено вище;
    4. одержувати і відправляти листи без обмеження їх кількості;
    5. в індивідуальному порядку відправляти релігійні обряди, користуватися релігійною літературою;
    6. звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами до органів державної влади, громадських організацій,
    7. користуватися настільними іграми;
    8. прослуховувати радіо;
    9. користуватися книгами, журналами і газетами гарнізонної гауптвахти;
    10. мати побачення з захисником для одержання правової допомоги в установленому кримінально-виконавчим законодавством порядку.
  • 1212. Використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності
    Информация пополнение в коллекции 12.03.2011

    Наявність підстав і законність проведення ОРД:

    1. наявність і вірогідність інформації про підготовку або вчинення особою (групою осіб) злочину, або про причетність їх до злочинів, які готувалися або були вчинені невстановленими особами;
    2. наявність письмових доручень і постанов слідчих, письмових вказівок прокурорів, визначень судів про проведення ОРД в інтересах розслідування кримінальних справ, що перебувають у їхньому провадженні;
    3. наявність запитів повноважних державних органів, установ і організацій про проведення оперативно-розшукових заходів, а також запитів відповідних міжнародних правоохоронних організацій і правоохоронних органів інших держав на підставі договорів і угод;
    4. обґрунтованість постанови про заведення оперативно-розшукової справи;
    5. правомірність рішення керівника органу, що має право на проведення ОРД, про заведення зазначеної справи й проведення оперативно-розшукових заходів;
    6. правові підстави застосування виняткових і тимчасових оперативно-розшукових заходів, що обмежують права й свободи громадян;
    7. своєчасність інформування відповідних державних органів про виявлені факти й дані, що свідчать про загрозу безпеки суспільства й держави, а також про порушення законодавства, пов'язаних зі службовою діяльністю посадових осіб;
    8. порядок реєстрації й повнота реагування на звернення громадян із приводу незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
    9. своєчасність, строки й повнота поновлення прав і свобод громадян, порушених внаслідок незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
    10. виконання вимог Генерального прокурора України й прокурорів, що здійснюють нагляд за дотриманням законності в ОРД, з усунення виявлених раніше порушень законності; ефективність реагування керівників оперативних підрозділів на факти порушення законності з боку підлеглих працівників.
  • 1213. Використання прав інтелектуальної власності у сфері господарювання
    Информация пополнение в коллекции 13.01.2010

    До правочинностей власників виключних прав щодо промислової власності з позиції юриста можна віднести: правочинності володіння: визначення власника патенту; хто з власників вирішує питання про підтримку чинності патенту (питання вирішують спільно або за більшістю голосівякщо співвласників декілька); порядок сплати мита (одним із співвласників або кожним почергово); правочинності користування: право використання винаходу за патентом у власному виробництві; право використання на інших підприємствах; право рекламно-комерційної розробки винаходу; право використання винаходу за патентом при створенні підприємств будь-якої організаційно-правової форми, а також спільних підприємств; правочинності виплати винагороди авторам і особам, які сприяють створенню, правовій охороні і використанню об'єктів промислової власності; правочинності розпорядження: право надання дозволу на використання іншим особам, що містить: право укладати договори про передачу права власності на патент; право продажу патенту; право укладати ліцензійні договори з різним обсягом переданих прав; право передачі в статутні фонди інших підприємств, під заставу, в кредит і т. д. Коли укладається договір невиключної ліцензії, ліцензіату передаються права в обмежених рамках і ліцензіар залишає за собою право подальшого використання винаходу або інше право в повному обсязі на тій самій території. Виходячи з цих правових позицій щодо використання інтелектуальної власності в умовах господарської діяльності, тобто в умовах комерційного використання результатів інтелектуальної діяльності, стає зрозумілою складність проблеми комерціалізації на рівні правових відносин, якщо мати на увазі певні труднощі, що мають місце при розробці договірних документів між суб'єктами договірних відносин.

  • 1214. Використання сучасних можливостей судових експертиз у слідчій діяльності
    Информация пополнение в коллекции 25.10.2010

    6) розширення кола експертиз, які можуть бути проведені у судово-експертних установах України. На сьогодні, в судово-експертних установах системи Міністерства юстиції [Інструкція Мінюста], до яких належать 7 науково-дослідних інститутів судових експертиз, розташованих у Дніпропетровську, Донецьку, Києві, Львові, Одесі, Сімферополі і Харкові, та Міністерства внутрішніх справ України, до яких належать науково-дослідні експертно-криміналістичні центри, що діють у кожному обласному місті, і Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр у Києві, проводиться переважна більшість із визначених класів судових експертиз за виключенням класу судово-медичних експертиз, судово-психіатричних; судово-наркологічних; судово-фармацевтичних та фармакологічних; судових санітарно-гігієнічних та санітарно-епідеміологічних; судово-сільськогосподарських та судово-ветеринарних експертиз; і судово-пробірних експертиз. Хоча, зокрема, в Харківському науково-дослідному інституті судових експертиз, який діє в системі Міністерства юстиції України, з 1998 р. проводять і судово-ветеринарні експертизи, а в Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України, який діє в системі Міністерства внутрішніх справ України, проводять окремі види судових експертиз, які відносяться до класу судово-медичних експертиз, зокрема, судово-медичну молекулярно-генетичну експертизу.

  • 1215. Виктимизация жертв насильственной преступности
    Информация пополнение в коллекции 28.09.2010

    Насилие является основным или вспомогательным способом совершения очень многих преступлений. В разных странах мира используются различные группировки преступлений:

    • В США на федеральном уровне в Статистических ежегодниках о преступности в США учитываются следующие разновидности насильственных преступлений: умышленное убийство, изнасилование, грабёж (роббери, англ. robbery), нападение при отягчающих обстоятельствах (англ. aggravated assault).
    • В ФРГ в сборниках криминальной статистики (нем. Polizeilche kriminalstatistik) в число насильственных преступлений включаются умышленные убийства, изнасилование, разбой, телесные повреждения, опасные увечья, отравления, захват заложников и вымогательство, связанное с похищением людей.
    • В статистических бюллетенях Англии и Уэльса (англ. Notifiable Offences Recorded by Police in England and Wales) в число «насильственных посягательств» включаются все виды преступлений против личности, включая, например, незаконный аборт; половых преступлений (в том числе сводничество и двоежёнство) и грабежей.
    • В Швеции в статистических сборниках (швед. rattsstatistik arsbok) отдельной группы насильственных преступлений не выделяется, однако в научных исследованиях к ним относятся все виды убийств, в том числе неумышленные, и нападений (в том числе с целью изъятия имущества). Не относятся к числу насильственных половые преступления.
    • Во Франции, Японии и России (а ранее в СССР) в статистических сборниках отдельная категория «насильственные преступления» отсутствует, а в теории имеют место разные группировки.
  • 1216. Виктимология
    Контрольная работа пополнение в коллекции 13.05.2008

    Российское законодательство в основу систематизации преступлений впервые положило приоритет охраны прав и интересов личности над интересами общества и государства. Данное положение полностью согласуется, во-первых, с Конституцией РФ, провозгласившей, что высшей ценностью является человек, его права и свободы, а их признание, соблюдение и защита являются обязанностью государства; во-вторых, это отвечает духу официальной идеологии, и, наконец, приведенное положение одобряется на уровне индивидуального сознания российского гражданина. Постановка человека и его прав и свобод на первое место в системе ценностей, охраняемых уголовным правом, не игнорирует общественные отношения как объект преступного посягательства, но они имеют значение лишь постольку, поскольку обеспечивают интересы личности1. Из всех ценностей, которыми наделила природа человека, наиболее важной является жизнь, и потому любое, а тем более преступное, лишение жизни человека есть величайшее зло перед природой, обществом и человеком. Высокая степень общественной опасности, в частности, такого преступления, как убийство, и проявляется в том, что посягательство осуществляется на самый ценный объект уголовно-правовой охраны - жизнь человека. В этой связи нет ничего удивительного в том, что убийство отнесено уголовным законом к категории особо тяжких преступлений, за которые предусмотрено наказание в виде длительного (до пожизненного) лишения свободы или смертная казнь. Установление столь сурового наказания обязывает следственно судебные органы тщательно анализировать все обстоятельства совершения убийств, постольку поверхностное исследование доказательств по делу и существенных обстоятельств

  • 1217. Вина в гражданском праве Российской Федерации
    Курсовой проект пополнение в коллекции 02.07.2012

    Представляется, что такая двойственная ситуация сложилось в результате того, что законодатель, раскрывая сущность вины в гражданском праве, так и не смог отойти от привычных (традиционных) категорий, заимствованных из права уголовного. Между тем, такое терминологическое отождествление весьма условно и его нельзя распространять и на понимание сути гражданско-правовой вины, что неоднократно подчеркивалось многими авторами. Уголовное право регулирует сферу публичных отношений, исходит из целей восстановления социальной справедливости и наказания правонарушителя, его субъектами являются лишь физические лица с присущими им разумом и волей. В этой связи и вина там носит субъективный характер, от ее качественной и количественной характеристики во многом зависит общественная опасность поведения субъекта преступления и совершенного им деяния. Разделение вины в уголовном праве на формы поэтому оправдано: установление их имеет важное значение при квалификации преступления и назначении наказания. Иначе обстоит дело в гражданском праве. Особенности регулируемых им товарно-денежных отношений предопределяют выдвижение на первое место компенсаторно-восстановительной функции гражданско-правовой ответственности. Для привлечения к последней необходимо, в первую очередь, наличие вреда, а вина в силу ч. 2 ст. 401 ГК предполагается: обязанность по ее доказыванию не возлагается на государственные органы или потерпевшего. По той же причине формы вины, как правило, юридически безразличны с цивилистической точки зрения. Как указывал Ю. Б. Фогельсон, относительно субъектов гражданского права, правильнее говорить о вине как о «поведении, цели, риске, интересе и т.д., но не о психическом отношении к своему поведению».

  • 1218. Вина в кримінальному праві країни
    Курсовой проект пополнение в коллекции 01.09.2010

     

    1. Конституція України № 254к/96-ВР від 28 червня 1996 року // http://zakon.rada.gov.ua.
    2. Кримінально-процесуальний кодекс України № 1001-05 від 28 грудня 1960 року // http://zakon.rada.gov.ua.
    3. Кримінальний кодекс України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року //
    4. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоровя особи» № 2 від 07 лютого 2003 року // http://zakon.rada.gov.ua.
    5. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року / За реакцією М.І. Мельника та М.І. Хавронюка. К.: Каннон, 2001. 1104 с.
    6. Уголовное право зарубежных стран: Учебник / Ф.М. Решетников. - М.: Наука, 1989. 493 с.
    7. Преступление и наказание в Англии, США, Франции, ФРГ, Японии: Учебное пособие / И.Д. Козочкин. - М.: Омега, 1992. 332 с.
    8. Правовые системы стран мира: Справочник / Ф.М. Решетников. - М.: Высшая школа, 1993. 277 с.
    9. Концепция правового государства и уголовное право: Учебное пособие / И.Д. Козочкин. - М.: Омега, 1996. 476 с.
    10. Основные правовые системы современности: Учебное пособие / Перевод с французского В.А. Туманова. - М.: Международные отношения, 1998. 374
    11. Уголовное право буржуазных стран: Общая часть: Сборник законодательных актов / Под редакцией А.Н. Игнатова и И.Д. Козочкина. - М.: УДН, 2002. 601 с.
    12. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Н.В. Чернишова. К.: Атіка, 2003. 288 с.
    13. Уголовное право зарубежных государств: Учебное пособие / Под редакцией И.Д. Козочкина. - М.: Омега, 2003. 576 с.
    14. Кримінальне право України: Навчальний посібник / О.М. Омельчук. К.: Юрінком Інтер, 2004. 297 с.
    15. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП, 2004. 328 с.
    16. Кримінальне право України: Підручник / М.І. Мельник. К.: Юрінком Інтер, 2004. 680 с.
    17. Кримінальне право України: Навчальний посібник / В.О. Кузнєцов. К.: Кондор, 2005. 384 с.
    18. Верема Р. Вина та її форми за кримінальним правом Франції // Право України. 2005. - № 12. С. 138-141.
    19. Осика І. Доказування мотиву та цілі як ознак субєктивної сторони злочину // Право України. 1997. - № 3. С. 51-55.
    20. Музика А. Особливості субєктивної сторони злочинів, повязаних з наркоманією // Право України. 1997. - № 9. С. 50-54.
    21. Ткачук О. Одержання даних стосовно субєктивної сторони злочину при розгляді справ // Право України. 1998. - № 11. С. 53-59.
    22. Черечукіна Л. Доказування свідомо неправдивих відомостей як обовязкової ознаки субєктивної сторони шахрайства з фінансовими ресурсами // Право України. 1999. - № 10. С. 64-70.
  • 1219. Вина в уголовном праве
    Реферат пополнение в коллекции 26.05.2010
  • 1220. Вина в уголовном праве
    Дипломная работа пополнение в коллекции 11.06.2011

    Небрежность от легкомыслия отличается по волевому и интеллектуальному моментам. При должностной небрежности волевой момент заключается в том, что лицо не прилагает достаточных усилий своей воли, не конкретизирует своего внимания на совершаемом деянии, у него отсутствует необходимое и должное поведение. Непосредственно в законе волевой момент небрежности выражен в самих критериях, которые предъявляются виновному лицу. Эти критерии небрежности волевого момента заключаются в том, что лицо должно и могло было предвидеть последствия своего деяния. Фактически это и есть законодательно очерченные рамки, масштабы преступной небрежности. Говоря обычным языком, если бы лицо действовало с большей осмотрительностью, осторожностью, внимательностью, то общественно опасные последствия не наступили бы. В этом смысле критерий небрежности выражают не что иное, как объем требований, которые предъявляются, например, должностному лицу, проявившему халатность. Их можно подразделить на объективный и субъективный. Объективный критерий выражен в том, что лицо должно было предвидеть возможные последствия своего деяния (действие, бездействие), а субъективный критерий указывает на то, что лицо могло предвидеть такие последствия. Совокупность обоих критериев и будет означать наличие небрежности. В законе (ч.3 ст.26 УК) это единство выражено соединением союза "и" между "должно" и "могло". Если же один из критериев не установлен ("недолжно" либо "не могло"), небрежность будет отсутствовать. Примером преступной небрежности может служить случай, произошедший в ИТК, где начальник отряда руководил очисткой снега и льда с крыши администрации здания колонии. При этом он не поставил людей либо заграждений, предупреждающих о запрете на проход в опасной зоне падения льда и снега, надеясь на то, что в тыльной его части обычно никого не бывает. Но вопреки этому оказалось, что там прогуливались дети родителей, прибывших на встречу с осужденными. В результате падения с крыши большой глыбы льда погиб 4-летний мальчик. Начальник отряда был привлечен к уголовной ответственности за проявленную халатность.