Психологічна та психотерапевтична допомога дітям та молоді
| Вид материала | Документы |
- Програма навчальної дисципліни психологічна допомога потерпілим в надзвичайних ситуаціях, 399.81kb.
- Психологічна допомога випускникам у період підготовки до зовнішнього незалежного оцінюванні, 175.65kb.
- Долинська районна рада івано-франківської області, 30.8kb.
- І нструкц І я з організації медичної допомоги хворим на віл-інфекцію/снід, 291.66kb.
- Методичні рекомендації Київ-Кременчук 2007 ббк 88. 8: 74. 56 Удк 159. 9: 616. 89-008., 1375.57kb.
- План. Перша допомога в екстремальних умовах. Послідовність дій при наданні першої допомоги, 143.54kb.
- Допомога при народженні дитини у 2012 році, 32.67kb.
- Психологічна служба в структурі освіти, якій в 2001, 117.27kb.
- Тинства, дітям -інвалідам та тимчасової державної допомоги дітям, кфк 090302, кекв, 18.15kb.
- Сумська обласна державна адміністрація розпорядження голови обласної державної адміністрації, 46.87kb.
Пащенко Тетяна
практичний психолог
м.Ужгород
^ ЯК І ЧОМУ „ВИГОРАЮТЬ" СПЕЦІАЛІСТИ РІЗНИХ ПРОФЕСІЙ
В результаті порівняльного аналізу різних професійних груп в рамках дослідження, проведеного російськими психологами, Спеціалістами в області організаційних стресів і управління персоналом (за допомогою опитувальника). „Професійне вигорання" (Водоп'янова, 2001), були виявлені відмінності між групами як по типу вигорання, так і по кількості „згорівших на роботі". Найбільша кількість останніх спостерігається серед вчителів середніх шкіл: 71% мають високе емоційне виснаження 64% - мотиваційно-установочне вигорання (редукція особистих досягнень). Лікарі-терапевти і медсестри хірургічних відділень частіше відчувають емоційне виснаження (60%) і деперсоналізацію (53%) (професійну відстороненість і цинічність по відношенню до пацієнтів), а медсестри реанімаційних відділень частіше схильні до редукції особистих досягнень і незадоволеності роботою (45%). Велику кількість осіб з високим рівнем вигорання по всіх трьох компонентах (емоційне виснаження - 55%, деперсоналізація - 48%, редукція проф.досягн. - 54%) виявлено серед соціальних працівників.
Згідно отриманих результатів дослідження, працівники бюджетної сфери порівняно з персоналом комерційних структур більш схильні до емоційного виснаження і мотиваційного вигорання. Це показує, що фактор, який визначає вигорання, - це не тільки комунікативне навантаження, але і більш низька матеріальна винагорода, а також пов'язане з цим незадоволення, почуття-несправедливості і незахищеності, втрата соціального престижу і рольового статусу.
Перше місце за кількістю опублікованих досліджень, які присвячені проблемі вигорання, займають роботи, які стосуються праці педагогів. На думку більшості авторів, учителі - та категорія професіоналів, котра найбільш схильна до вигорання внаслідок специфіки своєї діяльності.
До основних факторів, які зумовлюють вигорання педагогів, відносять:
- щоденне психічне перевантаження;
- висока відповідальність за учнів;
- дисбаланс між інтелектуально-енергетичними витратами і морально-матеріальною винагородою;
- напруженість та конфлікти в професійному оточенні;
- немотивованість учнів, результати роботи з якими „невидимі";
- поведінка „важких" школярів;
- нерозв'язані особистісні конфлікти;
- фемінізованість професії педагога (звідси - завантаженість домашньою роботою і дефіцит часу для сім'ї та дітей);
- неконструктивний характер керівництва;
Емоційні фактори діяльності педагога важко навіть перелічити. Але відомо, що за своєю природою вони можуть бути як об'єктивними, так і суб'єктивними. Психічні перевантаження, які отримує кожного дня педагог в своїй роботі, руйнують його особистість, виснажують психоенергетику. Від перевтоми втрачається стан стабільності, педагог стає надмірно збудливим, роздратованим, проявляє нетерплячість та гнів.
Однак, вчителі, котрі володіють високим адаптаційним потенціалом, нервово-психічною стійкістю і гарною регуляцією своєї поведінки, менше підпадають негативному впливу професійних стресів і вигоранню. Ця закономірність прослідковується незалежно від віку і стажу роботи педагогів.
Велике значення для протистояння вигоранню і збереженню професійного здоров'я вчителів мають моделі долаючої (перемагаючої) поведінки. Конструктивними слід вважати просоціальні дії (пошук соціальної підтримки і вступ в соціальний контакт) і асертивні (впевнені) дії. Неконструктивні способи поведінки - уникнення, маніпулятивні, асоціальні та агресивні дії, так як стикаються з високим рівнем вигорання і професійної дезадаптації вчителів.також.
Давно визнано, що робота спеціалістів-психологів, психотерапевтів, психіатрів є особливо ресурсовитратною.
В своїй діяльності вони змушені постійно стикатися з негативними емоційними переживаннями клієнтів (пацієнтів), з їх травматичними або проблемними ситуаціями і мимовільно вникати в них, емпатично співпереживати. В силу цього спеціалісти відчувають підвищене емоційне напруження, яке, в свою чергу, при тривалому переживанні подібного стану викликає наступні симптоми:
• астенізація - почуття постійної втоми, втомлюваності, нервового виснаження;
• знижений фон настрою з легко виникаючою тривожністю;
• короткочасні психогенні реакції у вигляді нав'язливих уявлень, думок, сумнівів після складних, емоційно важких випадків;
• з'являються труднощі концентрації, уваги-падає продуктивність роботи;
• психосоматичні реакції, частіше з боку серцево-судинної системи, головні болі, коливання артеріального тиску, неврологічні розлади;
• зміни відношення до себе, до своєї професійної діяльності: розчарування в собі як в спеціалісті, зниження професійної самооцінки; переживання як професійної, так і особистісної нездатності; сумніви в необхідності та корисності своєї професії для суспільства, відчуття беззмістовності своєї праці;
• зміни у відношенні до клієнтів з позитивного на негативне, які проявляються у тому, що клієнт починає викликати у терапевта роздратування, злість, гнів та інші негативні почуття, які раніше були відсутніми.
Всі перераховані вище симптоми є безпосереднім проявом синдрому вигорання психологів-консультантів та психотерапевтів. Іншим проявом, а скоріше - наслідком емоційного вигорання, є стандартизація спілкування, застосування в роботі стереотипних навичок, однакових заготовок, підміна творчої продуктивної діяльності формальним виконанням своїх обов'язків.
В останній час спеціалісти, які досліджують особливості синдрому професійного вигорання, звертають увагу на зміни у внутрішньому досвіді терапевта, які виникають в результаті його емпатійної втягненості у стосунки з клієнтом, який переживає травматичний стан. Ці зміни дістали назву вторинна травма. Спеціаліст не може уникнути вторинної травми, так як для того, щоб допомогти клієнту, він мусить співчувати його стражданню. Ще одним важливим фактором вторинної травматизації являється неможливість швидких змін. В той час, коли працюючи з людиною, яка переживає невиносимі страждання, спеціаліст відчуває сильне бажання як можна скоріше полегшити його біль. Коли це не виходить, виникає почуття розчарування і власного безсилля, що посилює руйнівну дію вторинної травми (Ільїна, Соловейчик, 2002).
Вторинний травматичний стрес (або вторинна травма) зв'язаний із синдромом вигорання, хоч і не є його повним аналогом. Різниця між ними може лежати головним чином в причинах виникнення цих станів: тоді, коли вторинна травма виникає як вторинна реакція на емпатичне співпереживання клієнта з травматичними важкими ситуаціями, Синдром вигорання може виникнути в роботі з любими клієнтами.
Декілька основних симптомів вторинного травматичного стресу дуже нагадують класичні симптоми ПТСР:
• повторне переживання травматичної події у сновидіннях або спогадах;
• уникнення ситуацій, думок і вражень, які так чи інакше пов'язані з травматичною ситуацією, і як результат - припинення певних видів занять;
• постійне збудження, розлади сну і т.п.
По часу ці симптоми виникають безпосередньо після зіткнення із травматичною подією, і їх наявність вважається природною протягом ЗО днів після стресу - або ознакою вторинного травматичного стресового розладу, якщо продовжується довше (Зіатт, 1999).
Вторинна травма викликає у „помічників", ті ж самі зміни (тільки в меншій степені), які відбуваються у клієнтів.
Які фактори впливають на вторинну травматизацію?
Ситуація
- Умови праці
- Тип клієнтів
- Накопичення травматичного матеріалу
- Організаційний контекст
- Соціальний і культурний контексти
Індивідуальні особливості
- Особиста історія
- Особливості прояву захисних механізмів
- Стилі подолання життєвих труднощів
- Актуальна життєва ситуація
- Професійна підготовка і професійна історія
- Можливість отримувати супервізійну допомогу
- Можливість отримувати особисту терапію
Для того, щоб зменшити ризик професійного вигорання і вторинної травматизації, для професіоналів в області турботи про інших, а також зберегти їх здатність повноцінно працювати, необхідно, в першу чергу, навчитися турбуватися про себе.
Для початку потрібно навчитися виявляти і усвідомлювати прояви професійного вигорання. На наступному етапі актуальним є підбір профілактичних та коригувальних мір залежно від ступеня розвитку синдрому вигорання, ситуації та індивідуальних можливостей спеціаліста. Існують два основні напрямки профілактичної і реабілітаційної роботи:
Профілактичні міри: навчання соціальним (комунікативним) вмінням, навичкам самоуправління і самовладання, засвоєння конструктивних моделей долаючої (перемагаючої) поведінки.
Реабілітація вже „згорівших" осіб: відновлення психоенергетичного потенціалу, актуалізація особистісних ресурсів, повернення змісту професійної діяльності і життя, зміцнення віри у власні сили.
Щодо вирішення проблеми професійного вигорання серед педагогів, для яких проблема є вкрай актуальною, необхідним є розробка комплексної програми. Що включає інформаційний, діагностичний, профілактичний і реабілітаційний напрями.
^ Попович Олександра
психолог
м. Свалява
Прийомна сім”я: першочергові завдання психолога
Історія вивчення психології сім»ї є досить молодою, а досвід людей у сфері сімейного життя вагомий і доступний кожному. Проте, ставлення до сім»ї не є однозначне: дехто каже, про сімейне життя як про «рай», дехто порівнює з «пеклом». Сімейне життя наповнене емоціями, інтимністю, а його якість залежить від здатності членів сім»ї до розуміння та підтримки один одного, що в свою чергу впливає на створення «терапевтичного» або «травмую чого» середовища в якому розвивається особистість.
Для оцінки того, наскільки сім»я є здатною на здорове реагування в ситуації змін (зовнішніх чи внутрішньо-особистісних), слід поглянути на перелік доступних їй функцій. Функції сім»Ї спрямовані як на задоволення потреб своїх членів, так і на виконання умов соціального оточення, тому вони можуть бути як соціальні ( щодо запиту соціуму) так і індивідуальні (задоволення потреб особистості).
Функції сім»ї – це відображення системи взаємодії особи, сім»Ї та суспільства і тих сфер, які пов»язані безпосередньо із задоволенням відповідних потреб її членів.
Основною ознакою здорової сім»ї є здатність самостійно досягати збалансованих характеристик свого функціонування.
Основою здорового функціонування сім»ї є структура та згуртованість, комунікація та здатність вирішувати завдання свого розвитку, я також засоби, які вона для цього використовує.
Кожна дитина має право на виховання в сімейному оточенні, на забезпечення максимально можливий рівень фізичного та психічного здоров”я, доступ до отримання якісної освіти, забезпечення життя та захист від заподіяння шкоди, позитивні емоційні переживання, відчуття того, що її люблять та цінують, розвиток навичок догляду за собою й вирішення повсякденних проблем, позитивне уявлення про себе самого, формування само ідентичності, розвиток навичок між особистісного спілкування і впевненості у різних ситуаціях суспільної взаємодії.
Тільки сім”я здатна забезпечити задоволення основних потреб дитини, стимулювати до подальшого розвитку, створювати стабільну атмосферу. Якщо не існує можливості для дитини жити з рідними батьками, найкраща альтернатива перевірені форми виховання – усиновлення, опіка, прийомна сім”ї та дитячий будинок сімейного типу.
Динамічний розвиток таких форм виховання як прийомна сім”я та дитячий будинок сімейного типу в Україні – складний та поступовий процес. З одного боку, необхідне подальше вдосконалення технології створення ПС та ДБСТ, починаючи від процесу пошуку потенційних батьків до прийняття рішення про передачу дитини на виховання. З іншого боку, майбутнім батькам потрібна підтримка та допомога. Та все-таки, важливою умовою є власні ресурси на які і повинні опиратись батьки.
Ресурси сім»ї – це запаси, засоби , можливості, які будуть задіяні з приходом до неї прийомної дитини. Вони поділяються на три основні складові: матеріальний, соціальний та психологічний (таб.1)
^ Таб.1 Ресурси сім»ї кандидатів у прийомні батьки.
| Ресурси | Внутрішні | Зовнішні |
| Матеріальні | Фінансові доходи Квартирні умови Наявність транспорту Наявність дачі, телевізора, комп»ютера тощо | Джерела можливої допомоги: - родичі та друзі - органи влади - закордонні знайомі - спонсори - родичі та друзі - органи влади |
| Соціальні | Статус сім»ї Соціальна інтеграція сім»ї Відкритість/закритість сім»ї Адаптаційні характеристики сім»ї Мобільність сім»ї(здатність до гнучкості реагування на об»активні труднощі та сімейні ускладнення) Способи проведення дозвілля | Служба сімейних форм опіки Громадські організації Релігійні громади Місце роботи майбутніх батьків Державні органи Освітні заклади Клуби, гуртки Наявність та доступність інформаційних джерел |
| Психологічні | Особистісні характеристики прийомних батьків та батьків-вихователів: - реалістичність - надійність - чесність - відповідальність - гнучкість - відкритість - емпатійність. Комплекс притаманних батькам методів впливу (співвіднесення покарання та заохочення, стиль спілкування, способи вирішення конфліктів). | Кваліфікаційні та особистісні характеристики соціальних працівників, психологів, юристів, залучених спеціалістів, родичів, знайомих та друзів. |
Основна мета роботи психолога – допомога клієнтам прийняти усвідомлене рішення. Це етап усвідомлення намірів та порівняння їх із наявними можливостями. Особи повинні реально оцінювати свій потенціал, для надання дитині допомоги відповідно до її актуального стану і розвитку. Для цього потрібно чітко визначити та зрозуміти наступне:
- мотиваційні чинники кандидатів;
- допомогти батькам усвідомити причини, що спонукають взяти дитину;
- встановити ймовірність ризику насилля над дитиною;
- втановити рівень відкритості/ замкнутості сімейної системи претендентів4
- виявити мобільність сім»ї;
- обговорити показники стабільності шлюбу;
- прояснити стиль виховання;
- виявити мережу, що підтримує подружжя;
- з»ясувати ставлення членів сім»ї до захворювань.
Правильність оцінки потенційних батьків відіграє важливі роль для подальшого життя дитини і це слід пам»ятати кожному.
^ Потокі Федір Федорович
лікар-психотерапевт обласної алергологічної лікарні Солотвіно
Кузьмик Магдалина Андріївна
обласний позаштатний психотерапевт,
психотерапевт Ужгородської міської поліклініки
^ Холистический подход к лечению бронхиальной астмы (БА) и аллергических состояний у детей в условиях Областной аллергологической больницы.
Областная аллергологическая больница, пгт. Солотвино, Центральная городская клиническая больница, г. Ужгород
К одним из заболеваний, которые относятся к основной группе психосоматической патологии, является (БА) и аллергические состояния. При всей сложности патогенеза у детей, в большинстве случаев важное место в них занимают нервно — психические факторы различного аспекта (зависимость приступов от психоэмоциональных влияний, критической суммы стрессфакторов, отрицательных импринтингов и др.).
Многочисленные исследования доказали, что нервно-эндокринная и иммунная системы тесно связаны. Известно, что прогностические факторы в возникновении атонии у детей ассоциируются в основном с состояниями, при которых возникает дисфункция нейроэндокринной регуляции (перинатальная патология, опыт утопления и другие виды внезапного ограничения дыхания, стрессопровокативные факторы и т.д.).
Основное значение в развитии (БА) отводят особенным взаимоотношениям в семейной микросреде, угнетение матерью эмоциональных проявлений (крика, плача) у ребенка в раннем детстве и др. Алекситимию выделяют как стабильную предболезненную черту личности болеющего (БА). Неспособность к вербализации чувств приводит к состоянию внутреннего напряжения, которые разрешаются различного рода соматическими феноменами. Отмечено, что чрезмерно часто пользуются ингаляторами дети с невротическими и алекситимическими чертами личности.
В субъективном и объективном анамнезе важно определить «адрес» психтравмы у ребенка. В зависимости от вида отрицательного импринтинга и накопившейся критической суммы стрессфакторов разрабатывается комплексная и индивидуальная психокоррекция.
Для больных детей (БА) со стереотипическим протеканием приступов отдышки, которые нередко обусловлены негативными влияниями поведения членов семьи на больного, существенное значение кроме поведенческих методов имеет семейная психотерапия, которая создает условия для замены патологических психологических защитных механизмов на более зрелые и конструктивные.
Групповая терапия является эффективнее и применяется все шире в формате астма школы-совместно с взрослыми.
Применяя в нашей больнице психокоррекцию в комплексе с спелео-, физиотерапией, современными достижениями медикаментозной терапии у детей можно отметить, что комплексный и индивидуальный подход является взаимодополняющим, холистическим.
^ Пришутова Анна
директор консалтингової компанії „Пситрон”
психіатр, дитячий психотерапевт
г.Запорожье
Взаимодействие с гиперактивными детьми и возможности оказания им помощи
Дети, о которых я бы хотела рассказать, частенько просто сводят с ума родителей, воспитателей, учителей.
Ребенок-непоседа - самое ласковое обращение к таким детям. Бывало ко мне приводили ребенка, со скоростью передвижения которого по моему кабинету, мой вестибулярный аппарат никак не хотел соглашаться.
Эти дети «ничего не слышат», «ничего не доводят до конца», умеют ходить по потолку, бывают очень требовательны, «легко устраивают истерики», очень раздражительны и т.д….
Процессы возбуждения ЦНС, и без того превалирующие в детском возрасте, у этих детей зашкаливают и ничем не сдерживаются. Им очень тяжело совладать со своими эмоциями и чувствами.
С медицинской, врачебной точки зрения, в основе этих особенностей лежат минимальные нарушения деятельности ЦНС. Об этом говорят, например, наличие в анамнезе (практически 100%) энцефалопатии в раннем детстве, наличие неврологической симптоматики, часто метеозависимость.
Однако, органика создает фон, является одним из звеньев патогенеза. Специфика проявлений формируется в процессе жизни и очень сильно зависит от характера взаимодействия ребенка с окружающей средой. Зависит от терпения и доброжелательности взрослых, от того, как хорошо они понимают происходящее с ребенком и как хорошо знают правила обращения с ним.
Мы обозначили два направления коррекционной работы с этими детьми.
- Медикаментозная помощь обязательна. Особенно тогда, когда социум ждет немедленных результатов.
- Психокоррекционная работа как таковая.
Такой ребенок , даже с учетом высокой лабильности и легкой переключаемости, находится в постоянной неосознанной и, конечно, неконтролируемой тревоге. Целенаправленные волевые (тем более длительные) усилия даются с трудом. Он наталкивается на массу негатива в свой адрес, приобретает совершенно излишние (потому что чужие) убеждения и взгляды относительно себя. Защищаясь, дети становятся агрессивными (это в лучшем случае) или подавленными. И в том, и в другом варианте зачастую мы имеем дело с депрессией. Ребенок оказывается непонятым, непринятым, часто уходит «в глухую защиту», демонстрируя протестное поведение, иногда до асоциального.
К этому часто прибавляются разнообразные страхи. Чему способствуют гипервозбудимость плюс, как правило, ненарушенный интеллект.
В психотерапии работа со страхами у таких детей понятнее всего В зависимости от возраста и предпочтений ребенка, играем сказки, сочиняем рассказы, рисуем. Основная идея – ребенок понимает :»Страх действительно есть, он мой, следовательно, я могу с ним справиться, я сильнее того, чего боюсь. Взрослые не приходят в ужас от моего страха, а могут мне помочь.»
С агрессией сложнее. На нее обычно с младенчества сформировано решительное табу. Нужно еще учесть выраженную импульсивность и очень слабую возможность контролировать свой аффект у этих детей. В терапии они часто впервые знакомятся с возможностью проявлять свою неудовлетворенность без страха быть эмоционально отверженными.
Важная составляющая психотерапевтической работы с этими детьми – укрепление их самооценки, формирование у них позитивного самоотношения.
Отмечу, что много ресурса во взаимодействии с такими детьми дает наличие у взрослого (родителей, психотерапевта, учителя) чувства юмора.